ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

А

Агогіка – наука про вивчення проблеми запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків.

Адаптація в психології особистості (лат. adaptatio пристосовувати) пристосування особистості до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог, а також згідно з потребами, прагненнями, мотивами та інтересами самої особистості. Психологічна адаптація здійснюється в процесі соціалізації особистості, у ході її індивідуального розвитку, соціального і професійного становлення.

Адаптація дидактична готовність студента-першокурсника опанувати різноманіттям нових (порівняно зі шкільними) організаційних форм, методів і змісту навчально-професійної діяльності у вищій школі, до значного збільшення обсягу навчального матеріалу, до складної мови наукових текстів і вивчення спеціальних предметів тощо.

Адаптація соціально-психологічна процес набуття людьми певного соціально-психологічного статусу, оволодіння деякими соціально-психологічними рольовими функціями; людина прагне досягти гармонії між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності.

Акме соматичний, фізіологічний, психічний і соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найвищих і найкращих показників у її діяльності і творчості.

Акмеологічні інваріанти професіоналізму основні якості й уміння професіонала, а також необхідні умови, що забезпечують високу стабільність і ефективність діяльності, незалежно від її змісту і специфіки.

Акмеологія наука про людину, об'єктом якої є професійна діяльність. Предметом акмеології є об'єктивні і суб'єктивні фактори, які сприяють і перешкоджають досягненню вершин професіоналізму, творчого довголіття, а також закономірності в організації навчання професіоналізму майбутніх фахівців, удосконалення і корекція діяльності.

Актив (лат. activus – діяльний) – у соціальній психології – найдіяльніша, енергійніша й активніша частина соціальної групи, колективу.

Активізація пізнавальної діяльності – така організація пізнавальної діяльності, коли навчальний матеріал стає предметом активної мисленневої і практичної діяльності студента.

Активність (лат. activus – активний) – одна з основних характеристик особистості, яка полягає в здатності бути імпульсом змін у стосунках із навколишнім світом (на відміну від реактивності, коли джерелом є зовнішній стимул). Вона виявляється в прагненні розширювати сферу своєї діяльності і поведінки, здатності нести в собі потенціал енергії, сили і творчості. Активна особистість неодмінно виступає як суб'єкт не лише своєї поведінки і діяльності, але й власного життя.

Активність пізнавальна вид психічної активності, що проявляється у формі розгорнутої пізнавальної діяльності, центральним процесом якої є мислення, і характеризується допитливістю, творчим характером.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, спрямованих на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Альтруїзм (лат. alter – інший) – мотив, спрямований на надання допомоги кому-небудь; безкорислива турбота про благо людей, готовність поступатися і жертвувати особистими інтересами задля іншої людини. Альтруїзм протилежний егоїзму.

Амбівалентність – важлива складова внутрішнього світу особистості; риса, що проявляється в співіснуванні рівних за силою взаємовиключних протилежностей у мотивації, когніціях, ефектах і поведінці щодо зовнішнього і (або) внутрішнього світу (наприклад, почуття радості і горя, любові і ненависті). Особистісна амбівалентність проявляється в будь-яких ситуаціях гармонійно, негармонійно чи патологічне. Амбівалентність пов'язана з глибинними настановами, де суперечливі ставлення мають спільне джерело і є взаємозалежними.

Андрагогіка – педагогіка дорослих.

Атракція – привабливість однієї людини для іншої, особлива форма взаємин, забарвлених лише позитивними емоціями, прояв симпатії. Атракція може виявлятися також як особлива позитивна соціальна настанова щодо особи, організації тощо.

Афект (лат. affectus – хвилювання, пристрасть) – сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний із різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

Б

Бесіда – метод навчання, при якому з допомогою запитань, що спи­раються на досвід і знання студентів, викладач спонукає їх до повторен­ня вже пройденого матеріалу або підводить до засвоєння нових знань.

В

Взаємодія – взаємний зв'язок, вплив, обумовленість, узгодженість дій предметів, явищ, якостей тощо.

Взаємини (стосунки) – суб'єктивні зв'язки і ставлення, що існують між людьми в соціальних групах через неперервний обмін особистісно-значущою інформацією. Взаємини завжди передбачають взаємність, наявність належного ставлення. Вони бувають діловими і приятельськими, офіційними й особистісними. Взаємини ґрунтуються па певних спонуках (інтерес до іншої людини, необхідність взаємодії та співробітництва, потреба в спілкуванні та ін.) і передбачають якусь поведінку (мовлення, дії, міміка, жести), емоції і почуття (задоволеність спілкуванням, симпатія чи антипатія, взаємний потяг, індивідуальний і груповий настрій), пізнання (сприйняття іншого, мислення, уявлення), волю (витримка при відсутності взаєморозуміння, володіння собою, коли є конфлікт, надання допомоги у важкій ситуації). На взаємини людей впливають їхня спрямованість, характер, темперамент, вік, освіта, професія та ін.

Взаємодія соціальна – процеси впливу різних суб'єктів один на одного, їхній взаємозв'язок, взаємозумовленість, взаємний обмін та ін. Розрізняють п'ять рівнів настанов на взаємодію: домінування, маніпуляція, суперництво, партнерство, співдружність.

Вибір професії – свідоме формування людиною власних про­фесійних інтересів з метою оптимальної реалізації фізичних і духов­них якостей і потреб у певній галузі діяльності.

Викладання – організований і керований викладачем процес пере­дачі системи знань, умінь, навичок.

Виховання – цілеспрямований та організований процес форму­вання особистості на основі передачі суспільно-історичного досвіду з метою її підготовки до суспільного життя і продуктивної праці.

Вихований – цілеспрямоване створення соціальних умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку особистості, для її входження в контекст сучасної культури.

Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілес­прямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Вищий навчальний заклад – суб'єкт освітньої діяльності, який за­безпечує: фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей; удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації громадян.

Відповідальність – здатність особистості розуміти відповідність результатів своїх дій поставленим цілям, визнаним у суспільстві або в колективі нормам, у результаті чого виникає почуття співучасті в спільній справі, а при невідповідності – почуття невиконаного обов'язку; готовність індивіда визнати, що він сам є причиною наслідків власної поведінки і діяльності.

Віктимологія – наука про різні категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Внутрішня свобода усвідомлена необхідність, обґрунтований вибір і відповідальність за нього. Це свідомо взятий на себе обов'язок для реалізації своїх творчих можливостей. Почуття внутрішньої свободи пов'язане з почуттям власної гідності, з почуттям самоцінності.

Вчинок основна особистісна форма й одиниця поведінки, що оцінюється як акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства і самого себе; специфічний вид розумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини, вияву її характеру і поведінки. Вчинок відіграє надзвичайно важливу роль у морально-психічному розвитку особистості.

Г

Герогіка – наука про соціальне-педагогічні проблеми людей похи­лого віку

Гуманізм – ставлення до інших людей на основі висхідної віри в їхні позитивні можливості: розум, волю, устремління, їхні потенціали, які вимагають лише сприятливих умов аби розкритися на благо собі, іншим людям, суспільству.

Гуманітарна освіта – навчально-виховний процес, який грун­тується на викладанні-засвоєнні гуманітарних дисциплін, головними з яких є мовні, українознавчі, історичні, філософські, соціологічні, культурологічні, психолого-педагогічні, правознавчі дисципліни.

Гуманізація освіти – відображення в освітньому процесі тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли ставка робиться на духовність людини, відповідальність за свої вчинки. За українським педа­гогічним словником гуманізація освіти є центральною складовою но­вого педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їх людинотворної функції. Гуманізація освіти означає повагу до особистості, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів і інтересів; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку її здібнос­тей і обдарувань, повноцінного життя і самовизначення. Гуманізація освіти основним смислом педагогічного процесу вважає розвиток особистості.

Гуманітаризація освіти – переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної кар­тини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на форму­вання в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання й таким чином на формування особистісної зрілості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей. Одним з найважливіших практичних напрямів гуманіта­ризації освіти є перегляд змісту навчання, відображення в ньому в до­ступній формі світової філософської й загальнокультурної спадщини, філософських і етичних концепцій, історії науки. Гуманітаризація освіти передбачає також підвищення в навчальному процесі статусу гуманітарних дисциплін при радикальному їх оновленні.

Геніальність найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результат якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, мистецтва.

Гідність – уявлення про цінність людини як особистість. Ставлення до себе на основі адекватної самооцінки і відповідне ставлення до неї інших людей.

Готовність до праці – потреба в праці, що конкретизується в здатності до певної професійної діяльності як результат професійного навчання і виховання; є підсумком не тільки професійного розвитку, але й соціальної зрілості особистості.

Група референтна (лат. referentis – той, що повідомляє) – група реальна або уявна, мета діяльності та ціннісні орієнтації членів якої виступають як еталон для кожної особистості. Синонім - група еталонна.

Група соціальна відносно стійка сукупність людей, об'єднаних єдністю інтересів (а також культурних цінностей і норм поведінки), які перебувають у більш-менш систематичній взаємодії.

Гуманізація освіти система заходів, спрямованих на розвиток загальнокультурних компонентів у змісті освіти, орієнтованих на вдосконалення особистості (головної цінності освіти). Гуманізація освіти передбачає формування гуманістичного світогляду, створення нових відносин між особистістю і суспільством. Гуманізація освіти умова вирішення глобальних проблем сучасного людського соціуму, це шлях до вдосконалення духовного, культурного складу особистості, це формування соціальних здібностей людини жити в суспільстві за моральними нормами, зберігати й збагачувати свої здібності до творчої діяльності, вдосконалювати свою особистість.

Гуманітаризація освіти узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними науками про суспільство і людину. Ставиться завдання підняти правову, моральну, психологічну культуру фахівця з вищою освітою. Гуманітаризація освіти тісно пов'язана з принципом гуманізації, передбачає інтеграцію наук, їхню співдружність (синергія).

Гуманний підхід – за кожною людиною визнається самоцінність, рівність її в правах, свободі й обов'язках.

Д

Державний стандарт освіти – нормативні вимоги до змісту і рівня освітньої і фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форми одержання освіти. Державні стандарти розробляються ок­ремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і за­тверджуються Кабінетом Міністрів України. Підлягають перегляду не рідше як один раз на 10 років.

Дидактика – галузь наукового знання, яка досліджує проблеми освіти і навчання.

Дидактика вищої ніколи – галузь педагогіки вищої школи, яка роз­робляє теорію вищої освіти і навчання у вищому навчальному закладі.

Дискусія – метод навчання, який передбачає обговорення якого-небудь суперечливого питання, проблеми.

Дисципліна – 1) певний порядок поведінки людей; 2) навчальний предмет.

Діалог – почерговий обмін репліками двох людей.

Діяльність – форма прояву життя людини, її активного ставлення до оточуючої дійсності.

Дистанційне навчання – організація навчального процесу на основі спеціально розробленої програми, орієнтованої на самостійну на­вчальну діяльність студента.

Демократична позиція – прийняття іншого «Я» як безумовної цінності і почуття власної гідності.

Депресивний стан – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном, зміною мотиваційної сфери, когнітивних (пов'язаних із пізнанням) уявлень і загальної пасивності поведінки. Суб'єктивно людина в стані депресії відчуває важкі, негативні емоції і почуття – пригніченість, сум, відчай.

Деструктивність – негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до цього ставлення поведінка. Деструктивна особистість нещаслива, навіть якщо їй вдасться досягти поставлених цілей. Повага до життя, до інших людей і самого себе – умова психічного здоров'я.

Детермінанта (лат. determinans – який визначає, обмежує) – причина, що визначає виникнення явища.

Дивергентність – визнання варіативності оптимального вирішення проблеми.

Діалог – спілкування двох суб'єктів стосовно вирішення проблеми; обговорення спільної теми, коди зберігається думка кожного, намагання розуміти один одного, схоплювати цілісний зміст у кожному висловлюванні, без оцінки, хто має рацію, а хто винен.

Діяльність викладача – різновид професійної науково-педагогічної діяльності, яка спрямована на різнобічну професійну підготовку фахівців різного профілю, на розвиток і виховання студентів.

Діяльність провідна – діяльність, у якій: 1) розв'язуються суперечності, які є рушійною сплою розвитку; 2) перебудовується структура свідомості, з'являються нові якісні.перетворення – новоутворення; 3) виникають, диференціюються нові види діяльності, забезпечуються умови для переходу до них. Провідною діяльність є стосовно розвитку особистості, а не до інших видів її діяльності. Життя і розвиток індивіда тим багатші, чим ширше він включений у різні форми діяльності. У студентському віці провідною діяльністю є навчально-професійна.

Діяльність студента – форма пізнавальної і практичної активності студента, спрямована на розвиток своєї особистості, підготовку до виконання професійно-трудових завдань і обов'язків, оволодіння необхідними для цього знаннями, навичками і вміннями.

Е

Еврістична бесіда – метод навчання, при якому викладач не дово­дить до студентів готові знання, а вправно поставленими запитання­ми змушує їх самих, на основі раніше набутих знань і власного досвіду, доходити до нових понять, правил, висновків

Екзамен – метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь і нави­чок студентів

Ефективність діяльності – відповідність результатів суспільно-ко­рисної діяльності колективу чи окремої особи тим завданням, що по­ставлені перед ними

Еліта – привілейована панівна група, яка покликана керувати.

Емоції (лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емпатія (лат. empathea – співпереживання) – 1) емоційна чуйність, здатність людини до емоційного відгуку; співчуття, співпереживання, спільної радості, до розуміння внутрішнього стану інших людей; 2) пізнання людиною внутрішнього світу інших людей (емоційна проникливість, психологічне налаштування), яке здійснюється за межами раціонального компонента. Емпатія один із найважливіших компонентів професійної придатності до низки професій (педагог, лікар, психолог).

Ерудиція (лат. eruditio – ученість) – виявлення широти розуму, що спирається па великий обсяг знань із конкретного питання і забезпечене пам'яттю. Ерудиція досить часто, але не обов'язково, пов'язана з високим рівнем творчості в тій самій галузі, іноді відзначають їхню обернену залежність.

З

Загальна педагогіка – педагогічна наука, що вивчає загальні зако­номірності виховання людини, розробляє загальні основи навчально-виховного процесу у виховних закладах усіх типів.

Закон – 1) правило, створене державними установами для належ­ного регулювання відносин між людьми в суспільстві; 2) фактичне за­твердження того, що відбувається за певними обставинами, регуляр­но у системі (суспільстві, природі, економіці, освіті тощо).

Закономірності навчання – це упорядкованість педагогічних явищ, яка грунтується на повторюваності фактів, і відображує стійкі залеж­ності між елементами процесу навчання (метою, змістом, засобами навчання, навчальною діяльністю), а також його залежність від об'єктивних, стійких зовнішніх зв'язків.

Залік – вид перевірки та врахування знань учнів з великих розділів теоретичних та практичних навчальних курсів.

Засвоєння – форма пізнання, яка має три довільних або не-довільних етапи: розуміння, запам'ятовування, можливість практич­ного використання.

Зміст освіти – науково обґрунтована система дидактично та мето­дично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і кваліфікаційних рівнів.

Зміст вищої освіти – спеціально дібрана і визнана суспільством си­стема наукових знань і практичних умінь та навичок, необхідних для забезпечення розвитку і формування особистості майбутнього спеціаліста вищої кваліфікації певної сфери.

Знання – узагальнений досвід людства у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Здібності – індивідуально-психологічні якості особистості, що забезпечують легкість оволодіння певною діяльністю та є передумовою успішного її виконання. Бувають загальні (або розумові) здібності, від яких залежить успішність будь-якої діяльності і навчання, та спеціальні, пов'язані з конкретним видом діяльності (педагогічні, наукові, художні та ін.)

Знання – результат пізнавальної діяльності індивіда; сукупність ідей людини, засвоєних нею понять, законів і принципів, а також зафіксованих особливостей явищ і предметів. Знання можуть бути емпіричними (недостатньо узагальненими) і теоретичними, що відображають об'єктивні закономірні зв'язки і відношення; наукові і життєві, усвідомлені і формально засвоєні; споглядально-пояснювальні і дієво-перетворювальні. Оволодіння системою знань, що відповідають майбутній спеціальності студентів – необхідна передумова досягнення успіху в професійній діяльності. Студенти повинні формувати високу готовність до ефективного засвоєння і використання своїх теоретичних знань і практичних умінь.

Зрілість – вища психологічна інстанція організації та управління своєю поведінкою, переборення себе, самореалізації. Це сукупний етап високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, професійних, ділових, вольових, моральних і соціальних параметрів людний.

І

Індивідуальність – неповторна своєрідність будь-якого явища, істоти, окремої людини.

Інструктування – короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) про виконання тієї чи іншої дії.

Інтеграція – процес взаємопроникнення структурних елементів різних галузей людської діяльності (наука, інформація, методологія тощо), окремих компонентів знання, який супроводжується зростан­ням рівня їх узагальненості та компактності.

Інтелект – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда.

Інтелектуальна культура – сукупність професійної підготовки фахівця, гнучкості та адаптивності мислення, володіння необхідними методологічними та методичними технологіями, що забезпечує орієнтування в умовах існуючих систем науково-інформаційного по­шуку та управління.

Інформація – відомості, які є об'єктом зберігання, переробки і пе­редачі..

Історія педагогіки – галузь системи педагогічних наук, що вивчає розвиток виховання як суспільного явища, історію педагогічних вчень.

Індивідуалізація навчального процесу – найбільш повне врахування психологічних і психічних особливостей особистості, природних да­них, нахилів і наявних знань. Індивідуалізація навчання передбачає таку побудову цього процесу, при якій особистісні якості кожної лю­дини, яка навчається, розвивались у потрібному напрямі.

Інструктаж – лаконічні, чіткі вказівки щодо виконання завдань. Використовується перед самостійною роботою студентів, лаборатор­ними заняттями або в їх процесі з метою надання певних передписів алгоритмічного типу відносно їх виконання.

Ідентифікація – встановлення тотожності, подібності об'єктів завдяки спільності певних рис, ознак; уподібнення, ототожнення з кимось або чимось; пізнання когось або чогось. Ідентифікація – процес, через який людина або: а) поширює свою ідентичність на будь-кого; б) запозичує свою ідентичність від будь-кого; в) змішує чи плутає свою ідентичність із ідентичністю іншого. Ідентифікація тісно пов'язана з моделюванням. У студентському віці відбувається ідентифікація індивіда з авторитетною (референтною) групою, ідентифікація себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності.

Ідентичність – почуття неперервності свого буття як сутності, відмінної від усіх інших. Ідентичність – 1) збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя; 2) стійкий образ «Я», усвідомлення в собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми і достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості.

Імідж (англ. image – образ) – особливий вид психічного образу, який характеризується як: 1) сформований у масовій свідомості стереотип сильно емоційно забарвленого психічного образу чого-небудь або кого-небудь; велике враження, що наділене великими регуляторними властивостями; 2) маніпулятивний, привабливий, зрозумілий психічний образ, що впливає на емоційну сферу людини (іноді на її підсвідомість), а через неї – на механізми свідомості і поведінки, вибір людини.

Індивід (лат. individuum неподільне) окремий представник людського роду, носій сукупності морфологічних, фізіологічних і психологічних ознак, які відрізняють його від представників інших видів живих Істот; особа в групі або суспільстві. Індивідом є кожна людина. У процесі онтогенетичного розвитку індивід стає особистістю, індивідуальністю, свідомим суб'єктом своєї поведінки і діяльності.

Інтеграція (integratio – відновлення, відтворення, integer – цілісний) – ознака автентичної особистості, яка по-справжньому реально функціонує, знає відмінності між відчуттями і фантазіями, між своїми потребами і бажаннями Інших. Така людина діє згідно з власною глибинною мудрістю, не вимагаючи від людей підкорення або відповідності власним очікуванням. Інтеграція особистості означає, що вона усвідомлює свої потреби та бере відповідальність за їхню реалізацію, узгоджує свої бажання з наявними можливостями, вибудовує своє «Я – ідеальне» узгоджено з «Я – реальним» і професійною моделлю.

Інтелект (лат. intellectus – розуміння, розум, глузд) – відносно стінка структура загальних розумових здібностей людини, раціонального пізнання; ефективність індивідуального підходу до ситуацій, які вимагають пізнавальної активності; вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, який характеризується. універсальністю (Ж.Піаже). Розрізняють три види інтелекту (за Р.Стернбергом): 1) інтелект вербальний, для якою характерний великий словниковий запас, ерудиція, уміння розуміти прочитане; 2) здібність вирішувати проблеми; 3) Інтелект практичний –як уміння домогтися поставлених цілей.

Інтелігентність висока (моральна) культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту й освіченістю.

Інтерес – одна з форм спрямованості особистості, прояв пізнавальної потреби. Інтерес виявляється в забарвленому позитивними емоціями зосередженні уваги на певному предметі. Інтерес буває мимовільним і довільним.

Інтуїція – здатність до практично моментального осягнення істини без безпосереднього логічного обмірковування.

К

Кваліфікаційна характеристика – основні вимоги до професійних якостей, знань і умінь фахівця, які необхідні для успішного виконан­ня професійних обов'язків.

Кваліфікація – ступінь професійної підготовленості працівника до певного виду діяльності.

Класифікація – система супідрядних понять (класів, об'єктів, явищ) у будь-якій групі знань, утворена на основі обліку загальних оз­нак об'єктів та закономірних зв'язків між ними; розподіл тих чи інших об'єктів за класами (розрядами, видами і т. ін.).

Конспект – короткий письмовий виклад змісту отриманої інфор­мації.

Критерій – ознака, покладена в основу класифікації, на основі якої здійснюється оцінка визначення якості явища або предмета.

Когнітивний (лат. cognitio – знання, пізнання) дисонанс (лат. disono – різноголосий) – емоційний стан, який виникає, коли в людини одночасно є деякі настанови або знання, що не узгоджуються між собою, або якщо виникає конфлікт переконання і зовнішньої поведінки.

Колектив група однодумців, об'єднаних суспільне значущою спільною діяльністю, у якій переважають товариські стосунки й моральні норми поведінки. Колектив характеризується єдністю ціннісних орієнтацій, наявністю органів самоврядування, традицій та ін.

Компетентність – такий тип організації знань, який дає можливість приймати ефективні рішення: знання характеризуються різноманітністю, чіткою визначеністю І взаємозв'язком, гнучкістю, швидкою актуалізацією, широким застосуванням, категоріальним характером, саморегуляцією на основі рефлексії.

Компетенція загальна здатність мобілізувати в професійній діяльності набуті знання, уміння, а також використовувати узагальнені засоби і способи виконання дій. Компетенція забезпечує універсальність професійної діяльності.

Компроміс міжособистісний спосіб досягнення порозуміння, завершення конфлікту міжособистїсного або міжгрупового. Компроміс передбачає досягнення угоди, взаєморозуміння, часткового завершення соціального конфлікту через взаємні поступки і узгодження інтересів (через їх часткове задоволення). Компроміс використовується в умовах, коли суб'єкти мають однакові можливості при відсутності достатніх ресурсів для повного задоволення інтересів, потреб однієї зі сторін, яка конфліктує,

Комунікабельність викладача (лат. communico з'єдную, повідомляю) – риса особистості, яка виявляється в здатності до встановлення контактів, до спілкування, товариськості; комунікативний потенціал викладача і його навички ефективного педагогічного спілкування.

Комунікація спілкування, обмін інформацією, взаємодія один з одним.

Консенсус – згода, відсутність у сторін, що домовляються, заперечень щодо пропозицій, висунутих під час переговорів.

Конфіденційність довірливість, секретність, що не підлягає розголосу.

Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення осіб і груп, їхніх ідей, протилежних поглядів, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань тощо. В основі конфлікту можуть лежати реальні або ілюзорні, усвідомлені або неусвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Прийоми психологічного тиску на опонентів, стиль, стратегія і тактика протиборства відображає індивідуальні характеристики учасників конфлікту. Способи запобігання і розв'язання конфліктів ґрунтуються насамперед на здійсненні психологічного впливу на опонентів, щоб змінити їхні ставлення, настанови.

Конфлікт внутрішній – психічний стан, який важко переживають, викликаний амбівалентністю (протиріччям) почуттів і тривалою боротьбою мотивів, що затримує прийняття рішення.

Конфліктна ситуація виникнення і загострення протиріч між членами групи. Усвідомлення конфліктної ситуації, яке виникає через певний час, активізує її учасників на вживання необхідних заходів. Коли не вдасться врегулювати гострі суперечності, виникає конфлікт.

Конформізм (лат. conformis – подібний, відповідний) – неусвідомлене узгодження позицій, коригування їхніх індивідуальних варіацій відповідно до групових настанов; властивість особистості «бути як інші», потрапляти в сувору залежність від групи, вияв якої визначається Іноді довільним наслідуванням, а іноді – скромністю.

Кооперація рівень взаємодії, який передбачає спільні зусилля в напрямі досягнення однієї мсти.

Креативність творчі можливості людини, які виявляються в здатності знаходити нові варіанти оптимального вирішення проблеми; сприйнятливість до нових ідей.

Криза – стан душевного розладу, викликаний невдоволенням собою, своїми успіхами, взаєминами з людьми. Криза ідентичності неможливо ототожнити себе в соціальному плані, конфлікт рольових настанов, суперечливість смислотворних життєвих цінностей.

Л

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, при, якій сту­дент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтверд­ження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лекція – 1) основна форма проведення занять у вищому навчаль­ному закладі; 2) метод навчання, який передбачає усний інформатив­но-доказовий виклад наукових знань.

Лідер (лат. leader – ведучий, керівник) – член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної та досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію гуртової діяльності людей для найшвидшого і найуспішнішого досягнення спільної мети.

Лідерство здатність особистості спонукувати інших діяти, надихаючи й запевняючи їх у тому, що обраний курс є правильним. У практичному плані лідерство – відношення домінування і підкорення, влади і підлеглості в системі міжособистісних взаємин У групі, сукупність правил або процедур, у межах яких здійснюється діяльність лідера.

Локус (лат. locus – місце, місцеположення) контролю (фр. controle – перевірка) якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам або власним здібностям і зусиллям. Розрізняються інтернальний (внутрішній, на себе) і екстернальний (зовнішній, на людей навколо) локус-контроль. У першому випадку людина вважає, що події, які відбуваються з нею, насамперед залежать від її особистісних якостей (компетентність, цілеспрямованість, рівень здібностей тощо) і є результатом: її власної діяльності. У другому випадку людина переконана, що її успіхи чи невдачі є результатом дії зовнішніх сил (удача, випадковість, тиск оточення, інші люди тощо).

м

Мета – один із елементів поведінки та свідомої діяльності люди­ни, що характеризує мислене передбачення результату діяльності та шляхи його реалізації за допомогою певних засобів.

Метод ігрових технологій – досить велика група методів і способів організації педагогічного процесу в формі різних педагогічних ігор.

Метод навчання – засіб спільної роботи викладача і студента, з до­помогою якого надаються знання, формуються вміння і навички.

Майстерність – властивість особистості, набута в процесі її досвіду діяльності як вищий рівень освоєних професійних умінь у цій галузі на основі гнучких навичок і творчості.

Менеджер (англ. management – управління) – суб'єкт, що виконує управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах, освітніх закладах та ін.; особа, яка організовує конкретну роботу персоналу, керуючись сучасними методами управління.

Метод дослідження (шлях дослідження, спосіб пізнання) нормативний обґрунтований спосіб проведення наукового дослідження. Це шлях наукового пізнання, який випливає із загальних теоретичних уявлень про сутність об'єкта дослідження. Розуміння, визначення і вибір методів дослідження залежать від загальнонаукової і конкретно-наукової методології.

Методика дослідження – конкретне втілення методу дослідження; вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта та об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу і визначеної процедури. У методиці дослідження конкретизується мета, предмет дослідження, а також показники вимірюваного явища, умови проведення роботи, засоби фіксації експериментальних показників і процедура аналізу та інтерпретації одержаних даних.

Мислення абстрактне – один із різновидів людського мислення, яке полягає у виробленні узагальнених понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпіричного пізнання.

Модель особистості професіонала модель, що відображає структуру найсуттєвіших здібностей особистості до конкретної професії. Розробляється на основі узагальнення емпіричних відомостей про структури особистостей достатньої кількості професіоналів, що добре справляються (а для порівняння – і погано справляються) з професійною діяльністю або на підставі кодифікованих норм (законів, статутів, інструкцій та ін.) і побажань експертів.

Моніторинг – у педагогіці контроль з періодичним спостереженням за об'єктом дослідження на предмет відповідності бажаному результату.

Мораль загальна ціннісна основа культури, яка спрямовує активність людини на утвердження самоцінності особистості, рівності людей у їхньому прагненні до гідного й щасливого життя.

Моральні потреби – поняття, яке відтворює позитивне громадське цінування індивідуальних запитів особистості; суспільне (зокрема морально) санкціонована міра потреб, що стосується як їхнього складу, рівня, так і способів задоволення.

Моральні якості характеристики найтиповіших моральних рис поведінки індивіда.

Мотивація – сукупність причин психологічного характеру (система мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їхній початок, спрямованість і активність.

н

Навчання – цілеспрямований процес взаємодії викладача і студен­та, під час якого реалізуються суспільне зумовлені завдання освіти особистості.

Навчання у вищому навчальному закладі – цілеспрямований, зазда­легідь спланований процес взаємодії викладача і студента, під час яко­го реалізуються суспільне зумовлені завдання вищої освіти особис­тості. Внаслідок навчання у вищому навчальному закладі особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Навички – вміння, доведені до автоматизму.

Навчальний план – документ, який визначає добір і обсяг навчаль­них дисциплін, що викладають у вищому закладі освіти, послідовність і порядок їх вивчення за роками, а також визначає структуру навчаль­ного року.

Навчальний посібник – книга, яка включає додаткові, найновіші довідкові відомості, таким чином розширює межі підручника.

Навчальна програма – документ, що розкриває зміст і обсяг знань, умінь та навичок, які повинні отримати студенти в межах кожного на­вчального предмета, передбаченого навчальним планом.

Навички – дії високого ступеня досконалості, деякі з яких можуть бути доведені до автоматизму.

Навіюваність – некритичне прийняття чужого погляду.

Навчальна задача – задача, при розв'язанні якої учень (студент) оволодіває загальним способом розв'язання цілого класу однорідних часткових задач. Етапи розв'язання навчальної задачі: 1) прийняття або самостійне визначення навчальної задачі; 2) перетворення умов навчальної задачі, щоб знайти деяке загальне відношення предмета, що вивчається; 3) моделювання виділеного відношення; 4) перетворення моделі цього відношення для вивчення його властивостей у «чистому вигляді»; 5) побудова системи часткових задач, які розв'язуються загальним способом; 6) контроль, за виконанням попередніх дій; 7) оцінка засвоєння загального способу як результату розв'язання навчальної задачі.

Настанова психологічна – готовність, схильність суб'єкта до певної форми реагування. Настанова багато в чому визначає характер поведінки і діяльності. Психологічна настанова стосовно тих чи інших соціальних об'єктів і явищ називається соціальною або соціально-психологічною настановою. Настанова соціальна і соціально-психологічна можуть виникати під впливом пропаганди або спеціальних видів реклами.

Научіння процес і результат набуття людиною нового сенсомоторного та інтелектуального досвіду, нових форм поведінки; засвоєння студентом соціального досвіду, професійних знань, умінь і навичок. Результатом научіння є соціалізація особистості студента.

Новоутворення – якісно новий тип будови особистості, що позначається на внутрішньому та зовнішньому житті людини: це зміни в інтелектуальній, емоційній і польовій сфері, зміни в ставленні до середовища й самої себе.

О

Освіта – процес і результат засвоєння систематизованих знань; формування на їх основі світогляду; набуття умінь і навичок, не­обхідних людині для практичного застосування отриманих знань у суспільному житті та трудовій діяльності; розвиток пізнавальних мож­ливостей, творчих сил і здібностей.

Оцінка – встановлення відповідності кількісно-якісних характе­ристик якогось об'єкта щодо певних вимог.

Оптимізація процесу навчання – наближення процесу навчання до оптимального, тобто такого, при якому досягаються найкращі резуль­тати при оптимальних витратах зусиль і часу викладача і студентів.

Освіта – процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, а також способів мислення; це й рівень розумового розвитку особистості та її професійної кваліфікації. Освіту здобувають переважно в системі різних навчальних закладів (загальноосвітні та спеціальні (професійні) навчальні заклади), істотною умовою успіху освіти є самоосвіта.

Освічений індивід, який навчився вмитися самостійно; той, хто усвідомив, що безпека виживання базується не на самому знанні, а на вмінні Його здобувати.

Особистість – людська цілісність, яка самовизначається і складається з розвитку ставлення до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе; вища Інстанція, яка координує всю психічну діяльність, поведінкову активність; соціальне обличчя людини, «Я» для інших, Це соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільне значущого та індивідуально неповторного.

П

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вив­чають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка вищої школи – як наука є сукупністю знань, опису, аналізу, організації, проектування та прогнозування шляхів удоскона­лення освітнього процесу у вищому навчальному закладі, а також по­шуку ефективних педагогічних систем для розвитку і підготовки лю­дини до здійснення трудової діяльності. Теорія вищої школи покликана поставити на наукову основу розв'язання проблеми вищої освіти для конкретних спеціальностей та засвоєння викладачами знань з управління педагогічним процесом.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної на­вчальної дисципліни відповідно до навчальної програми.

Принципи навчання – це система основних вимог, що спрямову­ють навчальний процес на досягнення поставлених педагогічних цілей на основі врахування закономірностей цього процесу

Пояснення – виклад сутності наукових понять, питань науки і практики, теоретичних положень. Метод пояснення передбачає вели­ку кількість операційних розумових дій, спрямованих на доказ науко­во-теоретичних положень; розкриття взаємозв'язків між фактами та явищами; управління розумовими діями студентів.

Практика – предметно-чуттєва форма життєдіяльності людини, об'єктивна основа єдності всіх форм її світовідношення.

Практичне заняття – форма навчального заняття, коли викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних поло­жень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практич­ного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Професійна орієнтація – науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення.

Професіоналізм – певний рівень успішності виконання про­фесійної діяльності.

Педагогічна майстерність комплекс властивостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності. Елементи педагогічної майстерності: 1) гуманістична спрямованість (інтереси, цінності, ідеали); 2) професійне знання (предмета, методики його викладання, педагогіки і психології); 3) педагогічні здібності (комунікабельність, перцептивні здібності, динамізм, емоційна стійкість, оптимістичне прогнозування, креативність); 4) педагогічна техніка (уміння керувати собою, уміння взаємодіяти).

Педагогічна технологія наукове психолого-педагогічне обґрунтування характеру педагогічного впливу на вихованця в процесі взаємодії з ним,

Переконування – вплив на раціональний бік психіки за допомогою логічних формулювань, аргументів і доказів.

Поведінка система взаємопов'язаних вчинків, які людина здійснює, щоб реалізувати певні функції, зумовлені взаємодією з середовищем.

Позиція (лат. positio – становище) – погляди, уявлення, настанови особистості стосовно умов її життєдіяльності.

Потреба пізнавальна прагнення студента до опанування теоретичними знаннями з якоїсь предметної галузі (ці знання відображають закономірності походження, становлення і розвитку предметів відповідної галузі).

Предмет психології вищої школи особистість викладача і студента в їхній розвивальній педагогічній взаємодії. Психологія вищої школи досліджує роль особистісного чинника при впровадженні інноваційних технологій навчання і виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

Презентація – процес і засоби представлення себе оточенню.

Професійна готовність студента – особистісна якість, яка проявляється в позитивній самооцінці себе як суб'єкта майбутньої професійної діяльності та прагненні займатися нею після закінчення ВНЗ. Вона допомагає молодому фахівцю успішно реалізовувати професійні функції, правильно використовувані набуті знання і досвід, зберігати самоконтроль і долати непередбачені перешкоди. Професійна готовність – вирішальна умова швидкої адаптації випускника до умов праці,.подальшого його професійного вдосконалення і підвищення кваліфікації.

Професійна компетентність професійна готовність і здатність суб'єкта праці до розв'язання завдань і виконання професійних обов'язків. Це ступінь і основний критерій визначення відповідності суб'єкта посаді, яку він займає.

Професійна культура – 1) системний світогляд і модельне професійне мислення (юриста, педагога, інженера тощо); 2) професійна творчість; 3) праксіологічне, рефлексивне й інформаційне опанування; 4) компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку.

Професійна самосвідомість педагога усвідомлення педагогом себе як суб'єкта педагогічної діяльності, самооцінка професійно необхідних знань і професійно значущих якостей особистості. Результатом самосвідомості педагога є соціально-професійний аспект його «Я-концепції».

Професійна спрямованість розуміння і внутрішнє прийняття особистістю цілей і завдань професійної діяльності; а також співзвучних із нею інтересів, настанов, переконань і поглядів. Усі ці ознаки і компоненти професійної спрямованості виступають показниками рівня її сформованості в студентів. Вона характеризується стійкістю (нестійкістю), домінуванням соціальних або вузько особистісних мотивів, далекою чи близькою перспективою.

Професійне самовизначення процес прийняття особистістю рішення стосовно вибору майбутньої трудової діяльності (ким стати, до якої соціальної групи належати, де і з ким працювати?) Професійне самовизначення містить у собі усвідомлення індивідом себе як суб'єкта конкретної майбутньої професійної діяльності; зіставлення своїх можливостей на основі самооцінки індивідуально-психологічних якостей із психологічними вимогами професії до фахівця; усвідомлення своєї ролі й відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей: саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Професійне самоствердження студента погреба і прагнення відповідати професійним вимогам і суб'єктивному професійному ідеалу, реалізувати свої можливості й досягти певних результатів у навчальній і трудовій діяльності, спілкуванні, одержати визнання однокурсників і викладачів, утвердити у власній думці своє професійне «Я». Психологічними умовами професійного самоствердження є посилення професійної мотивації; наявність у свідомості студента сучасної моделі професії; внутрішнє прийняття вимог професії; адекватна самооцінка особистісних якостей, задатків і здібностей;.позитивне ставлення до себе як суб'єкта – майбутнього професіонала: оволодіння професійними знаннями; примноження досвіду розв'язання професійних завдань.

Професійний відбір (профвідбір) форма трудової експертизи, завдання якої – вибір із групи людей,.які мають певні здібності, досвід (знання, уміння і навички), моральні якості, необхідні для цієї професії або спеціальності. На підставі завдань розрізняють психологічний, медичний, фізіологічний і педагогічний профвідбір. Залежно від вибору діагностики (скспрес-психодіагностика або пролонгована психодіагностика) розрізняють психологічний експрес-відбір і пролонгований відбір.

Професіограма системний опис соціально-економічних, виробничо-технічних, санітарно-гігієнічних, психологічних та інших особливостей професії, а також вимог до суб'єкта цієї спеціальності, на основі чого визначаються необхідні для цього виду діяльності якості особистості, що становлять основу професійної придатності людини,

Психічне здоров'я емоційне благополуччя, створене завдяки атмосфері поваги, довіри, відкритості.

Психологічна модель фахівця – зразок фахівця з вищою освітою, сформований на основі вивчення особливостей особистості й структури діяльності осіб, що успішно працюють після закінчення ВНЗ. Чим ближче до завершення професійного навмання перебуває студент, тим ближче до модельних повинні бути його особистісні якості, знання, уміння і навички.

Психологічний бар'єр – наслідок невідповідності зовнішніх впливів (подразників) внутрішньому «Я» (інтересам, потребам, спрямованості особистості тощо), через що формується негативне ставлення до «подразників», прагнення захиститися від них.

Психологія вищої школи – галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності та закономірності науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості педагогічної взаємодії.

Р

Розвиток – об'єктивний процес внутрішньої послідовної якісної і кількісної позитивної зміни фізичних і духовних начал людини під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є виховання і навчання.

Розповідь – усний нетривалий (10-12 хвилин) виклад навчального матеріалу з використанням яскравих образних прикладів, цитат тощо. Характерним є відсутність запитань у процесі розповіді. Отже, актив­на роль належить викладачеві. Є доцільною під час лекцій, практич­них, лабораторних занять.

Розуміння – розумовий процес, спрямований на виявлення істот­них рис, властивостей і зв'язків предметів, явищ, подій.

Рефлексія (від лат. reflexio – вигин, відображення) – довільна увага до змісту власної свідомості. Рефлексійність особистості виявляється в її здатності критично оцінювати свої дії та змінювати відповідно до цього мислення і діяльність.

Рефлексія педагога це процес пізнання ним самого себе як професіонала, свого внутрішнього світу, аналіз власних думок і переживань у зв'язку з професійно-педагогічною діяльністю, міркування про себе як особистість, усвідомлення того, як його сприймають і оцінюють вихованці, колеги, інші люди.

Розвивальне навчання навчання, що спрямоване на розвиток теоретичного мислення і творчості як основи особистості. Зміст розвивального навчання вимагає активізації мисленнєвих дій. Розвивальне навчання формує уміння вчитися або набуття умінь і навичок власних навчальних дій, уміння самостійно орієнтуватися в новій науковій (або іншій) інформації. Розвивальне навчання використовує методики, які ґрунтуються на потребі сходження від абстрактного до конкретного.

Розвиток – зміни від простого до складного, від нижчого до вищого в результаті примноження кількісних змін, що ведуть до якісних перетворень.

С

Самовиховання – здійснюване суб'єктом управління діяльністю, що спрямована на зміну власної особистості відповідно до свідомо поставлених цілей, ідеалів, переконань.

Самоконтроль – один із виявів усвідомлюваної регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред'явленим вимогам, нормам, пра­вилам, зразкам.

Саморозвиток – власна активність людини щодо позитивної зміни себе, збагачення своїх духовних потреб, розкриття свого творчого по­тенціалу в процесі фізичного, психічного, соціального розвитку.

Самоосвіта – самостійна цілеспрямована діяльність з оволодіння знаннями.

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей.

Самостійна робота – сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких учасники навчального процесу без безпосередньої участі викла­дача або за його консультативною допомогою закріплюють раніше на­буті знання, вміння та навички, а також оволодівають новими знання­ми, уміннями та навичками.

Система освіти – сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядуванням у галузі освіти.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на ос­нові кваліфікації бакалавра здобув спеціальні вміння та знання, має початковий досвід їх застосування для вирішення професійних за­вдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства.

Суб'єкт – індивід або група людей як джерело пізнання та перетво­рення дійсності, носій активності.

Самоактуалізація вільна і повна реалізація своїх внутрішніх можливостей, природи; чесність перед собою і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.

Самореалізація розгортання оптимальних здібностей людини у різних видах людської діяльності; рівень розвитку, якого досягає людина від моменту народження; це свідоме прагнення до реалізації своїх можливостей.

Саморегуляція – вміння керувати своїм енергетичним потенціалом, контроль над емоціями, збереження здатності критично мислити, вирішувати в критичній ситуації.

Самостійність здатність до самоутвердження, підтримування стабільності «Я», самоконтроль, саморегуляція, відповідальність за події свого життя.

Самоцінність – це те, наскільки людина вважає себе гідною поваги, уваги людей, навіть незалежно від результатів діяльності в цей момент.

Сенситивність вікова (від лат. sensus відчуття) властива конкретному періоду онтогенетичного розвитку особлива чутливість до певних впливів навколишньої дійсності. Наприклад, студентський вік сенситивний для професійного становлення особистості. Знання вікових сенситивних періодів позитивно впливає на успішність педагогічної діяльності.

Смисл особистісний – суб'єктивне ставлення людини до того, що вона висловлює за допомогою мови. За О.М.Леонтьєвим, співвіднесення мотиву І мети народжує особистісний зміст. Концепція сенсу життя передбачає віддалену мету, яку треба досягти власними зусиллями, працею.

Совість це критична моральна оцінка своєї поведінки, яка супроводжується сильними почуттями. Це орган сенсу життя і діяльності. Це загострене почуття особистісної відповідальності перед людьми і суспільством за свою поведінку і вчинки. Совість виникає, коли свідомість констатує збіг або розбіжність вчинку і моральної норми. Унаслідок цього з'являється оцінка свого вчинку. Якщо негативна – з'являється негативна мотивація щодо вчинку, незадоволення собою муки совісті. Якщо позитивна оцінка зростає самоцінність.

Соціалізація – процес і результат засвоєння й активного відтворення Індивідом настанов, цінностей, ролей, очікувань, які властиві певній культурі або соціальній групі.

Соціальна інгібіція утримання, пригнічування активності,

гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність у присутності окремих членів групи може знижуватися.

Соціальна компетентність наявність у людини когнітивних, емоційних і моторних засобів соціальної поведінки.

Соціальна ситуація розвитку особливе, одиничне і неповторне відношення між індивідом і соціальною дійсністю (Л.С.Виготський): сукупність обставин, що спричиняють діяльність і соціальну поведінку суб'єкта; зовнішні і внутрішні умови.

Соціальна фасилітація – посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності в присутності групи (разом краще!).

Соціальне порівняння соціально-психологічне явище, коли зіставляються не лише окремі особистості, а цілі групи людей. Відпадає необхідність ставати добрішим, веселішим, культурним, освіченішим тощо, займатися самовихованням, якщо порівняння на користь індивіда. З'являється можливість підвищити свою самооцінку, ставши членом відповідної групи. Окрім того, на члена групи автоматично переноситься її соціальний статус.

Соціальне управління діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій, щоб досягнути окреслені суспільно значущі цілі.

Соціальні норми вироблені суспільством моделі поведінки особистості та груп, які сприяють досягненню головних цінностей суспільства і життєво важливих для цього відношень.

Соціальні репрезентації загальноприйняті переконання, ідеї і цінності, які підтримуються більшістю. Вони включають також і наші погляди й культурну ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я». Наші соціальні репрезентації допомагають пояснювати світ, налагоджувати міжособистісні стосунки на засадах взаєморозуміння.

Співробітництво навчальне форма взаємодії викладача зі

студентами, в якій спільно визначаються і розв'язуються навчальні проблеми і розумові задачі. Від педагога вимагається такт, поважне ставлення до вихованців, пильна увага до їхнього розумового процесу; підтримка, схвалення найменшого успіху; прояв симпатії, уміння поставити себе на місце студента, зрозуміти мету і мотиви його діяльності; доброзичливість; рефлексія, аналіз своїх дій як педагога, швидке запровадження поправок у навчальний процес. Від студентів очікується самоконтроль, самооцінка, розкутість, відсутність страху, відповідальне ставлення до навчання, ініціатива, прагнення до творчості, доброзичливі взаємини в групі та з педагогом. Найпоширенішим способом навчального співробітництва при розв'язанні навчальних завдань є дискусія, групове обговорення, розв'язання проблемних питань, проведення ділових ігор тощо.

Спілкування взаємодія суб'єктів, в якій проходить обмін раціональною й емоційною інформацією, діяльністю, досвідом, знаннями і вміннями, а також результатами діяльності. Необхідна умова розвитку і формування особистості та групи. Категорія спілкування настільки багатогранна, що спілкування розглядається з. різних позицій: як діяльність, специфічна форма взаємодії між людьми, як необхідна умова життєдіяльності, засіб передачі культури й суспільного досвіду, спосіб розкриття суб'єктивного світу, засіб впливу та ін.

Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан людини, що виникає під дією сильних подразників і виявляється в напружених ситуаціях.

Студент (від лат. student (studentis) той, хто старанно працює, займається) – людина, яка наполегливо навчається, опановує професійні знання, уміння і навички, вивчає (студіює) науку. Згідно із Законом України «Про вищу освіту», студент (слухач) – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання, щоб здобути певний освітній і освітньо-кваліфікаційний рівень.

Студентство – це мобільна соціальна група, метою діяльності якої є засвоєння за спеціально розробленою програмою соціально-професійних ролей, підготовка до виконання важливих професійних, культурологічних, громадсько-політичних, сімейних та інших функцій. Вона об'єднує молодих людей, які свідомо й цілеспрямовано оволодівають професійними знаннями, уміннями і навичками, набувають професійних якостей через навчання у вищих навчальних закладах.

Суб'єкт людина на вищому рівні активності, цілісності, автономності.

Суб'єкт пізнання людина, яка проявляє вільну активність, ініціативна в прийнятті рішень і самореалізації, інтелектуально заповзятлива; володіє багатим різнобічним внутрішнім світом і вирішує, спираючись на власне розуміння ситуації. Суб'єкт здатний змінюватися, формувати в собі нові якості, змінювати поведінку, відкритий новому досвіду. Суб'єкт готовий до самовдосконалення. У своїх сьогоднішніх діях виходить зі свого майбутнього, будує деяку особистісну перспективу. Життя багатогранне, протікає в багатьох планах. У навчально-професійній діяльності в студента розвиваються інтелектуальні здібності і пізнавальні якості, творча самостійність і рефлексія.

Т

Творчі здібності – здібності, які забезпечують успішну реалізацію процесу творчості, створення продуктів духовного або матеріального життя, що відрізняються новизною, оригінальністю, унікальністю.

Тестування – емпіричний метод педагогічного дослідження, ціле­спрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке прово­диться у контрольних умовах та дає можливість об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються

Технічні засоби навчання – комплекс світлових, звукових та інших технічних пристроїв, які використовуються у сфері освіти і сприяють підвищенню ефективності навчального процесу шляхом впливу на почуття та інтелект його учасників.

Технологія навчання – напрям педагогічної науки, що займається конструюванням оптимальних навчальних систем, проектуванням навчальних процесів.

Тактовність – здібність і уміння людини безпомилково правильно приписувати іншим очікування того, що вони готові від неї почути або побачити. Помилкове приписування – безтактність.

Творчість – свідома цілеспрямована діяльність людини, яка ставить завдання пізнання і перетворення дійсності, створення нових оригінальних предметів, творів, яких раніше не було. Процес творчості включає інтелектуальну діяльність стосовно усвідомлення життя, створення нових теоретичних узагальнень, висунення ідей і активне втілення їх у життя. Високий рівень розвитку творчого мислення фахівця – важлива психологічна передумова найбільш раціонального й ефективного виконання ним професійних обов'язків.

У

Уміння – здатність людини виконувати певні дії на основі за­своєних знань та життєвого досвіду.

Поиск по сайту: