Договори на реалізацію майна

Договори на реалізацію майна є найчисленнішою групою договорів у сфе­рі господарювання. Найдавнішим представником цієї групи договорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енерге­тичними та іншими ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з договорами на реалізацію май­на, здійснюється Господарським кодексом України (щодо поставки - ст. 264-271, контрактації сільськогосподарської продукції - ст. 272-274, енергопостачання -ст. 275-277), Цивільним кодексом (щодо купівлі продажу - ст. 655-697, постав­ки - ст. 712, контрактації сільськогосподарської продукції - ст. 713, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - ст. 714, міни - ст. 715-716), спеціальними законами (від 15.05.1996 р. «Про трубопровідний тран­спорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про регу­лювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» та ін.), підзаконними нормативно-правовими актами (Указ Президента України від 04.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС», поста­нова Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 р. № 938 «Про затвердження Ти­пового договору про надання населенню послуг з газопостачання та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246 та ін.).

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (про­давець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господар­ське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу ви­значаються Цивільним кодексом України (глава 54). Господарський кодекс міс­тить лише окремі положення щодо цього договору (ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 264, ч. 6 ст. 265), визнаючи його менш характерним для сфери господарювання, ніж, скажімо, договір поставки, і обмежуючи сферу застосування договору купівлі-продажу випадками реалізації суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам (ч. 6 ст. 265). Попри наявність у ГК зазначених положень, важко погодитися з такою заниженою оцінкою договору купівлі-продажу у сфері господарю­вання, оскільки реалізація певних категорій майна навряд чи може опосередкову­ватися договором поставки (наприклад, продаж нерухомого майна, в тому числі цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу в процесі приватизації державного майна, а також продаж акцій відкритого акціо­нерного товариства в процесі приватизації іншим суб'єктам господарювання).

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

• предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обо­роту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, - ч. З ст. 656 ЦК; неру­хомість - ст. 657 ЦК);

• сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності;

• сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);

• порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК Укра­їни, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сто­рони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в тому числі конкурентних;

• форма договору - будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна із сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмо­вої, нотаріальної чи ін.); у сфері господарювання оформлення відносин купівлі-продажу має засвідчуватися відповідними правовими докумен­тами, принаймні шляхом отримання від продавця документа, що засвід­чує сплату відповідної суми за придбаний товар/майно (якщо це не су­перечить приписам законодавства щодо певної категорії майна, певного кола суб'єктів тощо).

Обов'язки продавця.

• попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК України);

• вступити у справу на стороні покупця у разі пред'явлення позову третьої особи до покупця про витребування товару на підставах, що виникли до його продажу, про що продавець був повідомлений покупцем (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

• передати покупцеві обумовлений договором товар (у визначених кількості, асортименті, з дотриманням вимог щодо якості та комплектності, пакуван­ня - статті 669, 671, 673, 683, 685 ЦК України) та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають пе­реданню разом з товаром відповідно до договору та актів законодавства (ст. 662 ЦК України), з отриманням визначеного договором строку, а за відсут­ності в договорі відповідних положень щодо строку передання товару (ст.

663ЦК України) - відповідно до положень ст. 530 ЦК України щодо строку виконання зобов'язань;

• зберігати проданий товар, якщо право власності переходить до покупця ра­ніше від передання товару (ст. 667 ЦК України);

• забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або роз­порядитися ним в розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України);

• нести ризик негативних наслідків передання товару неналежної якості, комплектності, в тому числі у разі встановлення законом та/або договором гарантій якості (гарантійних строків).

Обов'язки покупця:

• прийняти товар (ст. 689 ЦК України);

• зберігати товар, від прийняття якого він відмовився (ст. 689 ЦК України);

• оплатити товар за встановленою ціною, а також вчинити за свій рахунок необхідні для платежу дії (статті 691,692 ЦК України);

• повідомити продавця про подання позову про витребування товару третьою особою на підставах, що виникли до продажу товару, та подати клопотання про залучення продавця до справи (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

• повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки товару у строк, визначений актами законодавства або договору, а якщо строк не визна­чений, - в розумний термін після встановлення факту порушення умов дого­вору відповідно до характеру та призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);

• та ін.

Відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань за цим договором є традиційною для договірних зобов'язань: від­шкодування збитків (універсальна форма відповідальності), сплата неустойки (у випадках, передбачених актами законодавства та/або договором), оперативно-господарських санкцій (відмова покупця від прийняття та оплати товару у разі порушення продавцем умов договору щодо якості, комплектності, асортименту товару, його кількості та ін.).

1.2. Договір поставки

До договору купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінними положеннями в Господарському та Ци­вільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різ­новидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». Також у ЦК закріплено більш широке поняття до­говору поставки, ніж у ГК, оскільки:

• в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб'єктності), тоді як, згідно з ч. З ст. 265 ГК України, сторонами договору поставки мо­жуть бути лише суб'єкти господарювання. Укладення суб'єктом господа­рювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюю­чим суб'єктам відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору); • якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обме­жена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обме­ження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням - ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон засто­сування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (осно­вної) діяльності закладів культури, охорони здоров'я, благодійних, релігій­них та інших організацій. Однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалі­зацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких:

Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (статті 264-271) глави ЗО «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності»;

Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712) глави 54 «Купівля-продаж»;

Закон України від 22.12.1995 р. «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» (назва Закону в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 p.);

Закон України від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв»; Закон України від 03.03.1999 р. «Про державне оборонне замовлення»; Закон України від 22.02.2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за дер­жавні кошти».

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу Укра­їни має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умо­ви поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Сою­зу PCP») союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народно­го споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затвер­джена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Ін­струкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітра­жу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положення­ми ГК та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки.

Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), щоне збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській ді­яльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуальним, оплатним та двосторон­нім. Договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед від договору купівлі-продажу:

1)суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) поста­чальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорі - учасники господарських відносин, при цьому постачальник має бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/ або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт госпо­дарювання або інша організація, що використовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

2)цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням; мета до­говору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реаліза­ції товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

3)об'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сиро­вина, матеріали тощо), або товари для продажу на ринку.

4)моменти укладення і виконання договору поставки не збігаються в часі.
Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд

(за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути планованими або регульованими.

До планованих договорів поставки слід віднести насамперед державні контр­акти на поставку продукції для пріоритетних державних потреб, що укладають­ся на підставі державних замовлень. Порядок укладання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб». Державними замовниками висту­пають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також дер­жавні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укла­дати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб відпо­відно до умов укладеного державного контракту.

Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов’язковими та добровільними. Відповідно до пункту 8 статті 2 цього Закону для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або переважно на державній власності (державні комерційні та казенні підприємства, держав­ні акціонерні товариства, акціонерні товариства, контрольний пакет акцій яких належить державі, орендні підприємства, що функціонують на орендованому ці­лісному майновому комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлен­ня не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. У разі необґрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення дер­жавного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена Законом «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» виконавець може бути приму­шений до укладення державного контракту за рішенням суду.

Інші суб'єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі кате­горії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов'язковим) мо­жуть добровільно, у визначеному законом порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати державне замовлення на підставі державних контрактів.

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки. Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, розділом IV Поло­ження про поставки продукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання), так і конкурентними способами, що передбачено ч. З ст. 2 Закону «Про державне замовлення для за­доволення пріоритетних державних потреб» та Законом «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

В цілому неконкурентний (традиційний або загальний) порядок укладання до­говору поставки, встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, передбаченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).

Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору поставки шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направи­ти постачальнику замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, роз­горнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості про­дукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення вважатиметься прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окремих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постачальник над­силає покупцю в той же термін проект договору. На вимогу однієї зі сторін від­носини з поставки оформлюються у вигляді договору (як єдиного правового до­кумента), що підписується постачальником та покупцем.

Форма договору поставки. Договори поставки (як й інші господарські до­говори) укладаються в письмовій формі: повній - шляхом підписання єдиного документа чи скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпогра­мами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів на­родного споживання).

Зміст договору поставки складають його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключення таких умов до підписаного сторонами тексту договору, не звільняє сторони від їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляється).

Відповідно до ГК України зміст договору поставки повинен містити положен­ня про:

а)предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту (ст. 266 ГК). Предметом поставки можуть бути: а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках;
б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість
товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами,
розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом;

б) строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поставки (зазвичай - один рік або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії невизначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передбачає поставку товарів окремими партіями), визначаються проміжні строки виконання (або порядок їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги ч. 4 ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема: визначення виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що не є покупцем;

в) якість товарів, що постачаються (ст. 268 ГК), повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі
(постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації,
якщо її не було опубліковано у загальнодоступних виданнях). У разі відсутності
в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Якість товарів засвідчується постачальником у товаросупровідному документі, що надсилається разом з товаром.

Забезпечення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо якості това­рів, продукції, що постачаються, підкріплюються гарантійними строками (стро­ками експлуатації), що встановлюються сторонами з урахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законодавства, гарантійні строки);

г) вимоги щодо комплектності товарів, що постачаються (ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів, проте договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором;

д) порядоквиконання. Поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні види транспорту - залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил ІНКОТЕРМС.

Крім того, виконуючи договірні зобов'язання, постачальник повинен дотри­муватися правил пакування та маркування продукції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв'язок, пачок тощо); при відван­таженні продукції - вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені до­говором, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продукції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була забезпечена відповідність зазначених у цих документах відомостей про кількість відвантаженої продукції фактичній кількос­ті, що відвантажується, своєчасно відсилати ці документи одержувачу продукції; дотримуватися діючих на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх на­вантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформлюють на неї документи тощо;

е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегульовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7.

Покупець (одержувач) продукції зобов'язаний здійснювати належним чином приймання продукції від органу транспорту, перевіряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність на транспортному засобі пломб (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність тари; переві­рити відповідність найменування вантажу та маркування на ньому тим відомос­тям, що були зазначені в транспортному документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлюється факт пошкодження або псування продукції, невідповід­ність найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, коли це передбачено прави­лами, що діють на транспорті, має складатися комерційний акт. Приймання про­дукції здійснюється особами, які на це уповноважені керівником або заступником керівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідальність за дотри­мання правил приймання продукції.

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супро­воджувальними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакуваль­ним ярликам тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недоста­ча, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали прийман­ня. Після цього викликати представника постачальника для спільного продо­вження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку з недостачею продукції повинна бути направлена постачальнику не пізніше 10 днів після складення акта;

є) відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони пови­нні вживати всіх необхідних заходів до належного і реального виконання догово­рів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушен­ня зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділом VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розді­лом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:

відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосову­ється навіть за відсутності в договорі згадки про неї - на підставі відповідних по­ложень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшко­дуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про по­ставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

сплати штрафних санкцій (неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування не­устойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) і договором (за по­годженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штраф­них санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів - у розмірі 20% вартості не­якісних (некомплектних) товарів, а також сплату пені за порушення строків ви­конання зобов'язання - у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено простро­чення виконання, а за прострочення понад ЗО днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в тому числі положеннями про поставки) за більш типові та серйозні порушення договірних зобов'язань;

оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (ч. 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (нена­лежного виконання) ними договірних зобов'язань. Постачальник зобов'язаний: 1) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гаран­тійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок по­рушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу по­купця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів).

Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання дер­жавних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (зокрема, ст. 14 Закону «Про державний матеріальний резерв»):

при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контр­актом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;

державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);

у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виго­товлена за державним контрактом, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Договір контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 272-274 ГК Укра­їни, ст. 713 ЦК України) належить до різновиду договорів на реалізацію майна, але поєднує в собі деякі елементи організаційного договору (щодо надання контр­актантом сприяння іншій стороні договору, яка виробляє та реалізує сільськогос­подарську продукцію, порядку координації дій сторін щодо виконання ними до­говірним зобов'язань).

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (вироб­ник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції укладається зазвичай на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської про­дукції (ч. 1 ст. 272 ГК України).

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є:

• види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;

• кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

• ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

• обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пунк­ти і підприємства;

• взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

• інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сіль­ськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

• Факультативні (необов'язкові умови) договору (частини 3-4 ст. 273 ГК України):

• визначення обсягів сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка достав­ляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам; решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймаль­них пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезна­ходженням виробника;

• порядок забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції із зазначенням їх кількості та строків надання вироб­никові.

• Порядок виконання цього різновиду договору на реалізацію майна має свої особливості, що фіксуються не лише в договорі, а й закріплюються в за­коні. Так, відповідно до частин 1 та 2 ст. 273 ГК України передбачається обов'язковість і порядок дій сторін, спрямованих на досягнення мети до­говору, а саме:

• обов'язок виробника не пізніше ніж за 15 днів до початку заготівлі про­дукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогоспо­дарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі;

• обов'язок контрактанта прийняти від виробника всю пред'явлену ним про­дукцію на умовах, передбачених у договорі; нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробле­ному вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад передбачені договором обсяги, контрактант приймає за цінами і на умовах, що мають бути погоджені між сторонами.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договір­них зобов'язань у формі неустойки має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності й навіть вид та розмір неустойки передбачається в законі. Так, згідно зі ст. 274 ГК України:

• за не здачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені дого­вором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку у розмі­рі, передбаченому договором (якщо інше не встановлено актами законо­давства);

• за невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продук­ції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови у прийманні продукції, пред'явленої виробником у строки і порядку, що погоджені сторонами, контр­актант сплачує виробнику штраф у розмірі 5% вартості неприйнятої продук­ції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, що швидко псується, - повну її вартість.

Відповідальність у формі відшкодування збитків передбачена ч. З ст. 274 ГК за порушення з боку виробника - у разі якщо він несвоєчасно підготував продук­цію до здавання-приймання і не попередив про це контрактанта, якому й мають бути відшкодовані завдані подібним порушенням збитки.

Відповідальність за порушення зобов'язань за державним контрактом або у разі фінансування виконання договірних зобов'язань за рахунок Державного бю­джету чи за рахунок державного кредиту передбачаються ч. 2 ст. 231 ГК України у формі штрафних санкцій таких розмірів (якщо інше не передбачено законом або договором):

• за порушення зобов'язань щодо якості (комплектності) товарів (робіт, по­слуг) - штраф у розмірі 20% неякісних (некомплектних) товарів (робіт, по­слуг);

• за порушення строків виконання зобов'язання - пеня у розмірі 0,1% вар­тості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, а за прострочення виконання зобов'язання понад ЗО днів - штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Поиск по сайту: