|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 20 страница9)рішення про зміну розміру статутного капіталу ДБ та припинення його діяльності приймається КМУ (щодо наміру зміни розміру статутного фонду ДБ КМУ зобов'язаний отримати позитивний висновок НБУ); 10) повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його 11)банк, створений у порядку, визначеному ч. 2 ст. 7 Закону, має право додавати до свого найменування слово «державний», використовувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України. 12)у разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного; власники акцій зобов'язані привести статут і діяльність банку у відповідність з вимогами Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
3. Страхування Різновидом фінансової діяльності є страхування. Це - професійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компаній або страховиків) щодо надання учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямованих на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Залежно від підстав надання страхових послуг розрізняють добровільне (здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком) та обов'язкове страхування (здійснюється на основі закону). Основними учасниками правовідносин у сфері страхування є страховики (суб'єкти страхової діяльності), страхувальники (особи, яким надаються страхові послуги), спеціально уповноважений державний орган у сфері страхування як різновиду фінансових послуг (Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг). Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких: Господарський кодекс від 16.01.2003 р.: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355); Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування; Закон України від 07.03.1996р. «Про страхування» (в ред. Закону від 04.10.2001 р.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регулювання сфери страхування та ін.; акти Уряду: • постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. № 709 «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»; • постанова КМУ від 1 червня 2002 р. № 733 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів»; • постанова КМУ від 12 жовтня 2002 р. № 1535 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації»; • постанова КМУ від 16.11.2002 р. № 1788 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру»; • постанова КМУ від 23 червня 2003 р. № 953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду»; • постанова КМУ від 13 квітня 2005 р. № 286 «Про встановлення розміру плати за видачу ліцензії на проведення конкретного виду страхування»; • та ін.; відомчі нормативно-правові акти: • постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. № 135 «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності»; • Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ДКРРФП) від 28.08.2003 р. № 40; • розпорядження ДКРРФП від 28.05.2004 № 736 «Про затвердження Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів»; • розпорядження ДКРРФП від 26.11.2004 № 2875 «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя»;
• розпорядження ДКРРФП від 17.12.2004 № 3104 «Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя»; • розпорядження ДКРРФП від 28.12.2004 № 3197 «Про затвердження Положення про порядок та умови ведення страховиками персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя»; • розпорядження ДКРРФП від 04.08.2005 № 4421 «Про затвердження Порядку складання та подання звітності страхових та/або перестрахових брокерів»; • розпорядження ДКРРФП від 22.11.2005 № 4934 «Про затвердження Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ»; • розпорядження ДКРРФП від 11.04.2006 № 5619 «Про затвердження Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; • розпорядження ДКРРФП від 19.07.2006 № 6021 «Про затвердження Порядку реєстрації філій страховиків-нерезидентів»; • розпорядження ДКРРФП від 07.09.2006 № 6201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності філіями страховиків-нерезидентів»; • розпорядження ДКРРФП від 16.11.2006 № 6426 «Про затвердження Положення про здійснення нагляду за діяльністю філій страховиків-нерезидентів та застосування заходів впливу за порушення ними законодавства про фінансові послуги та про внесення змін до деяких нормативно-правових актів»; • розпорядження ДКРРФП від 07.12.2006 № 6504 «Про затвердження Порядку ліквідації філій страховиків-нерезидентів»; • та ін. Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюватися лише господарськими організаціями, що створюються як фінансові установи зі спеціальним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 р.). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика - за визначенням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, враховуючи переваги останньої. Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси: • наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча для державних страхових компаній це правило не діє); якщо єдиним засновником та учасником страхової компанії є держава, то така компанія отримує статус державної (національної); в решті випадків використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика забороняється; • спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допускається також виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика; страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя. Зазначена діяльність має здійснюватися відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 р. № 40; • обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності в порядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону «Про страхування»; • вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на забезпечення платоспроможності страховиків: 1)щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності; 2)спеціальні вимоги до статутного фонду/СФ: а) мінімальний розмір якого дорівнює: сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України - для страхової компанії, яка займається страхуванням життя, 1 млн. євро - для страховика, який займається іншими видами страхування; б) до його складу та джерел формування: при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно в грошовій формі, а також в межах 25% СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи; в) до умов та напрямів використання (загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України, за загальним правилом, не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%); 3)визначення обов'язкових складових гарантійного фонду страховика: додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку; 4)можливість формування за рахунок нерозподіленого прибутку вільних резервів; 5)для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів страхування страховики можуть утворювати страхові резерви та фонди страхових гарантій (в тому числі централізовані) згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів та ДКРРФП; 6)обов'язковість підтримання належного рівня фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) відповідно до вимог ст. ЗО Закону «Про страхування» та визначеного Кабінетом Міністрів України порядку; • спеціальні вимоги до керівних працівників страхової компанії: керівниками страховика (голова та перший заступник виконавчого органу, головний бухгалтер страховика) мають бути дієздатні фізичні особи, які повинні мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика - вищу економічну освіту; • значний рівень державного регулювання, що здійснюється Уповноваженим органом (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України/ДКРРФП) та його органами на місцях шляхом: ліцензування страхової діяльності; ведення Державного реєстру фінансових установ; проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності; розроблення нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена Законом до компетенції Уповноваженого органу/ДКРРФП; узагальнення практики страхової діяльності та інші повноваження, передбачені Законом «Про страхування» (статті 35-40); • особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності: обов'язковість щоквартального подання Уповноваженому органу звітів (у тому числі балансового звіту і звіту щодо прибутків і збитків) за встановленою формою; • публічність діяльності, що полягає в обов'язковій публікації страховиком річного балансу за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом/ДКРРФП; • спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в тому числі примусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування»: а) можливість примусової санації страховика, призначеної Уповноваженим органом/ДКРРФП у передбачених випадках (у разі невиконання ним зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців; недосягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду; настання інших випадків, визначених чинним законодавством України) та в передбаченому законом порядку; б) можливість примусової (за рішенням Уповноваженого органу/ДКРРФП) реорганізації шляхом перетворення у страхового посередника відповідно до нормативних актів, що регулюють діяльність страхових посередників; шляхом об'єднання кількох страховиків (із визначенням порядку передачі страхових зобов'язань, за умови погодження на це власників страховиків); шляхом залучення до числа учасників страховика інших страховиків (у тому числі іноземних страховиків), за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика, строк сплати яких уже настав; у разі добровільної реорганізації остання проводиться з урахуванням особливостей по забезпеченню правонаступництва щодо укладання договорів страхування, встановлених Уповноваженим органом/ДКРРФП; в) можливість добровільної ліквідації страхової компанії (за рішенням її вищого органу чи учасників) пов'язується з відсутністю у неї зобов'язань перед страхувальниками (лише за цієї умови Уповноважений орган/ДКРРФП приймає рішення про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ). Надання послуг щодо страхування зазвичай здійснюється на підставі договору страхування. За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Характерні риси цього договору: • сторони договору: страховик (суб'єкт страхової діяльності) та страхувальник (особа, якій надаються страхові послуги); • форма договору - письмова, модифікацією якої у сфері страхування може бути страхове свідоцтво (поліс, сертифікат); • договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі/ДКРРФП при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування); • порядок укладання договору: страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику; • договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування; • предмет договору - майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності); • зміст договору: І. Істотні умови договору (предмет договору; страховий випадок; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його сплати; строк договору та інші умови, визначені актами законодавства, - ст. 16 Закону «Про страхування»); II. Обов'язки сторін: Страховика: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів після отримання відомостей про настання страхового випадку вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором, та в порядку, визначеному законом і договором (страховик вправі відмовитися від здійснення страхової виплати у випадках, передбачених ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону «Про страхування» та договором страхування); 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім встановлених законом випадків; Страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у встановленому договором розмірі; 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (невиконання цього обов'язку тягне нікчемність нового договору страхування); 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшенню; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку в установлений договором строк. Підстави припинення договору: а) за згодою сторін; б) на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування, за умови попереднього повідомлення - щонайменше за ЗО днів; в) у випадках, передбачених ст. 28 Закону «Про страхування», а саме у разі: 1)закінчення строку дії договору; 2)виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3)несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки; при цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальникові, якщо інше не передбачено умовами договору; 4)ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком передбачених законом випадків; 5)ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 6)прийняття судового рішення про визнання договору Страхування недійсним; 7)в інших випадках, передбачених законодавством України. Договір страхування визнається недійсним в судовому порядку і не підлягає виконанню: 1)у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а також: 2)якщо договір укладено після страхового випадку; 3)якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.
4. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами Посередницька діяльність щодо випуску та обігу цінних паперів також є різновидом фінансової діяльності у сфері господарювання, яка характеризується такими ознаками: • є підприємницькою діяльністю; • регулюється: кодексами: ГК України (параграф 3 «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа» глави 35); ЦК України (глава 63 «Послуги. Загальні положення», глава 68 «Доручення», глава 69 «Комісія», глава 70 «Управління майном»); законами України: від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»; від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»; від 12.07.2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; підзаконними нормативно-правовими актами, серед яких: Порядок та умови видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 345; Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 346; Правила (умови) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006 № 1449, та ін. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність (укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи); дилерську діяльність (укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом); андеррайтинг (розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента); діяльність з управління цінними паперами (діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб); • вимоги до торговців цінними паперами (ст. 17 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»): їх організаційно-правової форми: господарські товариства, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банки; до капіталу: а) торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менше ніж 120 тис. грн., брокерську діяльність та діяльність з управління цінними паперами - не менше 300 тис. грн., андеррайтинг - не менше 600 тис. грн.; б) у статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10%; ліцензування діяльності, що здійснюється ДКЦПФР відповідно до встановленого порядку (Порядок та умови видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 345), дотримання ліцензійних вимог (Ліцензійні умови провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 346) та Правил (умови здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами (затв. рішенням ДКЦПФР від 12.12.2006 № 1449); обов'язкового членства щонайменше в одній саморегулівній організації (неприбутковому об'єднанні учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, утвореному відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку); вимоги до договорів торговців цінними паперами та їх виконання: 1)щодо форми: договір доручення, договір комісії або договір про управління цінними паперами укладається з торговцем цінними паперами в письмовій формі; 2)щодо змісту: в договорі між клієнтом і торговцем цінними паперами визначаються права та обов'язки торговця цінними паперами стосовно його клієнта, умови укладення договорів щодо цінних паперів, порядок звітності торговця перед його клієнтом, порядок і умови виплати торговцю винагороди; 3)щодо виконання: торговець цінними паперами зобов'язаний виконувати доручення клієнтів за договорами доручення, договорами комісії та договорами про управління цінними паперами на найвигідніших для клієнта умовах; доручення клієнтів виконуються торговцем цінними паперами у порядку їх надходження, якщо інше не передбачено договором або дорученням клієнтів; у разі укладення торговцем цінними паперами договорів за власний рахунок разом з укладенням ним договорів за рахунок клієнта виконання договорів для клієнта є пріоритетним; 4) щодо інформування фондової біржі: торговець цінними паперами особливості правового режиму цінних паперів, грошових коштів та іншого майна: а) торговець цінними паперами веде облік цінних паперів, грошових коштів окремо для кожного клієнта та окремо від цінних паперів, грошових коштів та майна, що перебувають у власності торговця цінними паперами, відповідно до вимог, установлених ДКЦПФР за погодженням з Міністерством фінансів України, а у випадках, установлених законодавством, - також з Національним банком України; б) на грошові кошти та цінні папери клієнтів, що передаються торговцям цінними паперами в управління, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями торговця цінними паперами, що не пов'язані зі здійсненням ним функцій управителя; в) для провадження діяльності з управління цінними паперами грошові кошти клієнта зараховуються на окремий поточний рахунок торговця цінними паперами у банку окремо від власних коштів торговця цінними паперами, коштів інших клієнтів та відповідно до умов договору про управління цінними паперами; г) торговець цінними паперами звітує перед клієнтами про використання їх грошових коштів; д) торговець цінними паперами вправі використовувати грошові кошти клієнтів, якщо це передбачено договором про управління цінними паперами; е) договором про управління цінними паперами може бути передбачено розподіл між сторонами прибутку, отриманого торговцем цінними паперами від використання грошових коштів клієнта; • вимоги до розкриття інформації про торговців цінних паперів як професійних учасників фондового ринку відповідно до вимог, встановлених ДКЦПФР: 1)зміст інформації (номер, дата видачі та строк дії ліцензії, обсяг повноважень згідно з ліцензією, керівник та уповноважена особа, що діє від його імені); 2)дотримання правил розкриття інсайдерської інформації (будь-яка не оприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів); » державне регулювання посередницької діяльності на ринку цінних паперів: I. Мета державного регулювання: реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; захист прав учасників фондового ринку; дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; контроль за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів. II. Форми державного регулювання: - нормативне регулювання: прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів, у тому числі встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів; - управління діяльністю торговців цінними паперами - окремі, визначені законом, управлінські повноваження: а) видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю; б) заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством; в) реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів та ін.; - контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів щодо дотриманням ними вимог законодавства у цій сфері; створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. III. Органи, що здійснюють державне регулювання: (1) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші державні органи у межах своїх повно- Особливості правового статусу саморегулівної організації професійних учасників фондового: 1) повинна об'єднувати більше 50% професійних учасників фондового ринку за одним з видів професійної діяльності; 2)набуває статусу саморегулівної організації з дня його реєстрації ДКЦПФР; 3)мета діяльності саморегулівних організацій ринку є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроблення і затвердження правил, стандартів професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності; Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.017 сек.) |