Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 28 страница

а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням
про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення С(В)ЕЗ
за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих рад і місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення С(В)ЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про статус та систему управління, офіційну назву С(В)ЕЗ;

в) точний опис кордонів С(В)ЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування ВЕЗ, в якому визначаються: мета, функціональне призначення та галузева спрямованість її діяльності; етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення; ступінь розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємств та можливості їх розвитку в майбутньому; вихідний рівень розвитку економіч- ного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов створення С(В)ЕЗ; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами; обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі створення і розвитку С(В)ЕЗ; обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму;

д) проект закону про створення конкретної С(В)ЕЗ.

Процес створення С(В)ЕЗ не обмежується прийняттям спеціального закону про конкретну С(В)ЕЗ. Для забезпечення функціонування С(В)ЕЗ необхідно також прийняти підзаконні нормативно-правові акти згідно зі згаданим законом (на зразок вищенаведених) та створити органи управління С(В)ЕЗ.

С(В)ЕЗ вважається створеною за умови прийняття відповідного закону та ор­ганізаційного забезпечення функціонування С(В)ЕЗ.

Ліквідація С(В)ЕЗ відбувається у разі:

закінчення встановленого законом строку її функціонування (строку, на який вона була створена; можливе й подовження строку функціонування С(В)ЕЗ на підставі відповідного закону);

дострокової ліквідації С(В)ЕЗ Верховною Радою України на підставі по­дання Президента України чи Кабінету Міністрів України.

У разі ліквідації С(В) ЕЗ держава, відповідно до законодавства України, гаран­тує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів С(В) ЕЗ. Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економіч­ної зони між органом господарського розвитку й управління, суб'єктами еконо­мічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комі­сією, підлягають розгляду в судах України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, - в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі за кордоном.

Загальний закон та ГК України не містять положень про можливість реорга­нізації С(В)ЕЗ (зокрема, у формі зміни типу С(В)ЕЗ, тобто перетворення С(В) ЕЗ одного типу на С(В)ЕЗ іншого типу), проте таку можливість законодавець не виключає, не встановивши відповідної заборони. Подібне перетворення С(В ) ЕЗ має відбуватися на підставі спеціального закону.

1.4. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами

Управління С(В)ЕЗ має певну специфіку, яка проявляється в тому, що: а) структура, функції та повноваження органів управління С(В)ЕЗ визначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/або мешканців на території спеціальної (вільної) економічної зони; б) місцеві ради та місцеві державні ад­міністрації здійснюють свої повноваження на території С(В)ЕЗ з урахуванням специфіки її статусу, визначеної законом про її створення; в) до системи органів управління С(В ) ЕЗ входить спеціально створений орган господарського розви­тку та управління конкретної С(В)ЕЗ; в окремих С(В)ЕЗ створюється рада з питань вільної економічної зони; г) державне регулювання діяльності спеціаль ­ ної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодав­ства України - як загального для всіх суб'єктів господарювання, так і спеціаль ­ ного - щодо конкретної С(В)ЕЗ; д) орган господарського розвитку й управління та суб'єкти економічної діяльності С(В)ЕЗ є самостійними у здійсненні своєї ді­яльності стосовно органів державного управління України, за винятками, перед­баченими законодавчими актами України.

Органи управління, що діють у С(В)ЕЗ, та їх повноваження:

а) місцева рада (правовий статус визначається Конституцією України та
Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Украї-
ні»): приймає/погоджує рішення, пов'язані зі створенням С(В)ЕЗ, змінами в її
статусі, та вносить до відповідних органів пропозиції з цих питань; надає згоду
на створення С(В)ЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міні-
стрів України;

б) місцева державна адміністрація (правовий статус визначається Конституцією України та Законом України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації»): вносить за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування пропозиції про створення С(В)ЕЗ, зміни статусу та території С(В)ЕЗ.

До повноважень місцевих рад і місцевих державних адміністрацій як органів управління С(В)ЕЗ відповідно до Загального закону (ст. 10) належать:

вирішення разом з органами державної виконавчої влади, суб'єктами господарської діяльності та профспілковими органами С(В)ЕЗ питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансового забезпечення, соціаль­ного захисту громадян України, які проживають на території відповідної С(В)ЕЗ;

укладення з органом господарського розвитку та керівництва С(В)ЕЗ Ге­неральної угоди про передачу йому в користування земельних ділянок, об ' єктів інфраструктури, розташованих на території С(В)ЕЗ, і природних ресурсів місцевого значення.

Місцеві ради і місцеві державні адміністрації, на території яких розташована С(В)ЕЗ, здійснюють свої повноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами про створення спеціальних (вільних) економічних зон не передбачено інше.

Крім того, зазначені органи можуть мати додаткові повноваження, відпо­відно до спеціального закону про конкретну С(В)ЕЗ, зокрема: затвердження стратегічних та поточних програм розвитку С(В)ЕЗ; утворення, ліквідація та реорганізація органу господарського розвитку та керівництва С(В)ЕЗ; органі­зація підготовки кадрів; затвердження порядку реєстрації С(В)ЕЗ; розгляд і затвердження інвестиційних проектів, що реалізуються на території С(В)ЕЗ; укладення договору (контракту) щодо умов реалізації інвестиційного проекту з суб'єктами С(В)ЕЗ та ін.;

в) орган господарського розвитку й управління С(В)ЕЗ: створюється з метою забезпечення умов функціонування С(В)ЕЗ за участю суб'єктів економічної ді­яльності України та іноземних суб'єктів такої діяльності, що функціонують на те­риторії С(В)ЕЗ. Функції цього органу може бути покладено на одного із суб'єктів економічної діяльності С(В)ЕЗ через зазначення такого суб'єкта в спеціальному законі про конкретну С(В)ЕЗ або шляхом делегування законом функцій щодо визначення подібного суб'єкта. Організаційно-правовою формою органу госпо­дарського розвитку та управління С(В)ЕЗ, що найчастіше використовується на практиці, є господарське товариство (закрите акціонерне чи товариство з обме­женою відповідальністю).

Місцеві ради народних депутатів і місцеві державні адміністрації, на території яких розташована С(В)ЕЗ, можуть мати своїх представників у керівництві орга­ну господарського розвитку і управління С(В)ЕЗ.

Функції та повноваження органу господарського розвитку й управління С(В) ЕЗ визначаються законом про створення конкретної спеціальної (вільної) еконо­мічної зони.

До компетенції органу господарського розвитку й управління С(В)ЕЗ нале­жить:

забезпечення загальних умов функціонування С(В)ЕЗ;

визначення перспективних напрямів розвитку С(В)ЕЗ;

експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачання та інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальних потреб;

розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межами С(В)ЕЗ;

організація міжнародних торгів з метою розміщення на території С(В)ЕЗ нових виробництв;

упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності С(В)ЕЗ у користування земельних ділянок, об'єктів інфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;

видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності С(В)ЕЗ на будівництво нових господарських об'єктів, реєстрація суб'єктів економіч­ної діяльності та інвестицій, здійснюваних у С(В)ЕЗ.

Спеціальним законом про створення конкретної С(В)ЕЗ можуть передбача­тися й інші повноваження органу господарського розвитку та управління С(В)ЕЗ, у тому числі: організація облаштування території С(В)ЕЗ; організація та контр­оль за будівництвом об'єктів виробничої і невиробничої інфраструктури С(В)ЕЗ; укладення договорів на виконання підрядних робіт щодо облаштування території С(В)ЕЗ, будівництва об'єктів виробничої та невиробничої інфраструктури, роз­витку мережі комунікацій; на експлуатацію об'єктів інфраструктури; складання та подання статистичної звітності про функціонування С(В)ЕЗ відповідно до за­конодавства; участь у розробці та реалізації інвестиційних проектів та ін.

Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної (віль­ної) економічної зони може бути як громадянин України, так і громадянин іншої країни, який працює за строковим контрактом;

г) Рада з питань вільної економічної зони: не є обов'язковим органом управ­ління С(В)ЕЗ, як вищезазначені органи (місцева рада, місцева державна адмі­ністрація та орган господарського розвитку та управління С(В)ЕЗ); створюєть­ся відповідно до спеціального закону про конкретну С(В)ЕЗ (наприклад, в АР Крим, Донецькій області, у С(В)ЕЗ «Інтерпорт Ковель») відповідно до рішення державної адміністрації, а в АР Крим - Радою міністрів цієї Республіки. До кола повноважень цієї Ради, відповідно до спеціального закону, можуть входити ви­рішення таких питань: затвердження та забезпечення реалізації стратегічних і поточних програм розвитку С(В)ЕЗ; розгляд і затвердження інвестиційних про­ектів; проведення міжнародних тендерів для відбору інвестиційних проектів та їх учасників; розробки та здійснення організаційних заходів щодо забезпечення залучення фінансових ресурсів; організація підготовки та перепідготовки кадрів у С(В)ЕЗ, залучення іноземних працівників; розгляд у досудовому порядку спо­рів між суб'єктами С(В)ЕЗ та органом господарського розвитку С(В)ЕЗ та/або органом місцевого самоврядування.

1.5. Особливості правового регулювання господарювання у спеціальних (вільних) економічних зонах

У С(В)ЕЗ встановлюється спеціальний режим господарювання, якому при­таманна сукупність певних ознак, зокрема:

I. Юридична підстава встановлення - загальні закони (статті 401 -404 ГК України та Закон України від 13.10.1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», спеціальний закон (про створення конкретної С(В)ЕЗ, що визначає її параметри, зміст спеціального режиму господарювання на території С(В)ЕЗ), низка підзаконних нормативно-правових актів, що конкретизують зміст цього режиму.

II. Визначення мети запровадження конкретної С(В)ЕЗ з урахуванням її виду.

III. Особливість режиму господарювання, що встановлюється індивідуально
для конкретної С(В)ЕЗ та передбачає (може передбачати):

• по-перше, створення сприятливих умов для господарювання для певних груп суб'єктів (суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ) шляхом встановлення: а) пільг - митних (пільги у сплаті ввізного мита, податку на додану вар­тість і сплаті акцизного збору), податкових (в оподаткуванні прибутку, звільненні від оподаткування інвестицій, а також від сплати низки плате­жів: плати за землю, зборів до Державного інноваційного фонду, збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття); б) гарантій за­хисту майнових інтересів цих суб'єктів: загальні для інвесторів і спеціаль­ні — для суб'єктів С(В)ЕЗ: а) стабілізаційна гарантія від змін законодавства протягом функціонування конкретної С(В)ЕЗ; б) гарантія забезпечення інтересів суб'єктів С(В)ЕЗ у разі її ліквідації протягом встановленого стро­ку реалізації інвестиційного проекту; в) гарантія розгляду спорів між орга­нами управління С(В)ЕЗ, суб'єктами С(В)ЕЗ та ліквідаційною комісією, пов'язаних з ліквідацією С(В)ЕЗ у судах України, а спорів за участю іно­земних суб'єктів господарювання - у судах за погодженням сторін, у тому числі за кордоном); • по-друге, обмеження для суб'єктів С(В)ЕЗ (встановлюються з метою захис­ту публічних інтересів) у формі: а) заборон, що можуть встановлюватися для суб'єктів конкретної С(В)ЕЗ (наприклад, заборони грального бізнесу та створення казино, інших гральних домів, як це передбачено ст. 11 За­кону України від 21 грудня 2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та у спеціальну економіч­ну зону «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим»; б) встановленням спеціальних господарсько-правових санкцій (у формі, наприклад, позбав­лення наданих пільг у разі порушення суб'єктом С(В)ЕЗ умов їх надання; тимчасового припинення господарської діяльності суб'єкта С(В)ЕЗ у разі порушення ним законодавства України, установчих документів, договору щодо умов реалізації інвестиційного проекту; скасування наданих дозволів; розірвання договору; скасування реєстрації суб'єкта С(В)ЕЗ);

Спеціальний порядок управління С(В)ЕЗ, що здійснюється за допомогою системи органів - місцевої державної адміністрації, органу місцевого самовря­дування та спеціально створеного органу/органів з розмежуванням компетенції між ними, а також передбачає контроль за дотриманням суб'єктами ВЕЗ вимог чинного законодавства, установчих документів та укладених договорів (контрак­тів) на реалізацію інвестиційних проектів на території конкретної ВЕЗ; виконан­ня контрольних функцій здійснюється зазначеними органами, а також уповно­важеними державними органами відповідно до чинного законодавства (в тому числі постанови КМУ від 28.02.2001 р. № 184 «Про Порядок проведення аналізу результатів функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності», Розпорядження Президента України від 16.01.2002 р. «Про Комісію з перевірки додержання законодавства про здійснення імпортних операцій суб'єктами спеціальних (вільних) економіч­них зон та суб'єктами пріоритетного розвитку, на яких запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності»; Критеріїв оцінки, основних параметрів розви­тку та показників діяльності спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства промислової по­літики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 19.01.2005 р. № 12/33/17/27/4/26/715, та ін.);

Спеціальний порядок набуття статусу суб'єкта господарювання С(В)ЕЗ (спеціальний порядок легітимації). Цього статусу можуть набуту лише суб'єкти господарювання, створені та/або зареєстровані відповідно до загального по­рядку. Спеціальний порядок легітимації передбачає: 1) затвердження подано­го заявником-суб'єктом господарювання інвестиційного проекту відповідно до встановлених для конкретної С(В)ЕЗ вимог (відповідність проекту пріоритетним напрямам розвитку економіки регіону та вимогам до мінімальної вартості, наяв­ність позитивного висновку інвестиційної експертизи) та порядку (встановлю­ється для певної С(В)ЕЗ; наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1999 р. № 1860 «Про порядок розгляду і затвердження інвестиційних про­ектів, що реалізуються на території спеціальної економічної зони «Славутич»); 2) укладення органом управління С(В)ЕЗ з суб'єктом господарювання договору на реалізацію затвердженого інвестиційного проекту на підставі Типового дого­вору (затв. постановою КМУ від 05.07.1999 р. № 1199 «Про затвердження Ти­пового договору (контракту) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку, в спеціальній (вільній) економічній зоні»); 3) реєстрація заявника, який уклав такий договір, як суб'єкта господарювання певної С(В)ЕЗ (здійснюється органом господарського розвитку та управління конкретної С(В) ЕЗ за умови дотримання заявником встановлених вимог, після чого йому (заяв­никові) видається свідоцтво про реєстрацію суб'єкта С(В)ЕЗ - основної підстави для надання передбачених законом пільг для суб'єктів конкретної С(В)ЕЗ).

VI. Регулювання відносин між органом управління ВЕЗ та суб'єктом С(В) ЕЗ актами законодавства конкретної С(В)ЕЗ та укладеним між ними догово­ром (контрактом) на реалізацію інвестиційного проекту на території конкретної С(В)ЕЗ (предметом договору є реалізація належним чином затвердженого ін­вестиційного проекту, основними зобов'язаннями сторін: Інвестора - щодо ре­алізації на власний ризик і під власну відповідальність інвестиційного проекту з дотриманням встановлених законодавством вимог та умов договору; Органу управління - щодо забезпечення передбачених чинним законодавством і дого­вором умов для реалізації інвестиційного проекту; у разі порушення сторонами договірних зобов'язань можливе застосування передбаченої законом і договором господарсько-правової відповідальності у формі відшкодування збитків, штраф­них санкцій, оперативно-господарських санкцій (у тому числі розірвання дого­вору) і навіть адміністративно-господарських (зокрема, тимчасове зупинення діяльності суб'єкта С(В)ЕЗ, скасування наданих йому дозволів, скасування реє­страції суб'єкта С(В)ЕЗ).

2. Правовий режим концесійної діяльності

Концесія - це діяльність вітчизняного або іноземного суб'єкта господарювання (концесіонера), спрямована на створення (будівництво) та/або управління (екс­плуатацію) об'єктом концесії відповідно до вимог закону та умов концесійного до­говору, укладеного на тривалий строк уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування з метою задоволення суспільних потреб. Правове регулювання концесійної діяльності здійснюється: Господарським кодексом України (глава 40, що визначає поняття та основні за­сади концесійної діяльності - статті 406-407, договірні засади здійснення конце­сійної діяльності - ст. 408, положення щодо припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію,- ст. 409, законодавство про концесії - ст. 410, гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режи­му господарювання - ст. 418);

законами України:

від 16.07.1999 р. «Про концесії» (містить визначення застосовуваних у За­коні термінів - ст. 1, положення щодо: принципів концесійної діяльності -ст. 2, об'єктів концесії - ст. З, засад концесійної діяльності, в тому числі обмеження, - статті 4-5, щодо концесійних конкурсів - статті 6-8 і догово­рів концесії, що укладаються за результатами їх проведення, - статті 9-16, прав та обов'язків сторін концесійного договору - статті 17-25, статистич­ної звітності у сфері концесійної діяльності - статті 26-27);

від 14.12.1999р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобіль­них доріг» (містить спеціальні положення щодо цього виду концесійної ді­яльності з вищезгаданих питань);

від 16.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (визначає конце­сійний договір як один з основних видів договорів у сфері іноземного ін­вестування - ст. 22);

постановами Кабінету Міністрів України: від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»; від 12.04.2000 р. № 639 «Про затвердження Методики розрахунків концесій­них платежів»;

від 12.04.2000 р. № 642 «Про затвердження Положення про проведення кон­цесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права держав­ної та комунальної власності, що надаються у концесію»;

від 12.04.2000 р. № 643 «Про затвердження Типового концесійного дого­вору»;

від 13.07.2000 р. № 1114 «Про затвердження Порядку визначення об'єктів концесії, концесіонерам яких можуть надаватися пільги щодо концесійних плате­жів, дотації, компенсації, та умов їх надання» та ін.

Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

поєднання державного регулювання концесійної діяльності та договірних засад її здійснення (на підставі концесійного договору);

вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, ор­ганів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів конце­сії соціального призначення;

взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сто­ронами концесійного договору;

державне гарантування інвестицій концесіонерів;

стабільність умов концесійних договорів;

забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Ознаки концесійної діяльності:

І. Здійснюється зазвичай на базі об'єктів права державної чи комунальної власності відповідно до передбаченого ч. 4 ст. З Закону «Про концесії» переліку, до складу якого включено:

• майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання по­слуг у визначених законом сферах діяльності;

об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволен­ню громадських потреб у визначених законом сферах діяльності;

спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб у визначених законом сферах діяльності.

II. Змістом концесійної діяльності є підприємницька діяльність (крім тих її видів, які, відповідно до законодавства, можуть здійснюватися виключно державними підприємствами й об'єднаннями) у таких сферах господарювання:

водопостачання, відведення та очищення стічних вод;

надання послуг міським громадським транспортом;

збирання та утилізація сміття;

надання послуг, пов'язаних з постачанням споживачам тепла;

будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього гос­подарства, інших дорожніх споруд;

будівництво та експлуатація шляхів сполучення;

будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів;

будівництво та експлуатація аеропортів;

надання телекомунікаційних послуг, у тому числі з використанням телемереж; надання поштових послуг;

транспортування та розподіл природного газу;

виробництво та (або) транспортування електроенергії;

громадське харчування;

будівництво жилих будинків;

надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері (за винятком тих, що роз­ташовані у рекреаційних зонах);

створення комунальних служб паркування автомобілів;

надання ритуальних послуг;

будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об'єктів туристичної індустрії.

III. Договірні засади здійснення концесійної діяльності згідно з укладеним
і зареєстрованим в установленому порядку концесійним договором, відповідно
до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі (терміном від 10 до 50 років) суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до закону з метою задоволення суспільних потреб; істотні умови договору: сторони договору; види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні та фінансові умови створення об'єкта концесії);
умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення конце-
сійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензу-
ванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) конце-
сіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, ви-
користання праці працівників - громадян України; умови використання вітчиз-
няних технологій, техніки, сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення
об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень; умови, розмір і
порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизацій­них відрахувань; відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; від­повідальність за виконання сторонами зобов'язань; страхування концесіонером об'єктів, взятих у концесію; порядок продовження і припинення дії договору; порядок вирішення спорів між сторонами.

IV. Конкурентні засади визначення претендента на укладення договору концесії відповідно до визначеної Законом «Про концесії» (статті 6-8) процедури,
яка складається з таких етапів:

затвердження переліку конкретних об'єктів, які за результатами прове­деного конкурсу на договірних засадах надаватимуться в концесію (щодо об'єктів права державної власності - здійснюється Кабінетом Міністрів України, комунальної власності - виключно на пленарних засіданнях від­повідних рад);

організація та проведення концесієдавцем концесійного конкурсу з ураху­ванням певного рівня публічних інтересів (загальнодержавних інтересів - щодо об'єктів права державної власності, регіональних/територіальної гро­мади - щодо об'єктів права комунальної власності) і максимального забез­печення інтересів споживачів товарів (робіт, послуг);

прийняття концесієдавцем за результатами проведеного конкурсу (на під­ставі висновків конкурсної комісії) рішення про переможця концесійного конкурсу та укладення з ним концесійного договору.

V. Реєстрація концесійних договорів, що здійснюється в обов'язковому порядку, якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності або об'єкт права комунальної власності (орган, уповноважений укласти концесійний договір, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який
веде реєстр таких договорів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України
від 18.01.2000 р. № 72 «Про реєстр концесійних договорів»).

VI. Виконання сторонами договірних зобов'язань відповідно до закріплених
за ними прав та обов'язків, основні з яких визначені в Законі «Про концесії»
(статті 17-18):

Концесієдавець

має право: здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов конце­сійного договору; надавати виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати дострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов; вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера;

зобов'язаний: передати концесіонерові об'єкт концесії у стані та строки, пе­редбачені концесійним договором; надати концесіонерові своєчасно і в повному обсязі передбачені концесійним договором документи, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань; зберігати комерційну таємницю концесіонера; не втручатися у господарську ді­яльність концесіонера; якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встановленому Земельним кодексом України;

концесіонер

має право: здійснювати підприємницьку діяльність на основі створення (бу­дівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії; виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії, якщо це передбачено умовами концесійного договору; вимагати розірвання кон­цесійного договору у разі порушення концесієдавцем умов договору і відшкоду­вання збитків, завданих невиконанням умов договору; на продовження строку дії концесійного договору у разі виконання його умов; отримувати плату за виробле­ні товари (роботи, послуги) згідно з умовами концесійного договору; використо­вувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію; на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії третіх осіб (при цьому концесіонер несе відповідальність за вико­нання такими особами умов концесійного договору та законодавства України);

зобов'язаний: виконувати умови концесійного договору; укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, з працівниками - громадянами України; використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору; утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані; після закінчення стро­ку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належ­ному технічному стані концесієдавцеві відповідно до умов договору.

VI. Припинення концесійної діяльності може мати місце у випадках:

припинення концесійного договору (може мати місце у разі: закінчення строку дії договору, ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визнанням його банкрутом; загибелі об'єкта концесії);

дострокового розірвання концесійного договору в установленому законом порядку (за погодженням сторін або на вимогу однієї зі сторін за рішенням ^СУДУ У Р^і невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законами України);

Поиск по сайту: