ІЗ ЛИСТА КАГАНОВИЧА СТАЛІНУ ПРО ДОЦІЛЬНІСТЬ ВІДКРИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ КОНСУЛЬСЬКИХ СТОЛІВ ПРИ ПОВПРЕДСТВАХ СРСР ЗА КОРДОНОМ

4 липня 1925 р. Совершенно секретно

ГЕНЕРАЛЬНОМУ СЕКРЕТАРЮ ЦК РКП(б) ТОВ. СТАЛИНУ

Постановлением Политбюро ЦК КП(б)У от 9/ІІІ с. г. был принят выработанный по предложению Украинского Правительства проект положения об украинских консульских столах при Полпредствах СССР за границей, в странах, где имеются интересы Украины, т. е. в первую очередь в Варшаву, Праге, Вене, Берлине и Париже.

Создание таких столов вызывается следующими соображениями:

Из практики работы украинских советников и секретарей при Полпредствах выяснилось, что наблюдается иногда слишком жесткое отношение к гражданам, подающим заявление о принятии гражданства УССР или ходатайствующим о въезде в УССР. Приходится также констатировать, что большинство отказов принятия в гражданство СССР падает на украинцев. В консульском Отделе Германского Полпредства взимался, до недавнего времени, даже консульский сбор за перевод документов с украинского языка на русский. Все это вызывает, естественно, нарекания на Советскую власти, которые использовываются* украинской контрреволюцией, как агитационное средство против УССР и вообще против национальной политики Советской власти.

После того, как вопрос о необходимости учреждения украинских консульских столов при Полпредствах был утвержден Политбюро ЦК КП(б)У и принят проект положения об украинских консульских столах, вопрос перешел на разрешение его в советском порядке — коллегию НКИД СССР и своем заседании от 23/ІІІ с. г. коллегия категорически высказалась против организации украинских консульских столов и отвергла прилагаемый проект положения.

В дальнейшем была создана специальная комиссия ЦК РКП по этому вопросу, под представительством т. КУЙБЬІШЕВА, которая поддержала точку зрения НКИД о ненужности украинских столов. В связи с этим вопрос еще раз обсуждался в Политбюро ЦК КП(б)У 26/6, где было подтверждено прежнее постановление.

В самый последний момент выяснилось, что т. ЛИТВИНОВ, решительно отстаивавший в комиссии т. Куйбышева ту точку зрения, что учреждение “украинских консульских столов” при Полпредствах ни в коем случае недопустимо и нецелесообразно, еще в 1923 г. писал Полпредам в Берлине, Праге и Вене о необходимости организации “столов по украинским делам”

Ввиду того, что ЦК КП(б)У остается на той точке зрения, что учреждение украинских консульских столов при Полпредствах является крайне необходимым и требует самого срочного проведения в жизнь, прошу Вас провести через ЦК РКП настоящий вопрос и возложить на НКИД проведение его в советском порядке.

Секретарь ЦК КП(б)У Каганович

*Так у тексті документа
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 1, арк. 194—194 зв.

61. ОФІЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО КОНФЕРЕНЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ У БЕРЛІНІ 3—7 листопада 1927р.

НОВИЙ ПОЧИН!

Невдача наших національно-державних змагань у рр. 1917—1920 спричинила дезорієнтацію і так слабої та мало виробленої української політичної думки, появу безлічі партій, центрів і безнастанну борню в середині сторостерзаної Нації.

Тимчасом з крівавого моря української революції та оружної боротьби за незалежність виявився в різких формах національно-державний ідеал, що владно вимагає сконсолідовання наших сил і координації нашого чину.

В огні сих двох суперечностей розвинувся новий рух, що стає вище партійних розмежовань. На тлі старих світоглядів нав'язуючись до кращих традицій української історії, та головно недавньої збройної боротьби, формується новий світогляд і розвивається новий творчий чин. Цим процесом є:

Рух Українських Націоналістів.

Сильні вірою у високе призначення свойого Народу, палені соромом за пониження своєї Батьківщини, свідомі своєї місії в борні за долю України, націоналісти відчули, що для поневолених немає порятунку, доки не підпорядкують часове і підрядне вічному й основному в бутті Нації та доки не здобудуться на однозгідний будуючий чин.

Світогляд українських націоналістів остро відріжняється від сучасних українських ідеольогій та вже, в силу своєї природи, змагає до опановання цілої нашої національної дійсности. Його вплив і чинність позначилися двома шляхами. З одного боку він покликав до життя ріжного рода націоналістичні формації (ідеольогічні, політичні, військові); з другого боку він дав себе відчути щораз сильнійше з поступом часу в ріжних українських організаціях і установах без огляду на їх характер і місце осідку.

Початкова стадія розвою українського націоналізму має стихійний характер. Бо як поодинокі націоналісти працюють в ріжних, часто дуже віддалених ідеольогічно організаціях, не повязані, нерідко навіть не підозріваючи один в одному спільника, так і поодинокі націоналістичні угруповання існують побіч себе й чинять без спільного пляну, без одного проводу, навіть без зв'язку між собою.

Брак осередку націоналістичного руху дався остро відчути щойно, коли рух набрав потужности. Конечність його оформлення, загально відчута й подиктована як внутрішними законами розвою Нації, так і зовнішними обставинами. привела українських націоналістів до зближення, порозуміння та шукання способів координації свойого чину. Вислідом цього була Конференція Українських Націоналістів.

3—7 листопаду 1927 р., зложена з членів ріжних націоналістичних організацій, як рівно із поодиноких осіб з краю та еміграційних осередків.

Після основного розгляду сучасного українського націоналістичного руху Конференція визнала доцільність і конечність сцентралізовання дальшої праці націоналістів і рішила створити Єдину Організацію Українських Націоналістів.

До часу створення такої організації. Конференція, рахуючись з потребою хвилі, що вимагає опановання стихійного руху та координації ріжних організованих його виявів, покликала до життя й чину.

Провід Українських Націоналістів.

Найближчим завданням Проводу є сформульовання ідеольогічної бази й розроблення структури та намічення пляну діяльности майбутньої організації, як рівнож підготовка загалу українських націоналістичних елементів прийняття та співпраці з організацією українських націоналістів і творення вже від нині її кадрів. У своїй діяльности Провід з одного боку спирається на всіх учасників Конференції, що підпорядкувалися йому, з другого має ввійти в тісний зв'язок з існуючими організаціями українських націоналістів.

Завершенням діяльности теперішнього Проводу буде

Конгрес Українських Націоналістів,

що має остаточно усталити ідеольогічні позиції українського націоналізму, ствердити факт повстання єдиної організації, прийняти її структуру та покликати її сталий Провід.

Цим шляхом організований, послідовний український націоналізм, підкидаючи всякі орієнтації на зовнішні сили, хоче й буде йти до перебрання в свої руки керми українського національно-політичного життя й змагатиме до відновлення та оборони Незалежної, Соборної Української Національної Держави.

За Президію Конференції Українських Націоналістів:
Інж. Дмитро Андрієвський в.р. Володимир Мартинець в.р.
Голова Секретар
Українська суспільно-політична думка... — Т. 2. — С. 279-281.

62. ПОСТАНОВИ ВЕЛИКОГО ЗБОРУ ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ 28 січня — 2 лютого 1929 р.

1. ЗАГАЛЬНІ ОЗНАЧЕННЯ
1. Український націоналізм є духовний і політичний рух, зроджений з внутрішньої природи Української Нації в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.

2. Українська Нація є вихідне заложення кожної чинности та метове назначення кожного прямування українського націоналізму.

3. Органічна зв'язаність націоналізму з нацією є факт природнього порядку й на ньому основане ціле розуміння істоти нації.

4. Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній зрізничкованості має свою одну внутрішню форму, витворену на грунті подібного природнього положення, спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснятися в повноті силової натуги.

5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання і разом з тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виявленнях. У тому означенні внутрішня форма — це ідея нації, що уосновує та вможливляє її історичне ставання.

6. Історичне ставання — цей наглядний вираз постійної актуальности національної ідеї — вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її стремлінні втриматися в системі світової дійсності в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.

7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних поширеній рівночасно територіяльній базі: у цьому відношенні відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етичних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цеї своєї чинности нація все находиться в стані власного росту.

8. Найвидатнішим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що з, одного боку, затіснюють внутрішню спійність нації, а з другого, простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборонности назовні, але першим з-поміж чинників безпосереднього зазначення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.

9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.

10. Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб уможливляє нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава — це стан кожночасної окресленности нації формою організованого співвідношення сил, замкнених в органічну цілість-систему, відмежовану назверх як самостійна, збірна одиниця.

11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо що лиш у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.

12. Державна форма життя найвимовніше потверджує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї. а тому першим природним стремлінням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим крайовидом етнічного розпросторення, щоб таким чином державне оформити цілий свій фізичний організм — цю найважнішу живлову підставу своєї будучности.

ІЗ. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.

14. Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатности всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої її взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов'язками відповідно до їх значення у цілості національного життя.

15. Український націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації ряд практичних завдань, підготовчих для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників. зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.

16. Першим зав'язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійности й монократизму.

Поиск по сайту: