Підгрупа І. Характеристика методів за джерелом знань

Основою традиційної класифікації є джерела знань, характер чуттєвого сприймання інформації (слух, зір, дотик). На цій підставі виокремлюють методи:

- словесні (розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж, робота з книгою, навчальна дискусія, диспут);

- наочні (спостереження, демонстрування, ілюстрування);

- практичні (вправа, лабораторна робота, практична робота, дидактична гра).

Словесні методи навчання. До цієї групи належать методи, які реалізуються переважно через усну комунікацію. Основним їх елементом є слово, мовлення вчителя.

Розповідь - монологічний виклад навчального матеріалу, який використовують для послідовного та емоційного повідомлення знань.

Здебільшого у формі розповіді викладають описовий навчальний матеріал (про природні умови, факти, явища тощо).

Метод розповіді має такі прийоми: міркування вчителя; акцентування уваги; аналіз фактів, прикладів; пояснення окремих зв'язків об'єктів, що вивчаються.

Проте якщо аналіз фактів, зв'язків і прикладів під час розповіді забезпечує усвідомлення учнями основного змісту навчального матеріалу, то можна стверджувати про перехід цього прийому в метод пояснення.

За дидактичними цілями виокремлюють кілька видів розповідей:

- розповідь-вступ (вступна), що "готує" учнів до сприйняття нового навчального матеріалу, формує інтерес та потребу в здобутті нових знань. Цей вид розповіді характеризується відносною яскравістю, чіткістю, захопленістю та емоційністю викладу;

- розповідь-виклад (евристична), у якій розкривають зміст нової теми. Такому повідомленню властиві чітка логічна послідовність, виділення основного, суттєвого, застосування ілюстрацій і переконливих прикладів;

- розповідь-узагальнення (повторювально-узагальнююча), яка передбачає виділення основних думок, формулювання висновків та узагальнень, постановку завдань для подальшої самостійної роботи. Цей метод використовують зазвичай наприкінці уроку.

За рівнем пізнавальної самостійності учнів розповідь буває:

· Репродуктивна:

- розповідь-опис;

- розповідь-пояснення.

Використовується:

o коли зміст новий або малознайомий;

o зміст дуже складний і вимагає цілісності в сприйманні;

O на уроці обмаль часу, щоб застосовувати інші методи навчання.

o Продуктивна (проблемний виклад) вимагає створення проблемної ситуації.

За логікою передачі інформації розповідь буває:

o Індуктивна;

O дедуктивна.

АКТИВІЗАЦІЯ УВАГИ ШКОЛЯРІВ ПІД ЧАС СЛУХАННЯ РОЗПОВІДІ:

o залучення школярів до активної розумової діяльності;

o слідкувати за гамою почуттів: радість, подив, здивування…;

o зосередженню уваги сприяє образний виклад матеріалу;

o техніка мовлення: темп, ритм, риторичні запитання, емоційність та експресія;

o складання під час розповіді схем, таблиць, плану, або звернення уваги дітей до підготовлених заздалегідь.

Умовами ефективного застосування розповіді є: наявність плану; логічна послідовність, чіткість і доказовість; достовірність змісту; образність та емоційність викладу.

Мова вчителя повинна бути:

1. Небагатослівною, „чтоб словам было тесно, а мыслям просторно»; лаконічною (краткость, четкость);

2. Спокійна, не гучна, не криклива, не нервова, не повільна, не монотонна.

3. Слова вимовляти чітко, наголоси в словах та логічні наголоси повинні бути правильними.

4. Темп мовлення – помірний.

5. Нові терміни, визначення, правила повинні виділятися зміною темпу, вимовою окремих слів по складах, зміною інтонації, паузами.

6. Одночасне написання на дошці термінів, формул дає найкращі результати.

7. Помірне використання метафор, епітетів, порівнянь.

8. Не можна зловживати мімікою та жестами.

9. Ходіння вчителя по класу послабляє враження від почутого, від слів вчителя.

Вчителю необхідне абсолютне знання того, що він буде розповідати. Молодий починаючий вчитель перед уроком повинен ретельно прорепетувати розповідь: відпрацювати голос, емоційність викладання, виписати незнайомі слова і їх пояснення; підбирає наочні засоби, формулює проблемні питання і з’ясовує їх місце під час розповіді.

Переваги розповіді.

1. Широко застосовується тому, що цей метод найекономніший: за короткий час учням може дати значно більшу інформацію, порівняно з бесідою.

2. Вчитель має можливість освітити навчальний матеріал з урахуванням останніх досягнень науки.

3. Вчитель своїм усним викладанням показує приклад розумової діяльності.

4. Вчитель показує відношення до даного предмету.

5. Вчитель виділяє головне в матеріалі та робить висновки.

Недоліки методу розповіді.

1. Пасивність та інертність дітей.

2. Вчителю складно керувати пізнавальною діяльністю учнів.

3. У кожного учня свої темпи сприйняття матеріалу, тому складно контролювати сприйняття.

Пояснення - словесний метод навчання, основне завдання якого полягає в розкритті причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей у розвитку природи, людського суспільства і людського мислення.

Цей метод іноді називають найскладнішим видом розповіді, тому що він спрямований не тільки на розкриття внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків, а й на вивчення зовнішніх сторін явища на рівні опису з використанням конкретних прикладів. Часто, особливо на уроках у початковій школі, пояснення поєднується з описом, бесідою, використанням наочності.

До словесних методів навчання, які використовують у старшій школі та вищих навчальних закладах, належить лекція.

Бесіда - словесний питально-відповідний метод навчання, завдання якого - спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень.

Цей метод активізує мислення учнів, є важливим засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних здібностей, створює умови для оперативного управління процесом навчання. Водночас його доцільно поєднувати з розповіддю, лекцією, наочними методами, які забезпечують формування цілісної системи знань, адже за допомогою лише бесіди неможливо сформувати практичні вміння і навички.

Використовують такі прийоми проведення бесіди: постановка запитань (основних, додаткових), обговорення відповідей учнів, їх коригування, формулювання висновків.

За дидактичними цілями бесіди поділяють на такі види:

· вступні (організаційні), до яких вдаються для підготовки учнів до сприймання нового матеріалу;

· повідомлювальні, які використовують для повідомлення нових знань;

· повторювально-узагальнювальні, які застосовують для узагальнення і систематизації набутих знань;

· контрольно-корекційні, що мають на меті перевірку засвоєних знань, уточнення та доповнення їх новими фактами чи положеннями.

За характером пізнавальної діяльності учнів бесіди класифікують на:

· репродуктивні, спрямовані на відтворення раніше засвоєного матеріалу;

· катехізичні, що передбачають точне відтворення формулювань закону чи правила, запам'ятовування відповідей;

· евристичні, що підводять учнів до самостійних висновків.

Запитання бесіди формулюють з дотриманням таких вимог: запитання мають бути короткими і точними, логічними, послідовними, сприяти системному засвоєнню знань, відповідати рівню розвитку учнів і ставитися всім учням класу; невелике число завдань у запитанні, уникати альтернативних запитань.

Основні типи запитань

Поиск по сайту: