Господарських відносин

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них органі­заційних і майнових елементів, приватних і публічних інтересів як рушіїв дій їх суб'єктів) породжує чисельність методів правового регулювання, що є особливіс­тю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповід­но до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають вза­ємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, ха­рактер юридичної відповідальності у випадку порушення та способи юридичного захисту прав і законних інтересів сторін.

Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин, що забезпечують комплексне та більш-менш збалансоване врахування публічних та приватних інтересів у сфері господарювання. До них належать:

метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рі­шень органом господарського управління (власником майна) щодо підпоряд­кованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окре­мих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвести­ційних фондів та ін.), джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Зако­ну «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед урахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів). Разом з тим він використовується будь-яким власником майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі ви­користання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника) і, відпо­відно, віддзеркалює інтереси власника;

метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й перед­бачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);

метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за зго­дою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);

метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами пропози­цій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання щодо певної (бажа­ної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарюван­ня. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у тому числі відкритих акціонерних това­риств.

Деякі автори (насамперед член-кореспондент Академії правових наук Украї­ни Г.Л. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за до­помогою одного комплексного методу, що інтегрує всі вищеназвані. Це - метод рівного підпорядкування всіх учасників господарських відносин суспільно­му господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних і публічних інтересів і створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання (Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В.К.Мамутова. - К.: Юринком Интер, 2002. - С. 37). Подібна точка зору є спірною. Позиція її опо­нентів ґрунтується на тому, що держава в особі уповноважених органів має осо­бливий статус, зокрема визначає ті правила суспільного господарського порядку, якому згодом сама має підпорядковуватися нарівні з іншими учасниками госпо­дарського життя. Проте держава (в особі уповноважених органів) не лише вста­новлює, а й може змінювати ці правила, що свідчить про її особливе становище серед учасників господарських правовідносин - як організатора господарського життя в країні.

ТЕМА 4.

Поиск по сайту: