Класифікування всіх друкованих видань за певними ознаками

ДСТУ 3017-95 не підкреслює різного значення окремих ознак для класифікування видань. Але теоретичний аналіз цього питання показує, що одні ознаки використовуються для класифікування всього обсягу поняття “видання” (маємо на увазі тут і далі - друковане видання), а інші - для класифікування певної частини видань, відокремленої за якоюсь ознакою.

Насамперед розглянемо ознаки, що використовуються для класифікування всіх видань без винятку, а також види видань, що за ними виокремлюються.

Одержувана класифікація видань є за своєю характеристикою багатоаспектною, паралельною, фасетною, тобто кожний напрям цієї класифікації (фасет) є незалежним від інших; у кожному використовується лише одна ознака класифікування; будь-яке видання може бути класифікованим за кожною з цих ознак.

Першою з таких ознак є періодичність виходу видання, тобто вихідна настанова, як має виходити у світ це видання: за один раз, або окремими випусками упродовж невизначеного заздалегідь часу, або через певні проміжки часу. За цією ознакою розрізняють, перш за все: неперіодичне видання - таке, що виходить одноразово і продовження якого не передбачене, і серіальне видання - таке, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою.

Серіальні видання, в свою чергу, поділяються на періодичні та продовжувані (хоча у визначенні останніх в ДСТУ 3017-95 ця підпорядкованість не позначена). Періодичне видання - це “видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом”. Продовжуване видання (або “видання, що продовжується”) - це “видання, що виходить через заздалегідь невизначені проміжки часу, в міру накопичення матеріалу, нумерованими та (чи) датованими випусками, неповторювани­ми за змістом, однотипово оформленими, із спільною назвою”.

Отже, будь-яке видання може бути за ознакою періодичності неперіодичним, періодичним або продовжуваним. Ця характеристика видання дуже важлива для організації роботи з ним, від його випуску до його придбання певною книгозбірнею та використання споживачами інформації.

Наступна ознака, що використовується для класифікування всіх друкованих видань - це їх матеріальна конструкція, тобто побудова кожного видання: з окремих аркушів паперу чи зі з’єднаних у блок або з’єднаних іншим чином. За цією ознакою розрізняють: книжкове видання - “видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі”, аркушеве видання - “видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення”, книжку-іграшку як “видання особливих конструктивних форм, призначене для розумового та естетичного розвитку дітей” та комплектне видання як “сукупність видань, зібраних до папки, футляра, бандеролі чи укладених в обкладинку”.

Практично різновидом книжкового видання є “журнальне видання”, тому що в його визначенні повторюються всі ознаки “книжкового видання” і додається ще одна: те, що дане видання належить до періодичних. Вказується також, що журнальне видання має встановлений формат, тобто розміри, прийняті для певного виду видання, регламентовані нормативними документами.

Різновидами аркушевого видання є газетне видання - “видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання”, буклет - “видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згибів”, плакат - “видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, надруковане з одного чи з обох боків аркуша, призначене для експонування” та карткове видання - “видання у вигляді картки встановленого формату, надруковане на матеріалі підвищеної щільності”.

На наш погляд, карткове видання можна було б розглядати як окремий самостійний вид, поряд з книжковим та аркушевим виданнями, тому що воно має значні зовнішні відмінності, пов’язані як з якістю матеріалу, з якого створюється карткове видання, так і з обмеженим форматом, стандартизованим для певних різновидів карткових видань.

Стандарт називає один з таких різновидів - “поштова картка” (“карткове видання, надруковане з одного чи з обох боків”). Відомим видом карткового видання є комплекти друкованих карток для бібліотечних каталогів і картотек, на яких розповсюджуються відомості про нові видання та статті з журналів і газет.

У ДСТУ 3017-95 не знайшлося місця в основному ряду видань, що відрізняються матеріальною конструкцією, такому виду як “газетно-журнальне видання”. Це - видання, що має статус газети (тобто офіційно затверджене як газета), а видається на аркушах, скріплених між собою. Стандарт згадує про таке видання лише у примітці до визначення газетного видання.

На прикладі цього переліку видів видань за матеріальною конструкцією бачимо, як складно поєднати в одне ціле наукову класифікацію з її вимогами до класифікування та завдання практичного поділу існуючих видань на певні види чи групи, що мають спільні риси всередині груп і відрізняються від інших груп видань. Так, “книжкове видання” за визначенням не має ознаки періодичності, тобто воно може бути як неперіодичним, так і серіальним. Але поряд існує поняття “журнальне видання”, яке слід відрізняти від “книжкового видання” саме за ознакою періодичності. Якщо “журнальне видання” - періодичне, то “книжкове видання”, вочевидь, має бути неперіодичним або продовжуваним.

Ще одна ознака, що використовується для класифікування всіх друкованих видань - це знакова природа інформації, тобто характер знаків, якими фіксується інформація в друкованих виданнях. У затвердженому варіанті ДСТУ 3017-95 ця ознака фігурує як “за інформаційними знаками”, хоча в проекті стандарту було більш точне формулювання [5].

Слід сказати, що види видань за цією ознакою визначаються залежно від того, яка знакова система переважає в тому чи іншому виданні, або яка є головною, такою, що відбиває задум видання. Відповідно розрізняють: текстове видання - “видання, більшу частину обсягу якого займає словесний, цифровий, у вигляді ієрогліфів, формул (хімічних або математичних) чи змішаний текст”; нотне видання - “видання запису музичного твору за допомогою нотних знаків”; картографічне видання - “видання картографічного твору”; образотворче видання - “видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо”. У визначенні останнього, на наш погляд, є неточність, тому що друковане видання не завжди тиражує сам твір образотворчого мистецтва, а лише відтворює його зображення. Тому більш вдалою була така дефініція образотворчого видання: “видання, більшу частину обсягу якого займає відтворення живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо” [6]. На жаль, вона не була затверджена.

Кожний із названих видів видань за знаковою природою інформації може поділятися на різновиди, але така класифікація поки що недостатньо розроблена. Наприклад, у примітці вказано, що текстові видання, у яких використано декілька мов, називаються “багатомовними” [7], але протилежний вид видань - одномовні - не названий.

За складом основного тексту стандартом пропонується розрізняти: моновидання - “видання, що містить один твір” і збірник - “видання, що містить ряд творів”. До останнього терміна дається примітка: “Залежно від періодичності розрізняють неперіодичний, періодичний та продовжуваний збірник”.

Отже, збірник може бути як неперіодичним, так і періодичним чи продовжуваним. Але неясно, чи може бути таким моновидання? Як правило, моновидання є неперіодичним, але історії книги відомі й інші приклади.

З іншого боку, термін “збірник” традиційно використовують для позначення певного виду видань, який відрізняється, наприклад, від зібрання творів або вибраних творів. Тобто зібрання творів не називають збірником, це окремий особливий вид видань. Виходячи з цього, вважаємо, що загальний термін, який позначає видання, що містить ряд творів, повинен бути іншим: “полівидання”.

Отже, будь-яке видання можна характеризувати (тобто визначати його вид) за ознаками: періодичності, матеріальної конструкції, знакової природи інформації, складом основного тексту (див. таблицю 3.1).

В останньому варіанті всесоюзного стандарту на терміни та визначення видів видань - ГОСТ 7.60-90 - і в ДСТУ 3017-95 пропонується також поділ усіх видів видань (як неперіодичних, так і серіальних) на види за цільовим призначенням. Раніше така ознака використовувалася більше для неперіодичних видань, а періодичні видання та продовжувані лише частково визначалися за цільовим призначенням.

ДСТУ 3017-95 розрізняє тринадцять видів видань за цільовим призначенням.

1-й вид - “офіційне видання” - це “видання матеріалів інформаційного, нормативного чи директивного характеру, що публікується від імені державних органів, відомств, установ чи громадських організацій”. Як бачимо, у визначенні вказано не тільки на цільове призначення (“нормативне, директивне”), але й на особливості авторської ознаки. Вислів “інформаційного характеру” важко зрозуміти без додаткових пояснень.

Деякі роз’яснення щодо розуміння поняття “офіційне видання” дає коментар до ГОСТу 7.60-90: “Офіційне видання покликане вводити в дію норми та вимоги, що встановлюються в сфері громадського життя. Його треба відрізняти від нормативних виробничо-практичних видань, які встановлюють норми в сфері виробництва або практичної діяльності, а також від масово-політичних видань, які розповсюджують ті чи інші офіційні документи з пропагандистською метою” [8].

До “нормативних виробничо-практичних видань” дається пояснення, що вони разом з “офіційними виданнями” можуть об’єднуватися в клас “нормативних видань”, які мають “однакове цільове призначення - регулювання відносин, але різні сфери дії”.

Офіційні видання поділяються на підвиди за ступенем нормативності: нормативно-правові видання (закони, постанови, резолюції, устави, розпорядження відомств та громадських організацій і т.п.); нормативно-інструктивні видання (накази, інструкції, правила, положення і т.п.); нормативно-методичні видання (методичні вказівки, методичні посібники, пам’ятки та ін.) [9]. Але всі ці пояснення залишаються невідомими користувачу ДСТУ 3017-95.

У цьому стандарті відсутнє також ще одне пояснення: що офіційним виданням не слід називати будь-яке (не нормативне) видання, що виходить від імені уряду, відомства чи громадської організації та має гриф цієї організації. Такі видання можуть бути за цільовим призначенням не тільки офіційними, але й науковими, навчальними, довідковими, виробничо-практичними. Для позначення їх авторсько-видавничої приналежності можна використовувати терміни: “відомче видання”, “урядове видання”, “фірмове видання” і т.п. [10].

2-й вид - “наукове видання” - це “видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів”. З цього визначення зникло саме цільове призначення: що це видання призначене для фахівців і для наукової роботи. Пояснення таке: наукові видання можуть використовуватися не тільки “для наукової роботи”, але й у викладацькій діяльності, при підготовці науково-популярних творів і т.д. [11]. Але така стандартизована дефініція не вказує на відмінності наукового видання від науково-популярного чи навчального, виробничого, довідкового, тому вона ще потребує уточнення.

Поняття “наукове видання” охоплює не тільки видання науково-дослідних творів, але й публікації різноманітних історичних документів або текстів художньої літератури, які відрізняються лише науковою підготовкою до опублікування і призначеністю для наукових досліджень. Як підсумок, поняття “наукове видання” не є рівнозначним поняттю “твір науково-дослідної літератури”.

У коментарі до ГОСТ 7.60-90 пропонується розрізняти серед наукових видань дві групи: 1) науково-дослідні видання (що містять відповідні твори); 2) джерелознавчі видання, або “документальні наукові видання”, які містять пам’ятки культури та історичні документи, що пройшли текстологічне оброблення, мають коментарі, вступні статті, допоміжні покажчики та інші елементи науково-довідкового апарату видання. В останньому терміні - “документальне наукове видання” - використовується поняття “документ” у значенні Документ V [12]. Але коли головний термін - “видання” - визначається як документ, такий прикметник не має сенсу. Мабуть, треба було використати термін “джерелознавче видання” і все ж таки навести обидва різновиди наукових видань окремо.

3-й вид - науково-популярне видання - це “видання відомостей теоретичних та (чи) експериментальних досліджень в галузі науки, культури і техніки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям”. Від попереднього (тобто “наукового”) видання ця дефініція відрізняється тільки вказівкою на читацьке призначення - “читачам-нефахівцям” - та на доступність викладу матеріалу. Вважається, що сам термін “науково-популярне видання” вже вказує на особливості цього виду видань, тому що він “достатньо мотивований” [13].

Науково-популярні видання мають підвиди, що розрізняються читацькою адресою і відповідним цільовим призначенням: просвітницькі видання (мета - розширення кругозору масового читача); призначені для фахівців суміжних наукових дисциплін (щоб познайомити з підсумками досліджень, способами розв’язання актуальних наукових проблем); призначені для практичних працівників (щоб довести інформацію про нові досягнення науки з метою використання в практичній діяльності).

4-й вид - виробничо-практичне видання - це “видання відомостей з технології, техніки й організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, призначене фахівцям певного профілю та відповідної кваліфікації”. Різновиди є такі: видання для професійного вдосконалення спеціалістів (практичний посібник, порадник, виробничо-практична монографія) і видання для обміну передовим досвідом (про прогресивні технології, обладнання та методи праці).

У ДСТУ 3017-95 перелічуються ще такі види видань, яких не було в ГОСТі 7.60-90: 5-й - науково-виробниче видання - “видання відомостей про результати теоретичних та (чи) експериментальних досліджень, а також конкретних рекомендацій щодо їх впровадження у практику”; 6-й - виробничо-практичне видання для аматорів - “видання відомостей з технології, техніки та організації виробництва, окремих його галузей, а також інших сфер суспільної практики, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям”. Вочевидь, це такі види, що є ніби перехідними від наукового до виробничо-практичного чи від виробничо-практичного до науково-популярного.

7-й вид - нормативне виробничо-практичне видання - це “видання норм, правил і вимог з конкретних сфер виробничо-практичної діяльності”. Як вже згадувалося, його можна розглядати як різновид нормативних видань поряд з офіційними виданнями. З іншого боку, його можна вважати різновидом виробничо-практичних видань, тому що практичні працівники, сфера виробництва мають спиратися на такі видання безпосередньо у своїй практичній діяльності.

Нормативні виробничо-практичні видання поділяються на різновиди: 1) нормативні видання зі стандартизації (міжнародні стандарти, державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, технічні умови, керівні технічні матеріали); 2) нормативно-інструктивні видання (інструкції, положення); 3) нормативно-констатуючі видання, що містять певні показники (прейскуранти, нормативи, каталоги); 4) нормативно-методичні видання (методичні вказівки, правила, рекомендації, пам’ятки).

8-й вид - навчальне видання - це “видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі”. Навчальні видання чітко відрізняються від інших саме призначенням: на допомогу навчанню; тим, хто вчиться і тим, хто викладає. Таке призначення обов’язково вказується на титульній сторінці навчального видання. Безумовно, для навчання можна використовувати й інші видання, але коли вони не мають відповідного позначення, вони не вважаються навчальними.

Навчальні видання, як правило, за своїм змістом і структурою відповідають певним програмам навчання. Так, підручник – це “навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке”; навчальний посібник – “навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затверджене як таке”. До навчальних видань належать також хрестоматія – “навчальне видання літературно-художніх, історичних та інших творів чи уривків з них, які є об’єктом вивчення”, навчально-методичний посібник – “навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання”, навчальний наочний посібник – “навчальне образотворче видання матеріалів на допомогу у вивченні, викладанні чи вихованні”. Розрізняють також такі види навчальних видань як: текст лекції, курс лекцій, конспект лекцій; навчальна програма, методичні рекомендації (методичні вказівки), практикуми.

Разом з тим слід зауважити, що не завжди видання, що позначається як “книга для вчителя” або “книга для учнів”, є навчальним. Воно може бути науково-популярним, якщо викладає відомості з певного питання або результати наукового дослідження у формі, зрозумілій нефахівцям, і не має безпосереднього зв’язку з програмою навчальної дисципліни; літературно-художнім, якщо містить твір художньої літератури, але не пов’язує його з програмою певного курсу; виробничо-практичним, якщо адресується вчителям і подає відомості з технології, техніки й організації навчального процесу. Існують також видання, що посідають проміжне місце між навчальними виданнями та іншими, наприклад, довідковими (навчальний довідник, навчальний тлумачний словник і т.п.).

Навчальні видання поділяються також за видом освітніх установ, для яких вони призначаються: для загальноосвітньої школи; для вищих навчальних закладів І – ІІ рівня акредитації (училищ, технікумів); для вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівня акредитації (інститутів, університетів, академій і т.п.).

9-й вид - громадсько-політичне видання - це “видання твору громадсько-політичної тематики”. У визначенні цього виду переплетено дві ознаки: цільове призначення - найширшому загалу читачів, або “масовому читачу”, і тематика - про суспільно-політичні події, соціально-економічні питання. Російською мовою відповідний вид видань був названий “массово-политическое издание”. У такому терміні хоча б згадувалось “масове” читацьке призначення. У терміні, запропонованому ДСТУ 3017-95, можна побачити лише тематичний аспект. Але це неправильно, тому що з питань громадсько-політичного життя існують різні види видань за цільовим призначенням (офіційні, наукові, виробничо-практичні та ін.). Отже, термінологічне позначення і кваліфікація цього виду видань потребують ще більш глибокого наукового вивчення. Зараз до цього виду видань можна віднести перш за все видання творів публіцистичної літератури.

10-й вид - довідкове видання - це “видання коротких відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщених у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання”. Цільове призначення такого видання - давати довідки найрізноманітнішого характеру, від коротких фактичних даних до стислих роз’яснень наукових положень.

Різновиди довідкових видань: енциклопедичні видання (енциклопедії та енциклопедичні словники), термінологічні словники, мовні (лінгвістичні) словники, довідники тощо.

11-й вид - видання для організації дозвілля - це “видання популярно викладених загальнодоступних відомостей щодо організації побуту, дозвілля, різноманітних форм самодіяльної творчості, різних видів захоплень”. За ГОСТом 7.60-90 цей вид видань називався простіше (“видання для дозвілля”), а за обсягом поняття охоплював два різновиди: практичні видання для аматорів, які в ДСТУ 3017-95 виділені як окремий самостійний вид видань, і розважальні видання (спортивні ігри, інтелектуальні заняття ігрового характеру і т.п.).

12-й вид - рекламне видання - “видання відомостей щодо виробів, послуг, заходів, культурно-історичних об’єктів, творчих колективів тощо у формі, яка привертає увагу, сприяє реалізації товарів і послуг, запрошує до ознайомлення чи до відвідування”. У визначенні тут перелічені майже всі відмінності рекламних видань. Їх цільове призначення - створювати попит на твори та послуги, сприяти їх реалізації, а також пропаганді наукових, виробничих та художніх досягнень суспільства, культурно-історичних об’єктів і заходів, творчості художніх колективів, акторів і т.п. Крім суто комерційного призначення рекламні видання відрізняються тим, що часто дають таку фактографічну інформацію, яка відсутня в інших видах видань: про діяльність підприємств, фірм, творчих колективів та осіб.

13-й вид - літературно-художнє видання - це “видання твору художньої літератури”. За цільовим призначенням літературно-художні видання поділяються на різновиди, які розрізняються підготовкою основного тексту та довідкового апарату видання: наукове, науково-масове та масове. Наукове літературно-художнє видання готується як джерелознавче і призначається для майбутніх дослідників художніх творів. Науково-масове літературно-художнє видання призначається для поглибленого вивчення літературно-художніх творів, що містяться в ньому і має значний науково-довідковий апарат: вступну статтю, примітки, коментарі тощо. Масове літературно-художнє видання розраховується на читання твору будь-яким читачем з метою задоволення естетичних потреб, відпочинку, насолоди і т.п., і, як правило, містить тільки самі твори художньої літератури.

Як вже зазначалося на початку, ДСТУ 3017-95 містить перелік тринадцяти основних видів видань за цільовим призначенням; різновиди кожного з основних видів тут не названі, вони подаються окремо. Разом з тим їх характеристика дуже важлива для розуміння обсягу кожного з цих понять.

У цілому поділ видів видань за цільовим призначенням не є однорідним, тому що ці види виділяються за різними ознаками. Одні враховують тип літературних творів, надрукованих у виданні (наприклад, навчальні чи довідкові видання); другі - цільове призначення самого видання, разом з його читацьким призначенням (наприклад, виробничо-практичне видання для аматорів, видання для організації дозвілля); треті - зміст видання, широту його читацького призначення (громадсько-політичне видання) та ін. Вимоги наукової класифікації тут не витримуються, тому можна передбачити, що цей фасет класифікації видань у майбутньому буде вдосконалюватися.

Особливий фасет класифікації видань виділений “за аналітико-синтетичним переробленням інформації”. Точніше було б сказати: “за ступенем аналітико-синтетичного перероблення інформації”. Для того, щоб витримати вимогу повноти поділу обсягу родового поняття “видання”, слід було б розрізняти видання, що не мають аналітико-синтетичного перероблення інформації і такі, що здійснюються на її підставі. Але в стандарті характеризується тільки останній вид, під назвою: “інформаційні видання”. Його визначення: “видання систематизованих чи узагальнених відомостей відносно опублікованих даних з першоджерел, випущене друком організаціями, що здійснюють науково-інформаційну діяльність”. Така дефініція прирівнює поняття “інформаційні видання” до “вторинних документів”, що виділяються з погляду тої чи іншої інформаційної системи.

Термін “інформаційні видання” - невдалий з погляду його семантики, якщо врахувати багатозначність поняття “інформація” та можливість розгляду кожного видання як каналу передавання інформації або як джерела інформації. З цього погляду “неінформаційних” видань взагалі не може існувати, і називати їх окремий вид “інформаційним” - безглуздя. Але термін вже існує, він стандартизований, тому треба врахувати його зміст і не звертати уваги на буквальне значення терміна.

“Інформаційні видання” в стандарті поділяються на такі різновиди: бібліографічне, реферативне, оглядове видання; дайджест. Однопоряд­ковість цих різновидів теж виглядає безглуздою з погляду теорії бібліографії, адже бібліографічні видання можуть бути і реферативними, і оглядовими, і дайджестами. Незважаючи на це, наведемо стандартизовані визначення кожного із названих видів видань: бібліографічне видання - “інформаційне видання упорядкованої сукупності бібліографічних записів”; реферативне видання - “інформаційне видання сукупності бібліографічних записів, включно з рефератами”; оглядове видання - “інформаційне видання публікації одного чи декількох оглядів, які відображають підсумки аналізу та узагальнення відомостей з різних джерел”; дайджест - “видання публікації у вигляді добірки витягів із конкретного тексту, відібраних і згрупованих таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення, чи добірки найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань”.

Оскільки перелічені терміни стандартизовані, то їх використання у видавничій практиці є обов’язковим. Що ж стосується наукового розуміння цих понять, їх тлумачення, то воно припускає і критичні зауваження, і їх майбутній перегляд. Для того, щоб зберегти однопорядковість класифікаційного ряду, було б доречно розрізняти “сигнальне бібліографічне видання” – таке, що складається тільки з бібліографічних описів, і “анотоване бібліографічне видання” (що включає описи з анотаціями), поряд з реферативним і оглядовим виданнями (див. таблицю 3.1).

Виходячи з того, що всі розглянуті вище ознаки класифікування можуть стосуватися як неперіодичних, так і серіальних видань, можна зробити висновок, що будь-яке видання можна аналізувати за даними ознаками і визначати його вид залежно від того, чи відповідає видання тій чи іншій дефініції.

Поиск по сайту: