Поняття фінансового контролю, його функції та принципи

Поняття та значення фінансів

Фінанси – це еконо­мічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави.

2. Функції фінансів

Розподільча – фінанси беруть участь у розподілі національного доходу, створенні основ­них (первинних) доходів. У результаті функціонування фінансів ство­рюються, розподіляються і використовуються фонди коштів, які забезпечують виконання завдань і функцій держави. Розподільча функція фінансів сприяє організації збалансованого і ефективного ви­роб­ництва, розвитку всіх його галузей, створенню ринкових структур економіки з метою повного задоволення потреб населення, підвищення матеріального рівня його життя.

Контрольна - дана функція проявляється в контролі за розподілом між відпо­від­ними фондами валового внутрішнього продукту і їх ефективним, цільо­вим витрачанням. Фінанси у контрольній функції використо­вуються державою для контролю за дотриманням відповідних про­порцій у розширеному відтворенні. Завдяки цій функції створюються умови для здійснення державою контролю за формуванням і вико­ристанням централізованих і децентралізованих фондів коштів. Конт­рольна функція є своєрідною, оскільки всі грошові від­носини, що виражені у фінансовій формі, пов’язані з контролем за формуванням і використанням відповідних фондів. Основу даної функ­ції складає рух фінансових ресурсів, що здійснюється в певній формі і за відповідних умов.

Стабілізуюча - забезпечення стабільного економічного потенціалу у свою чергу дозво­лить створити для всіх господарюючих суб’єктів і громадян ста­більні умови у будь-яких відносинах. Зміст стабілі­зуючої функції фінансів саме і полягає в тому, щоб забезпечити ці умови.

Регулююча - виділення регулюючої функції фінансів зумовлене необхідністю належного і своєчасного виконання завдань і функцій держави, оскільки ця функція пов’язана з втручанням її через фінанси (податки, неподат­кові платежі, державний кредит, державні видатки) у процес відтво­рення. Так, через фінансування окремих підприємств і галузей, соціаль­них заходів, встановлення чи скасування податків тощо держава впли­ває на процес відтворення.

Поняття фінансового контролю, його функції та принципи

Фінансовий контроль – це діяльність державних органів і недержавних організацій, самих суб’єктів господарювання чи їх підрозділів, ф/о наділених відповідними правами та повноваженнями, що спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни, раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів.

Функції фінансового контролю:

1. про­філактична полягає у викритті різного роду проявів халатності та недбалості у роботі з фінансами, їх обліком.

До завдань фінансового контролю також належить попередження неправомірних і незаконних операцій і пору­шень у фінансовій сфері. А це вказує на існування саме попереджувальної функції фінансового контролю.

2. інформаційна - інформація, отримана у результаті здійснення фінансового контролю, є підставою для прийняття відпо­відного управлінського рішення та проведення певних дій, які забезпечать нормальне функціонування об’єкта контролю.

3. ана­літична - дані, які отримуються під час проведення контрольних дій необхідно не просто опрацьо­вувати і виявляти порушення, а й визначати причини, що привели до вчинення цих порушень, прогалини діючого законодавства, які існують у даній сфері.

4. правоохоронна - оскільки він здійснюється не лише з погляду доцільності мобілізації і використання грошових коштів, а й з погляду законності.

5. виховна - контроль виховує в масах почуття господаря, живить їх соціальну активність, непримиримість до різного роду відхилень від державних норм в економічному і куль­турному будівництві.

Принципи ФК: законність, гласність, публічність, незалежність, об’єктивність, компетентність, доказовість, оперативність, системність, невтручання в оперативну фінансово-господарстку діяльність, відшкодування збитків.

4. Контрольна функція фінансів і фінансовий контроль

Призначення контрольної функції фінансів полягає у ство­ренні економічних умов для здійснення державою контролю за розпо­ділом централізованих і децентралізованих фондів, з метою забезпе­чення фінансових потреб держави. Тобто, контрольна функція фінансів фактично є об’єктивною основою фінансового контролю. Але в той же час вона не породжує фінансовий контроль. Для його ефек­тивного здійснення і функціонування, як елемента фінансової системи, необхідні детальна розробка як теоретичних, так і методологічних основ, по­стійна організуюча діяльність держави, спрямована на ство­рення пев­них органів фінансового контролю, вдосконалення організації діяль­ності діючих, належна регламентація їх прав і обов’язків, удосконалення форм, методів цього контролю, визначення нормами права його зов­нішніх меж та форм взаємодії контролюючих органів.

Отже поняття “фінансовий контроль” і “конт­рольна функція фінансів” є різними, оскільки контрольна функція фінансів – це прояв їх суспільного призначення і забезпечення еконо­мічних умов для здійснення контролю за формуванням, розподілом і використанням фондів коштів, а фінансовий контроль – це діяльність відповідних державних органів чи недержавних організацій, які практично вико­ристовують контрольний характер фінансів. Основу контрольної функції фінансів складає рух фінансових ресурсів, а шляхом проведення фінансового контролю реалізується можливість впливу на процес ви­робництва, обліку і споживання.

5. Фінансова діяльність держави і фінансовий контроль

Фінансова діяль­ність являє собою процес планомірного утворення, розподілу і викори­стання державою фінансових ресурсів через свої грошові фонди для виконання поставлених завдань. Фінансовий контроль у найрізноманітніших формах пронизує всю фінансову діяльність держави. Його основним завданням є пере­вірка, виявлення, усунення та попередження порушень у фінансовій сфері держави. Фінансова діяльність держави складна і багатогранна, а отже, й різноманітні види, форми і методи фінансового контролю.

У сфері фінансової діяльності питання контролю мають першо­чергове значення, оскільки мобілізація, розподіл і використання коштів вимагає особливої точності й чіткості виконання. Завдяки фінансовій діяльності створюється матеріальна основа, необхідна для функціонування державних органів у тому числі і контролюючих. Будь-які зловживання і порушення у сфері фінансової діяльності держави наносять шкоду державі, тому питання їх попередження, виявлення тощо займають важливе місце. І цьому сприяє фінансовий контроль.

Важливим показником, що виражає сутність фінансової діяльності держави є такі її функції, як мобілізація коштів для утворення відповідних фондів, розподіл та використання цих коштів.

Фінансовий контроль є невід’ємним елементом кожної із зазна­чених функцій, і оскільки вони відрізняються одна від одної, то відпо­відно і фінансовий контроль має специфічні завдання. До моменту утворення фондів коштів завданням фінансового контролю є здійснення перевірки складання бюджету, оскільки від правильного визначення дохідної і видаткової частини бюджету залежить його подальше виконання.

6. Становлення і розвиток терміну «фінанси» і «фінансовий контроль»

Автора, який ввів у обіг термін “фінанси” важко сьогодні назва­ти. Існує думка, що авторство цього терміна можна залишити за фран­цузь­ким вченим Ж. Бодяном. Тому вважають, що поняття “фінанси” похо­дить від французького finance – сукупність економічних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Фінанси є історичною категорією, оскільки з’явилися одночасно з появою держави при поділі суспільства на класи. Вони набувають загального характеру лише з переходом суспільства на товарно-гро­шові відносини. Стан фінансів визначається економічним ладом су­спільства, завданнями та функціями держави. На їх організацію впли­ває тип державного устрою, форма правління, існуючий держав­ний режим. Тому зміст даного поняття змінюється при переході від одного суспільного ладу до іншого.

У науковий обіг термін “фінанси” ввів перший російський про­фесор права С.Ю. Десницький, який зазначав, що фінанси заключають у собі широкий зміст, оскільки вони мають приводом надання державі доходів. У той же час він поділяв фінанси на витрати і доходи держави.

У 30-х роках фінанси визначались або як сукупність суспіль­них відносин, пов’язаних з добуванням коштів державою, або як сукуп­ність ресурсів держави (дане визначення професор М.М. Ровинський повторив у 1947 році), або як економічна діяльність держави, що спрямована на придбання і витрачання ресурсів, необхідних для задо­волення колективних потреб.

У 1940 році у другому виданні навчального посібника “Фінанси і кредит СРСР” давалося визначення фінансів як системи форм і методів планомірного використання грошей державою з метою кон­тролю карбованцем за виробництвом і обігом товарів для стимулю­вання, на­ко­пичення і розподілу народного доходу.

У 1946 році у книзі “Загальне вчення про радянські фінанси” В.П.Дьяченко визначав фінанси як систему організованих державою відповідно до її завдань і функцій відносин, на основі яких через пла­новий розподіл доходів забезпечується утворення і правильне вико­ристання громадських фондів, призначених для задоволення загально­державних потреб.

Зміст фінансового контролю змінюється залежно від рівня роз­витку виробничих сил та виробничих відносин суспільства. Об’єктивний характер фінансів зумовлює існування фінансового контролю. Оскіль­ки призначення та зміст контролю визначає контрольна функція фінан­сів, то можна вважати, що становлення і розвиток фінансів було одночасно становленням і розвитком фінансового контролю.

7. Соціальне управління як вид діяльності держави, його види, об’єкти та суб’єкти

Соціальне управління – це дії, які забезпе­чують, упорядковують і контролюють діяльність людей і їх колективів у рамках тієї чи іншої соціальної системи.

“Суб’єкт соціального управління – це система, що управляє, орга­нізаційно оформлені спільності людей, які наділені функціями що­до здійснення управлінського впливу. Специфіка суб’єкта соціального управління визначається характером його впливу, який спрямований на людей і виконується людьми”. Суб’єкт управління може бути індивідуальний і колективний. Індивідуальний суб’єкт – це керівники, які наділені правами і функ­ціями прийняття управлінських рішень, керівництва соціальними про­цесами. Колективний суб’єкт складається із керівних осіб, які об’єднані в єдину ієрархічну систему і діють від імені управляючого органу. Колективний суб’єкт управління очолює різні складні системи управ­ління.

Можна зробити висновок, що в ролі суб’єктів соціального управління виступають люди, установи, державні й недержавні органи й організації.

Об’єктом соціального управління є соціальна система, що управляється, елементами якої є соціальні групи, люди, суспільство, що взаємодіють між собою з приводу реалізації загальних і особливих інтересів.

Об’єкт управління впливає на суб’єкт управління. Їх взаємодія утворює третій елемент системи управління, про який вже йшлося – зв’я­зок між ними.

Види соціального управ­ління:

- За сферою суспільного життя: соціально-економічну, соціально-культурну і соціально-політичну сфери управління.

- За спрямованістю управлінської діяльності вчені виділяють такі види управління, як внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє управління здійснюється всередині самого апарату відповідного органу управління, а зовнішнє управління спрямоване на впорядкування іншої системи.

- Залежно від об’єкта можна виділити такі види управління: управління суспільством; управління певною сферою суспільного життя; управління відповідною галуззю; управління окремим підприєм­ством, установою, організацією, господарським об’єднанням.

- Оскільки в управлінні основну роль відіграє суб’єкт, який здій­снює управлінський вплив, від якого залежить впорядкування систем, то основним критерієм класифікації управ­ління на види є специфіка саме суб’єкта управління. Відповідно до цієї класифікації розрізняють управління державне і суспільне (громадське), а також приватне, сімейне.

Суть суспільного управління полягає в тому, що воно здійсню­ється недержавними організаціями, які не мають владних повноважень, а отже, використовують у процесі управлінського впливу переважно переконання, на відміну від державного управ­ління, де державні органи з метою управління використовують примус.

Соціальне управління – це безперервний процес упорядкувального впливу на суспільні відносини, який складається із окремих циклів, що постійно повторюються. Кожен цикл включає в себе операції, що називаються стадіями управлінського циклу або етапами.

Державне управління – підзаконна юридично-владна форма державної діяльності виконавчо-розпорядчого характеру, що здійснюється органами державної влади і спрямована на організацію виконання законів, практичне виконання завдань і функцій держави по керівництву сферами життя.

8. Поняття та види функцій управління

Виділяються такі види функцій, як функції-операції, функції-завдання, функції-методи. Функції-операції та функції-завдання характеризуються як функції системи управління або процесу управ­ління. Вони проявляються у всіх системах, що управляються, і відобра­жають форму управлінської діяльності (операції) або є специфічними і відображають зміст цієї діяльності (завдання).

Найбільш вдалим є поділ функцій на загальні (основні), які властиві всій системі управління, пронизують всі її ланки і підсистеми, та особливі (спеціальні), які вла­стиві лише тій чи іншій підсистемі або відповідному виду управління. Виділяють допоміжні (обслуговуючі) управлінські функції.

Загальні функції управління – це універсальні види (напрями) діяльності суб’єктів.

Пла­нування – полягає у визначенні мети, напрямків розвитку соціальної системи, конкретних завдань та шляхів і засобів їх реалізації.

Прогнозування - Здійснюючи функцію прогнозування, суб’єкт управ­ління заздалегідь передбачає, оцінює можливості і наслідки своїх управ­лінських дій. Функція прогнозування звернена в майбутнє, бо саме із прогнозів, які передують плану й охоплюють навіть ті явища, які можуть бути і незаплановані, врахо­вують можливі наслідки функціонування системи, можна дізнатися, як буде розвиватися даний об’єкт управління.

Регулювання - ця функція забезпечує нормальну життєдіяльність і розвиток системи відповідно до заданих умов і конкретних завдань. Приймаючи відповідне управлінське рішення, суб’єкт управління не в змозі передбачити всі обставини, які можуть вплинути на його виконання, а це означає, що необхідно виявляти недоліки, вживати додаткові заходи, коригувати це рішення. Саме тут основну роль і відіграє функція регулювання.

Керування - Керування як особливий вид діяльності суб’єктів соціального управління спрямоване на вдосконалення дій, явищ і виражається у формі рекомендацій, про­веденні нарад, бесід, зборів, інструктажів тощо.

Організація - такий вид управлінських дій, який пов’язаний з формуванням системи, що управляє, і системи, яка управ­ляється.

Ко­орди­нація - узгодження, впо­рядкування діяльності. Саме координація покликана забезпечити правильне співвідношення різних участків, суб’єктів.

Контрольна. Контроль охоплює всі сторони діяльності об’єктів, що управляються, процес планування, координації, керування тощо, являючи собою постійний нагляд за впорядкованістю системи, що управляється, за її станом.

9. Методи соціального управління

Метод – це “спосіб досягнення певної мети, вирішення конкретного завдання”. За характером впливу методу на психіку людей поділяв їх на

- методи переконання - сукуп­ність способів, засобів, які систематично використовуються суб’єктами управління, забезпечують необхідну поведінку об’єктів у сфері соці­ального управління без застосування примусу.

- методи примусу - це сукупність способів, засобів обов’язкового забезпе­чення належної поведінки об’єктів управління. Це зовнішній психоло­гічний або фізичний вплив на волю суб’єкта, який не виконав управлін­ську команду.

За характером впливу на систему, що управляється

- методи прямого – є методами владних приписів. Вони характеризуються тим, що суб’єкт управління впливає на об’єкт управління шляхом категоричних приписів, які є обов’язко­вими для виконання, тому ці методи у літературі отримали назву адмі­ністративних.

- непрямого - це такі прийоми управлінської діяльності, які використовуються суб’єктом управління з метою до­сягнення певних результатів шляхом такої зміни зовнішнього середо­вища, яка спонукає об’єкт вчинити дії, що відповідають меті управ­ління.

За змістом

- методи прямого регулювання це такі управлінські прийоми, в основі яких лежить вплив на об’єкт через правові норми.

- організаційні методи не регламентовані нормами права і до них належить: виїзд керівника на місце і ознайомлення там зі станом справ, проведення особисто інструк­тажу для виконавців, бесід з підпорядкованими тощо.

- методи економічного стимулювання економічним мето­дам, тобто таким прийомам управлінської діяльності, при яких мета управління досягається за допомогою стимуляторів економічного характеру, які зумовлюють матеріальну зацікавленість об’єкта управ­ління.

- технічні методиВ основі технічних методів, лежить побудова математичних моделей і використання складних електронно-обчислювальних машин

10. Процес соціального управління, його стадії

Процес соці­ального управління це сукупність самостійних, послідовних етапів або стадій, у процесі яких здійснюється цілеспрямований упорядкувальний вплив на суспільні відносини.

Стадії процесу соціального управління:

1. як підготовка і при­йняття управлінського рішення

2. виконання управлінського рішення

3. пе­ревірка виконання управлінського рішення

- Від чітко оформленого, логічно правильно побудованого, реального для вико­нання рішення залежить і належне його виконання і в той же час здій­снення перевірки виконання.

До прийняття рішення проходить збір і аналіз усієї інформації, що дає уявлення про проблему, яку необхідно вирішити шляхом прийняття управлін­ського рішення, оскільки воно є дієвим лише тоді, коли повною мірою відображає закономірність існуючих процесів суспільного життя, об’єктивне, перевірене практикою.

Коли у суб’єкта управління склалося повне уявлення про про­блему, яку необхідно вирішити, він починає розробляти різноманітні варіанти рішень. Хоча варіанти рішень різноманітні, але, як правило, вони завжди підпорядковуються загальній меті – підтримці та впоряд­куванню об’єкта, що управляється, або його розвитку. Серед багатьох варіантів рішень вибирається найбільш доско­налий, корисний і цінний. (2,3 стадії…)

11. Контроль як функція управління та заключна стадія управлінського процесу

Незалежно від того, який метод управління використовується для здійснення завдань і функцій, що стояли перед суб’єктами управ­ління і містилися в управлінському рішенні, об’єктивно необхідним є контроль, сутність якого можна звести до перевірки виконання об’єк­том управління зазначених приписів. У даному випадку контроль проводиться після виконання рішення. На відміну від контролю, який здійснювався на інших стадіях управлін­ського процесу, контроль, як заключна його стадія, має певні переваги, зокрема, у даному випадку контроль не затягує процедуру прийняття рішення, тобто не є перешкодою управлінського впливу, бо тут рішення уже виконане. Після здійснення контрольних дій у суб’єкта управління складається повне уявлення про об’єкт управління, про недоліки виконання рішення, про існуючі порушення. Контроль у да­ному випадку відіграє не лише попереджувальну роль, тобто є не тільки лише засобом попередження правопорушень, а й виконує правозасто­совчу функцію, бо проводиться після перевірки виконання управлінсь­кого рішення, після вчинення відповідних дій, які мають ознаки право­по­рушення, а отже суб’єкт управління може застосувати відповідні санкції до об’єкта. Але цей контроль має і певні негативні риси, бо часто він проводиться пізно, що не дає змогу своєчасно виявити і усунути недоліки, і він стає лише засобом попередження нових порушень.

12. Управлінські відносини і їх види

Відносини у сфері ФД, які не опосередковані рухом грошових ресурсів є управлінськими. За допомогою них упорядковуються фінансові правовідносини, шляхом встановлення певних податків і зборів, правового режиму доходів бюджету, пільг.

Види: 1) за формою вираження: правові і організаційні; 2) за характером поведінки суб’єкта: дисципліні та ініціативи; 3) за способом взаємодії суб’єкта та об’єкта: відносини субординації та координації; та вертикальні і горизонтальні.

13.

Поиск по сайту: