КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК. Автономія – відносно самостійні у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування адміністративно-територіальні утворення в межах держави

Автономія – відносно самостійні у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування адміністративно-територіальні утворення в межах держави.

Авторитаризм – зосередження монопольної чи значної більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб.

Адміністративно-командна система – система управління суспільством, державою, заснована на жорстких методах бюрократичного централізму.

Адміністративна реформа – комплекс заходів, спрямованих на системну перебудову органів виконавчої влади, запровадження досконаліших форм і методів їх діяльності.

Адміністративно – територіальний устрій – поділ території держави на систему адміністративно-територіальних одиниць (воєводство, волость, губернія, область, повіт, район, місто, село та ін.) відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління.

Акт відновлення Української держави 1941 р. — проголошення 30 червня 1941 р. в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений ініційованими керівництвом ОУН (Б) Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху. Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Я. Стецьком. Згодом було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР К. Левицький. Організатори акції намагалися відновити українську дер­жавність, що сформувалася після Акту злуки УНР і ЗУНР 22.01.1919 р. Збори не визнали екзильний уряд УНР на чолі з А. Лівицьким, вважаючи, що Варшавським пактом 20.04.1920 р. він зрікся західноукраїнських земель. Незважаючи на заявлену у акті лояльність до Німеччини, вже на початку липня 1941 р. діяльність Українського Державного Правління було заборонено, а членів уря­ду та лідерів національного руху заарештовано.

Акт соборності УНР і ЗУНР – урочиста подія на Софійському майдані в Киеві 22 січня 1919 р., яка символізувала об’єднання УНР і ЗУНР в єдину національну державу.

Акт хрещення Руси-України – офіційне проголошення великим князем Володимиром християнства (православ’я) державною релігією, що відбулося 988 р. в Києві.

Античні держави Північного Причорномор’я – рабовласницькі держави, що існували на території нинішньої України з середини 1 тис. до н.е. до 3-4 ст н.е. Колонізація Північного Причорномор’я Грецією (о. Березань, Тіра – м. Білгород- Дністровський, Олівія, Понтікапей – м. Керч, Тірітан, Німфей, Феодосія, Херсонес – м. Севастополь, Боспорське царство та ін.).

Архонт – правитель (начальник) у полісах Стародавньої Греції. Колегії архонтів були в античних містах- державах Північного Причорномор’я.

Баскак – чиновник Золотої орди, який наглядав за збором данини на підвладних землях, на Русі вів облік населення, придушував за допомогою війська виступи непокірного населення.

Богохульство – хуління Бога, образа церковних реліквій, обрядів, звичаїв.

Бургомістр – голова місцевого самоврядування середньовічного міста, що мало Магдебурзьке право. В Україні з XIV ст. у містах, які мали Магдебурзьке право, помічник війта.

Варвари – у давніх греків і римлян назва чужоземців.

Варяги – давньоруська й візантійська назва скандинавів (у Західній Європі їх називали норманами).

Васалітет – система відносин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сюзеренів) часів Середньовіччя. В Київській Русі васальні відносини існували між великими й удільними князями.

Вено (віно) – частина нерухомого майна нареченого, що записувалася ним на наречену при укладанні шлюбу.

Віра ( вира) – грошове стягнення на користь князя за вбивство.

Віче – збори вільного дорослого чоловічого населення міста.

Верв – сільська громада в Київській Русі. В ній існувала кругова порука і взаємна відповідальність за сплату данини.

Волость – у Київській Русі певна територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря та ін.).

Вотчинний суд – суд феодалів-землевласників, церкви над залежним від них населенням. Відомий з часів Київської Русі. Існував до судової реформи 1864 р.

Галузь права – сукупність правових норм, що мають загальний предмет і метод правового регулювання.

Геноцид – знищення окремих груп населення, цілих народів за расовою, національною, релігійною чи політичною ознакою.

Гетьманат – правління гетьмана Павла Скоропадського в Україні з 29.04.1918 р. по 14.12.1918 р. Офіційною назвою гетьманського державного устрою була Українська Держава.

Гетьманщина — усталена в науковій літературі назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, що існу­вала впродовж 1648—1786 рр.

Гетьманські статті – державно-правові документи, що визначили суспільно-політичний устрій Гетьманщини XVII-XVIII ст. і взаємовідносини з Московією, Росією.

Головництво – компенсація (відшкодування) родичам убитого.

Головщина — грошовий штраф «за голову убитого», який спла­чувався, крім основного покарання, сім'ї або родичам убитого. Головщина вважалася додатковим покаранням. Розмір головщини зале­жав від стану вбитого. За шляхтича, сказано у III Литовському статуті, «крім покарання, описаного в даному статуті відповідно до злочину, треба виплатити сто коп. грошей, а за війта, бурмістра — 60 коп. грошей, за ремісника або міщанина таких міст, що на Магде­бурзькому праві, — 30 коп. грошей, за тяглову людину — 24 коп. гро­шей», і Іншим видом грошового штрафу була нав'язка, що признача­лася за заподіяння поранень, побоїв, незначну крадіжку.

Депортація – примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб або народу.

Держава – суверенна політико - територіальна організація влади, яка може свою волю через право робити загальнообов’язковою для всього населення країни.

Державний устрій – 1) складова конституційного ладу; 2) сукупність загальних принципів, закріплених конституцією і законами держави щодо організації державної влади та здійснення владних повноважень.

Джерело права (форма права) – спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість (правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, договір).

Диктатура – нічим не обмежена влада особи, класу чи інших соціальних груп у державі, що спирається на силу.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади Українсь­кої Народної Республіки, створений 14 листопада 1918 р. як керів­ний орган повстання проти гетьмана П. Скоропадського. До складу Директорії входили В. Винниченко, С. Петлюра, О. Андріївський, Ф. Швець і А. Макаренко. Склад Директорії та місце її перебуван­ня мінялися залежно від воєнної обстановки (Київ, Проскурів, Рівне, Кам'янець-Подільський та ін.). Після виходу з Директорії УНР всіх її членів, крім С. Петлюри, він з кінця 1919 р. (офіційно з 12.11.1920 р.) залишився одноосібним главою держави з титулом голова Директорії УНР. Наприкінці 1920 р. Директорія УНР втра­тила контроль над територією України. С. Петлюра змушений був емігрувати і керував діяльністю уряду УНР в екзилі.

Дисиденти – особи, які розходяться з офіційною державною ідеологією і політикою, виступають проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни.

Домен – велике феодальне землеволодіння.

Дуумвірат – Спільне правління двох володарів.

«Екстракт малоросійських прав» - пам’ятка права України XVIII ст., збірник систематизованих витягів із правових норм, що в різний час діяли в Гетьманщині (норми державного, адміністративного і судового права).

Ємський акт 1876 р. - таємне розпорядження російського царя Олександра II про заборону друку й поширення книжок українською мовою.

Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) — українська держава, утворена на західно-українських землях після розпаду Австро-Угорщини. Виникла внаслідок повстання 1.11.1918 p., офіційно проголошена 13.11.1918 р. у складі Східної Галичини, Лемківщини, Північної Буковини та Угорської Русі (Закарпаття). Столиця Львів. Після Акту Злуки 22.01.1919 р. ЗУНР увійшла до складу УНР під назвою Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Внаслідок українсько-польської війни 1918—1919 pp. територія ЗОУНР опинилася в складі Польщі. Уряд ЗУНР в екзилі проіснував у Відні до 1923 р.

Земське право – 1) в Польщі означало національне право на відміну від канонічного та міського (Магдебурзького); 2) на українських землях у складі Великого князівства Литовського (пізніше Речі Посполитої)- спочатку право окремих князівств, згодом – земель.

«Зібрання малоросійських прав» 1807 р. – пам’ятка українського права, остання з численних спроб систематизації малоросійського (українського) права.

Злочин – передбачений кримінальним законодавством суспільно небез-печний вчинок, що посягає на суспільні відносини, які охороняються законом.

Зобов’язальне право – система норм, які регулюють відносини економічного обігу, що виникають у зв’язку з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг або сплатою грошей, а також відносини, що випливають з порушення майнових прав.

Імперія – а) монархічна держава, глава якої має титул імператора; б) форма державного устрою великої колоніальної держави.

Інквізиційний процес – судово-слідчий процес із застосуванням тортур.

Інститут права –система юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права.

Каганат – форма організації державної влади тюркських народів на чолі з каганом (Аварський каганат, Хозарський каганат).

Канонічне право – сукупність правових норм, встановлених церковними канонами.

Карпатська Україна (Карпато-Українська держава) — офіційна назва автономної Української республіки у складі Чехо-Словаччини в 1938—1939 рр. і Української незалежної держави на Закарпатті в березні 1939 р. Статус автономії отримала після Мюнхенського зго­вору 1938 р. Перший автономний уряд очолив А. Бродій, згодом А. Волошин. Рішенням Віденського арбітражу в 1938 р. приєднана до Угорщини. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив повну державну самостійність. Згодом - прийнято Конституцію та назву Карпатська Україна. За державним устроєм — президентська республіка^ Дер­жавна мова — українська. Затверджено державний герб, прапор, гімн («Ще не вмерла Україна»); Президентом обрано А. Волоши­на. Створено збройні сили — Карпатську Січ. 18 березня 1939 р. Карпатська Україна була окупована угорськими військами при підтримці гітлерівської Німеччини.] У кінці березня 1939 р. прези­дент республіки А. Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю. Реваєм виїхала через Румунію на еміграцію. Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за встановлення ук­раїнської державності.

Католицизм – один з основних напрямів християнства, існує з IV ст., остаточ-но оформився як віровчення і церковна організація після поділу християнства 1054 р.

Кодифікація – спосіб упорядкування, систематизації законодавства, що полягає у перегляді чинних, заміні застарілих, внесенні нових норм і має результатом прийняття нового правового акта, який вносить зміни в регулювання певної сфери суспільних відносин.

Копні суди — суди сільської громади в Україні, Білорусії й Литви, що виникли у ранньому середньовіччі. Збиралися в зазда­легідь визначеному місці — копищі і діяли в складі обраних населен­ням копного округу суддів, які іменувалися копними мужами. Поєднували слідчі і судові функції, діяли на основі звичаєвого пра­ва. Збиралися кілька разів: для розшуку злочинця; для судового роз­гляду; для остаточного вирішення справи і виконання вироку. На Во­лині і Поділлі копні суди зберігалися з певними змінами до початку XX ст.

Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації або влади феодала й створювали органи місцевого самоврядування. Походить від привілеїв, які отримало в 1188 р. німецьке місто Магдебург від архієпископа. Серед українських міст першими магдебурзьке право одержали Володимир-Волинський (1324 р.) та Сянок (1339 р.). На українських землях у складі Австро - Угорщини скасоване наприкінці XVIII ст. (у Львові в 1786 р.), по всій Україні скасоване Миколою І у 1831 р. (в Києві проіснувало до 1835 р.).

Місцеве самоврядування – політико - правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях через самоорганізацію місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави.

Націоналізація – відчуження майна з приватної власності фізичних або юридичних осіб у власність держави.

Нова економічна політика (неп) – антикризова програма більшовиків, що реалізовувалась в СРСР у 20 - ті роки XX ст. Полягала у відмові від політики воєнного комунізму, переході під жорстким контролем радянської держави до багатоукладної економіки та ринкових відносин.

Перебудова – визначена офіційними документами назва радикальних реформ, здійснюваних в СРСР в кінці 80-х на початку 90-х років XX ст. Була спробою привести радянську економіку, ідеологію, культуру, інші сфери суспільного життя у відповідність із загальнолюдськими ідеалами та цінностями.

Переяславська Рада 1654 р. - загальна військова рада, склика­на Б. Хмельницьким 18.01.1654 р. у м. Переяславі. Ухвалила перехід Війська Запорізького з підвладними йому землями під високу руку московського царя Олексія Михайловича. Умови протекторату були сформульовані в Березневих статтях 1654 р.

Плюралізм – ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного та соціального розвитку, що базується на існуванні декількох незалежних ідейно-політичних течій.

Право (юридичне) – система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових норм, які виражають волю певної частини соціально-неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі та забезпечуються державою.

Правова держава – тип держави, основними ознаками якої є верховенство права, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадян і держави.

Приватизація – провідна форма роздержавлення; передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, трансформація державних підприємств та організацій в акціонерні, колективні, приватні.

Продаж – грошовий штраф за вчинення злочину (стягувався на користь князя в розмірах – в 1, 3 та 12 гривнів).

Протекторат – форма завуальованої колоніальної залежності, яка встановлюється у результаті нерівноправного договору.

Організація українських націоналістів (ОУН) — українська політична організація, що ставила собі за мету встановлення неза­лежної Української держави. Заснована в 1929 р. у Відні. До 1939 р. основна діяльність ОУН була спрямована проти Польщі. В 1940 р. розкололась на прибічників С. Бандери та А. Мельника — ОУН (Б) і ОУН (М). На початку II світової війни обидві фракції орієнтувалися на Німеччину. ЗО червня 1941 р. ОУН (Б) проголо­сила у Львові Акт відновлення Української держави. З кінця 1941 р. ОУН (Б) вела боротьбу на два фронти — проти СРСР і Німеччи­ни. Після проголошення незалежності ОУН (М) і ОУН (Б) діють в Україні, зокрема бандерівці заснували Конгрес українських націоналістів.

Ординація 1638 р. («Ординація Війська Запорізького реєстро­вого, що перебуває на службі у Речі Посполитій») — постанова польського сейму. Вона знищувала «на вічні часи всі пільги, прибут­ки,, право на самосуд і на обрання старшин». Козацький реєстр зменшувався до 6 тис. чоловік. Ліквідовувалася виборність козацької старшини і скасовувалось козацьке судочинство. Замість виборного гетьмана на чолі козацького війська мав стояти польський комісар, якого призначав сейм за рекомендацією коронного гетьмана. На по­сади полковників і осавулів могли призначатися виключно представ­ники польської або полонізованої шляхти. Лише сотники та отамани могли бути обрані з козаків, які мали заслуги перед Річчю Поспо­литою. Резиденцією комісара ставало місто Трахтемирів. Козаки позбавлялися права жити в інших містах в Україні, крім прикордон­них з татарами (Черкаси, Чигирин, Корсунь та ін.). Під страхом кари з конфіскацією майна міщанам і їхнім синам заборонялося не тільки вступати в козаки, а й навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок. Ординація 1638 р. не тільки значно обмежила права реєстровців, а й була безпрецедентною за жорстокістю репресій що­до всього українського козацтва.

Реабілітація – відновлення в правах осіб, притягнених до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Революція – докорінний переворот у житті суспільства, який завершується ліквідацією віджилого суспільного ладу й утвердженням нового.

Реформа – перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.

Реєстрове козацтво — частина українських козаків, що перебували на державній службі Речі Посполитої у другій половині XVI —
першій половині XVII ст. і вносилися у спеціальні реєстри (списки).
Поява реєстрового козацтва започаткована грамотою короля
Сигізмунда II Августа від 5 червня 1572 р. Відтоді польський уряд
почав офіційно визнавати козаками лише реєстрових. Кількісно
реєстр постійно змінювався, нараховуючи в різні роки від 300 до
6000 козаків.

Русин (Русич) – а) мешканець Київської Русі; б) мешканець міста.

Ряд – договір, угода в Київській Русі.

Самодержавство – російський варіант абсолютної монархії.

Секуляризація – звернення церковної власності у власність світську.

Слов’яни – група споріднених за походженням і мовою народів. Поділяються на східних (українці, росіяни, білоруси), західних (поляки, чехи, словаки, лужичани) і південних (серби, болгари, хорвати словенці, македонці, чорногорці, мус лимани (боснійці), югословени). Слов’янські мови становлять окрему групу індоєвропейської сім’ї мов.

Снеми – меж князівські (феодальні) з’їзди.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) – регіональна міжнародна організація, яка об’єднує 12 європейських та азіатських країн з числа колишніх республік СРСР.

Судоустрій – система судових органів держави.

Судочинство – процесуальна форма здійснення правосуддя, діяльність суду.

Сюзеренітет – верховне право могутнього феодала над іншим васалом.

Татьба – крадіжка.

Тіун – господарський управитель князя, боярина або іншого феодала.

Тоталітаризм – антидемократичний державний режим, за якого фактично панує одна політична партія, що зростається з державним апаратом, встановлюється жорстка централізація в управлінні й партійно- державний контроль за всіма сферами суспільного життя.

Урок – а) компенсація (відшкодування), яку отримували потерпілі від образ. Розмір залежав від характеру образи та від майнових збитків; б) мито, пеня, податок; в) статут, правило.

Уряд – найвищий колегіальний орган в системі державної виконавчої влади.

Українська Держава 1918 р. — офіційна назва Наддніпрянської України за правління гетьмана П. Скоропадського. Виникла внаслідок державного перевороту 29.04.1918 р., який скасував Ук­раїнську Народну Республіку і розпустив Центральну Раду. Спира­лася на німецько-австрійські окупаційні війська. Верховна влада в Українській Державі належала гетьманові П. Скоропадському. Ви­конавчу владу здійснювала Рада Міністрів. Попри певні успіхи в зовнішній політиці, фінансово-економічній стабілізації, національно-культурному будівництві режим гетьманату не здобув широкої підтримки. 14.12.1918 р. П. Скоропадський зрікся влади і залишив Україну. До влади прийшла Директорія, яка відновила Українську Народну Республіку.

Централізація – політичний процес, на основі якого формується централізм як управлінська політична система з властивими їй вертикальною структурою та субординацією, концентрацією влади в єдиному центрі.

Юрисдикція – компетенція давати правову оцінку фактам, розв’язувати правові питання, юридичні спори.

Поиск по сайту: