|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 15 страницаІІ. Закони України: • від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який визначає правові й економічні основи капітального будівництва в Україні, а саме: - дає поняття капітальних вкладень (ст. 1), визначає їх джерела (ст. 10); - визначає основні фонди як об'єкти інвестування (ст. 4); - визначає суб'єктів інвестиційної діяльності (ст. 5), їх права (ст. 7) та обов'язки (ст. 8); - визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб'єктами інвестиційної діяльності (ст. 9); - закріплює правові форми державного регулювання у сфері інвестування (ст. 12); - встановлює порядок прийняття рішень щодо загальноукраїнських інвестицій (які здійснюються з державного бюджету) - ст. 13; - визначає принципи держзамовлення на капітальне будівництво (ст. 14); - закріплює основні засади державної експертизи інвестиційних проектів (ст. 15); - принципи ціноутворення в галузі капітального будівництва (ч. 2 ст. 17); • від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування», який визначає основні засади містобудування як складної (комплексної) діяльності, що включає: планування, забудову територій та інше використання територій; розробку і реалізацію містобудівної документації та інвестиційних програм розвитку населених пунктів і територій; визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб; здійснення архітектурної діяльності; розміщення об'єктів будівництва різного призначення (житлово-цивільного, виробничого, соціально-оздоровчого та іншого призначення); створення соціальної, інженерної та транспортної інфраструктури територій і населених пунктів; розробку правових актів, державних стандартів, норм і правил, пов'язаних з містобудуванням; контроль за дотриманням містобудівної документації та ін. (ст. 2), визначає об'єкти (ст. 3) та суб'єкти містобудування (ст. 4), основні вимоги до містобудівної документації (ст. 5), основні засади у сфері містобудування (статті 7-15), поняття містобудівної документації та основні вимоги до її розробки та реалізації (статті 17-18) та ін.; • від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до якого виконання проектних та вишукувальних робіт належить до науково-технічної діяльності (ст. 1); • від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»: встановлює відповідальність за порушення вимог спеціального будівельного законодавства як виконавцями (за договором підряду чи інвестором-забудовником, що здійснює будівництво господарським способом), так і замовником за договором підряду на капітальне будівництво; • від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» (визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інвестиційних програм і проектів будівництва); • від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяльність», відповідно до якого об'єкти будівництва повинні відповідати встановленим архітектурним вимогам, при виборі виконавців можуть організовуватися конкурси, здійснення контролю за дотриманням встановлених архітектурних вимог та інвестиційного проекту може здійснюватися за участю архітектора як розробника проекту та ін.; • від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій» встановлює вимоги до будівельного майданчика, інвестиційного проекту будівництва щодо відповідності його затвердженому плану забудови відповідного населеного пункту, обов'язок забудовника (інвестора чи уповноваженої ним особи) отримати необхідний для проектування дозвіл на будівництво об'єктів містобудування відповідно до встановленого порядку (ст. 24), а також дозвіл на виконання будівельних робіт, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж і споруд (ст. 29); • від 22 грудня 2006 року «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду»; • та ін. ІІІ. Нормативно-правові акти Президента України, зокрема: укази Президента України від 03.03.2006 р. № 185/2006 «Про заходи щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла та стабілізації ситуації на первинному ринку житла», від 10.04.2006 р. «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності» та ін. IV. Постанови Кабінету Міністрів України: • Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. № 225; • від 25.11.1999 р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів»; • від 6 вересня 2000 р. № 1401 «Про затвердження Типового положення про управління капітального будівництва обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації»; • від 27 грудня 2001 р. № 1764 «Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва»; • від 18 січня 2003 р. № 56 «Про делегування повноважень щодо стандартизації у галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів»; • від 22 вересня 2004 р. № 1243 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів»; • Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2005 р. № 668; • від 18.10.2006 р. № 1434 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію»; • Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р. № 1434; • Положення про Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 750 • Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх державної експертизи, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 р. № 1269 • та ін. V. Відомчі нормативно-правові акти: • спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 112/182 від 13.09.2001 р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж)»; • спільний наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 24.02.2003 р. № 27/12 «Про затвердження Порядку видання та розповсюдження нормативних документів у галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів»; • наказ Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16.07.2003 р. № 112 «Про затвердження Порядку розгляду Держбудом України інвестиційних програм і проектів будівництва, які затверджуються Кабінетом Міністрів України»; • Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з проектування, монтажу, технічного обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінки протипожежного стану об'єктів, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій 01.09.2004 № 99/33; • таін. У системі будівельного законодавства велика питома вага належить техніко-економічним нормам, що містяться в будівельних нормах, і правилах (державних, відомчих, регіональних), стандартах (державних, відомчих), технічних умовах: Державні будівельні норми (ДБН) - розробляються на продукцію, процеси і послуги в галузі містобудування (вишукування, проектування, зведення, реконструкції, планування і забудови населених пунктів і територій), а також у галузі організації, технології, управління й економіки будівництва; затверджуються Мінрегіонбудом України. Відомчі будівельні норми (ВБН) - розробляються заінтересованими відомствами за погодженням з Мінрегіонбудом України, у разі відсутності ДБН, а також необхідності встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги ДБН, з урахуванням специфіки діяльності організацій та підприємств цього відомства. Регіональні будівельні норми (РБН) - містять регіональні правила забудови населених пунктів і територій; розробляються місцевими державними адміністраціями за погодженням з Мінрегіонбудом України. Державні стандарти (ДСТ) встановлюють організаційно-методичні та загаль-нотехнічні вимоги до об'єктів інвестування, в тому числі будівництва і промисловості продукції будівельного призначення, забезпечуючи їх розробку, виробництво (виготовлення) та експлуатацію (використання); затверджуються відповідним господарським міністерством, відомством, а у сфері будівництва - Мінрегіонбудом України. Технічні умови (ТУ) встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції будівельного та іншого призначення, її використання, пакування, маркування, приймання, контролю та випробування, транспортування та зберігання; затверджуються заінтересованими організаціями за погодженням з Мінрегіонбудом України. Значну роль відіграють і рекомендаційні акти, що орієнтують учасників відносин на оптимальну і бажану для суспільства поведінку у сфері капітального будівництва. Прикладом таких актів є, зокрема, Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене науково-технічною радою Мінбудархітекту-ри України (протокол від 15.12.1993 р. № 9), що містить положення щодо порядку укладання, змісту та виконання таких договорів.
6. Відповідальність за правопорушення у сфері капітального будівництва У сфері капітального будівництва, включаючи й договірні відносини, застосовуються такі види господарсько-правової відповідальності: 1. Відшкодування збитків - універсальна форма господарсько-правової відповідальності, що застосовується в будь-яких відносинах: вертикальних і горизонтальних, договірних і позадоговірних. 2.Стягнення неустойки (штрафних санкцій); використовується залікова неустойка, яка сплачується за передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК) та/або договором порушення сторонами договірних зобов'язань. 3.Конфіскація застосовується у випадках, передбачених законодавством: - якщо договір підряду на капітальне будівництво визнаний недійсним як такий, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України); - у разі якщо прибуток (доход) був отриманий учасником відносин з капітального будівництва внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 240 Господарського кодексу України). 4. Господарсько-адміністративні штрафи застосовуються відповідно до ст. 25 Закону від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування» і ст. 1 Закону від 14.10.1994р. «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» у випадках: • проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації - у розмірі 50% вартості цих робіт; • передачі проектною організацією замовнику робочої документації, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним на проектування об'єктів архітектури, які надані в установленому порядку, та затвердженому проекту - у розмірі 30% вартості розробленої робочої документації; • виробництва, реалізації або застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, а так само підлягають обов'язковій сертифікації, але не пройшли її, - у розмірі 25% вартості реалізованої продукції; • виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням,- у розмірі 10% вартості виконаних робіт; • прийняття в експлуатацію об'єктів, зведених з порушенням законодавства, а так само місцевих правил забудови населених пунктів або проектних рішень, - у розмірі 5% вартості відповідних об'єктів; • здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню, без отримання у встановленому порядку ліцензії - у розмірі плати за видачу ліцензії на відповідний вид господарської діяльності; • ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; • експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями - у розмірі 10% вартості виконаних робіт; • в інших випадках, передбачених Законом від 14.10.1994 р. При цьому сплата штрафів не звільняє підприємство від усунення допущених порушень і відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень, передбачених названими законами. Господарсько-адміністративні штрафи накладаються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які здійснюють державний нагляд за додержанням підприємствами вимог спеціального будівельного законодавства (містобудівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, державних стандартів, норм і правил при здійсненні проектування, будівельних робіт, виготовленні будівельних матеріалів, виробів і конструкцій). 5. Господарсько-організаційні санкції, що застосовуються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які відповідно до своїх повноважень (діють на підставі Положення про архітектурно-будівельний контроль, затв.го постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. № 225, та Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р. № 1434) мають право: • давати у межах своїх повноважень замовникам, проектним і будівельним організаціям, підприємствам, що виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушень законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів, вносити замовникам пропозиції про припинення фінансування об'єктів до усунення виявлених недоліків; • вимагати в необхідних випадках від замовників, підрядників, виробників будівельних матеріалів, виробів і конструкцій вибіркового розкриття окремих конструктивних елементів будинків і споруд, проведення зйомок і замірів, додаткових лабораторних та інших випробувань будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; • зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, місцевим правилам забудови населених пунктів або здійснюються без дозволу на їх виконання, а також виробництво і застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, виготовлених з порушенням державних стандартів; • вносити подання відповідним органам про анулювання або призупинення дії ліцензій на право здійснення спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві суб'єктами, які допускають грубі порушення законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів; • безплатно одержувати від замовників, будівельних організацій, підприємств, що виробляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а також органів державної статистики звітні дані про введення в дію основних фондів, реалізацію готової продукції; • складати протоколи про правопорушення у сфері містобудування та накладати штрафи відповідно до чинного законодавства. Дії і рішення посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю можуть бути оскаржені в органи, яким ці інспекції підпорядковані, або до суду.
Контрольні запитання 1. В яких значеннях застосовується поняття «капітальне будівництво»? 2. В яких формах може здійснюватися капітальне будівництво? 3. Скільки основних стадій має процес капітального будівництва? 4. Які основні нормативно-правові акти регулюють відносини, що складаються в процесі капітального будівництва? 5. Розкрийте поняття «будівельні правовідносини». 6. Яким чином проявляється комплексний характер будівельних правовідносин? 7. Які категорії осіб беруть участь у будівельних правовідносинах? 8. Наскільки значною є роль держави як учасника будівельних правовідносин? 9. На яке відомство покладаються функції спеціально уповноваженого органу держави у сфері капітального будівництва? 10. У чому полягають основні функції спеціально уповноваженого органу держави у сфері капітального будівництва? 11. Які види діяльності у сфері капітального будівництва підлягають ліцензуванню? 12. В чому проявляється державне регулювання відносин у сфері капітального будівництва? 13. Яка мета проведення державної експертизи інвестиційних проектів будівництва? 14. В якому порядку здійснюється прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію? 15. Які форми відповідальності застосовуються до порушників законодавства про капітальне будівництво? 16. Чи застосовується повне відшкодування збитків за порушення умов договору (контракту) на капітальне будівництво? 17. Які види господарсько-правових санкцій застосовуються у вертикальних відносинах з капітального будівництва? Які органи можуть застосовувати такі санкції? 18. Який вид та форми неустойки передбачені ГК за порушення умов договору підряду на капітальне будівництво? ТЕМА 24. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.Поняття інновацій та інноваційної діяльності. 2.Система законодавства про інноваційну діяльність. 3.Інноваційні правовідносини. 4.Заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності.
1. Поняття інновацій та інноваційної діяльності Одним з видів господарської діяльності (а для значної частини суб'єктів господарювання - складовою їх господарської діяльності, що забезпечує конкурент -ноздатність її результатів - товарів, робіт послуг) є інноваційна діяльність, яка має особливе значення у зв'язку з орієнтацією нашої держави на забезпечення інноваційного шляху розвитку економіки країни. Попри деякі розбіжності в законодавстві (про що зазначатиметься нижче) можна дати таке визначення цього поняття: Інноваційна діяльність - це різновид господарської діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в тому числі випуску і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, досягнення прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, здійснення якісних змін у стані продуктивних сил, поліпшення соціального й екологічного становища, випуску нових конкурентноздатних товарів, послуг та ін. Вирішальною ознакою інноваційної діяльності є інновації, що створюються в результаті її здійснення та/або застосовуються в процесі її здійснення. Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноз-датні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Залежно від мети здійснення інноваційна діяльність може бути некомерційною та комерційною. Некомерційною слід визнати таку інноваційну діяльність, метою здійснення якої є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя (тобто отримання прибутку як безпосередня мета здійснення такої діяльності - відсутня, проте вона може бути досягнута згодом як один з її результатів). Комерційною є інноваційна діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг. Види інноваційної діяльності, відповідно до ст. 327 ГК України, визначаються залежно від її напрямів: • проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; • розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; • розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального та екологічного становища; • технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології. Здійснення інноваційної діяльності можливе завдяки збалансованій реалізації (1) приватних інтересів учасників (в тому числі суб'єктів) такої діяльності (в забезпеченні конкурентоспроможності товарів та послуг і збільшення в результаті цього розміру прибутку від їх реалізації) і (2) публічних інтересів (в підвищенні ефективності економіки країни, регіону, а також задоволення інших суспільних потреб у сфері охорони здоров'я, освіти, культури тощо). Зазначена обставина зумовлює втручання держави у сферу інноваційної діяльності. Основними напрямами та принципами державної інноваційної політики є: • визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку; • формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності; • створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу; • забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності; • ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері; • здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок; • фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності; • сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; • інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; • підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності. Для стимулювання залучення інвестицій в інноваційну діяльність встановлена система державних гарантій (ст. 329 ГК України) та низка інших заходів. Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності: - підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави; - підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності; - охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; - вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом; - підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності. Програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801) передбачений комплекс заходів, спрямованих на стимулювання інноваційної діяльності, зокрема: • створення системи пільгового рефінансування комерційних банків у разі надання ними пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів з розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції; • розширення практики пільгового кредитування під заставу майна суб'єктів господарської діяльності; • створення пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інноваційних проектів; • розширення форм кредитування інноваційних підприємств шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших операцій. Найбільшого заохочення з боку держави та суспільства заслуговує інноваційна діяльність з пріоритетних напрямів, що забезпечують науково-технологічне оновлення виробництва та сфери послуг у країні, наповнення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та можливість виходу з нею на світовий ринок. З метою концентрації ресурсів держави на таких напрямах Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» передбачено механізми реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності залежно від їх видів: стратегічні (розраховані на тривалу перспективу - не менше ніж 10 років - найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу) і середньо-строкові (розраховані на реалізацію протягом найближчих 3-5 років напрями інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів і послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та/або зовнішньому ринках). Проте напрям стимулювання інноваційної діяльності держава поєднує з іншим, що має забезпечити ефективність використання коштів держави та місцевих бюджетів на підтримку інновацій та уникнення (мінімізацію) зловживань з боку несумлінних суб'єктів інноваційної діяльності. Це забезпечується низкою відповідних заходів, серед яких провідне місце належить науково-технічній експертизі інноваційних проектів та їх реєстрації. В обов'язковому порядку підлягають такій експертизі інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, а також інноваційні проекти, що реєструються з метою отримання передбачених законом пільг чи інших форм фінансової підтримки з боку держави.
2. Система законодавства про інноваційну діяльність Інноваційна діяльність регулюється низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили - від законів до локальних нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти вищої юридичної сили: кодекси: • Господарський кодекс України, в главі 34 дається визначення інноваційної діяльності (ст. 325), визначаються її види (ст. 327), форми інвестування в інновації (ст. 326), шляхи та форми державного регулювання (ст. 328) та система державних гарантій інноваційної діяльності (ст. 329), основні засади державної експертизи інноваційних проектів (ст. 330), поняття та зміст договору на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331), який використовується для виконання інноваційних розробок на замовлення суб'єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації; • Цивільний кодекс України - глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» (регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, в тому числі розробки інноваційних проектів); закони України: • від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», в ст. З якого закріплено поняття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності; • від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з яким інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст. 1); • від 02.10.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», що визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів; • від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (в ред. Закону від 12.01.2006 р.), що регулює особливість здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб'єктів інноваційної діяльності; • від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», що забезпечує правове регулювання комерційної інноваційної діяльності, в тому числі: дає визначення основним поняттям (інновацій, інноваційної діяльності, інноваційного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проекту, інноваційної інфраструктури, суб'єктів інноваційної діяльності, інноваційного підприємства, об'єктів інноваційної діяльності - статті 1, 4, 5, 14-16), закріплює принципи державної політики у сфері комерційної інноваційної діяльності (ст. 3), основні засади державного регулювання в цій сфері (статті 6-12), визначає правовий режим інноваційних проектів (статті 12-13) та заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності (статті 17-22); • від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», що закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніторингу; • від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», що визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері; визначає умови укладення договору про трансфер технологій, в тому числі його істотні умови (ст. 16), види таких договорів (ст. 17) та обмеження щодо їх укладення (ст. 18); Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.) |