Про це важливо пам’ятати

На практиці трапляється, що керівники підприємств укладають договори про ПМВ з працівниками, чиї посади або характер виконуваної роботи не зазначено у згаданому Переліку посад і робіт. У таких випадках договір про ПМВ не матиме юридичного значення, а тому не буде підставою для притягнення працівника до ПМВ. А у разі нестачі чи зіпсуття майна працівник відповідатиме в обмеженому розмірі (за умови, що немає інших підстав для ПМВ) (див. також Ухвалу ВСУ від 14.03.2007 р.) Так само обмежено (за умови, що немає інших підстав для ПМВ) відповідатиме працівник, посада чи робота якого хоч і згадується у Переліку, але письмового договору з ним укладено не було.

2. Коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП).

Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією та їхні посади не дозволяють укласти з ними договори про ПМВ. Наприклад, часто такі функції на підприємстві виконують працівники підрозділів з матеріально-технічного забезпечення, завгоспи, «менеджери», інші спеціалісти… Для отримання матеріальних цінностей їм видають довіреності, а при отриманні цінностей вони розписуються у накладній чи іншому документі на відпуск цінностей. У цьому випадку незалежно від того, яку посаду він обіймає, у разі втрати, пошкодження цінностей, отриманих на підставі зазначених документів, працівник нестиме за це повну відповідальність, незалежно від розмірів середньомісячного заробітку.

Власник повинен ознайомити працівника, якому видано разову довіреність, з порядком приймання, транспортування, зберігання цінностей.

3. Коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП).

У цьому разі ПМВ нестиме будь-який працівник незалежно від посади, яку він обіймає, або характеру виконуваної роботи. Але для цього потрібно, щоб відповідні дії працівника були визнані такими, що мають ознаки злочину, в офіційному порядку: підтверджені обвинувальним вироком суду, ухвалою суду у кримінальній справі про припинення провадження у справі у зв’язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачею справи на розгляд товариського суду, звільненням від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної небезпеки, звільненням від відбування покарання у зв’язку із захворюванням, достроковим або умовно-достроковим звільненням від покарання, у разі винесення судом обвинувального вироку без призначення міри покарання та в інших подібних випадках, або відповідно до постанови слідчо-прокурорських органів.

За цією підставою працівник не може бути притягнутий до ПМВ лише у випадках, коли оголошується виправдувальний вирок або кримінальна справа припиняється за відсутністю складу або події скоєння злочину.

Нагадуємо: відповідно до п. 3 Інструкції №69 при встановленні фактів крадіжок обов’язково має бути проведена інвентаризація станом на день встановлення таких фактів.

4. Коли шкоду завдано діями працівника, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП).

Відповідальність за шкоду, заподіяну в такому стані працівником, настає незалежно від форми вини: умислу чи необережності.

Факт нетверезого стану працівника, на нашу думку, може бути підтверджено як медичним висновком, так й іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, свідченнями свідків).

5. Коли шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у т. ч. при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування (п. 5 ст. 134 КЗпП).

Звертаємо увагу: у цьому разі працівники несуть повну відповідальність лише за умисне знищення або зіпсуття. Якщо таке знищення або зіпсуття відбулося з необережності, відповідальність буде обмежена. А у разі недостачі для повної відповідальності достатньо й необережної форми вини.

Як зазначено у п. 11 Постанови №14, на підставі цього пункту матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть також працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції.

Увага: важливо, щоб передача цінностей працівникові була оформлена документально і засвідчена підписом самого працівника.

6. Коли відповідно до законодавства на працівника покладається повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків (п. 6 ст. 134 КЗпП).

Така відповідальність, як правило, передбачається нормами спеціального законодавства, а тому немає потреби укладати з працівником договір про застосування до нього ПМВ, оскільки безпосередньою підставою для притягнення до відповідальності є правова норма (відповідного закону чи підзаконного акта).

7. Заподіяння працівником шкоди підприємству не при виконанні трудових обов’язків (п. 7 ст. 134 КЗпП).

Заподіяння шкоди не при виконанні трудових обов’язків трапляється найчастіше у неробочий час або не на робочому місці, але також охоплює окремі випадки заподіяння шкоди саме у межах робочого часу та, можливо, безпосередньо на робочому місці. При цьому така шкода аж ніяк не пов’язана з виконанням працівником своїх трудових обов’язків. Типовий приклад — використання майна підприємства з особистою метою при виконанні на обладнанні підприємства роботи, що не належить до трудової функції працівника.

Поняття «трудові обов’язки працівника» охоплює ті, що зафіксовані у трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях.

8. Службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП).

У цьому разі йдеться про відповідальність перед підприємством за шкоду, заподіяну внаслідок здійснення виплат працівникові за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, а також виплат різниці у заробітку при незаконному переведенні працівника на іншу роботу. Крім того, Пленум ВСУ у постанові від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що «при невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі <...> настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу...» (абз. 3 п. 33 Постанови). Тобто ПМВ настає і при порушенні строків виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Відповідальними особами за п. 8 ст. 134 КЗпП є службові особи, які підписують наказ про звільнення або переведення працівника (як правило, керівник або його заступник). При цьому, на нашу думку, керівники структурних підрозділів та інші посадові особи, які готували матеріали для керівника підприємства, матеріальної відповідальності не несуть.

9. Керівник підприємства будь-якої форми власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виплат компенсації за затримку заробітної плати, як це випливає зі змісту п. 9 ст. 134 КЗпП, можуть нести лише керівники. Головні бухгалтери підприємств не несуть відповідальності за цією підставою незалежно від наявності чи відсутності їхньої вини у затримці виплати заробітної плати.

Отже, керівник може бути зобов’язаний погасити зі «своєї кишені» всю суму компенсації, виплаченої працівникам, за одночасного дотримання таких умов:

— якщо мала місце несвоєчасна виплата заробітної плати понад один місяць;

— така несвоєчасна виплата є результатом винних дій (бездіяльності) керівника;

— у результаті затримки виплати заробітної плати виплачено компенсацію (компенсація працівникам виплачується на підставі Закону України від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати»);

— перед підприємством немає дебіторської заборгованості з боку бюджетів та юридичних осіб державної форми власності.

Поиск по сайту: