ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ

Види

діяльності

студента

Мета процесу

навчання

у вищій школі

Особливості

НАВЧАЛЬНої

діяльності

студента

Рівні пізнавальної

активності

студентів

Параметри

креативності

Основні риси

особистості студента,

що сприяють

формуванню

компонентів

творчої діяльності

Психологічні

причини

неуспішності

Основні

шляхи

усунення

неуспішності

Основні принципи

організації взаємодії

в навчально-

професійній

діяльності системи

«викладач-студент»,

«студент-студент»

Теоретичною основою

організації

навчального

процесу

у вищій школі є

теорія розвивального

навчання

основними принципами

якої є:

Навчання – це навчальна діяльність викладача (викладання) та учбова діяльність студента – учіння (вишкіл, научіння).

Навчання студента це складний процес учбової діяльності, в якій відбувається контрольоване засвоєння когнітивного і соціально-професійного досвіду, необхідних способів дій, які реалізуються через уміння. Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн розглядали учіння як процес набуття знань, умінь і навичок, тоді як розвиток – це набування здібностей, нових якостей. Учіння (научіння) – процес набуття і закріплення (або зміна наявних) способів діяльності індивіда. Результатом учіння є елементи індивідуального досвіду (знання, уміння і навички). Учитися – це значить діяти різними способами для здобування знань, вироблення вмінь і навичок, оперувати ними при розв'язанні пізнавальних і практичних завдань. Навчання студента має суттєві відмінності від учіння школяра. Поняття «діяльність студента» є інтегрованим, бо її зміст поєднує в собі різні види діяльності студента: учбову, пізнавальну, професійно-трудову, фізкультурно-оздоровчу, художню, науково-дослідну, громадсько-політичну, спілкування, побутову та ін.

Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент – суб'єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати й здійснювати пізнавальну діяльність і брати на себе відповідальність за свої дії.

Щоб відповідати всім вимогами, які ставить держава до майбутніх фахівців, студент повинен цілеспрямовано, свідомо вчитися, опанувати всіма формами самоосвіти, щоб продовжувати працювати над собою і після закінчення вищого навчального закладу, бо освіченим фахівцем тепер вважається той, хто вміє самостійно здобувати знання протягом усього життя.

Навчання для студентів повинно набути особистісного життєвого сенсу, який поєднує розум, почуття і волю та виявляється в спрямуванні творчої пізнавальної активності на життєве самовизначення і професійне самоствердження, оволодіння професією і розвиток своїх потенційних можливостей.

Успіх у навчанні залежить від багатьох факторів, серед яких провідне місце займають мотиви (причини, що спонукають до навчання), установка (психологічне налаштування, готовність до діяльності), пізнавальні потреби й інтереси, а також цілеспрямованість та інші вольові якості студента.

Результати досліджень засвідчують, що висока позитивна мотивація може відігравати роль компенсаторного фактора за умови недостатньо високого рівня розвитку спеціальних здібностей. Саме тому важливим завданням є формування професійних мотивів навчання, потреби в набуванні професійних знань, умінь і навичок. Тоді навчання дає насолоду, викликає позитивні переживання, бажання працювати.

Психологи висловлюють думку про необхідність цілеспрямованого формування в студентів позитивної мотивації навчально-професійної діяльності, підкреслюючи складність управління цим процесом (А. К. Маркова).

У формуванні позитивної мотивації значна роль належить кураторові, який повинен вивчати мотив вступу студентів до університету, на той чи інший напрям підготовки.

Психолого-педагогічні умови забезпечення професійної мотивації їх навчання:

1. Формувати (і підтримувати) прагнення студентів виявити і ствердити себе через навчально-професійну діяльність. Із цією метою здійснювати:

– ознайомлення з майбутньою професійною діяльністю, її суспільною значимістю;

– створення уявлень про професіонала з обраної спеціальності, усвідомлення ближніх (безпосередніх) і кінцевих (перспективних) цілей професійного навчання;

– складання «Образу-Я» як фахівця;

– формування ціннісних орієнтацій, що пов'язані з професійною діяльністю;

– забезпечення умов для самопізнання, самовиховання, стимулювання прагнення до самовдосконалення;

– підтримання допитливості й «пізнавального» психологічного клімату в студентській академічній групі.

Як наслідок, формується часова перспектива, ідентифікація з професійною моделлю, уявлення про себе в майбутньому в ролі виконавця професійної діяльності.

2. Допомагати (навчати) мінімізувати тривожність, невпевненість щодо професійної діяльності, приділяти увагу розвиткові професійних якостей, здібностей до саморегуляції..

3. Навчання набуває життєвого сенсу, якщо приносить задоволення, переживання успіху, усвідомлення свого просування вперед. Тому самооцінку треба підвищувати за рахунок успіху, а не зниженням рівня домагань.

Розв'язання проблеми забезпечення професійної мотивації залежить також і від викладачів:

– насичення змісту навчання інформацією, яка має значення для особистісного зростання студента як професіонала (професіоналізація знань із будь-якого предмету);

– нарощування змісту і новизни навчального матеріалу;

– надання студентам необхідної свободи (умов) для виявлення своїх творчих можливостей;

– творче ставлення самих викладачів до викладання свого предмету, інтерес до науки, їх компетентність і авторитетяк особистості;

– визначення, через які мотиви студент пішов навчатися саме до цього вищого навчального закладу;

– систематична діагностика реально діючих мотивів навчання студентів;

– стимулювання самоосвіти студентів, підтримування пізнавального інтересу до всього, що пов'язане з майбутньою професійною діяльністю.

Щоб навчально-професійна діяльність була повноцінною, потрібно внутрішньо відмовитися від очікування лише винагороди за неї у вигляді позитивних оцінок. Треба одержувати насолоду від самого процесу навчання.

Якщо навчання не має для людини особистісного сенсу, то це схоже на механічне заучування безглуздих слів, які не мають ніякого смислу і змісту, не викликають ніяких позитивних почуттів і нічого не значать для людини. Якщо навчання перетворюється в творчість, то це особливо сприятливо впливає на емоційну сферу студента, загострює його пам'ять і увагу, викликає почуття радості й задоволення, сприяє підвищенню інтересу до пізнавальної діяльності.

Лише за такої умови навчання змінює і настанови, і поведінку студента, і особистість його загалом, стає для нього особистісно-значущим.

Професійну мотивацію можна розвинути лише через власну розумову активність студента, через активну самостійну пізнавальну його діяльність. Передумовою успішної самостійної роботи студентів є рівень їх пізнавальної активності та самостійності. Для пізнавальної активності в навчанні характерним є стійкий інтерес до навчального матеріалу, зосередження на ньому уваги, спрямованість на подолання труднощів при його засвоєнні, виконання мисленнєвих операцій (аналізу і синтезу, порівняння тощо) для його розуміння. Психологи розрізняють три рівні пізнавальної активності: відтворююча; інтерпретуюча активність; творчий рівень активності.

Навчальна самостійність виявляється в уміннях студента систематизувати, планувати, контролювати й регулювати свою навчально-професійну діяльність, власні пізнавально-розумові дії без безпосередньої допомоги й керівництва з боку викладача.

У педагогічній психології виділяють такі рівні самостійної роботи студентів:на першому рівні студенти фактично здійснюють копіювання дій за поданим зразком; др угий рівень – репродуктивна діяльність, спрямована на сприйняття інформації про різні властивості об'єкта, процесу чи явища, що загалом не виходить за межі запам'ятовування; третій рівень – продуктивна діяльність; ч етвертий рівень – самостійна творча діяльність студента.

Для розвитку самостійності студентів потрібно формувати такі вміння:

– усвідомлювати і внутрішньо приймати цілі та завдання самостійної роботи;

– визначати, систематизувати і встановлювати послідовність виконання завдання;

– визначати і планувати послідовність дій (методів і засобів), необхідних для виконання завдання;

– організувати свою роботу, мобілізувати наявні ресурси для розв'язання поставленого завдання;

– самостійно контролювати свої дії, узгоджуючи їх із метою; якщо є потреба, то коригувати, уточнювати й регулювати;

– оцінювати результати своєї самостійної роботи та визначати її подальші перспективи;

– налагоджувати зв'язок із викладачем для презентації досягнутих результатів і отримання консультації.

Наявність психологічних бар’єрів, зокрема: відчуття «запрограмованості», надто висока «ціна» активності, наслідки невизнання результату, навчена безпорадність, звичка йти «шляхом найменшого опору», вплив групових настанов, відсутність досвіду самостійності, нерозвиненість вольової саморегуляції знижують самостійну роботу студентів, її ефективність і негативно позначаються на мотивації навчання.

Важливою передумовою позитивної мотивації й ефективності самостійної навчальної роботи студентів є розвиток у них творчості і пізнавальних здібностей.

Творча людина – це результат усього досвіду її спілкування і спільної діяльності з людьми, результат її власної активності. Студентський вік – сенситивний для сходження до вершин творчості, з яких починається соціальна (об'єктивна) творчість.

Основа творчості – креативність. Параметри креативності:1) оригінальність; 2) семантична гнучкість; 3) образна адаптивна гнучкість; 4) здатність народжувати нові ідеї в нерегламентованих умовах.

Формуванню в студентів компонентів творчої діяльності сприяють такі особистісні риси: позитивна «Я-концепція», упевненість у своїх можливостях; схильність до ризику; розвиток уяви, прихильність до фантазування; самодисципліна; відповідальність.

Заважають формуванню компонентів творчості 1) слабка мотивація навчально-професійної діяльності; 2) негативна «Я-концепція»; 3) конформізм; 4) відсутність самодисципліни. Ці якості можуть бути також причиною неуспішності студентів.

Для успішного навчання у вищих навчальних закладах важливо, щоб студент не просто вмів учитися самостійно, а спрямовував свою творчу пізнавальну активність на життєве самовизначення і професійне самоствердження.

Успішність навчання студента залежить також від профілю вищого навчального закладу і особливостей спеціальності.

Важливим фактором успішності студента також є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється в стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, період реагування, швидкість запам'ятовування та ін.) та наявних навчальних умінь і навичок.

Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів навчальних дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.

Психологічні причини неуспішності:

– недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);

– недисциплінованість і неорганізованість;

– несистематична робота, що знижує її ефективність; лінощі, пасування перед труднощами; емоційна нестабільність і високий рівень тривожності; не ідентифікація з роллю студента; великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку; надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо.

Причинами неуспішності студентів можуть бути також: нейрофізіологічні,педагогічні, низька інтенсивність навчальної діяльності, недооцінка студентами теоретичних знань, не сформованість прийомів мислення, не володіння раціональними методами пізнання, прагматична спрямованість на близьку мету (здати залік, екзамен тощо), низька ефективність та невміння вчитися, пропуски занять, відсутність індивідуального, диференційованого підходу з боку викладачів, незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків тощо.

Рекомендована література

Основна

1. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи К.: 2000, – 313с.

2. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологыя вищоъ школи (Практикум), – К.: 2008, – 333 с.

3. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования М.: 2005. – 392 с.

4.

Додаткова

1. Білецька С.Л.Мотивація навчання як важливий фактор пізнавальної активності студентів // Педагогічний процес: теорія і практика. – Випуск 2. – 2004. – С. 310-315.

2. Буряк В.Умови та засоби самоосвіти студентів // Вища освіта. – 2002. – №6. – С. 18-22.

3. Рєзнік Т.І.Психологічний зміст труднощів у навчанні студентів-першокурсників // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – №1. – С. 1-3.

4. Туркот Т.І., Осадчук І.В. Технологія самостійної роботи студентів, що зберігає їхнє здоров’я // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. – 2006. – №3. – С. 65-73.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте, чому навчально-професійна діяльність є провідною діяльністю в студентському віці. Які зміни в структурі особистості студента відбуваються під її впливом?

2. Як співвіднести психологію мотивації учіння та психологію свободи? Як реалізує себе психологія свободи?

3. Проаналізуйте (з погляду структури діяльності) учіння студента.

4. Розкрийте зміст поняття «вміння вчитися». З яких дій студента складається його вміння вчитися?

5. Проаналізуйте критерії ефективності учіння. Які причини неуспішності студентів і шляхи їх подолання?

6. Розкрийте можливості для розвитку самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання.

7. Поясніть положення: «Творчість – це не здібність людини, це її сила, її внутрішній потенціал» (В.В.Давидов).

8. Доведіть, що «навчатися і не розмірковувати над вивченим – даремно витрачати час. Розмірковувати не навчаючись – згубно» (Конфуцій).

9. Назвіть відмінності між процесом засвоєння матеріалу та учінням?

10. Чи буде студент старанно вчитися, якщо в нього відсутні і пізнавальна потреба, і професійна мотивація?

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацюйте першоджерела,конспект лекції.

2. Визначити основні поняття теми,які не подані у глосарії, та запишіть їх із поясненням у тематичний словник.

3. Закінчіть речення: «Я – об'єкт учіння, коли...»; «Я – суб'єкт учіння, коли...».

4. Сформулюйте свої принципи ефективного засвоєння студентами педагогічної майстерності.

Поиск по сайту: