Види і облік утримань із заробітної плати

Оплата праці (заробітна плата) – це винагорода в грошовій або натуральній формі, яка повинна бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за виконану ним роботу. Розмір цієї винагороди визначено трудовим договором між працівником і власником або уповноваженою ним особою.

Однак витрати підприємства, пов’язані з використанням найманої робочої сили, не обмежуються тільки виплатою заробітної плати працівникам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством і включені до його облікового складу. З одного боку, підприємство для виконання певних робіт за потребою може залучати фізичних осіб (що не перебувають у трудових відносинах з підприємством і, відповідно, не включені до його облікового складу) й оплачувати їхню працю за договорами цивільно-правового характеру. З іншого боку, крім власне заробітної плати, працівникам можуть виплачувати різні види надбавок і доплат, премій, компенсацій тощо. Крім того, деякі види компенсаційних виплат, що фінансує держава або відповідні фонди, виплачують громадянам через підприємства, на яких вони працюють. У свою чергу, підприємство зобов’язане утримувати із заробітної плати працівників прибутковий податок і збори (внески) на пенсійне та всі види соціального страхування, а також деякі інші суми, встановлені законодавством або угодою між працівником і роботодавцем [7, стр. 412].

Отже, між підприємством і його працівниками постійно здійснюються розрахунки, більшість з яких пов’язані з оплатою праці. Як і будь-які інші господарські операції, ці розрахунки повинні бути відображені в бухгалтерському обліку.

Бухгалтерський облік операцій, пов’язаних з оплатою праці, досить простий. Їх нарахування відповідно до Інструкції №291відображають за кредитом рахунку 66 “Розрахунки з оплати праці”, який має лише два субрахунки:

· субрахунок 661 “Розрахунки за заробітною платою”;

· субрахунок 662 “Розрахунки з депонентами”.

Невелика кількість субрахунків дає можливість зацікавленим підприємствам відкривати субрахунки (а не рахунки третього порядку), що відповідають окремим видам виплат. Така зацікавленість може виникнути в підприємств, які мають складні системи оплати праці, або керівників (власників), для яких інформація про виплати в розрізі їх окремих видів становить постійний інтерес. У підприємств, які для обліку витрат використовують одночасно рахунки класів 8 і 9, потреби “дробити” рахунок 66 немає, оскільки відповідну диференціацію за видами виплат здійснюватимуть на субрахунках рахунку 81 “Витрати на оплату праці” [1]:

· субрахунок 811 “Виплати за окладами й тарифами”;

· субрахунок 812 “Премії та заохочення”;

· субрахунок 813 “Компенсаційні виплати”;

· субрахунок 814 “Оплата відпусток”

· субрахунок 815 “Оплата іншого невідпрацьованого часу”;

· субрахунок 816 “Інші витрати на оплату праці”.

У бухгалтерському обліку нарахування виплат, пов’язаних з оплатою праці, відображають за кредитом рахунку 66 “Розрахунки з оплати праці” і дебетом рахунків витрат. При цьому рахунок, що дебетують, залежить тільки від того, до якої категорії належить працівник і у зв’язку з чим призначено виплату. У таблиці за №1 наведено бухгалтерські записи з нарахування сум виплат різним категоріям працівників підприємства.

Отже, для підприємства будь-які виплати, пов’язані з оплатою праці – це практично завжди витрати, але витрати різних категорій:

· витрати поточного періоду (рахунки класів 8 і 9);

· витрати, що підлягають амортизації (рахунок 15);

· витрати майбутніх періодів (рахунок 39);

· витрати, відображені в обліку та звітності раніше (рахунок 47).

Утримання із заробітної плати — це податки, які утримуються з суми доходу яка виплачується працівнику, проте їх перерахування до відповідних бюджетів покладено на плечі роботодавця.

Суми, які утримують із заробітної плати працівників, можна умовно об’єднати у три групи:

· податки, збори, обов’язкові платежі;

· інші суми, що утримують у випадках, установлених законодавством;

· суми, що утримують у випадках, передбачених угодою між працівником і підприємством.

Усі ці суми визначають розрахунковим шляхом з огляду на базу, встановлену законодавством. Результати розрахунку фіксують у розрахунковій або розрахунково-платіжній відомості (мал. 1), які в цьому випадку виконують функцію первинних документів.

Мал.1. Розрахунково-платіжна відомість

Певні суми можуть утримуватися із заробітної плати працівника на користь підприємства або третіх осіб у випадках, установлених законодавством.

Обов’язкових податків із зарплати в нашій країні утримується два:

• ЄСВ — сума, яку працівник зобов’язаний сплатити до відповідних фондів, розглянуті вище, з будь-якого одержуваного на підприємстві доходу. Розмір цього податку має два значення 3,6 % і 2 %. Перша ставка застосовується до всіх доходів, що виплачуються працівникові на підприємстві, крім лікарняних, а друга, відповідно, тільки до суми оплати лікарняного листа.

• Податок на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) — податок, що стягується з доходів фізичних осіб та надходить у місцевий бюджет міста, селища, загалом, того місця де зареєстроване підприємство. Якщо говорити про зарплату, одержуваної громадянами України, то його ставка буде дорівнювати 15 %.

Досить часто утримання із заробітної плати здійснюють за бажанням самого працівника для погашення його заборгованості перед підприємством (наприклад, за отриманою позичкою) або перед третіми особами (наприклад, для погашення суми товарного кредиту або для виконання зобов’язань перед страховими організаціями). Обов’язковим документом у цьому разі є заява працівника, складена в довільній формі. Деякі встановлені законодавством утримання (наприклад, ті самі аліменти) також можна здійснювати на підставі заяви працівника.

Поиск по сайту: