Аналіз забезпеченості й використання матеріальних ресурсів на п-ві

Загальна оцінка виконання плану матеріально-технічного процесу.Обов'язковою умовою стійкого виробничого процесу є своєчасне і повне забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами. Цими питаннями на підприємстві займається спеціальний підрозділ — відділ матеріально-технічного постачання, складські й транспортні служби. Значну увагу приділяють цьому плановий і технічний відділи, головні адміністратори підприємства. У процесі аналізу необхідно дати оцінку, наскільки підприємство було в цілому забезпечене необхідними основними й допоміжними матеріалами, комплектуючими виробами, паливом та електроенергією тощо. Слід з'ясувати причини і визначити винних осіб, якщо у будь-яких позиціях викривалися факти недопостачання, які шкодили процесу виробництва. Однією з причин може бути недбале складання плану постачання, внаслідок чого мають місце пропуски потрібних матеріалів, а отже, не робляться відповідні замовлення постачальникам. Водночас допускаються прорахунки в обсягах потреби і термінах постачання. За допомогою аналізу слід з'ясувати, де провина постачальників матеріалів, а де недогляд якогось працівника підприємства.
Після цього треба проаналізувати якість придбаних матеріалів, комплектність постачання і дотримання передбачених угодами термінів виробництва та ритму. Треба взяти до уваги, що повне та якісне постачання значною мірою залежить від своєчасності укладання договорів і старанного відпрацювання всіх умов і зобов'язань. Це дає змогу уникнути багатьох непорозумінь і прикростей. Мета аналізу — показати, як на підприємстві налагоджено контроль за виконанням договірних умов постачальниками, які заходи вживались у разі затримок чи інших порушень у поставках, наскільки оперативно реагує підприємство на ті чи інші відхилення.
Певним показником у цій справі можуть бути суми штрафних санкцій, які подало підприємство своїм постачальникам для покриття збитків внаслідок порушень постачання. Доречно вивчити і "коефіцієнт корисної дії" цих санкцій, якість юридичного обґрунтування і супроводження. Взагалі юридичний бік процесу постачання, юридична підтримання договірних стосунків — дуже важлива справа, яка потребує окремої оцінки при аналізі.

Аналіз складських запасів матеріальних ресурсів. Певна неритмічність, а також недопостачання можуть бути повністі або частково нейтралізовані за допомогою складських запасі матеріалів та інших ресурсів. Отже, такі запаси виконують функцію амортизатора в постачанні. При аналізі дається оцінка загальної величини складських запасів, динаміки їх залишків, комплектності, наявності непотрібних і зіпсованих матеріалів та сировини. Як критерій при аналізі використовують нормативи, що розраховуються за групами і окремими видами матеріалів або сировини. Нормативі мають не тільки грошове, а й натуральне (дні запасу) вираження.
Незаповнення нормативів може спричинити неритмічність виробництва, навіть його тимчасові зупинки. Зайві запаси, або понаднормативні залишки, також небажані, оскільки потребують додаткових приміщень і фінансових ресурсів.
Основними причинами відхилень від нормативів є:
• зміна суми вступних складських запасів для виробництва;
• відхилення, пов'язані з надходженням ресурсів на підприємство;
• зміна обсягів випуску продукції.
• зміна норм витрат ресурсів на виробництво окремих видів, продукції;
• асортиментно-структурні зрушення у виробництві;
• недоліки в плануванні, обліку і зберіганні сировини й матеріалів;
• прорахунки в обчисленні нормативів тощо.
Аналіз завершують розробкою заходів щодо оптимізації рівня складських запасів, поліпшення стану їх зберігання і ліквідації понаднормативних запасів.

Аналіз використання матеріальних ресурсів. Аналіз використання матеріалів здійснюється за допомогою узагальнюючих показників матеріаломісткості або зворотного до нього показника матеріаловіддачі. Ці показники можна розрахувати в цілому для всієї товарної продукції, а також для окремих виробів. Слід вивчити зміну цього показника в динаміці та в порівнянні з іншими підприємствами, врахувати галузеві особливості формування витрат. І нарешті, концентрують увагу на пошуків причин зміни цих показників і можливих резервів економії. В процесі аналізу використовують як допоміжні показники рівня відходів і браку продукції, коефіцієнт корисного використання сировини, норми витрат матеріалів, палива, енергії на окремі вироби. Аналіз виконання норм витрат матеріалів та інших ресурсів є безперечно головним питанням цієї теми. Досліджуючи зміну норм витрат матеріальних ресурсів, слід урахувати, що основними причинами, які зумовлюють поступове їх зниження, є:
а) конструктивне поліпшення виробів, у тому числі спрощення;
б) вдосконалення технології виробництва;
в) повторне використання відходів виробництва;
г) коригування рецептур;
ґ) зменшення частки кінцевого браку продукції;
д) зміна якості матеріалів (сировини), що споживається, а також продукції, що виробляється;
е) інші.
Під час аналізу слід оцінити обґрунтованість норм, своєчасність їх перегляду. Сучасне нормативне господарство — важлива умова для ощадливого використання ресурсів. Тому прискіпливий аналіз якості норм і засад їх формування дає змогу запобігти зайвим затратам ресурсів І тим самим істотно поліпшує ефективність роботи підприємства.
При проведенні аналізу дуже часто зустрічаються факти заміни матеріалів..
Аналіз може виявити випадки, коли деякі допоміжні матеріали зовсім не використовують у процесі виробництва. Причинами такого явища можуть бути недостача цих матеріалів або суттєвий брак часу під час виробництва.

24. Аналіз витрат на виробництво продукції
Собівартість продукції — це виражена в грошовій формі сукупність витрат на виробництво та реалізацію продукції. Розрізняють виробничу собівартість продукції, собівартість усього товарного випуску та окремих видів продукції. За впливом на собі­вартість обсягу виробництва розрізняють змінну та фіксовану частини собівартості продукції.
Під час аналізу звичайно використовуються такі показники:

• валові витрати;
• виробнича собівартість товарної продукції;
• витрати на 1 гривню товарної продукції;
• собівартість окремих видів продукції.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:
1) оцінювання виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;
2) вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових за статтями, а також за окремими видами і групами продукції;
3) виявлення резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Для аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансові результати (розділ 11) і звіту підприємства з праці. Залучають також планові та звітні калькуляції з окремих видів продукції та відповідні дані бухгалтерсь­кого обліку.

25.Оцінка виконання плану
із собівартості продукції
План із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понадпланове зниження собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції (З), який обчислюється так: В=С:Т
,
де С — виробнича собівартість товарної продукції;
Т — вартість товарної продукції в цінах реалізації.
Цей показник одночасно може певною мірою виконувати роль показника рентабельності виробництва.. Проте він також залежить від:
— структури та асортименту вироблюваної продукції;
— рівня цін на продукцію даного підприємства.
Особливих пояснень потребує фактор асортиментно-структур­них зрушень, дія якого проявляється тоді, коли рівень витрат на окремі види продукції неоднаковий.
Для визначення впливу кожного із зазначених факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. товарної продукції порівняно з планом застосовують спосіб ланцюгових підстановок.

26. Аналіз витрат за елементами
і статтями витрат
Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат. Елементні витрати — це однорідні за складом витрати підприємства. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші грошові витрати (табл. 8.2). Аналіз витрат за елементами витрат дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва).
У табл. 8.2 наведено дані за статтями витрат. Аналіз звичайно починають з оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат. При цьому слід ураховувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть бути наслідком дії одного і того самого фактора. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на заробітну плату, але підвищити певною мірою витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

Ще один комплексний фактор — збільшення купованих виробів і напівфабрикатів. Він збільшує суму відповідних матеріальних витрат, а це обов’язково веде до зниження витрат на заробітну плату, відрахувань на соціальне страхування, зменшує витрати на сировину та матеріали й, імовірно, за іншими статтями. Отже, негативні відхилення за одними статтями не можна розглядати завжди ізольовано від позитивних відхилень за іншими статтями. Природно, це ускладнює аналіз за статтями витрат. Але дія таких комплексних факторів має місце не дуже часто. Звичайно відхилення за кожною статтею собівартості спричиняють поодинокі фактори, які не виходять за межі даної статті.
Після вивчення загальної картини відхилень за статтями собівартості необхідно перейти до більш ретельного аналізу витрат за окремими статтями собівартості продукції.

27. Аналіз матеріальних витрат
Аналізуючі матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва питома вага цих витрат дуже велика. Особливо це стосується легкої і харчової промисловості.
Далі необхідно встановити, які технологічні процеси застосовуються, наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Нині особливу увагу слід приділяти витратам палива та електроенергії у зв’язку з їх дефіцитністю і великою вартістю. У деяких галузях промисловості (енергомісткі виробництва)аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритетний характер.
Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв.
Проте завжди слід виявляти вплив таких факторів:
1) зміни питомих витрат сировини та матеріалів на одиницю продукції — фактор «норм»;
2) зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів — фактор «цін».
Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:
а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;
б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розван­тажувальні;
в) заготівельних витрат.
Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:
а) пов’язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;
б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

28. Аналіз витрат на оплату праці
У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти увагу в першу чергу.
Оплату праці аналізують за двома напрямами:
1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);
2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за статтею «зарплата виробничих робітників».
Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного відхилення за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення, виявляючи вплив двох факторів: зміни середньо­облікової чисельності (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати (якісний фактор).
Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають мно­женням відхилення від плану за кількістю на планову середню заробітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від плану з середньої заробітної плати на фактичну чисельність.
Середньорічна заробітна плата, у свою чергу, залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.
Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:

1. доплати у зв’язку зі змінами умов праці;

2. доплати за роботу в понаднормовий час;

3. оплата цілодобових простоїв і годин внутрішньозмінних простоїв;

4. заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути оплата невиконаних технологічних операцій, оплата невиготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Всі ці суми слід ураховувати як резерви економії фонду заробітної плати.
Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається зростання продуктивності праці.

29. Загальновиробничі витрати
Питома вага витрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості продукції залежить від галузі промисловості.
Під час аналізу можна встановити абсолютне та відносне їх відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у динаміці цих витрат доцільно проводити лише з використанням відносних показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції.
Аналізуючи ці витрати, треба пам’ятати, що вони здебільшого мають сталий характер. Тому звичайно обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання (крім їх амортизації), які за своєю сутністю є змінними, оскільки залежать від обсягу виробництва. За цими витратами розраховують також відносне відхилення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на відсоток виконання плану випуску товарної продукції. У подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фактичних витрат від планових.
Причинами відхилень за окремими статтями витрат можуть бути:
амортизація устаткування — зміна вартості устаткування, в тому числі внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;
поточний і капітальний ремонти — зміна норм витрачання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості виконання їх, зміна кількості устаткування та обсягів виконаних робіт тощо.
Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

30. Аналіз собівартості
окремих видів продукції
Як зазначалося, важливим показником загальної собівартості продукції є собівартість її окремих видів. Для аналізу використовують планові та фактичні калькуляції собівартості продукції. головний об’єкт калькулювання — це готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Ураховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найважливіших видів продукції.
Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.
Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов’язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Уважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного зниження. І це правильно. Проте існують і протилежні напрями її зміни. Аналіз собівартості окремих видів продукції слід закінчувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.
Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Доб­ре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів виробництва знижує собівартість продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу виробництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції в міру засвоєння технології її виробництва та відповідного вдосконалення її. Але тут починає діяти й новий фактор — час. Утім, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, то мають на увазі передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції!
Важливим фактором здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення з відходів основного виробництва побічної продукції (комбінування виробництва).
У галузях обробної промисловості гарні результати дають фактори, пов’язані зі стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією та кооперуванням підприємств. Все це разом дає змогу збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.
Зазначені фактори діятимуть ще результативніше, коли вони спиратимуться на фактор упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Але цей фактор, хоча й один із наймогутніших і найвпливовіших, завжди потребує значних інвестицій і часу.

31. Аналіз зносу основних фондів.

Розрізняють два види зносу - фізичний і моральній. У свою чергу, кожний із них має ще дві форми.

Фізичний знос це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх викори­стання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльно­сті - під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є ви­користання основних фондів, то швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу тривалість експлуатації (кіль­кість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного ста­ну основних фондів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки основних фондів.

Моральний знос це знецінення об'єктів основних фондів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробниц­тва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктив­ніших машин.

Суму морального зносу першої форми можна визначити за даними переоцінки основних фондів як різницю між первісною і відновною вартістю об'єкта основних фондів. За морального зно­су другої форми, визначаючи відновну вартість, необхідно вра­ховувати продуктивність об'єкта основних фондів, тривалість міжремонтних періодів, споживання енергії та інші показники за­собів праці сучасної конструкції. Найскоріше і найбільше мора­льно зношуються активні основні форми.

Фізичний знос основних фондів частково компенсується ре­монтами. На практиці (згідно з існуючою методикою) сума зносу основних фондів характеризується сумою нарахованої амортизації.

Амортизаційні відрахування частина вартості основних фондів, яку перенесено на виготовлену продукцію. Для визначення суми амортизації здійснюють допоміжні розрахунки або беруть ві­домості про використання аналогічних видів основних фондів.

На практиці суму амортизації визначають на основі норм амо­ртизації. При цьому припускають, що основні фонди зношуються рівномірно протягом усього періоду функціонування. Норми амортизації диференційовано за групами й видами основних фо­ндів, тобто за строками служби, конструктивними особливостями тощо, і виражено у відсотках. Норми амортизації періодично пе­реглядаються та вдосконалюються.

Для науково обґрунтованого планування відтворення основ­них фондів необхідні дані про їх стан, який характеризують кое­фіцієнти зносу і придатності засобів праці.

Коефіцієнт зносу характеризує ту частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх пері­одах, а коефіцієнт придатності частку не перенесеної на створюваний продукт вартості.

Коефіцієнт зносу основних фондів розраховують на початок та на кінець звітного періоду, а також вивчають його динаміку за кілька років. Аналіз проводять на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу. Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан, ос­новних фондів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлю­ють і необхідність застосування застарілих технологічних проце­сів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції підприємства.

Види зносу основних фондів

Технічний стан і відповідність основних фондів науково-тех­нічним досягненням формується в процесі їх відновлення.

Форми і темпи відновлення основних фондів обумовлені доціль­ністю реконструкції, заміни, модернізації груп і видів обладнання.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтен­сивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує час­тку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

32. Аналіз прямих матеріальних витрат.

Велику питому вагу в собівартості промислової продукції мають витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, на паливо та електроенергію для технологічних потреб. Їх відносять до предметів праці.

Раціональне використання предметів праці — важливий резерв зростання обсягу, зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.

У собівартості товарної продукції розмір витрат на сировину, основні й допоміжні матеріали визначається асортиментом продукції, характером виробництва і становить на підприємствах легкої, харчової, текстильної промисловості — 70—90 %, машинобудування — 40—50 % собівартості одиниці продукції.

Проблема зниження матеріальних витрат у собівартості продукції є подвійною. З одного боку, зменшується кількість використаних у процесі виробництва на одиницю продукції предметів праці, а з другого — кількість авансованих для господарської діяльності підприємства оборотних коштів.

У собівартості товарної продукції витрати сировини, матеріалів, палива й енергії відображаються у двох розрізах:

а) за прямими статтями калькуляції;

б) за статтями накладних (непрямих) комплексних витрат.

Перелік прямих статей матеріальних витрат визначається «Основним положенням» і галузевими інструкціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Наприклад, в усіх галузях промисловості застосовується стаття «сировина і матеріали», у машиноприладобудуванні — «покупні вироби, напівфабрикати і послуги кооперованих підприємств», у чорній і кольоровій металургії, скляній, цементній та інших галузях виділяють статтю «допоміжні матеріали», а в енергоспоживаючих галузях промисловості (цементна, скляна та ін.) — статті «паливо і енергія на технологічні цілі». На всіх підприємствах машинобудування і металообробки виділяють статтю «повторно використовувані відходи», на якій показують вартість відходів за ціною можливого використання.

Аналіз витрат на матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, паливо, електроенергію починається із загальної оцінки їх величини у собівартості всієї товарної продукції за прямими статтями калькуляції. Для цього на основі плану підприємства, форми 2-річної та періодичної звітності й облікової інформації та даних про виконання плану за обсягом продукції проводять розрахунок і аналіз витрат.

Матеріальні витрати за всіма одноелементними статтями в собівартості продукції оцінюють, зіставляючи фактичні витрати з плановими та плановими, які перераховані на фактичний обсяг виробленої продукції. На відхилення фактичних витрат від планових впливають такі фактори:

1) зміна обсягу випуску товарної продукції;

2) зміна структури асортименту випущеної продукції;

3) зміна рівня матеріальних витрат у собівартості одиниці продукції.

33. Аналіз трудомісткості продукції.

Трудомісткість продукції — показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.
В економічному аналізі є два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість — це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на одну тисячу гривень товарної продукції). Технологічна трудомісткість — це витрати нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції.
Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок — за зниження трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки.
Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середньогодинного виробітку робітників.
Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.
Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну й енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів та покупних напівфабрикатів; поліпшення якості структури, асортименту продукції; удосконалення організації виробництва й управління.
У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.
33. Аналіз окремих видів продукції.

35. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.
Джерело аналізу - баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку.
У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними горизонтального та вертикального аналізу балансу.
Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги", яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів.
1) загальну суму дебіторської заборгованості (підсумок гр. З + + гр. 5 - гр. 8 = гр. 9);
2) заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік. Таку заборгованість за наявності виправдувальних документів можна віднести до позареалізаційних витрат і списати на збитки як дебіторську заборгованість, стосовно якої минув строк позовної давності, або записати (з рішення інвентаризаційної комісії) до резерву сумнівних боргів;
3) за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається така аналітична таблиця за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за часом виникнення.
Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність. За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.
До цих показників належать:
1. Оборотність дебіторської заборгованості:
2. Період погашення дебіторської заборгованості:
Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:

5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

Поиск по сайту: