Соціальні погляди П. Сорокіна

Сорокін Питирим (1889-1968) – російський і американський соціолог. Представник позитивістської орієнтації в російській соціології. В історико-соціологічній літературі традиційно прийнято розмежовувати два періоди у творчості С. – російський і американський. Центральним поняттям для творчості С. стає «цінність». Спочатку теоретико-методологічні побудови С. здійснювалися в дусі неопозитивістсько-біхевіористичного синтезу. У своїй першій книзі «Злочин і кара, подвиг і нагорода» (1913) соціальний феномен визначається ним як «соціальний зв’язок, що має психічну природу і реалізується у свідомості індивідів», тобто будь-яка взаємодія, якщо вона має психічний характер, суть соціальне явище. Звідси С. констатує три основні форми актів поведінки людей – дозволені, належні і рекомендовані. Кожна із цих форм існує як би у зв’язуванні з відповідною їй опозиційною санкцією: рекомендованим актам (подвиг або послуга) – нагороди; забороненим (злочин) – кара; дозволеним – «належні реакції». Історична взаємодія актів реакцій, за С., становить суть всесвітнього і історичного прогресу.

У книзі «Система соціології» С. формулює принципи, які становлять саму квінтесенцію структурного методу. Згідно С., теоретична соціологія розпадається фактично на три основних розділи:

1) соціальну аналітику (соціальна анатомія і морфологія);

2) соціальну механіку (її об’єкт – соціальні процеси);

3) соціальну генетику (теорія еволюції громадського життя).

В «Системі соціології» С. пропонує п’ять принципів побудови соціології:

1) соціологія може і повинна бути побудована за принципом природничих наук;

2) соціологія повинна відмовитися від будь-якого нормативізму;

3) вона повинна вивчати тільки ті явища, які доступні спостереженню, виміру, перевірці;

4) соціологія повинна виходити з фактів і відмовитися від усякого філософствування;

5) соціологія є споконвічно плюралістичною дисципліною.

Оскільки соціологія вивчає взаємодії (духовним і психологічне), то її завданням буде виявлення рис цієї взаємодії.

Згідно С., соціальна мобільність є природний стан суспільства і містить у собі не тільки соціальні переміщення індивідів або груп, але і соціальних об’єктів (цінності), тобто всього того, що створене або видозмінене людиною. Мобільність розрізняється по спрямованості (висхідна й спадна), за формою (колективна й індивідуальна), по інтенсивності і масштабності. Вертикальну мобільність він розглядає в трьох аспектах, що відповідають трьом формам соціальної стратифікації (політична, економічна і професійна): внутріпрофесійне або межпрофесійне переміщення, політична циркуляція і просування по «економічним сходам».

Всі люди, за С., вступають у систему соціальних взаємин під впливом цілого комплексу факторів:

– несвідомих (рефлекси),

– біосвідомих (голод, спрага, статевий потяг і т.п.),

– соціосвідомих (значення, норми, цінності) регуляторів.

На відміну від випадкових і тимчасових агрегатів (типу товпи) тільки суспільство здатне продукувати значення, норми, цінності, що існують як би усередині соціосвідомих «его» – членів, що конституюють суспільство. Тому будь-яке суспільство можна описати і зрозуміти тільки через призму властивої йому системи значень, норм, цінностей. Ця система суть одноразова культурна якість.

Модель «інтегральної» культурної надсистеми – результуючого систематичного і гармонізуючого ціннісного зразка – дає значно більше для повноцінного визначення і опису культури, ніж традиційні соціологічні, антропологічні або культурологічні методи. За С., базові факти соціології ментальні по своїй природі, а тому можуть бути зрозумілі лише в категоріях людського соціокультурного універсу, як чогось цілого. Звідси випливають три відмітні системи істини: істина віри, розуму і почуттів. Сучасний стан західної культури С. діагностував як кризовий, котрий, однак, зовсім не бачився йому як кінець її історичного існування, смертна агонія всієї західної цивілізації.

Поиск по сайту: