Сприяння та захист свободі думки, совісті та релігії. Два основних шляхи для сучасних демократій

Сучасні конституційні демократичні держави слідують двом основним зразкам з приводу захисту і сприяння релігійній свободі¹. Ми відносимо їх до моделей "поділу" та "співпраці". Обидві походять із західного досвіду про релігію та політичну владу, відповідно до якого, необхідно забезпечити певний ступінь поділу між державою і будь-якою системою вірувань щоб забезпечити основні умови, за яких свобода релігії або переконань, може відкрито процвітати.

Обидві моделі, поділу та співпраці, співіснують в одному європейському контексті ². Обидві являють собою тонкий баланс між свободою та рівністю, хитку рівновагу майже у всіх областях громадянських свобод із серйозними наслідками в області відносин між релігією та державою³. Ні поділ, ні співробітництво не існують в чистому вигляді, без втручань. Історія, релігійна приналежність громадян, політика, проблеми імміграції, правова традиція, економіка і т.д. відіграють важливу роль у формуванні їх контурів.

Модель поділу займає тверду позицію мінімалістичного поняття свободи релігії або переконань, за умов non-coercion (відсутності примусу). Таким чином, держава залишає громадянам свободу в питаннях, що стосуються релігії або переконань, якими б вони не були. І в той самий час, для того щоб забезпечити ту свободу, до якої держава апелює для повної незалежності від релігій або переконань (свобода від релігії), що означає певний нейтралітет.

This kind of model is called in American Constitutional Law “category neutrality” under which the equality principle gains the upper hand: “[t]he purpose of the constitutional provision [for instance in the U.S. Establishment Clause), in this view, is that the government treats religious choices the same way it treats to ensure other categories of belief, preference, and motivation. If religious choice is protected. category neutrality requires that other choices based on non-religious reasons must be given similar protection [4]" Category neutrality implies, among other things, the same basic legal regime for religious and non-religious groups and entities alike, a common legal regulation for all beliefs (religious, philosophical ideological views) and a clear preference for prima facie neutral laws in those case in which conflicts arise between State law and religious norms or religious conscientious objections.

The cooperation model proclaims and recognizes religious freedom and maintains the separation between the State and religious or belief groups as well. Nevertheless, its separation (or benevolent neutrality [5]) is a soft one since this model considers religious or belief groups as instruments which promote the religious freedom of the citizens in many ways. Besides, in some cases the model recognizes that religious or belief groups (and not only individuals) are entitled to religious freedom themselves. Therefore, the State deems it important to uphold a dialogue in “legal terms" with religious groups. This legal dialogue is reflected in legal, not necessarily bilateral, instruments in a formal way (i.e. concordats or bilateral agreements). It is important to note that the dialogue follows "legal" paths: so the result of the "legal dialogue" is not a prerogative, since principles of "freedom" and “non-discrimination" play a fundamental role in order to fairly craft accommodations, legal arrangements [6].

Цей вид моделі в американському конституційному праві називається «категорією нейтралітету», за якої принцип рівності бере гору: " Метою конституційного положення [наприклад у першій поправці до Конституції США), з цієї точки зору, є те, що уряд забезпечує однакове відношення як до релігійного вибору, так і до інших категорій переконань, переваг і мотивації. Якщо релігійний вибір захищений, то категорія нейтралітету вимагає, щоб і інший вибір, заснований на нерелігійних міркуваннях був забезпечений аналогічним захистом ” ⁴. Категорія нейтралітету передбачає, серед іншого, єдиний базовий правовий режим для релігійних та нерелігійних груп та осіб, загальне правове регулювання для всіх вірувань (релігійних, філософських, ідеологічних поглядів), а також явну перевагу prima facie (на перший погляд) нейтральним законам у тих випадках, коли виникають конфлікти між державними законами і релігійними нормами або відмовою за релігійними переконаннями.

Модель співпраці також проголошує і визнає свободу віросповідання та підтримує поділ між державою і релігійними чи духовними групами. Тим не менш, його поділ (або доброзичливий нейтралітет [5]) є слабким, так як ця модель розглядає релігійні чи духовні групи в якості інструментів, які різними шляхами сприяють релігійній свободі громадян. Крім того, в деяких випадках, модель визнає, що релігійні або духовні групи (і не тільки індивіди) самі володіють релігійною свободою. Таким чином, держава вважає важливим підтримувати діалог з релігійними групами з "правової точки зору". Цей правовий діалог відбивається у правових, не обов'язково двосторонніх актів у формальний спосіб (конкордати або двосторонні угоди). Важливо відзначити, що діалог слідує «правовим» шляхам: тому результат «правового діалогу» не є прерогативою, оскільки принципи «свободи» і «недискримінації» грають фундаментальну роль для того, щоб справедливо здійснювати врегулювання спорів, створювати правові механізми [6].

This model of cooperation promotes "incentive neutrality" to "remove governmental disincentives to religious choice» [7] and entails, among other things, special secular legal personality for religious groups, specific regulations for religious or belief phenomena and a willingness on the part of the State law to carve out exceptions through different legal tools -- to accommodate facially neutral laws with regards to religious conscientious objections or religious scruples.

It is virtually impossible to assert which of these two systems -- separation or cooperation is better for protecting and promoting religious freedom. Like legal traditions, systems relating to religious freedom protection rest heavily upon many social and legal factors. As a result, we reach the same conclusions Professor Merryman reached in analyzing legal traditions: "Which is better? At one level this is a foolish question. It is like asking whether the French language is superior to the English language. Better for whom? Surely no one should suggest that the Italians would be better of with the common law tradition, or the Americans with the civil law. The law is rooted in the culture, and it responds, within cultural limits, to the specific demands of a given society in a given time and place. It is, at bottom, historically determined process by which certain social problems are perceived, formulated, and resolved. Substitution of legal tradition for another is neither one possible nor desirable”[8]. This is probably why the Treaty establishing a European Constitution shows respect towards the status of religious groups (which is part of the framework of freedom of religion or belief)[9] in each Member State.

However, we have several hints as to how to address from an abstract perspective on the conditions under which one system functions better than the other.

Ця модель співпраці сприяє «заохочувальному нейтралітету» з метою «прибрати державні перешкоди для релігійного вибору» [7] і тягне за собою, серед іншого, спеціальну світську правосуб'єктність для релігійних груп, чіткі правила для релігійних чи духовних феноменів і готовність з боку державного закону, за допомогою різних правових актів, викроїти виключення - для пристосування номінально нейтральних законів до релігійних переконань совісті та релігійних моральних принципів.

Практично неможливо стверджувати, яка з цих двох систем - поділ або співпраця, ­краще підходить для захисту і сприяння свободі віросповідання. Як і правові традиції, системи, що пов'язані із захистом релігійної свободи, у великій мірі спираються на велику кількість соціальних і правових чинників. В результаті, ми приходимо до тих самих висновків, що й професор Мерріман при аналізі правових традицій: "Що краще? З одного боку, це дурне питання. Це як питати чи французька мова краща за англійську. Краще для кого? Звісно ніхто не повинен радити, що італійцям було б краще жити за англосаксонською правовою традицією, або американцям за романо-германським правом. Закон корениться в культурі, і він відповідає, в межах культурних рамок, з урахуванням конкретних вимог даного суспільства в даний час і місце. Це, по суті, історично визначений процес, за якого певні соціальні проблеми сприймаються, формулюються та вирішуються. Заміна однієї правової традиції на іншу є ні можливою, ні бажаною» [8]. Це, ймовірно, є причиною того чому договір, що встановлює європейську конституцію проявляє повагу до статусу релігійних груп (що є частиною концепції свободи релігії або переконань) [9], в кожній державі-члені.

Тим не менш, у нас є кілька рекомендацій щодо того, як перейти від абстрактної перспективи на умови, при яких одна система функціонує краще, ніж інша.

The separation system works better in those countries in which pluralism is limited single religious trend in which "believers" and "non-believers” try to live within the same society in continuous and creative liberty/equality arrangement machinery. Besides, in those countries in which governmental legal intervention in society is low-dense, the separation system guarantees a fair treatment of all religious or belief groups on behalf of the State.

On the contrary, the cooperation system could serve better to protect religious freedom effectively in those countries religious composition, with transitional periods from religious persecution establishment of religion to comprehensible and equal religious freedom recognition, and in those developed countries which meet the characteristics a performance state with increasing governmental intervention in civil society[10] since “as regulations proliferate, there is increased demand for exceptions that can sensitively accommodate religious needs. In the last analysis, if accommodation can be achieved without undue difficulty, a regime which fails to accommodate manifests a lesser degree of religious liberty”[11].

I think it is possible to understand the Draft Treaty between the Slovak Republic and the Holy See on the Right to Objection of Conscience in this context of cooperation and benevolent neutrality [12]. In order to gain a better understanding of the Draft Agreement, the following section will be devoted to modern concordats and their role in religion freedom issues.

Поиск по сайту: