Аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами

Під час аналізу фактичну середньооблікову кількість працівників у цілому і за окремих категоріях порівнюють з плановими даними та даними за попередній період, знаходять абсолютні відхилення і причини змін кількості. Вивчають також можливі зрушення у структурі працюючих і дають оцінку стану загальної забезпеченості підприємства робочою силою.

Після цього слід докладно проаналізувати забезпеченість кадрами окремих виробничих підрозділів та якісні показники наявної робочої сили. При цьому особливу увагу треба при­діляти показникам кваліфікаційного рівня робітників, стажу роботи, професійному складу.

Із питанням забезпечення робочою силою тісно пов'язане питання закріплення кадрів на підприємстві. При цьому вивчають загальні показники прийняття та звільнення робітників і служ­бовців, розраховують коефіцієнти обороту, змінюваності та плин­ності кадрів. Треба звернути увагу і на зворотне явище — недостатній обо­рот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється при­родне оновлення складу кадрів підприємства чи установи. Слід також зазначити, що пристойні показники руху кадрів у цілому на підприємстві можуть приховувати серйозні недо­ліки з оновленням кадрів в окремих його підрозділах.

Аналіз використання робочого часу. Кількісною характери­стикою використання робочої сили є показники тривалості ро­бочого часу. Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту підприємства з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів, як:

- кількість вихідних і святкових днів;

- кількість днів чергової відпустки;

- інші види відпусток, передбачених законодавством;

- кількість днів непрацездатності;

- неявка на роботу з дозволу адміністрації;

- прогули;

- інші.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі фактори:

- величина нормативного робочого тижня;

- час простою упродовж дня, зафіксований в обліку;

- час понадурочної роботи (збільшує величину показника);

- час інших скорочень робочого дня, передбачених законо­давством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо).

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, а також порівнюють їх із аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. При цьому слід звернути особливу увагу на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини:

- неявка на роботу з дозволу адміністрації;

- прогули й цілодобові простої;

- внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку;

- облікований брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути знач­но більшими. Вони спричиняються недоліками в організації виробництва й управління, простоями устаткування через його несправність, відсутність на робочому місці сировини, матеріалів, інструменту та інших ресурсів, низькою трудовою дисципліною. Втрати робочого часу пов'язані також із непродуктивною робо­тою, тобто:

- випуском бракованої продукції, яка не фіксується в обліку;

- випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей (некомплектне виробництво);

- списанням на збитки загублених або вкрадених деталей;

- несанкціонованим виробництвом іншої "лівої" продукції.

Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фак­тично відпрацьований час, адже наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями.

Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої робітників можна знайти за допомогою побічних розрахунків або вибіркових спостережень і опитувань робітників.

За результатами аналізу необхідно розробити заходи, спря­мовані на скорочення втрат робочого часу і пов'язані з ним непродуктивні виплати заробітної плати. При цьому особливу увагу слід звернути на поліпшення обліку внутрішньозмінних втрат робочого часу.

Аналіз продуктивності праці. Показники продуктивності праці характеризують якісний бік використання робочої сили на підприємстві. Продуктивність праці визначають двома способами: кількістю продукції, випущеної за одиницю робочого часу, та кількістю часу, витраченого на виготовлення одного виробу. Останній по­казник називають трудомісткістю продукції.

Продуктивність праці визначають як у натуральному, так і у вартісному вираженнях. Натуральні вимірники використовують там, де виробляють один вид продукції або кілька дуже схожих виробів. Грошовий вимірник має більш універсальний характер і може бути використаний на будь-якому підприємстві, в галузі тощо.

Аналіз розпочинають з оцінки виконання плану з виробітку одного працівника у вартісному вираженні. Потім порівнюють показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з показниками за минулий період, з показниками споріднених підприємств.

Від цього загального показника продуктивності праці слід перейти до більш деталізованих показників, таких як виробіток одного робітника, виробіток одного основного робітника тощо.

На наступному етапі проводять аналіз основних факторів, що впливали на загальний показник продуктивності праці. Вирішальним фактором є виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залежить від факторів використання робочого часу і середньогодинного виробітку одного робітника. Останній по­казник формують насамперед фактори технічної оснащеності праці, технології, кваліфікації робітників, інтенсивності праці та ін. Завертають аналіз підрахунком резервів зростання про­дуктивності праці та опрацюванням заходів з їх реалізації.

22. Аналіз складу, структури й технічного стану основних фондів

При аналізі основних фондів насамперед треба визначити їхню середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому слід зіставляти темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні.

Основні фонди підприємства поділяють на виробничі й невиробничі основні засоби. Перші включають основні засоби основного виду діяльності (промисловості) та інших галузей народного господарства. Основні засоби основної діяльності складаються з будівель і споруд, устаткування, інструменту та інших основних фондів.

Аналізуючи склад основних виробничих фондів, їх слід поділити на активні й пасивні, визначивши частку кожної групи. Треба ретельно вивчити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу займає підприємство і наскільки доцільно її використовує.

Інвестиційну діяльність підприємства можна оцінити, вивчивши суми залишків незавершених капітальних вкладень і устаткування, які числяться на бухгалтерському балансі (форма № 1), можна також поцікавитись, за рахунок яких коштів вони здійснюються (форма № 3, розділ 4 річного звіту), нарешті, чи є у підприємства довгобуд, якої він давності тощо.

Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних розділу І активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років. Як допоміжні можна застосовувати коефіцієнти вибуття, оновлення основних засобів, показники вікового складу устаткування. Повсюдне погіршення цих показників свідчить про серйозні проблеми з оновленням устаткування на підприємствах країни, відсутністю коштів для фінансування цих потреб. До того ж спрацьовані основні засоби зумовлюють застосування застарілих технологічних процесів, що спричиняє неконкурентоздатність продукції більшості підприємств.

Розглядаючи рівень спрацювання основних засобів, мають на увазі насамперед їх фізичний знос. Проте не слід забувати ще й про моральне старіння фондів, яке набагато погіршує становище.

Поиск по сайту: