Розділ 6. Основні напрями міжнародної інформаційної політики Європейського Союзу

Основні напрямки в політиці інформації та комунікації ЄС такі:

1) Створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи ЄС;

2) Переслідування цілей інформаційної політики через її представництва, офіси і створення інформаційних і документаційних центрів у співпраці з національними і регіональними авторитетами;

3) Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі, який є головним джерелом інформації для більшості громадян;

4) Постачання інформації, пристосованої до культур і мов різних країн чи навіть цілих регіонів.

Надання інформаційних послуг у галузі науки і технології з використанням електронної техніки розглядається як головний рушій розвитку науки та виробництва у Європі. Планується розвиток, стимулювання і кооперування інформаційного обслуговування в тих секторах ринку, які набули стратегічного значення. КЄС насамперед повинна підтримувати експериментальні проекти і виявляти специфічні сегменти інформаційного ринку. Ці експериментальні проекти розробляються разом із користувачами інформаційних послуг та їх постачальниками.

Європейський союз з 1994 р. визначив задачу побудови інформаційного суспільства як одну з найпріоритетніших. Сьогодні досягнуто значних успіхів у реалізації Плану дій (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council. May, 1994), який охарактеризував стратегію руху Європи до інформаційного суспільства:

· успішно розпочато лібералізацію телекомунікаційного сектору;

· зроблено кроки у бік забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку;

· сформульовано план дій у галузі освіти;

· надано підтримку європейській індустрії виробництва інформації, яка, як очікується, створить додатково близько 1 млн робочих місць протягом наступних 10 років;

· успішно втілено програми наукових розробок.

Європейська Комісія стала важливим інструментом розроблення загальних правил, необхідних для переходу до глобального інформаційного суспільства. Було оголошено про ініціативу (з 2000 р.) під назвою «Електронна Європа», націлену на прискорення трансфор­мації європейського індустріального суспільства в інформаційне. Ключові цілі ініціативи, що стала головним елементом стратегії Еврокомісії з модернізації європейської економіки, такі:

– кожній школі, кожному підприємству, кожному громадянинові забезпечити вихід в онлайнове середовище;

– підтримувати поширення європейської культури через створення цифрової літератури, фінансування і розвиток нових ідей;

– гарантувати соціальну спрямованість інформаційного суспільства, сприяти зростанню довіри громадян до держави і зміцнення соціальної злагоди.

Розділ 7. Характеристика стратегічних документів ЄС з розвитку інформаційного суспільства у Європі («Електронна Європа», “Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС”, «і2010», «Біла книга», 2006)

Ініціативу «Електронна Європа» започаткувала Європейська Комісія в грудні 1999 року та підтримала Європейська Рада в Лісабоні в березні 2000 року. Ухвалений пізніше документ — «Електронна Європа — інформаційне суспільство для всіх» — становить частину так званої «Лісабонської стратегії», згідно з якою до 2010 року економіка Європейського Союзу має стати найконкурентнішою і найдинамічнішою в світі. На шляху до «електронної Європи» ініціатива визначила такі ключові цілі:

– привести цифрові технології та інтернет до кожного громадянина, в кожну оселю, школу, підприємство та державну установу;

– подолати цифрову «неписьменність» у Європі через культуру підприємництва, відкриту до застосування нових інформаційних технологій;

– забезпечити соціальну лояльність інформаційного суспільства.

Щоб виконати ці завдання, Комісія ухвалила в травні 2000 року план дій «Електронна Європа 2002», а в червні його затвердила Європейська Рада у Фейрі (Португалія). Головні заходи мали на меті заохочувати користування інтернетом, робити його дешевшим, швидшим та безпечнішим і залучати до цього людські й фінансові ресурси.

У червні 2001 року додався план дій «Електронна Європа+» для країн-кандидатів, а в червні 2002 року Європейська Рада в Севільї (Іспанія) ухвалила вже наступний план дій — «Електронна Європа 2005».

У 2005 році було переглянуто Ліссабонську стратегію та розроблено програму в сфері інформації під назвою «і2010». Щодо позицій цієї програми, то вони включали: 1) завершення формування єдиного європейського простору, сформувати відкритий ринок для інформаційних продуктів та послуг; 2) посилення інновацій та зростання інвестицій у дослідженні інформаційно-комунікативних технологій задля економічного зростання та покращення умов праці; 3) досягнення повністю сформованого всеохоплюючого інформаційного суспільства.

У 2006 році було створено так звану «Білу книгу», метою якої було об’єднати зусилля національних, регіональних та локальних владних структур країн-членів ЄС, європейських політичних партій, громадянського суспільства задля процвітання, солідарності та безпеки в умовах глобалізації. Було включено 5 сфер для співпраці:

1) визначення спільних принципів і норм інформаційної та комунікаційної діяльності в рамках європейського регіону;

2) збільшення повноважень громадянського суспільства, що надасть можливість більш широкого доступу до урядової інформації та впливати на політичні рішення;

3) тісна співпраця з представниками мас-медіа та інформаційно-комунікаційного сектору;

4) вивчення європейської громадської думки щожо побудови інформаційного суспільства;

5) розробка спільних підходів до реалізації європейської політики інформаційного суспільства.

З початку 1994 року Європейський союз поставив завдання розвитку суспільства знання в число найбільш пріоритетних. Європейська Рада доручила групі видатних осіб підготувати розгорнуту доповідь про інформаційне суспільство, забезпечену конкретними рекомендаціями. Доповідь підлягала розгляду на сесії Європейської Ради, яка повинна була відбутися 24-25 червня 1994 року на о. Корфу. Відповідний документ «Рекомендації Європейській Раді: Європа і глобальне інформаційне суспільство» став згодом відомий як «Доповідь Бангеманна», по прізвищу комісара ЄС Мартіна Бангеманна, що очолив групу його авторів. У доповіді містився заклик до лібералізації регулювання телекомунікаційного господарства в Європі з метою підвищення його ефективності і конкурентоспроможності.

Поиск по сайту: