Методичні рекомендації. У виступі з першого питання слід коротко й чітко дати визначення етносоціології і соціології нації та зробити висновок про взаємозв’язок і взаємодію між ними

У виступі з першого питання слід коротко й чітко дати визначення етносоціології і соціології нації та зробити висновок про взаємозв’язок і взаємодію між ними, поділитися думками щодо використання наробок цих теорій у практичному житті.

Друге питання виглядає як передусім теоретичне, але затеоретичними дискусіями стоять не лише об’єктивна істина, але й інтереси різних наукових шкіл та політичних сил. Концепції, що варті розгляду, принаймнітакі: походження і час існування націй, нація та права людини, національна самосвідомість, національний харктер; теорія та практика націоналізму.

Третє питання є основним на семінарському занятті. Бажано на семінарі визначитися у сутності та специфіці національного відродження України, його фазах (за М. Шаповаловим) та зупинитися на характеристиці його процесів, тенденцій, проблем: багатонаціональний склад населення України та завдання національної політики; мовне питання в Україні, релігійні організації в Україні; проблема регіоналізму; відродження української духовності, становище «національних меншин», піклування про українську діаспору, подолання стереотипів минулого («в української нації немає єдності», «Україна ніколи не була державою», «українська нація – частина великоруської» тощо).

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ (КАТЕГОРІЙ)

Адаптація трудова — процес активного пристосування інди­віда до трудової ситуації, що змінилася.

Активність трудова — характеристика трудової діяльності, яка виражає міру реалізації інтелектуального і фізичного потенціалу працівника.

Вжиткова соціологія — практична соціологічна робота та соціо­логічні проблемно зорієнтовані дослідження, здійснювані з метою отримання знання, необхідного для розв’язання соціально-прак­тичних завдань.

Вірогідність соціологічного знання — істинність соціологіч­ного знання, його відповідність реальності, яку вивчає соціолог. Проблема вірогідності соціологічного знання належить до кола проблем соціологічної епістемології. Отримання вірогідного знання є метою, ідеалом соціологічної дослідницької діяльності.

Вітчизняна соціологія — термін, використовуваний для позначення соціологічної думки дореволюційної Росії, радянської соціології (що функціонувала в колишньому СРСР), до якої належала й соціологія, що розвивається на території України, а також соціологічна думка України як незалежної держави.

Генеза соціології — “народження”, поява соціології як особливої суспільної науки, відмінної від соціальної філософії та інших суспільних наук. Найпоширенішою є точка зору, згідно з якою генезу соціології пов’язують з 30-ми роками ХІХ сторіччя та з іменем французького соціолога Огюста Конта. Останній проголосив появу нової, “позитивної” науки про суспільство — соціології (societas — суспільство, logos — наука).

Генеральна та вибіркова сукупності. Генеральною називають таку сукупність об’єктів, на яку поширюються висновки, отримані в результаті дослідження. Вибіркова сукупність — та частина генеральної сукупності, на підставі обстеження якої роблять висновок про сукупність генеральну.

Гіпотеза — уперекладі з грецької “припущення”, істинність якого слід довести. Будь-яка гіпотеза тією чи тією міроюобґрунтована за допомогою звертання до однієї чи кількох теорій. Гіпотеза перевіряється різними способами і, зокрема, шляхом звертання до фактів, отриманих у ході дослідження.

Гуманізація праці — зміна форм організації праці, спрямована на збагачення її змісту заради підвищення вдоволеності нею.

Гуманізація соціологічної діяльності — означає таке її здійснення, за якого (й у разі проведення досліджень, і під час виконання практичної соціологічної роботи) у центрі уваги перебувають інтереси людей, які є об’єктом докладання соціологічних зусиль. Гуманістична соціологічна діяльність передбачає бажання соціолога допомогти людям розв’язати нагальні для них проблеми.

Гуманітарне знання — досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й почасти у лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, внаслідок чого утворюється гуманітарне знання, означає розкриття того смислу, який закладено у досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике значення мають позиція дослідника, його суб’єктивність.

Епістемологія — вчення про істинне, достеменне знання — сукупність уявлень, які характеризують природу пізнання, його можливості, відношення знання до реальності. Епістемологія виявляє також умови вірогідності та істинності знання.

Етика соціологічної діяльності — сукупність моральних принципів, якими має керуватися соціолог під час своєї діяльності. Ці принципи є справою його сумління, проявом моральної позиції. Вони, проте, не повинні бути перешкодою для отримання об’єк­тивного, неупередженого знання.

Зайнятість населення — соціально-економічна категорія, що характеризує включеність населення в суспільне виробництво.

Індустріальна соціологія — галузь американської соціології, що вивчає соціальну структуру і соціально-трудові відносини в індустріальному виробництві.

Квантифікація (лат. quantum — кількісна оцінка, “вимірюван­ня” соціальних характеристик. Квантифікація у соціології передбачає розташування на шкалі — використання шкал — конструйованих соціологом еталонів вимірювання. При вимірюванні застосовують також індекси — якісно-кількісні показники, які дають мож­ливість урахувати баланс позитивних та негативних оцінок.

Клімат соціально-психологічний — соціально-психологічний стан колективу, характер ціннісних орієнтацій, міжособових відно­син і взаємних очікувань у ньому.

Колектив трудовий — організована спільнота людей, об’єд­наних спільною працею, що здійснюється в межах певної форми власності й відносинами співробітництва, взаємодопомоги і взаєм­ної відповідальності, інтересами, ціннісними орієнтаціями, установками і нормами поведінки.

Менеджеризм — управлінська доктрина, яка розкриває роль управлінців у суспільному розвитку, розділяючи функції власності та управління.

Методи соціологічного дослідження — головні способи, правила збирання, обробки та аналізу інформації. До методів збирання соціологічної інформації належать спостереження, аналіз документів, опитування. До методів аналізу — групування та класифікація, типологізація. Сукупність спеціальних прийомів, які забезпечують ефективне використання методів, називають технікою дослідження.

Методологічні стратегії в соціології — головні типи найпоширеніших у соціології методологічних підходів, визначуваних тим, як “задається” суспільство, яка загальна його картина визначає соціо­логічний аналіз реальності.

Методологія — сукупність принципів та установок, які передують отриманню соціологічного знання й зумовлюють головні способи, методи його отримання та характер усієї соціологічної діяль­ності. Методологія — це й учення про ці принципи, яке відіграє роль метатеорії (тобто слідує “після” теорії).

Мотивація — спонукання до активності в діяльності суб’єкта, пов’язане з намаганням задовольнити певні потреби.

Наукове знання — вірогідне, “неупереджене” знання, яке досягається за допомогою специфічних способів, засобів, які забезпечують нейтралізацію суб’єктивності та упередженості. Сукупність цих засобів і критерії науковості змінюються в результаті еволюції науки та суспільства.

Наукове управління — свідоме використання суб’єктом управ­ління відносин влади, матеріальних і людських ресурсів, наукових знань для отримання результатів, у яких якнайповніше реалізу­ється мета.

Планування соціального розвитку — метод соціального управ­ління, що має на меті урахувати соціально-економічні наслідки техно-економічного розвитку, визначити перспективи змін, виявити резерви виробництва, сприяти досягненню соціальних цілей.

Плинність кадрів — соціально-економічний процес зміни персонального складу трудових організацій, що впливає на життя трудових колективів, суспільства загалом.

Повсякденне знання — формується у процесі повсякденного життя людей, їхньої практичної діяльності. Повсякденне знання характеризується емоційністю й часто-густо суперечливістю. Воно не відокремлене від оцінки та ставлення людей до об’єкта знання. На відміну від спеціалізованого знання, знання повсякденне не вимагає для його здобуття оволодіння спеціальними пізнавальними засобами, які використовують у процесі навчання.

Поділ праці — диференціація видів трудової діяльності, що відбувається в суспільстві в процесі історичного розвитку.

Позанаукові форми знання — багатоманітні різновиди знання, які досягаються відмінними від наукових способами й методами пізнання. До позанаукового належать не тільки повсякденне, художнє та гуманітарне знання, які передбачають емоційність і спів­переживання, але й такий раціональний, теоретичний різновид знан­ня, як філософія. Отримання цих різновидів знання не пов’язане зі специфічними засобами нейтралізації “упередженості”. Попри те, така мета в цих випадках не висувається.

Праця — фундаментальна форма діяльності людини, що створює всю сукупність предметів, необхідних для задоволення її потреб.

Предмет соціології — характеризується тими аспектами спіль­ного життя, які перебувають у полі зору соціолога. Сукупність цих аспектів (властивостей, відносин, їх поєднання) зумовлює предмет соціології, притаманний їй специфічний кут погляду, під яким вона розглядає та аналізує життя людини в суспільстві. Предмет соціоло­гії змінюється в результаті впливу суспільства на соціологічне знання, а також у процесі внутрішніх змін останнього.

Принципи соціологічного дослідження (лат. principum — засада, первень) — головні засади, на яких будується соціологічне дослідження. До таких принципів належать загальнонаукові принципи — детермінізму (лат. determinare — визначати) та генералізації (узагальнення).

Проблема — це питання, на яке слід відповісти, але знань для відповіді бракує. Не випадково “проблема” у перекладі з грецької буквально означає “перешкода, ускладнення”. Засадовим стосовно проблеми є протиріччя між фактами, фактами та способами їх пояснення, між потребами та можливостями їх задоволення тощо.

Промислова соціологія — один із напрямків соціології праці, що вивчає проблеми праці у специфічній сфері матеріального виробництва — промисловості.

Протосоціологія — термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соціальної філософії.

Професійний кодекс соціолога — сукупність правил, які регламентують різні види соціологічної діяльності. Правила виробляються й приймаються суспільними та державними соціологічними організаціями та товариствами.

Професіоналізація соціології — означає інституціоналізацію соціологічної освіти, підготовку у вищих навчальних закладах дипломованих фахівців — соціологів. Підготовка соціологів здійс­нюється на підставі Держстандарту, відповідно до якого визначається, що повинен знати соціолог, що він повинен уміти та на яких посадах може працювати.

Репрезентативність — представництво — властивість вибір­кової сукупності, яка свідчить про відповідність останньої сукупності генеральній. Репрезентативність означає, що вибірка здійснена правильно, згідно з наявними статистичними процедурами.

Рівні соціологічного знання — сукупність знань, які характеризуються різною мірою спільності одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра спільності притаманна фундаментальним соціологічним теоріям, у яких аналізується суспільство загалом (соціетальний рівень) та його структурні одиниці. Знання середнього рівня — часткові, спеціальні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, різні його прояви. Найменша міра абстрактності притаманна соціальним фактам, фіксованим емпіричними методами соціологіч­ного дослідження.

Соціальна природа соціології — полягає в тому, що соціологія розглядається як наука, процес становлення й розвитку якої зумовлений різними суспільними чинниками: соціально-економічними й політичними, соціокультурними й загальнонауковими. Соціальна природа соціології свідчить про вплив суспільства на соціологію.

Соціальна технологія — науково обгрунтовані способи реалізації соціального проекту, досягнення проектованого стану соці­ального об’єкта. Характерними рисами соціальної технології є: масо­вість, простота, гнучкість, канонізація принципів, стандартизація рекомендацій. Технологізація є необхідною передумовою соціально-інженерної діяльності незалежно від того, у яких масштабах (на якому рівні) вона здійснюється.

Соціальне проектування — ґрунтована на соціально-науко­вому(зокрема соціологічному) знанні діяльність щодо створення образу майбутнього стану соціального об’єкта. На сучасному рівні розвитку суспільної науки та соціальної практики соціальне проектування (як і соціальні технології) часто-густо постає як компонент соціально-інженерної діяльності.

Соціальний показник — якісно-кількісна характеристика об’єк­та, яка свідчить про міру наближення його стану до належного, нормального. Використання соціальних показників — необхідний спосіб здійснення соціально-інженерної діяльності.

Соціальний факт — елементарні компоненти соціологічного знання, які являють собою описання чогось у просторово-часовому інтервалі. Соціальний факт (лат. Factum — зроблене, здійснене, те, що відбулося) як компонент соціологічного знання має, як правило, статистичний характер.

Соціально-інженерна діяльність — різновид соціально-прак­тичної діяльності, за допомогою якої соціально-наукове (зокрема соціологічне) знання трансформується у безпосередню перетворювально-практичну діяльність. Соціально-інженерна діяльність здій­снюється на базі соціального проектування та соціальних технологій. Вона здійснюється на різних рівнях: окремих підприємств, на регіональному та державному (для перетворення соціальних інсти­туцій). Соціально-інженерна діяльність передбачає використання соціальних показників.

Соціологічні категорії — головні використовувані соціологією поняття, які утворюють “мову” соціології, її категоріальний апарат. Зміст категорій визначається не тільки властивостями досліджу­ваної реальності, але й змістом соціологічних теорій та методологічних стратегій, у рамках яких категорії використовуються.

Соціологія в Україні — соціологічна думка, яка функціонує на території України як у радянський період, так і в період існування незалежної Української держави. Безпосередніми передумовами розвитку соціології в Україні були праці українських філософів, а також етнографів-фольклористів та істориків.

Соціологія знання — напрямок у соціології, який досліджує соціологічними методами залежність різних видів знання від багатоманітних суспільних чинників. Різновид соціології знання — наука соціологія, яка вивчає залежність наукового знання від суспільства.

Соціологія праці й управління — галузь соціології, яка вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні чинники підви­щення ефективності праці, закономірності, форми й методи цілеспря­мованого діяння на соціальні структури і процеси, що мають місце в організаціях і суспільстві.

Соціологія як наука — характеризується використанням наукових засобів фіксування соціальних фактів та їх поясненням. Займаючись систематичним вивченням явищ суспільного життя, соціологія, подібно до інших наукових дисциплін, намагається досягти вірогідного, логічно несуперечливого, “неупередженого” знання, спираючись на вже апробовані, загальнонаукові методи дослідження.

Стимулювання праці — метод впливу на трудову поведінку працівника через задоволення різних потреб особистості, що виступає як винагорода за трудове зусилля.

Структура соціально-професійна — соціальна форма поділу праці, що розглядається з боку її матеріально-речового змісту.

Сучасна соціологія — соціологія другої половини ХХ сторіччя, яка оформляється у період становлення постіндустріального сус­пільства. Для сучасної соціології характерні повернення до теорії (визнання її значущості), інтерес до методів дослідження, типових для гуманітарного знання, історизм, спроби здійснити синтез теорій.

Теорія — комплекс поглядів та ідей, які дають можливість витлумачувати та пояснювати факти. Теорію вважають найвищою формою організації знання. Вона відіграє важливу роль у формулюванні проблеми та гіпотези, а також при аналізі первинної соціоло­гічної інформації.

Управління соціальне — один із основних видів управління, функції якого полягають у забезпеченні реалізації потреб прогресивного розвитку суспільства і його підсистем.

Функції соціології — головні способи, форми впливу соціоло­гії на суспільне життя, які визначають призначення соціології, її роль у суспільстві. Доцільно виокремлювати такі головні функції соціології: пізнавальну, освітянську, соціально-критичну, вжиткову, ідеологічну.

Поиск по сайту: