Теорія цивілізацій (Джон Гелбрейт, Ален Турен, Жан Фурастьє, Даніел Белл, Олвін Тоффлер, Реймон Арон та ін.)

Погляди багатьох дослідників можна звести до розуміння лінійного чергування різних типів суспільств:

доіндустріальне (аграрне або традиційне) →індустріальне (капіталістичне) →постіндустріальне (інформаційне) суспільство.

1. Доіндустріальне суспільство пройшло 2 основні стадії розвитку:

· малодиференційована (общинна, родоплемінна, існувала в рамках азіатського способу виробництва);

· диференційована (багатоструктурна, класова, характерна для європейського феодалізму).

2. Індустріальне суспільство також пройшло 2 стадії розвитку:

· капіталістична (рання, перехідна (XIX-поч.XX ст.);

· індустріальна (модернізоване суспільство із зростаючою соціальною мобільністю).

3. Постіндустріальне суспільство (як мовилось в темі 3, в основі постіндустріального суспільства лежать теоертичні знання; якщо в індустріальному суспільстві головним конфліктом є суперечність між працею і капіталом, то в постіндустріальному суспільстві – між знаннями та некомпетентністю фахівців).

Позитивною рисою лінійної схеми чергування цивілізацій є зосередження уваги дослідників на тих якісних змінах, що відбулись в суспільному житті розвинутих країн після 60-х рр. XX ст. Це – зміни в соціальній структурі, які стали можливими через запровадження інтелектуальних технологій, моделювання, планування та прогнозування соціальної царини життя.

Негативною рисою є перебільшення технологічного акценту як головного рушія суспільного прогресу. Дослідники нехтують психологічними, релігійними, соціокультурними чинниками суспільного розвитку неєвропейських суспільств. Цивілізаційну лінійну модель суспільного розвитку неможливо екстраполювати на всю гамму суспільств.

II. Циклічна схема розвитку суспільств виходить із головного положення про циклічний або маятниковий розвиток суспільств. Ще стародавні мислителі відзначали, що нічого нового в світі немає, суспільство перебуває в стані історичного колообігу.

Такі ідеї спостерігаємо в працях Платона, Арістотеля, Полібія, згодом – в роботах Джамбаттіста Віко та Шарля Фур’є, в в XIX-XX ст. в працях Миколи Данилевського, Освальда Шпеглера, Арнольда Тойнбі, С.Хантінгтона, Лева Гумільова, Олександра Чижевського та ін.

Ще в давньоіндійській філософії існувало уявлення про циклічну зміну чотирьох періодів:

· Сатья-юга (Золотий вік) / тривав 1 728 000 років;

· Тріта-юга (Срібний вік) / тривав 1 296 000 років;

· Двапара-юга (Мідний вік) / тривав 864 000 років;

· Калі-юга (Залізний вік) / повинен тривати 432 000 років.

Калі-юга – це сучасна епоха розвитку людства. Згідно передбачень давньоіндійських мудреців на зміну занадто матеріалізованому Залізному віку має настати справедливість (праведність) на Землі. Виникне нова раса людей, яка буде жити в Золотому віці (віці Чистоти). Тобто, людство знову повернеться до відправної точки свого розвитку.

Якщо давньоіндійські філософи естраполювали циклічний розвиток на все людство, то давньогрецький філософ Платон(428/27-347 рр. до н.е.) зосередив увагу на колообігу державних форм. На думку Платона, історичний розвиток держави (а разом з тим і суспільства, бо ці категрорії ще не розмежовувались) описує коло наступним чином:

ідеальна держава → тимократія → олігархія → демократія →

тиранія → перехідна стадія → ідеальна держава

За логікою Платона, тимократія, олігархія, демократія та тиранія – це ланки виродження первісно ідеальної держави. Цей процес відбувається незалежно від людської волі.

Представник соціальної філософії Нового Часу Джамбаттіст Віко (1668-1744 рр.) в своїй праці “Основи Нової науки про спільну природу націй” (1725 р.) твердив, що розвиток суспільства відбувається за об’єктивними закономірностями, які не залежать від волі людей. Він виділив 3 цикли суспільної динаміки:

· Час Богів (коли суспільством керували жерці, не існувало держави і права);

· Час Героїв (до влади приходить аристократія);

· Час Людей (виникають республіки та представницькі монархії, де панують права і свободи громадян).

В Час Людей або Громадянську епоху “...плебеї... прагнуть змінити державу, а благородні завжди прагнуть зберегти її”. Внаслідок цього відбувається колообіг наступних форм держави:

аристократія→демократія→анархія→монархія→аристократія

Однією з найбільш поширених динамічних систем розвитку людства є теорія культурно-історичних типів Миколи Данилевського (1822-1885 рр.). У своїй праці “Росія і Європа. Погляд на культурні і політичні взаємовідносини Словянського та Германо-Романського світу” (1871 р.) виділяє 13 культурно-історичних типів, кожен з яких розвивається майже автономно, не маючи впливу один на одного.

Це наступні культурно-історичні типи:

· єгипетський;

· китайський;

· асиро-вавилоно-фінікійський;

· індійський;

· іранський;

· єврейський;

· грецький;

· римський;

· аравійський;

· романо-германський;

· словянський;

· мексиканський;

· перуанський.

М.Данилевський відзначав, що в кожному культурно-історичному типі домінує певний вид соціокультурної діяльності: в єврейському – релігійний, в грецькому – культурний, в римському – політичний. Словянський культурно-історичний тип, на думку дослідника, вдало поєднує різноманітні види діяльності і є найбільш перспективним в майбутньому.

Ідеї М.Данилевського були розвинуті А.Тойнбі та О.Шпенглером. Освальд Шпенглер (1880-1936 рр.) у праці “Присмерк Європи” виділив 8 культур, кожна з яких розвивається на основі свого унікального способу освоєння оточуючої дійсності:

єгипетська;

вавилонська;

індійська;

китайська;

греко-римська;

візантійсько-арабська;

культура майя;

російсько-сибірська.

Кожна з культур проходить в своєму розвитку такі стадії:

народження → розквіт → загибель (присмерк)

Такий цикл триває понад 1000 років. “Присмерк” культури утворює передумови для виникнення нової. Так трактують закінчення циклу і інші вчені.

Арнольд Тойнбі (1889-1975 рр.) “Дослідження історії” виділив 21 цивілдізацію, серед яких 5 живих цивілізацій:

західне суспільство (об’єднане християнством);

православно-християнське (візантійське суспільство);

ісламське суспільство;

індуїстське суспільство;

далекосхідне суспільство (конфуціанство, даосизм)

Концепція А.Тойнбі характерна тим, що в ній він чітко формує критерії цивілізаційної ідентичності: релігією (їй відводиться особливе значення); історією, мовою, звичаями та культурою.

Динаміка розвитку цивілізацій відбувається через “закон виклику і відповіді”, який здійснюється за посередництвом “творчої меншини” (еліти), яка за допомогою мімесизу (впливу на маси, які подражають діям еліти) творить матеріальні і духовні надбання будь-якої цивілізації. Отже, рушійною силою розвитку цивілізації є творча еліта. Занепад еліти веде до руйнування цивілізаційної ідентичності, цивілізації в цілому.

Характерною особливістю даного підходу до пояснення закономірностей розвитку людства є те, що його представники акцентують увагу на замкненості (локальності цивілізацій). В майбутньому це може призвести навіть до зіткнення цивілізацій. Тобто унікальність і цілісність кожної цивілізації ставить природні бар’єри до діалогу різних культур.

На сьогоднішній день найбільш обґрунтовані прогнози на майбутнє тисячоліття підкреслюють, що вже сформувались 8 цивілізацій (концепція Самуеля Хантінгтона (1927 р.н.):