ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ

Змістово-

функціональні

компоненти

науково-

педагогічної

діяльності

Професіоналізм

діяльності

викладача

вищої школи

Професіоналізм

викладача

як особистості

Професійно-

педагогічна

спрямованість

викладача

Основні

характеристики

особистості

викладача

Авторитет

викладачів

визначається

Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розу­мової діяльності творчого характеру, спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання ак­тивної життєвої позиції.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – це діяль­ність, яка спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.

Однією з особли­востей педагогічної діяльності є її динамічність, яка зу­мовлена тим, що об'єкт педагогічного впливу (студент) постійно розвивається, змінюється. Педагогічна діяльність передбачає безпосередні кон­такти зі студентами. У процесі такого спілкування викла­дач впливає на них не лише своїми знаннями, а й емоційно-вольовими якостями, світоглядом тощо. Ставлення до студентів детермінує організаторську діяльність викладача, визначає загальний стиль його спіл­кування, який може бути авторитарним, демократичним, ліберальним. У педагогічній діяльності студент є суб'єктом не лише виховання, а й навчання, оскільки виховний вплив ефек­тивний лише за умови, що студент сам буде активним учасником навчально-виховного процесу, тобто викорис­товуватиме засвоєне знання як засіб для самовдосконален­ня.

Ще однією особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з ко­лективами академічних груп, курсів, які теж є об'єктами і суб'єктами навчання й виховання. Це вимагає від викла­дача володіння методикою використання виховного впли­ву на колектив.

Викладач у своїй діяльності повинен досконало володіти основним інструментом – мовою і мовленням. Слово рідної мови є могутнім засобом ду­ховного контакту, морального впливу і переконання.

Основні напрями педагогічної діяльності викладача: навчальна, організаційно-методична, наукова, виховна, громадська.

Визначальною функцією праці викладача є навчаль­на діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. З навчальною роботою тісно пов'язана методична ді­яльність щодо підготовки навчального процесу, його за­безпечення та вдосконалення.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з науково-дослідницькою,яка збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.

Виховну діяльність викладач здійснює передусім у про­цесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позалекційний час. Необхідно, щоб кожен викладач усвідомив важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізував цю функцію не лише через співбесіди, куратор­ську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, про­ведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

Професіоналізм викладача вищого навчального закла­ду виявляється в умінні на основі аналізу педагогічних си­туацій бачити і формулювати педагогічні завдання та зна­ходити оптимальні способи їх розв’язання. Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важли­ві вміння та психологічні якості, необхідні для її реа­лізації.

Психолого-педагогічна структура діяльності – це система дій педа­гога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань. У цій системі виокремлюють такі функціональні ком­поненти за Н. Кузьміною: гносеологічний, конструктивний, організаційний, комунікативний. Психологічна структура діяльності викладача є ди­намічною і з оволодінням майстерністю змінюється.

Структуру діяльності викладача розглядають у двох аспектах. Перший її аспект передбачає взаємозв'язок знань і умінь:

– спеціальних (знання теорії своєї науки та практич­ні вміння застосовувати їх у педагогічній діяльності);

– педагогічних (знання дидактики вищої школи, тео­рії виховання, усвідомлення основної мети навчання і ви­ховання у вищому навчальному закладі, діагностика професійних даних майбутнього спеціаліста, прогнозування його фахового зростання);

– психологічних (знання психологічних основ викла­дання обраного предмета, психічних станів студентів і сво­го власного, закономірностей вікових та індивідуальних особливостей сприймання студентами змісту навчання);

– методичних (знання шляхів, методів, прийомів і за­собів донесення наукової інформації до студентів).

Другий аспект структури педагогічної праці виклада­ча – це його конструктивна, організаційно-мобілізуюча, комунікативно-розвивальна, інформаційно-орієнтуюча, дослідницька і гносеологічна діяльність, що передбачає високу кваліфікацію.

Особливості педагогічної діяльності у вищому навчаль­ному закладі передбачають певні вимоги до особистості викладача, зокрема: усвідомлення свого громадянського обов'язку – ви­ховання гідних громадян країни, висококваліфікованих спе­ціалістів для різних галузей економіки, освіти, культури; досконале володіння своїм предметом, методикою викладання, уп­равління навчально-пізнавальною діяльністю студентів.

Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність інди­відуально-психологічних якостей особистості, які сприя­ють успішній педагогічній діяльності: організаторсько-педагогічні; дидактичні; перцептивні; комунікативні; сугестивні; гносеологічно-дослідницькі; науково-пізнавальні.

Творчий викладач виступає і як дослідник, який, спи­раючись на основні положення теорії навчання і вихован­ня, досліджує навчально-виховний процес, робить висновки, експериментує.

Важливу роль у вихованні і навчанні студентів відіграють особистісні якості викладача вищого навчального за­кладу, оскільки він постійно перебуває у сфері уваги молодих людей. Викладач є для студента і взірцем, і за­собом виховного впливу на нього. Студент, наслідуючи викладача, переймає його знання, вміння, манери тощо. Знання педагога, його кращі моральні й вольові якості є потужним засобом переконання і впливу на студента. Викладач, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них вважається авторитетним.

Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв'язання професійних завдань, у тому числі й творчих. Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою.

Гармонійне поєднання наукової та педагогічної роботи в діяльності викладача підвищує ефективність викладання, посилює пізнавальний творчий його аспект.

Професіоналізм діяльності визначається високим розвитком фахового (предметного) і педагогічного мислення.

Культура мислення передбачає володіння професійною термінологією, засвоєння понятійного апарату науки, глибоку ерудицію, начитаність у галузі свого наукового предмету.

Провідною характеристикою творчого педагогічного мислення є здатність бачити процеси та явища в динаміці й розвитку.

Викладач вищого навчального закладу повинен постій­но працювати над удосконаленням своєї педагогічної май­стерності, від чого значною мірою залежать результати йо­го роботи.

Педагогічна майстерність – сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень професійної діяль­ності педагога.

Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педаго­гічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.

Усі ці компоненти-характеристики створюють перед­умови для перетворення педагогічної діяльності на мистец­тво. Досягнення цього є тривалим і складним процесом.

Особливості педагогічної діяльності у вищому навчаль­ному закладі передбачають вимоги до особистості науково-педагогічного працівника. Серед них виокремлюють усвідо­млення свого громадянського обов'язку, досконале володіння своїм предме­том, майстерне володіння методикою викла­дання та управління навчально-пізнавальною дія­льністю студентів.

Педагогічна спрямованість науково-педагогічного працівника означає його установку на взаємодію, терпіння і допомогу студентам. Вона виявляється у спрямованості думок і прагнень на на­вчання й виховання студентів, у манері розмовляти, взаємоді­яти тощо.

Ерудованість науково-педагогічного працівника ви­являється в тому, що він, окрім глибоких знань свого предме­та, має володіти ґрунтовними знаннями з питань філософії, політики, мистецтва, сучасних досягнень науки і техніки. Широта його інтересів дає змогу спрямувати студентів на цікаві справи, допомагати їм в організації змістовного до­звілля.

Науково-педагогічному працівнику необхідна твор­чість у педагогічній діяльності. Як творча особистість він перевіряє та аналізує власний досвід, вивчає і використо­вує все краще з чужого, шукає і знаходить нові, досконаліші, раціональніші педагогічні технології.

Психологічними передумовами педагогічної творчості є професійно-специфічні здібності, тобто сукупність індивідуально-психологічних якостей особистості, які сприяють успішній педагогічній діяльності, а саме:

– організаторсько-педагогічні здібності (організація навчально-пізнавальної діяльності студентів і власної діяльності, загальне та професійне самовдо­сконалення);

– дидактичні здібності (підготовка навчальних мате­ріалів, доступність, виразність, переконливість під час пояснення навчального матеріалу; здійснення мотивації діяльності);

– перцептивні здібності (об'єктивне оцінювання емоційного стану студентів і його врахування у на­вчальній діяльності):

– комунікативні здібності (налагодження педагогіч­но доцільних стосунків зі студентами та колегами з навчально-виховної діяльності):

– сугестивні здібності (здібності емоційно-вольового впливу на людину);

– гносеологічно-дослідницькі здібності (виявляються в умінні пізнати й об'єктивно оцінити педагогічні явища та процеси; їх рівень залежить від рівня до­слідницької культури викладача, його методологіч­них знань і дослідницьких умінь);

– науково-пізнавальні здібності (володіння наукови­ми знаннями, розуміння взаємозв'язків між наука­ми).

Творчий науково-педагогічний працівник досліджує на­вчально-виховний процес, робить висновки, експериментує. Здійснення педагогічної діяльності на дослідницькому рівні, творчий підхід до неї вимагає від науково-педагогічного пра­цівника постійної роботи над собою.

Науково-педагогічний працівник має бути носієм високих моральних якостей.

Важливою вимогою до науково-педагогічного працівника залишається уміння володіти власною емоційно-вольовою сферою та доцільно використовувати емоції, щоб вплинути на студента, змусивши його пережити певну ситуацію. Крім того, педагогу необхідно виявляти емоцїі і волю у несподіваних ситуаціях педагогічного процесу, що потребує розвинутого педагогічного самовладання, витримки, вміння швидко вибирати шляхи адекватного реагування на ситуацію, правильно її розв'язувати.

Для успішної роботи зі студентами науково-педагогічний працівник має бути цілеспрямованим, ініціати­вним, дисциплінованим, вимогливим до себе та інших. Особ­ливо важливі для нього витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією й винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

Науково-педагогічний працівник має во­лодіти педагогічною спостережливістю й уважніс­тю. Спостерігаючи за студентами, науково-педагогічний працівник отримує інформацію про їхні індивідуальні особ­ливості, розуміння ними навчального матеріалу, ставлення до на­вчання й стосунки між ними, настрої та психічні стани, реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й поведінці.

Під час навчальних занять науково-педагогічному пра­цівникові необхідно тримати в полі зору всіх студентів групи. Він має концентрувати свою увагу на викладенні теми, зміні різних видів навчальних завдань і засобів, а також зосереджу­вати свою увагу на написаному тексті, щоб не допустити помилок у словах, формулах, обчисленнях тощо.

Педагогічну діяльність науково-педагогічного праців­ника має супроводжувати натхнення та інтуїція.

Науково-педагогічний працівник має досконало во­лодіти мовою і мисленням. Педагогічне мислення науково-педагогічного працівни­ка полягає у здатності застосовувати теоретичні положення філософії, психології, педагогіки, методики у конкретних пе­дагогічних ситуаціях навчально-виховної роботи.

Оптимістичність науково-педагогічного праців­ника має бути його невід'ємною рисою. її наявність впливає на ефективність навчання і виховання студентів, викликає у них позитивні емоції, добрий настрій і захопленість справою, активність, рішучість, упевненість у своїх силах.

Педагогічний такт науково-педагогічного праців­ника виявляється у психолого-педагогічних особливостях його поведінки, взаємодії зі студентами. Він потрібен науково-педагогічному працівнику в системі його виховного впливу і на студентський колектив, і на кожного студента зокрема.

Науково-педагогічний працівник має по­стійно підтримувати хороший зовнішній вигляд, рівень фізичного, духовного і психічного здоров'я.

Сукупність особистих якостей науково-педагогічного працівника формує його авторитет, тобто загальнови­знану студентами значущість його достоїнств й основану на цьому силу його виховного впливу. Авторитетним є той нау­ково-педагогічний працівник, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить молодь, відчуває її наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.

Науково-педагогічний працівник має постійно адекват­но оцінювати свою особистість.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте вимоги, які висувають до науково-педагогічного працівника.

2. Розкрийте сутність педагогічного такту науково-педагогічного працівника.

3. Проаналізуйте сутність таких вимог до науково-педагогічного пра­цівника – володіти власною емоційно-вольовою сферою та доцільно використовувати емоції.

Завдання для самостійної роботи

1. Опишіть професійно-специфічні здібності науково-педагогічного працівника, які сприяють його успішній науково-педагогіч­ній діяльності.

Безпосередніми учасниками педагогічної взаємодії є викладач і студент. Саме в педагогічній взаємодії кожен із них знаходить умови для власного особистісного зростання.

Формою педагогічної взаємодії є спілкування – вербальний або невербальний контакт. Спілкування – цепроцес обміну між людьми певними результатами їх психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.

Професійно-педагогічне спілкування становить основу науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи. Всі основні форми організації навчального процесу (лекція, семінарське заняття, іспит та ін.), виховна робота та науково-методична діяльність у вищій школі пройняті цим складним і багатофункціональним соціально-психологічним явищем.

Педагогічне спілкування є способом реалізації змісту, методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на формування особистості студента.

Педагогічне спілкування, як особливе соціально-психологічне явище, характеризується такими функціями:

– соціально-перцептивною;

– комунікативно-поведінковою;

– емоційною;

– соціальною самопрезентацією.

Значення педагогічного спілкування:

1. Завдяки спілкуванню викладач виступає персоніфікованим посередником між грамою наукових ідей і студентом.

2. Через експресію викладач «заражає» студентів своїм інтересом до науки, викликає в них живий інтерес до неї.

3. Викладач своїм прикладом спілкування пропонує культурну норму взаємин і тим самим формує в майбутнього фахівця комунікативну компетентність.

Щоб спілкування було конструктивним (а не деструктивним) на кожному етапі, викладачеві треба володіти психолого-педагогічною культурою спілкування, а саме:

– знати психологію студентського віку та особливості конкретної студентської аудиторії;

– об'єктивно оцінювати поведінкові реакції, комунікативну активність окремих студентів, адекватно емоційно відгукуватися на них;

– вміти швидко організувати аудиторію і привернути її увагу до змісту заняття (прийоми самопрезентації і динамічного впливу), залучати до активної роботи всіх студентів;

– вибирати такий спосіб своєї поведінки, який найкраще б відповідав особливостям і психічному стану студентів;

– володіти прийомами стимулювання інтелектуальної ініціативи й пізнавальної активності студентів, організації діалогічної взаємодії;

– своєчасно коригувати свій комунікативний задум відповідно до реальних умов педагогічної взаємодії;

– аналізувати процес спілкування, встановлювати співвідношення мети, засобів і результатів комунікативної взаємодії.

Психологічно виправданим і повноцінним міжособистісне педагогічне спілкування будується за принципом суб'єкт – суб'єктної взаємодії:

1) сприймання співрозмовника як індивідуальності зі своїми потребами та інтересами;

2) виявлення зацікавленості в партнері, співпереживання (емпатія) його успіхам або невдачам;

3) визнання права партнера на незгоду, на свою думку, на право вибору поведінки та на відповідальність за свій вибір.

Це дає можливість встановити щирі, довірливі стосунки викладачів і студентів.

Для професійного спілкування важливими є такі вміння: транслювати особистісне «Я» іншому суб'єкту; чути й бачити іншу людину; співпереживати іншому «Я»; приймати іншого як даність; поважати іншу людину; зберігати особливості власного «Я».

Особливості комунікативних здібностей педагога, характер його взаємин зі студентами, творча індивідуальність педагога й студента віддзеркалюються у стилі професійно-педагогічного спілкування. Стиль спілкування – це індивідуально-типологічні особливості педагогічної взаємодії викладача зі студентами. Серед типових класифікацій вирізняють такі стилі: захоплення спільною творчою діяльністю, дружня прихильність, спілкування-залякування, спілкування-загравання та інші. Стиль спілкування безпосередньо впливає на атмосферу емоційного благополуччя під час лекції, семінарського заняття або екзамену, що суттєво позначається на результативності навчальної діяльності студентів.

Організаційно-управлінським центром педагогічної взаємодії в спілкуванні є педагогічна позиція викладача. У ній поєднується і його професійна свідомість, і професійна діяльність. Перша позиція –позиція розуміння. Щоб навчитися розуміти співрозмовника, треба розвивати в собі рефлексію: об'єктивно оцінювати себе, критично ставитися до себе, уважно вислуховувати аргументи співрозмовника, пояснення ним причин своєї поведінки, бути проникливим до змісту й мотивів повідомлення, вникати в проблеми, не бути упередженим, не поспішати з критичним і категоричним висновком. Інакше виникає взаємонепорозуміння – смисловий бар'єр, який веде спочатку до неповаги до викладача, а потім до небажання спілкуватися з ним.

Причиною непорозуміння між викладачем і студентом може бути спалах власних емоцій. При спалаху негативних емоцій краще не застосовувати аналізу стосунків і не вирішувати їх. Спалах негативних емоцій викликає у відповідь спалах емоцій у співрозмовника і призводить до відчуженості один від одного.

Перешкодою до взаєморозуміння є також абсолютизація рольових позицій, що виявляється в дидактичному центризмі.

Друга позиція – позиція визнання викладачем студента як особистості,яка має право на свій вибір, свої думки і свою позицію. Позиція викладача тут виявляється в його вірів розум студента, у його позитивні прагнення до розкриття своїх потенційних можливостей і саморозвитку.

Таким чином, визнання студента в педагогічному спілкуванні створює особистість майбутнього професіонала, володаря позитивної самооцінки, рефлексії.

Третя позиція викладача – безумовне прийняття студента як особистості.

Прийняття студента – це визнання його права на будь-яку гаму власних почуттів без ризику втратити повагу викладача.

У викладачів-початківців у професійно-педагогічному спілкуванні зі студентами трапляються такі труднощі: невміння налагодити контакт з аудиторією; нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента; складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять; невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються; труднощі мовного спілкування і передачі власного емоційного ставлення до навчального матеріалу; невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування.

Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб'єктами педагогічного процесу, важливо долати такі бар'єри професійно-педагогічного спілкування: невідповідності настанов і мотивів; побоювання групи; відсутності контакту; звуження функцій спілкування; негативної настанови на академічну групу; побоювання педагогічних помилок; наслідування.. Найбільш типові бар'єри спілкування такі: смисловий, моральний, інтелектуальний, ригідний, емоційний, естетичний.

Для педагогічної взаємодії характерні протиріччя. Протиріччя є підґрунтям конфліктних ситуацій.

Конфліктна ситуація – це виникнення і загострення протиріч. Види конфліктних ситуацій: конфліктні ситуації діяльності (невиконання навчальних завдань), конфліктні ситуації поведінки, конфліктні ситуації стосунків.

Якщо конфліктні ситуації не регулюються, то виникає конфлікт.

Конфлікт – загострена суперечність, що виникає між викладачем і студентом у зв'язку з вирішенням питань навчально-виробничого, громадського або особистісного характеру. Конфлікт завжди виступає як протидія однієї особи іншій особі або групі людей (викладач – студентська група). Це зіткнення їхніх інтересів і прагнень. Конфлікти можуть виникати на функціональних або особистісних засадах і бути конструктивними або деструктивними. Конструктивні конфлікти виявляються в принципових зіткненнях думок, дискусіях, які ведуть до відкриття істини та є джерелом саморозвитку, самовдосконалення. Деструктивні конфлікти – це непорозуміння, сварки, які потрібно вирішувати, ліквідовувати їхні причини, що сприяє оздоровленню морально-психологічного клімату в колективі, підвищує працездатність його членів.

Форми конфліктної поведінки студентів: порушення трудової дисципліни; зухвала поведінка; незгода і критика; пропозиції викладача; ухиляння від виконання завдань; ігнорування педагогічних вимог.

Вихід із конфліктної ситуації має для студентів виховне значення. Для аналізу конфліктної ситуації потрібно:

– відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його причини;

– встановити ділову зону конфлікту, визначити відношення предмета незгоди до навчально-виробничої діяльності і ділових взаємин;

– з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у конфлікті;

– визначити спрямованість конкретних дій учасників конфлікту;

– зберігати самовладання, витримку;

– обмірковувати проблеми;

– намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктивних межах.

За вирішення конфлікту відповідає викладач. Із конфліктами викладач повинен справлятися самостійно.

Рекомендована література

Основна

1. Подоляк Л. Г., Юрченко В. І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с.

2. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи (Практикум), – К.: 2008, – 333 с.

3. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005. – 392 с.

Додаткова

1. Долинська Л.В.Стилі педагогічного спілкування та можливості його формування в процесі професійної підготовки майбутнього вчителя // Психологія: Зб. наук. праць. – К.: НПУ, 1999. – Вип. 1 (4). – С. 64-69.

4. Загітова К.І.Психологічні умови конструктивного вирішення конфліктів у професійних ситуаціях // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. –К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. – Ч.2. – С. 46-49.

2. Корніяка О.М.Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія і соціальна робота. – 2003. – №1. – С. 38-43.

3. Левківський Б.Підвищення педмайстерності викладачів ВНЗ // Вища школа. – 2005. – №3. – С. 57-59.

4. Матяш-Заяц Л.П.Передумови виникнення конфліктів у ранньо­му юнацькому віці // Вісник НПУ ім. М. Драгоманова. – К.: НПУ, 2002. – Вип. 3. – С. 18-20.

5. Середницька І. Стресостійкість як спосіб попередження конфліктів у студентської молоді // Педагогічна думка. – 2005. – №4. – С. 20-24. Колошин В.Ф.Самоактуалізація викладача // Практична психоло­гія та соціальна робота. – 2000. – № 1. – С. 7-9.

6. Сидоренко О.Л.Про способи підвищення ефективності взаємодії викладача зі студентами // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. – 2002. – № 1-2. – С. 83-88.

7. Соколова І.М. Р івень конфліктності та ступінь емоційного напруження у студентів молодших курсів // Вісн. Харків. держ. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. – Харків, 2001. – Вип. 5: Психологія. – С. 170-174.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Розкрийте специфіку педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу порівняно з діяльністю шкільного вчителя.

2. Проаналізуйте психологічні умови, які визначають ефективність діяльності викладача вищої школи.

3. Доведіть, що педагогічна діяльність викладача має творчий характер. Особливості педагогічної творчості.

4. Обгрунтуйте критерії оцінки ефективності діяльності викладача вищої школи.

5. Визначте, які стилі професійно-педагогічного спілкування є найбільш оптимальними щодо розв'язання завдання професійної підготовки й особистісного зростання студента як майбутнього вчителя. Доведіть свою думку.

6. Проаналізуйте психологічні засоби, методи та прийоми, які підвищують ефективність професійно-педагогічного спілкування зі студентською аудиторією під час лекції, на семінарських заняттях і екзамені.

7. Схарактеризуйте особливості педагогічного конфлікту, стадії його розвитку.

8. З’ясуйте причини виникнення конфліктів у взаєминах «студент – викладач» і «викладач – студентська академічна група».

9. Проаналізуйте шляхи конструктивного подолання бар'єрів і вирішення конфліктів у педагогічній взаємодії «викладач – студент».

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте першоджерела (конспект, тезиси, літературу).

2. Визначте основні поняття теми, які не подані у глосарії та виписати їх із поясненням у тематичний словник.

3. Складіть таблицю професійних і особистісних якостей викладача вищої школи.

4. Дайте характеристику тактовності й коректності викладача в спілкуванні зі студентами.

5. Сформулюйте психологічні настанови для молодого викладача вищої школи у спілкування зі студентами та колегами кафедри.

6. Наведіть приклади бар'єрів спілкування, які заважають взаємопорозумінню.

7. Складіть алгоритм розв’язання конфлікту.

Поиск по сайту: