Особливості навчання обдарованих і невстигаючих учнів

Обдаровані учн і та учні, які з різних причин відстають у навчанні, потребують особливої уваги і зусиль педагога. Найчастіпіе вчитель звертає більше уваги на навчання та виховання проблемних важковиховуваних дітей, ніж на тих, хто належить до категорії обдарованих. Серед здібних дітей, на думку російського психолога Миколи Лейтеса, необхідно виділити такі категорії: 1) діти з раннім розвитком інтелекту; 2) діти з яскравим виявом здібностей до окремих наук і видів діяльності; 3) діти з потенційними ознаками обдарованості. Обдаровані діти наділені і звичайними якостями, при­таманними всім, серед яких вони вирізняються унікальни­ми інтелектуальними та емоційно-мотиваційними особли­востями. Унікальні особливості можуть як сприяти, так і пере­шкоджати розвиткові спеціальних здібностей дитини. Наприклад, пізнавальний інтерес, прагнення до попіуку логічних відповідей, гнучкість і винахідливість мислення можуть характеризувати учнів, які з інтересом ставляться до навчання, володіють критичним мисленням і не марну­ють часу на уроках. Водночас ці якості можуть бути вла­стиві дітям, які не виявляють інтересу до шкільних занять. Для їх навчання потрібні спеціальні методики, програми прискореного розвитку, позакласні навчальні заходи, а також навчальні плани, ш,о доповнюють шкільну програму. Діяльність учителя має орієнтуватися на забез­печення вищого рівня навчання; організацію занять за спеціальними планами, використання індивідуальних завдань і методик; удосконалення навчального плану з урахуванням здібностей дітей. Розвиток обдарованих дітей відбувається по-різному. Умови масової ніколи рідко сприяють цьому, оскільки основні зусилля вчителів зосередясені на заняттях з діть­ми, які з труднощами опановують шкільну програму. Це часто зумовлює вирівнювання за рівнем здібностей обдаро­ваних дітей з їх однолітками.

Робота вчителя з обдарованими дітьми має ґрунтувати­ся на взаємодії зі пікільним психологом. Головне завдання педагога полягає у виявленні обдарованих учнів і створен­ні необхідних умов для їх навчання, стосунків з однолітка­ми. За необхідності вчитель повинен звернутися до поза­шкільних закладів, в яких працюють з обдарованими діть­ми. Байдужість до розвитку здібностей обдарованих учнів недопустима, як і надмірні перевантаження, які можуть спричинити зникнення у дитини інтересу до навчання і деформувати пізнавальні потреби. Не варто заохочувати обдарованого школяра до змагання, прагнення «обганяти» ровесників, бо це може стимулювати розвиток нездорових амбіцій тощо.

Наслідком відставання в учінні, коли за відведений час школяр не може оволодіти передбаченими навчальною програмою знаннями, уміннями та навичками, є неуспіш­ність, яка має педагогічні, психологічні, нейрофізіологіч­ні причини.

Педагогічні причини неуспішності зумовлені непра­вильною діяльністю педагогів, батьків і поведінкою учнів. У діяльності вчителя їх проявами є відсутність диференці­йованого підходу до дітей, незнання і нерозуміння вихо­ванців, невміння їх стимулювати, використовувати для активізації їхньої діяльності методи навчання. Непра­вильна діяльність батьків характеризується відсутністю любові до своїх дітей, турботи про них. Причиною неус­пішності є і самі діти, які неінтенсивно і неефективно на­вчаються, недостатній розвиток їхньої емоційно-вольової сфери, фрагментарність знань, нерозвиненість мотивації, недостатня сформованість способів навчально-пізнаваль­ної діяльності.

До нейрофізіологічних причин неуспіпіності належать функціональна слабкість вищої нервової діяльності, дис­функції мозку, порушення слуху, мови, зору.

Учитель не завжди може вчасно виявити причини неуспіпіності, знайти способи допомоги піколяреві, який має проблеми в навчанні. Нерідко він застосовує дисциплі­нарні, а не психологічно обґрунтовані впливи {карає дітей, змушує їх більше часу віддавати навчанню). Школярі не знають, як підвиш,ити ефективність своїх навчальних ста­рань, що зумовлює появу нових ускладнень, взагалі пере­стають навчатися.

Коректна поведінка педагога за таких умов передбачає:

а) діагностування причин неуспішності;

б) визначення типу навчальної діяльності школяра;

в) виявлення позитивних сторін особистості у навчаль­ній діяльності;

г) складання програми допомоги учневі із залученням До її реалізації батьків;

ґ) консультування батьків з проблеми керівництва самостійною діяльністю школяра;

д) використання вправ, що зміцнюють емоційно-вольо­ву сферу, розвивають пізнавальні процеси;

є) формування адекватної самооцінки і потреби у рефлексії (відстеження перебігу розумової діяльності, усвідомлення труднощів);

є) взаємодію психолога і вчителя, спрямовану на ви­значення і підвищення статусу дитини у класі;

ж)пошук компенсаторних моясливостей школяра зав­дяки зміні мотивації учіння, ставлення до школи 1 виконання ролей.

Одним із напрямів диференціації навчання є робота вчителя з обдарованими та відстаючими учнями. При цьому він повинен враховувати їхні інтелектуальні та емоцій­но-мотиваційні особливості, сприяти розвитку їхніх здіб­ностей.

Знання причин труднош;ів у навчанні відстаючих шко­лярів допоможе педагогу і психологу виробити індивіду­альний стиль діяльності задля забезпечення очікуваних пізнавальних результатів.

Поиск по сайту: