РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Щодо людини виділяють три види розвитку — фізичний, психічний і соціальний.

Фізичний розвиток передбачає ріст організму, певні кількісні та якісні зміни на основі біологічних процесів.

Психічний розвиток характеризується процесами змін і становлення психіки людини.

Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою, моральними якостями тощо).

Рис. 5. Чинники впливу на розвиток людини

Д.Б. Ельконін розробив концепцію психічного розвитку, у якій об'єднав дві лінії: пізнавальний та особистісний розвиток дітей від народження до закінчення школи. Згідно з його теорією, розвиток пізнавальної сфери дитини та її особистості йде в руслі різних провідних діяльностей, що послідовно змінюють одна одну в онтогенезі. Першим різновидом діяльності, з якого розпочинається формування особистості дитини ще до розвитку в неї комунікативної функції, виступає її безпосередньо-емоційне спілкування з матір'ю та іншими оточуючими людьми. Потім форми спілкування розвиваються в рольовій грі, спільній навчальній та трудовій діяльності дітей, розкриваючи нові можливості для вдосконалення особистості. Саме тоді відбувається переважний розвиток у дітей мотиваційно-потребнісної сфери (сфера „хочу").

Іншу групу провідних діяльностей складають ті, у середині яких відбувається переважно розвиток пізнавальної сфери та відповідних здібностей людей. Це маніпуляційно-предметна діяльність дитини раннього віку, ігри з предметами дітей шкільного віку, навчання та праця в шкільному дитинстві. Це сфера „можу", „умію".

Уявлення про особистість
Під особистістю розуміється конкретний людський індивід з притаманними тільки йому розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість розвинулася внаслідок суспільноісторичного розвитку людства. Психологічну та соціальну сутність її визначають належність до певного суспільства. Особистість — це завжди соціальна істота, суб'єкт міжособових і соціальних відносин та свідомої діяльності.
Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, суспільна спрямованість її діяльності, виконувані нею соціальні ролі.
Однією із суттєвих характеристик особистості є її індивідуальність, тобто своєрідне, неповторне поєднання психологічних особливостей (їїхарактер, темперамент, перебіг психічних процесів, мотиваційна сфера, спрямованість тощо).
Структуря особистості
Відповідно до цієї концепції у структурі особистості розрізняють чотири ієрархічно організовані підструктури.
Перша підструктура — спрямованості й ставлень— визначається суспільним буттям людини. Розвиток цієї підструктури є результатом соціалізації особистості.
Друга підструктура — досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід внаслідок научування, насамперед у процесі навчання і виховання.
Третя підструктура — форм відображення — охоплює індивідуальні особливості пізнавальних (відчуттів, сприймань, уваги, пам'яті, мислення, уяви) та емоційновольових (емоцій, почуттів, волі) психічних процесів.
Четверта підструктура — біопсихічні властивості, тобто біологічно зумовлений аспект психічних функцій особистості. До цієї підструктури належать типологічні властивості особистості, а також її статеві та вікові особливості

Розвиненій особистості притаманна розвинута самосвідомість.

не знає власного "Я", або не замислюється над цією проблемою.

Г. Андрєєва вважає, що соціалізація є двобічним процесом. 3 одного боку, індивід засвоює соціальний досвід шляхом входження у соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого — активно відтворює систему соціальних зв'язків завдяки його власній активній діяльності, активному включенню в соціальне середовище.

Соціальний досвід, який покладено в основу соціалізації особистості, не лише суб'єктивно засвоюється, а й активно трансформується, стаючи основою індивідуалізації особистості, тобто процесу набуття людиною власної індивідуальності, неповторності психіки та особистості, своєрідного поєднання фізичних та психічних особливостей.

Процес соціалізації нерозривно пов'язаний із спілкуванням та спільною діяльністю людей. Здійснюється він як у спеціальних соціальних інститутах, так і через вплив на людину різних некерованих, випадкових факторів, наприклад неформальних компаній, реклами, моди, музики тощо.
До соціальних інститутів, однією з основних функцій яких є саме соціалізація особистості, належать школа, професійні навчальні заклади (профтехучилища, технікуми, коледжі, вузи тощо), дитячі та молодіжні організації та об'єднання. Надзвичайно важливим інститутом соціалізації особистості є сім'я.

У процесі соціалізації конформність може відігравати як позитивну, так і негативну роль. У першому випадку йдеться про корекцією помилкових суджень та поведінки під впливом інших людей, у другому — про труднощі, з якими стикається індивід, виробляючи власні, незалежні судження та поведінку.
Процес соціалізації може бути як цілеспрямований і керований, так і стихійний, нерегульований. Однак, осмислюючи співвідношення елементів стихійності та керованості у процесі соціалізації особистості, треба уникати спрощеності. Не завжди в офіційних соціальних інститутах, зокрема у школі, соціалізація має цілеспрямований і керований характер, як і не обов'язково, що у неформальних об'єднаннях вона стихійна.
Виховання як цілеспрямований і керований процес соціалізації

Поиск по сайту: