Ще раз про конкордати та договори між релігійними групами

Католицька Церква зберегла тривалу традицію, згідно з якою Вона вирішує конфлікти і конфронтації із світською владою – та встановлює так звані res mixtae -- більш відомі як конкордати.

Concordat could be described as a legal rule of a written text, divided into clauses or articles, signed by two international sovereign subjects [13] (one of which is the Holy See on behalf of the Catholic Church), as a bilateral compact [14]. This is a broad notion of concordat, embracing not only general agreements dealing with all the aspects of Church life, but also concise instruments concerning specific affairs, whatever the nomen iuris (convention, agreement, modus vivendi, protocol) may be.

The earliest concordats meant a peaceful settlement between the Pontifical power and the secular one. They mixed secular and religious matters, since the Pope enjoyed political-secular power as well. These initial concordats reflected (and this characteristic is still in force) [15] the lasting Church effort to prevent secular intervention from impinging on the Church's freedom (libertas ecclesiae). In this sense, concordats and the "freedom of the Church" have been “a check on the pretensions of State power for centuries, whether that be the power of feudal lords, absolutist monarchs, or the modern secular State. Where the Church retains the capacity to order its life and ministry according to its own criteria, to preach the gospel, and to offer various ministries of charity to the wider society, that very fact constitutes an anti-totalitarian or, to put it positively, a pluralist principle in society. According to that principle, there are spheres of conviction and action where State power does not, or ought not to try to, reach. However confusedly the various popes may have sought to assert this principle theologically or to secure it practically, the fact remains that the libertas ecclesiae was a crucial factor in the social creating space in which other free institutions could form over the centuries” [16].

Конкордат можна охарактеризувати як письмову правову норму, розділену на пункти чи статті, підписану двома міжнародними суверенними суб'єктами [13] (один з яких - Святий Престол, що діє від імені Католицької церкви), в якості двостороннього договору [14 ]. Це широке визначення конкордату, що охоплює не тільки загальні угоди, що стосуються всіх аспектів церковного життя, але й чіткі правові акти, що стосуються конкретних питань, незалежно від nomen iuris (конвенції, угоди, modus vivendi, протоколу).

Перші конкордати означали мирне врегулювання між Папською та світською владою. Вони змішували світські і релігійні питання, оскільки Папа також користувався політичною світською владою. Ці первинні конкордати відбивали (і ця характеристика ще досі в силі) [15] тривалі зусилля Церкви, щодо того щоб запобігти втручанню світської влади на посягання на свободу Церкви (libertas ecclesiae). В цьому значенні, конкордати і "свобода Церкви" були "перешкодою для домагань з боку державної влади протягом століть, будь то влада феодальних лордів, абсолютних монархів чи сучасної світської держави. Там де Церква зберігає здатність впорядковувати своє життя і духовенство у відповідності зі своїми критеріями, проповідувати, і пропонувати різні благодійні місії в суспільстві в цілому, то це є самим фактом існування анти-тоталітарного або, висловлюючись точніше, плюралістичного принципу в суспільстві. Згідно з цим принципом, є сфери поглядів та дій, які державна влада не охоплює, або не повинна намагатися охопити. Тим не менш, різні священики намагалися відстоювати цей принцип теологічно, або ж захистити його на практиці, але залишається фактом те, що libertas ecclesiae був ключовим фактором у створенні соціального простору в якому вільні інституції могли формуватися протягом століть» [16].

It may be argue that concordats promote a privileged position before the State, unavailable to other Religious communities. This may have been be the case concerning concordats signed before the Twentieth Century, but currently this aim has changed completely. The change is part to the new direction that the due in Second Vatican Council to Church-State relationships. According to gave Council Declaration Dignitatis Humanae, the Church requests from States "freedom for herself in her character as a spiritual authority, established by Christ the Lord, upon which there rests, by divine mandate, the duty of going out into the whole world and of the Gospel to every creature. The Church also claims preaching freedom for herself in her character as a society of who have the right to live in men society in accordance with the precepts of Christian faith” [17],being aware that “where the principle of religious freedom is not only proclaimed in words or simply incorporated in law but also given sincere and practical application, there the Church succeeds in achieving a stable situation of right as well as of fact and the independence which is necessary for the fulfillment of her divine mission.”[18]

According to authoritative opinions [19], the latter assertion would lead to a new situation in which bilateral agreements between the Catholic Church and the democratic states (in which religious freedom is recognized) were no longer necessary. Instead of those agreements, unilateral legislation would be enough to protect religious communities' legal needs.

But in spite of abandoning these agreements, the Catholic Church still persists in producing new legal ties with different democratic States. And it is important to note that a significant part of these new compacts were signed with non-Christian countries [20].

Let us summarize the two previous ideas. The Catholic Church requests from the States for herself only this: freedom for accomplishing her mission in the World.

Можна сперечатись на рахунок того, що конкордати сприяють привілейованому становищу перед державою, недоступному для інших релігійних груп. Це могло б бути можливим стосовно конкордатів підписаних до ХХ століття, але в даний час цей намір повністю змінився. Ця зміна почасти стосується нового напрямку, який Другий Ватиканський Собор надав церковно-державним відносинам. Згідно Декларації Собору Dignitatis Humanae, Церква вимагає від держав "свободу для себе, в її ролі духовної влади, встановленої Христом Господом, на якій лежить, згідно божественного приписання, обов’язок виходити до всього світу та проповідувати кожній живій істоті. Церква також вимагає свободу для себе, в її ролі як громади, що має право жити у суспільстві відповідно до заповідей християнської віри» [17], будучи обізнаною в тому, що “там де принцип релігійної свободи не тільки проголошений на словах або просто оформлений в законі, але й знаходить справжнє застосування на практиці, там Церква досягає успіху в досягненні стабільного положення права як факту, та незалежності, яка необхідна для виконання її божественної місії» [18].

Відповідно до авторитетних думок [19], останнє твердження повинно призвести до нової ситуації, в якій двосторонні угоди між католицькою церквою і демократичними державами (у яких визнана свобода релігії) більше б не були необхідні. Замість цих угод, одностороннього законодавства було б достатньо, щоб захистити законні потреби релігійних громад.

Але, незважаючи на відмову від цих угод, католицька церква досі завзято наполягає на створенні нових правових зв'язків з різними демократичними державами. І важливо відзначити, що значна частина цих нових договорів була підписана з нехристиянськими країнами [20].

Давайте підсумуємо дві попередні думки. Католицька церква вимагає для себе від країн тільки наступне: свободу, для досягнення її місії у Світі.

To achieve this aim, unilateral legislation from the States might be enough since the State law could guarantee per se freedom of religion or belief. At the same time, however, in recent years we have witnessed an increasing number of concordats (more than sixty conventions of various titles with more than twenty-seven different countries). Is there any legal explanation for this paradox? From my point of view there is no paradox at all. The reason for maintaining the concordatarian practice is twofold: (i) sometimes democratic States do not completely religious freedom (especially those States which started the democratic experience recently), or cannot adequately determine religious needs; (ii) concordats work in the same way as unilateral legislation on religious freedom, going even beyond that legislation. In other words, concordats themselves promote religious freedom.

The role of concordats promoting religious freedom has two different stages.

In their inner or internal stage, concordats report patterns of actions connected with the religious freedom of individuals and communities. For instance, Article 7 of the concordat with the Republic of Kazakhstan [21] establishes the following:

"The Republic of Kazakhstan in conformity with its national legislation shall give the Catholic Church the possibility of acquiring through ownership or lease, corresponding to the needs of the Church, buildings and plots of land for the construction of the buildings necessary for the pastoral service of the Church, such as Churches, parish houses, houses of residences for the performance of religious, sociocultural, catechetical, educational and charitable activities.”

Для досягнення цієї мети, одностороннього законодавства від держав може бути достатньо, оскільки державний закон може гарантувати per se (саму по собі) свободу релігії чи переконань. Однак, у той же час, в останні роки ми стали свідками все більшого числа конкордатів (більше шістдесяти договорів різних найменувань з більш ніж двадцяти семи різними країнами!). Чи існує якесь правове пояснення цьому парадоксу? З моєї точки зору, ніякого парадоксу немає взагалі. Причина збереження договірної практики має два аспекти: (I) іноді демократичні держави не повністю забезпечують свободу релігії (особливо ті держави, що останнім часом почали демократичні перетворення), або не можуть адекватно визначити релігійні потреби; (II) конкордати працюють щодо свободи релігії таким же чином, як і одностороннє законодавство, навіть перевершуючи це законодавство. Іншими словами, конкордати самі по собі відстоюють свободу релігії.

Роль конкордатів, що проголошує релігійну свободу має дві різні фази:

У своїй центральній або внутрішній фазі, конкордати повідомляють про зразки дій, що пов'язані з релігійною свободою індивідів і громад. Наприклад, Стаття 7 конкордату з Республікою Казахстан [21] встановлює наступне:

"Республіка Казахстан у відповідності зі своїм національним законодавством, повинна надати католицькій церкві можливість придбання, через отримання прав власності або оренду, відповідно до потреб Церкви, будівель та земельних ділянок для будівництва будівель, необхідних для пастирського служіння Церкви, таких як церкви, будинки для прихожан, будинки-резиденції для виконання релігійних, соціокультурних, катехізичних, освітніх та благодійних діянь ".

With this wording, the concordat offers a different formulation of the right contained in the "Declaration the Elimination of All Forms of Intolerance and Discrimination Based on Religion or Belief”, proclaimed by General Assembly resolution 36/55 of November 25, 1981, Article 6 [22]:

“In accordance with article I of the present Declaration and subject to the provisions of article I, paragraph 3, the right to freedom of thought, conscience, religion or belief shall include, inter alia the following freedoms:

(a) To worship or assemble in connection with a religion or belief, and to establish and maintain places for these purposes […]”

Article 12 of the concordat with the Polish Republic of 1993 provides [23]:

“1. Riconoscendo il diritto dei genitori all'educazione religiosa dei figli e il principio della tolleranza lo Stato garantisce che le scuole pubbliche elemen- tari e medie, nonché i centri prescolastici gestiti dagli organismi dell'ammi- nistrazione civile o autogestiti, organizzino. in conjonniti alla volonti degli interessati, l'insegnamento della religione nel quadro del relatiwo programma di scuola o prescolastico.”

With this phrasing, the text repeats part of Article 5 of the "Declaration on the Elimination of All Forms of Intolerance and Discrimination Based on Religion or Belief”, adopting its meaning to the specific situation the Parties are deciding on:

“1. The parents or, as the case may be, the legal guardians of the child have the right to organize the life within the family in accordance with their religion or belief and bearing in mind the moral education in which they believe the child should be brought up”.

The inner or internal stage of concordats promotes specific aspects of religious freedom, according to the particular circumstances of each agreement.

З цим формулюванням, конкордат пропонує інше формулювання права, що міститься в «Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань", проголошену Генеральною Асамблеєю в Резолюції 36/55 від 25 листопада 1981, Статті 6 [22]:

"Відповідно до статті I цієї Декларації і відповідно до положень статті I, пункту 3, право на свободу думки, совісті, релігії або переконань включає, зокрема, наступні свободи:

(а) проводити богослужіння або збиратися у зв'язку з релігією або переконаннями і створювати та утримувати місця для цих цілей [...] "

Стаття 12 конкордату з Польською Республікою 1993 року забезпечує [23]:

“1. Riconoscendo il diritto dei genitori all'educazione religiosa dei figli e il principio della tolleranza lo Stato garantisce che le scuole pubbliche elemen- tari e medie, nonché i centri prescolastici gestiti dagli organismi dell'ammi- nistrazione civile o autogestiti, organizzino. in conjonniti alla volonti degli interessati, l'insegnamento della religione nel quadro del relatiwo programma di scuola o prescolastico.”

З цього формулювання, текст повторює частину Статті 5 "Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань", пристосовуючи її зміст до конкретної ситуації з якою визначаються Сторони:

"1. Батьки або, залежно від обставин, законні опікуни дитини мають право визначати спосіб життя в рамках сім'ї відповідно до їх релігії або переконань, беручи до уваги моральне виховання, відповідного до якого на їхню думку, повинна виховуватися дитина".

Центральна або внутрішня фаза конкордатів утверджує конкретні аспекти релігійної свободи, відповідно до конкретних обставин кожної угоди.

Each concordat in which religious freedom is specifically regulated transposes into legal terms a religious and secular understanding of religious freedom, making it possible for government agencies and to non-religious officials (e.g. judges, etc.), to recognize in the legal text a legal and secular translation of religious conduct.

At the same time, concordats contribute to some extent to the system of relationships between religious groups and the State. This is what I call the external stage, in which concordats contribute to the religious freedom of other religious groups and communities. The Catholic Church has played a significant role in forging the cooperation system [24]. As a result, the State supports religious groups in several topics (e. g. education, tax matters, direct funding) and removes obstacles which hinder the action of religious groups in other matters (e.g. chaplaincy in hospitals or prisons). Frequently Governments use legal agreements (as in Spain, Italy and Portugal) to put this co-operation into effect. It often happens that these legal agreements follow the structure and content of the concordats (this is very apparent in the Spanish case). Recently, scholars have pointed out that agreements with religious groups could be particularly useful in four situations. First, in the implementation of religious freedom in countries with no written Constitution, or where the Constitution does not adequately religious freedom, if these agreements include a minimum religious rights description [25]; second, in the solution of problems related to the position of the respective religious communities in the absence of a general treaty on religious rights; third, in the effective fulfillment of the 1992 UN “Declaration on Minorities” (especially concerning the obligations of the States) [26]; and fourth, in preventing and solving situations in which both the State and the religious groups foresee future religious conscientious objections or religious scruples that oppose facially neutral laws or State laws and regulations in general.

Кожен конкордат, в якому свобода релігії спеціально регулюється, переносить релігійне та світське розуміння свободи релігії в юридичну термінологію, що робить можливим для урядових установ і нерелігійних уповноважених осіб (наприклад, суддів і т.д.) розпізнавати в правовому документі юридичний і світський переклад релігійної діяльності.

Водночас, конкордати в певній мірі роблять внесок в систему відносин між релігійними групами і державою. Це те, що я називаю зовнішньою фазою, в якій конкордати сприяють релігійній свободі інших релігійних груп і громад. Католицька церква зіграла значну роль у формуванні системи співробітництва [24]. У результаті, держава підтримує релігійні групи в деяких питаннях (наприклад, освіта, податки, пряме фінансування) і усуває перешкоди, які заважають діяльності релігійних груп в інших питаннях (наприклад, посада капелана в лікарнях або в'язницях). Часто уряди країн використовують юридичні угоди (як в Іспанії, Італії та Португалії), щоб привести це співробітництво в дію. Часто буває так, що ці юридичні угоди слідують структурі та змісту конкордатів (це дуже помітно у випадку з Іспанією). Останнім часом вчені відзначають, що угоди з релігійними групами можуть бути особливо корисні в чотирьох випадках. По-перше, в імплементації релігійної свободи в країнах, де немає писаної Конституції, або там, де Конституція неадекватно трактує релігійну свободу, якщо ці угоди включають мінімальний опис релігійних прав [25]; по-друге, у вирішенні проблем, пов'язаних з положенням відповідних релігійних громад за відсутності загального договору про релігійні права; по-третє, в ефективному виконанні "Декларації про права меншин" ООН, 1992 року (особливо щодо зобов'язань держав) [26]; і, по-четверте, у запобіганні та вирішенні ситуації, в яких і держава, і релігійні групи очікують майбутні відмови з релігійних міркувань або релігійних принципів future religious conscientious objections or religious scruples that oppose facially neutral laws or State laws and regulations in general.

3.The role of formal bilateral agreements to protect liberty: State bilateral regulations as "containers" of future religious conscientious objections

The welfare State has developed specific features concerning legislation which might be summarized as follows: i) speedy of implementation and processes abrogation, ii) "motorized" regulations (i.e. a complex legal system with many

different types of legal instruments centered in several different specific cases and situations, displacing the former role of private contracts), iii) micro-systems of regulation for specific problems, situations or groups and iv) implementation of laws and regulations stemming from a previous process of negotiation with citizens, unions, companies, associations, groups, etc.[27]

In this context it makes sense to envisage that a particular sector of social activity, the religious or belief social area among others, could be regulated by the state in those issues with a significant legal dimension. This is a particularly common trend throughout all of Europe according to which "[A] religious subsector is singled out within the public sector. This may be understood as a playing field or protected arena”[28].

Parallel to this characteristic feature of a special legal sector, it creates the problem of how to deal in legal terms with conscientious objection: lawyers still wonder themselves and ask the legal system how to manage conscientious objection in a consistent fashion with its specific nature [29].

It is important to remember that conscientious objection is the refusal, due to conscientious scruples of different sources (philosophical, religious, etc), to perform certain acts which the State law or regulations compel us to perform [30]. Conscientious objection is the radical outcome of the freedom of a human being to act according to her/his inner dictates.

3. Роль офіційних двосторонніх угод у захисті свободи: Державні двосторонні правила, як "контейнери" майбутніх відмов за велінням совісті

Держава загального добробуту розробила характерні особливості, що стосуються законодавства, які можуть бути узагальнені наступним чином: І) швидкі процеси впровадження і анулювання, II) "моторизовані" правила (тобто складна правова система з безліччю різних типів правових документів, зосереджених на кількох різних конкретних випадках і ситуаціях, що витісняють колишню роль приватних контрактів), III) мікросистеми для регулювання конкретних проблем, ситуацій або груп і IV) реалізація законів та правил, що випливають з попереднього процесу переговорів з громадянами, спілками, компаніями, асоціаціями, групами тощо. [27]

У цьому контексті має сенс розглядати те, що конкретний сектор соціальної активності, соціальна сфера релігії чи переконань зокрема, могли б регулюватися державою в питаннях зі значною правовою сферою. Це особливо загальна тенденція по всій Європі, згідно з якою релігійна підгалузь виділяється всередині державного сектору. Її можна розуміти як «ігрове поле» або «захищену арену» [28].

Паралельно з цією характерною рисою спеціального правового сектора, виникає проблема як з юридичної точки зору взаємодіяти з відмовою за велінням совісті: юристи досі дивуюся і питають правову систему, як мати справу з відмовою за велінням совісті відповідно до її специфічного характеру [29].

Важливо пам'ятати, що відмовою з міркувань совісті є відмова виконувати певні дії, які державні закони чи правила змушують нас виконати, у зв'язку з моральними поглядами (філософськими, релігійними тощо) [30]. Відмова з міркувань совісті – це фундаментальний результат свободи людини діяти відповідно до його / її внутрішніх диктатів.

That is why some scholars describe conscientious objection as a "right to refuse a legal duty in the name of individual conscience” [31]. “[A] minimum standard for conscientious objection is belief that one should submit one to penalties that society (or any decent society) has deemed appropriate rather than perform the obligation. In other words, a true conscientious objector must think it would be morally preferable not to perform a required act even if no exemption were afforded for conscientious objectors and enforcement him were certain"[32]. And, according to the against historical experience, conscientious objectors do not seek radical changes in the law or the government (since conscientious objection is not civil disobedience) or serious social turmoil (conscientious objection by definition implies inactivity, a "not-to act", with a low degree of social danger [33]).

Several legal systems and scholars address legislation as the basic tool to deal with conscientious objection. According to them, only conscientious objection secundum legem (i.e. conscientious objection with prior legal regulation) should be recognized and protected. Other countries and scholars maintain that the judiciary in its role of guardian and keeper of constitutional rights may properly protect conscientious objection. This may be true, especially in those cases which occur more frequent than it seems at first glance in which conscientious objection is exercised by minorities. In any case, everybody agrees that conscientious objection is not a general right. Conscientious objection is limited to specific duties and issues. Otherwise conscientious objection would mean the denial of the fundamental nature of the State [34]. This is the reason to reject some sort of a general "Code of Conscience" to regulate the different forms of conscientious objection [35].

Ось чому деякі вчені називають відмову з міркувань совісті як "право на відмову від правового обов'язку в ім'я особистої совісті" [31]. “Мінімальним стандартом щодо відмови за переконаннями, вважається необхідність представлення до відповідальності, яку суспільство (або будь-яке пристойне товариство) рахує доцільним щодо невиконання покладеного зобов'язання. Іншими словами, особи, що відмовляються від зобов’язання, повинні думати, що моральніше не виконувати необхідний акт, навіть якщо не надаються ніякі винятки для даних осіб а тиск на цю особу щодо виконання буде неминучим" [32]. Також, відповідно до історичного досвіду, «відмовники» не потребують радикальних змін в законі (оскільки відмова з міркувань совісті не є громадянською непокорою) або серйозного соціального переполоху (відмова з міркувань совісті за визначенням передбачає бездіяльність, що несе низький ступінь соціальної небезпеки [33]).

Кілька правових систем та вчених звертаються до законодавства в якості основного інструменту для вирішення питань щодо відмови за велінням совісті. За їх словами, тільки відмова з міркувань совісті secundum legem (тобто відмова з міркувань совісті із попереднім правовим регулюванням) повинна бути визнана і захищена. Інші країни та вчені стверджують, що судова система у своїй ролі опікуна і хранителя конституційних прав може належним чином захистити відмову з міркувань совісті. Це може бути вірно, особливо в тих випадках, які відбуваються частіше, ніж здається на перший погляд, в яких відмовою з міркувань совісті користуються меншини. У будь-якому випадку, всі згодні, що відмова з міркувань совісті не є загальним правом. Відмова з міркувань совісті обмежується конкретними обов'язками і проблемами. В іншому випадку, відмова з міркувань совісті означала б відмову від фундаментального характеру держави [34]. Це є причиною, щоб відмовитися від якогось загального «Кодексу совісті», з метою регулювання різних форм відмов за велінням совісті [35].

Conscientious objection and bilateral agreements, or legislation with previous negotiation, could complement each other for a successful legal solution. The explanation for this is as follows: Each bilateral agreement or legislation with previous negotiation requires a previous formal and official dialogue between the State and a given religious or belief group. In this dialogue, the State becomes fully aware of those specific problems, conflicts and scruples its legislation creates for members of a religious or belief group. And through dialogue and final agreement the State and the religious group establish a legal path to avoid those conflicts, balancing the State interest with the freedom of conscience of the believer. The aim of the agreement or legislation with previous negotiation is not necessarily to restrain State power and regulation (a regulation that supposedly endangers human rights), but rather to establish one possible route for cooperation. The legislator acquires detailed information to find out the specific needs of religious conscience in order to avoid, if feasible, a clash between State law and religious conscience and then facilitating for the citizens the free compliance with their duties of conscience [36]. In sum, this kind of agreement functions as a big "container“ to protect effectively, and legally, religious conscientious objection.

This idea is not as new as it may seem. For instance, it clearly applies to a specific problem which is normally regulated in agreed legal instruments: the protection of religious communications [37]. The immense majority of democratic States legally protect the of religious communications. They do this after a secret process of legal dialogue and agreement with religious groups [38], or in some cases after situations of systematic and/or unintended violations of freedom of conscience [39].

Відмова за велінням совісті та двосторонні угоди, чи законодавство за попередньою домовленістю, могли б доповнювати один одного для успішного правового рішення. Пояснення цьому полягає в наступному: Кожна двостороння угода або законодавство за попередньою домовленістю вимагає попереднього формального та офіційного діалогу між державою та даною релігійною групою або групою за переконанням. І за допомогою цього діалогу, держава стає повністю обізнаною щодо тих конкретних проблем, конфліктів і сумнівів які її законодавство створює для членів релігійних чи духовних груп. І на основі діалогу і остаточної угоди, держава та релігійна група створюють правовий шлях щодо уникнення цих конфліктів, врівноважуючи державний інтерес зі свободою совісті віруючого. Мета договору чи законодавства з попереднім узгодженням не обов'язково полягає в стримуванні державної влади та регулювання (регулювання, що ніби ставить під загрозу права людини), а скоріш, щоб встановити один із можливих шляхів для співпраці. Законодавець здобуває детальну інформацію, щоб з'ясувати конкретні потреби релігійної совісті, щоб уникнути, якщо це можливо, зіткнення між законами держави і релігійною совістю, а потім полегшити для громадян вільне дотримання своїх обов'язків у відповідності з їхніми законами совісті [36]. В цілому, цей вид договору діє як великий "контейнер" з метою ефективного і правового захисту відмови з міркувань релігійної совісті.

Ця ідея не така нова, як може здатися. Наприклад, вона чітко відноситься до конкретної проблеми, яка, як правило регулюється з допомогою узгоджених правових нормативних документів: захисту релігійних засобів зв'язку [37]. Переважна більшість демократичних держав юридично захищають релігійні засоби комунікації. Вони роблять це після таємного процесу правового діалогу та угоди з релігійними групами [38], або в деяких випадках після ситуацій систематичного і / або ненавмисного порушення свободи совісті [39].

And this fact reveals that secular States, in one way or another, adopt special regulations regarding a specific topic for the sake of protecting freedom of conscience.

And this is why the Draft Treaty between the Slovak Republic and the Holy See on the Right to objection of Conscience is an interesting legal tool, because it shows in its radical cleanliness the very purpose of State-religious groups agreements in a modern democratic secular country, and because it demonstrate the basic purpose that justifies this sort of legal instruments in which liberty and equality blend together in a creative fashion.

4.The "umbrella" for conscientious objectors and the role of a religious group in protecting conscientious objection

Some remarks here may help shed some light on the legal implications of the Draft Agreement.

The Draft Agreement is not a blank-cheque mechanism to avoid the law. Not every potential conflict between religious norms and State law becomes a real conflict of law and morality. It would be naive to think that each and every catholic Slovakian citizen will hide him/herself under the Draft Agreement to evade conscience scruples. Thinking in this manner would be to misunderstand what conscientious objection really is. It also implies a prejudice against believers: might be considered implicitly as "machines" of blind-obedience. However, must avoid this kind of implicit judgement or else the State would be discriminating against a group of citizens because of their beliefs.

It is important to note as well that religion does not always provide a pre defined basis from which to assess the right to manifest a belief [40]. It would be even reasonable to say that in many cases religion is basically a source of inspiration for further reflection [41].

І цей факт показує, що світські держави, в тій чи іншій формі, приймають спеціальні правила щодо конкретного питання заради захисту свободи совісті.

І саме тому проект Угоди між Словацькою Республікою та Святим Престолом про право на відмову за велінням совісті є цікавим правовим інструментом, оскільки вона показує в своїй фундаментальній чистоті єдину мету угоди між державою та релігійними групами в сучасній демократичній світській країні, і тому, що вона демонструє основну мету, яка виправдовує такий вид правових документів, в яких свобода і рівність поєднуються у творчій формі.

4. "Парасолька" для відмовників і роль релігійної групи в захисті відмови з міркувань совісті

Деякі з даних приміток можуть допомогти пролити світло на правові наслідки Проекту Угоди.

Проект Угоди не є звичайним механізмом для ухилення від закону. Не кожен потенційний конфлікт між релігійними нормами і законодавством країни стає справжнім конфліктом права і моралі. Було б наївно думати, що кожен словацький громадянин-католик буде ховатися за проектом Угоди, щоб ухилитися від своїх докорів сумління. Керуючись такими думками було б неправильно розуміти, що насправді є відмовою з міркувань совісті. Це також означало б упередження проти віруючих: їх можна було б поверхнево розглядати, як «машини» сліпої слухняності. Однак, слід уникати такого поверхневого судження, в іншому випадку держава проявляла б дискримінацію щодо групи громадян через їхні переконання.

Важливо відзначити також, що релігія не завжди забезпечує попередньо визначену основу, від якої можна оцінити право сповідувати віру [40]. Було б доречно сказати, що в багатьох випадках, релігія в основному і є джерелом натхнення для подальших роздумів [41].

“In the narrowest sense, one might say that a genuine conflict between law and morality exists only when, after all claims have been properly weighed, moral reasons require action that is contrary to what the law demands” [42]. For some catholic citizens, there would probably be no conscience problems at all, despite the official Catholic teachings; for the Church, they would be sinners, but the State this qualification as sinners or outcasts is not necessarily relevant. Other catholic citizens, it might be more advantageous to obey the law of the State r to perform certain decriminalized acts (i.e. forming abortions using the health- care system in order to maintain one's job or particular position without kind of any civil disability. co-opera ting in euthanasia, concluding behalf of State same- on the sex union. etc.) than to follow the dictates of conscience. Finally, for other Catholic citizens, there might be a real conflict between certain acts which the law requires and their conscience, according to the religious teachings of the Catholic Church. And in this later case, it is important to stress that these kinds of conscientious scruples would exist with or without an Agreement. And it is similarly important for a democratic state to take into serious consideration these conscientious scruples with or without an Agreement. Otherwise, democratic States would be recognizing a freedom of conscience without a real and significant meaning.

Viewing the situation from this perspective, what is the role of the Agreement this and other cases?

As we have seen earlier, agreements between religious groups and the State are "containers" of conscientious objection in order to prevent and solve future conflictive situations. The Agreement is only a lighthouse that guides the State law in the unpredictable sea of a pluralistic society. The Agreement indicates for the state some external indicia related to the sincerity or consistency of the conscientious objector's conduct.

"У найвужчому сенсі, можна сказати, що справжній конфлікт між правом і мораллю існує тільки тоді, коли, після того як всі твердження були належним чином зважені, моральні міркування вимагають дій, які суперечать тому, чого вимагає закон " [42]. Для деяких громадян-католиків, не було б, ймовірно, взагалі ніяких проблем з совістю, незважаючи на офіційне католицьке вчення; для Церкви, вони були б грішниками, але держава таку кваліфікацію як грішник або ізгой майже ніяк не бере до уваги. Для інших громадян-католиків, може бути більш привабливим підкорятися державним законам, для виконання певних декриміналізованих дій (мається на увазі вчинення абортів за допомогою системи охорони здоров'я з метою збереження своєї роботи чи певної посади без набуття якої-небудь форми громадянської недієздатності, кооперація щодо евтаназії, оформлення від імені держави одностатевих шлюбів і т.д.), ніж слідувати велінням совісті. Нарешті, для інших громадян-католиків, може існувати реальний конфлікт між певними діями, які вимагає від них закон та їхньою совістю, відповідно до релігійного вчення католицької церкви. І в цьому останньому випадку, важливо підкреслити, що ці конфлікти з совістю будуть існувати і без договору. І це так само важливо для демократичної держави брати на серйозний розгляд ці конфлікти з совістю з або без Угоди. В іншому випадку, демократичні держави визнавали б свободу совісті без реального і характерного змісту.

Дивлячись на ситуацію з цієї точки зору, яка роль Угоди в цьому та інших випадках?

Як ми бачили раніше, угоди між релігійними групами і державою є "контейнерами" відмов з міркувань совісті, що запобігають і вирішують майбутні конфліктні ситуації. Угода є лише маяком, який направляє державний закон в непередбачливому морі плюралістичного суспільства. The Agreement indicates for the state some external indicia related to the sincerity or consistency of the conscientious objector's conduct.

Let us consider, for instance, conscientious objection to military service or conscription: “[W]ere an exemption cast in other religious terms, religious ties might still be used as evidence of sincerity and as a means of constructing the views of inarticulate claimants”[43].

From a different perspective, scholars point out that "demonstrating one's sincerity towards personal moral beliefs is difficult. The problem is that due to quite the subjective nature of conscientious belief one may have to demonstrate a sincerity by bearing the negative consequences of an action that the believer took to c avoid a breach of conscientious belief. Such a test then creates a tautology since it undermines the very freedom that one is striving to protect by forcing and individual to demonstrate their sincerity"[44].

One may wonder whether this "sincerity evidentiary" function of certain religions is discriminatory towards those religions or beliefs which do not enjoy an Agreement. It couldn't necessarily be the case. Since the right to religious conscientious objection is not grounded in the Draft Agreement itself but in the Slovakian Constitution of 1992 [45], any citizen could invoke conscientious objection, not only in the field of military service (which is nor longer compulsory)[46] regulated in Article 25 of the Slovakian Constitution [47], but in other fields akin to those regulated in the Draft Agreement.

Поиск по сайту: