Розвиток конституційного процесу після проголошення незалежності України

Перший етап, який був найкоротшим, охоплює період з червня по листопад 1991 року. Характерною його рисою була боротьба між прихильниками президентської та парла-ментської (із радянським відтінком. – С.Б.) республік. Верховна Рада України ще 19.06.1991 р., тобто під час існування СРСР, ухвалила концепцію нової конституції. Вона передбачала «створення принципово нової системи виконавчої влади, яка має здійснюва-тися Президентом, Віце-президентом Респуб-ліки, Кабінетом Міністрів і державною адмі-ністрацією» [7]. Закон від 05.07.1991 р. «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Консти-туції (Основного Закону) Української РСР», теж закріплював, що Президент є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади [8]. Але в діючому на той час з 1978 року Основному Законі України ключовою залишалось конституцій-не положення про те, що народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України, а всі інші державні органи (тобто, і Прези-дент. – С.Б.) підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів. Конституціоналізовані таким чином владні відносини свідчили про еволюцію радянської республіки у бік парла-ментської. Після проголошення незалежності проце-си, пов’язані із запровадженням поста прези-дента, активізувалися. Це зумовлювалося тим, що на той час в суспільстві та політич-ному середовищі поширилися настрої запро-вадження цього нового для України інституту глави держави з метою зміцнення влади, дез-організованої після розпаду СРСР. Вважа-лось, що сильна президентура спроможна «прискорити темпи трансформації соціально-економічних відносин і створення дієвої сис-теми державного механізму» [9, с.12]. Перший офіційний проект нової Конституції України, розроблений робочою групою Кон-ституційної комісії (листопад 1991 р.), також передбачав, що Президент мав бути главою держави і главою виконавчої влади. З ураху-ванням того, що йому також надавались пов-новаження по формуванню Кабінету Мініст-рів без участі парламенту, то виходить, що розробники проекту брали за основу президе-нтську модель організації державної влади в Україні.

На цих засадах і почався з 16 липня 1990 р. – Дня проголошення Декларації про державний суверенітет України. Прагнення України на початку 90 – х років минулого століття стати незалежною суверенною державою об’єктивно спричинилося до початку процесу розробки і прийняття нової Конституції Укаїни.Першим етапом цього конституційного процесу слід вважати період від 16 липня 1990р до 26 жовтня 1993р. Початок цього пов’язується з прийняттям Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.У цьому важливому політико – правовому документі вперше були закладені основоположні принципи, які пізніше знайшли своє правове закріплення у Конституції України 1996р.

У Декларації було проголошено, що державний суверенітет України – це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

У декларації закріплювалися державно – правові ознаки, які характеризували Україну, як незалежну, суверенну державу.

Так у розділі 1 “Самовизначення української нації” зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід`ємного права на самовизначення.

Україна здійснює захист і охоронну національної державності українського народу. Єдиним джерелом державної влади в Республіці, як було зазначено у розділі 2 “Народовладдя”, є народ України.

У розділ 3 “Державна влада” закріплювалися положення про те, що Україна самостійна у вирішенні будь – яких питань свого державного життя. Державна влада в Республіці здійснюється, як зазначалося у Декларації за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу, та судову.

У розділі 4 “Громадянство України” вказувалося, що Україна має своє громадянство і регулює інтеграційні процеси.

Державно – правовій ознаці верховенства України на всій території був присвячений розділ 5 “Територіальне верховенство”.

Зокрема зазначалося, що Україна як суверена національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід`ємного права на самовизначення.

У розділі 6 “Економічна самостійність” було записано, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Україна має право на свою частку в багатстві СРСР, зокрема в алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.

У розділі вказувалось, що Україна самостійно створює банкову, цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а за необхідності запроваджує свою грошову одиницю.

У розділі 7 “Економічна безпека” і 8 “Культурний розвиток” відзначалося, що Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природних ресурсів. Вона самостійна у вирішенні питань науки, освіти і культурного і духовного розвитку української нації, причому гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки право їх вільного національного та культурного розвитку.

Національні, культурні та історичні цінності на території України визнавалися виключно власністю народу Республіки.

У Декларації вказувалося, що Україна має право на повернення у власність народу національних і історичних цінностей, що знаходять за межах України.

Розділ 9 “Зовнішня і внутрішня безпека” закріплював право України на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді України.

Україна урочисто проголосила про свій намір стати у стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти й не набувати ядерної зброї.

У розділі 10 “Міжнародні відносини” закріплювалося положення про те, що Україна як суб`єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна визнавала перевагу загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

Україна як суб`єкт міжнародного права, самостійно вступає у відносини з іноземними державами, укладає з ними договори і обмінюється дипломатичними і консульськими представниками, бере участь у діяльності міжнародних організацій.

§ 27. Закон України "Про економічну самостійність України"

Закон України "Про економічну самостійність Украї­ни", прийнятий Верховною Радою Української РСР 3 серп­ня 1990 p., закріпив право України самостійно визначати стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах на­роду України, структуру народного господарства, пріори­тетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання.

Закон передбачив різноманітність і рівноправність форм власності, свободу підприємництва всіх юридичних і фізич­них осіб, самостійне регулювання грошового обігу та захи­щеність внутрішнього ринку.

24 жовтня 1990р. Верховна Рада України утворила Конституційну комісію (комісія з розробки нової Конституції Української РСР). Комісія розробила Концепцію нової Конституції України, яка була ухвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 року.

Основні загально методологічні принципи цієї концепції:

1) Нова Конституція Республіки має ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріплювати, розвивати і конкретизувати її положення. Через всю Конституцію мають бути проведенні ідеали правової держави.

2) В центрі уваги Нової Конституції має бути людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії. Основним об`єктом конституційного регулювання повинні бути відносини між громадянами, державою і суспільством. Регулювання Конституцією цих та інших відносин має бути спрямоване на забезпечення умов життя гідних людини, формування громадянського суспільства

3) Конституція має визначити пріоритет загальнолюдських цінностей закріпити принципи соціальної справедливості, утвердити демократичний і гуманістичний вибір народу України, чітко наказати прихильність України загальновизнаних нормам міжнародного права.

4) Норми нової Конституції – норми прямої дії – Неприпустимою є відмова від їх застосування внаслідок відсутності конкретизуючи законів або інших нормативних актів.

5) Нова Конституція має бути стабільною. Для цього передбачався жорстокий механізм її змін і доповнень.

6) Для забезпечення стабільності та ефективності Конституції має бути запроваджений інститут конституційних законів, посилання на які міститимуться у пакеті Конституції.

Пропонована така структура нової Конституції і преамбула 9 розділів і 26 глав, у яких висвітлювалися б такі питання: засади конституційного ладу, права і свободи людини і громадянина, громадянське суспільство і держава, територіальний устрій; державний лад; Кримська Автономна Соціалістична Республіка; національна безпека; охорони Конституції; порядок змін і доповнень Конституції і конституційних законів.

Перший проект Конституції України був розроблений Конституційною комісією і постановою Верховної Ради України, внесений 1 липня 1992 року на всенародне обговорення.

Проект включав в основному структурні підрозділи концепції Конституції 1991р. і складався з 10 розділів і 258 статей.

Нарешті, наступний проект Конституції України було представлено Верховній Раді України 26 жовтня 1993р. Він складався з 12 розділів і 211 статей. Основні положення цього проекту зводилися до такого:

Було визначено структуру Конституції, яка включала багато зовсім нових положень.

1) До Конституції України, вперше було включено преамбулу, в якій у стислій формі викладалися завдання, що їх ставить перед собою Основний закон.

2) Розділ 1 проекту був присвячений “Загальним засадам конституційного ладу”. В ньому визначалися сутність України як демократичної, правової соціальної держави, яка за формою правління визнавалася республікою. Були перелічені обов’язки держави перед людиною і суспільством.

Зазначалося, що влада здійснюється народом а також системою державних органів і місцевого самоврядування. При цьому державна влада здійснюється за принципом розподілу на законодавчу, виконавчу, судову.

Проголошувався принцип верховенства права. Українська мова визнавалася державною мовою, а норми Конституції – нормами прямої дії.

Проголошувався принцип єдності, недоторканості і цінності території України. Громадяни здійснюють свої права згідно з принципом: “дозволено все, що не заборонено законом”, а органи державної влади здійснюють свої повноваження за принципом: “дозволено лише те, що визначено законом”.

Закріплювалося положення, згідно з яким визнавався пріоритет загальнолюдських цінностей, додержання загальновизнаних принципів міжнародного права.

Громадянам України надавалося право чинити опір та перепони будь – якому, хто здійснює спробу насильницької ліквідації української державності, конституційного ладу, порушення територіальної цінності чи чинять дії, спрямовані на захоплення державної влади.

Розділ 2 “Права свободи і обов’язки людини і громадянина” складалися з 6 глав, які містили загальні положення, регламентували питання громадянства, визначали політичні права, економічні і культурні права людини, перелік гарантій прав і свобод, а також обов`язків громадян.

Тут було закріплено права і свободи громадянина, які відповідали Загальній декларації прав людини ООН 1948р. Посилені були і гарантії цих прав і свобод, проте не до такої міри, щоб стати реальними.

Громадянському суспільству і державі був присвячений розділ 3 проекту. Розділ – дуже проблемний тому що в ньому закладалися норми, які належали до інших розділів Конституції. Загальні положення цього розділу не містили ніяких норм прямої дії. Глави були присвячені власності підприємству, екологічній безпеці, сім`ї, освіті, науці і культурі, громадським об`єднанням, свободі інформації (всього 8 глав). Перелічені глави належали до соціальних та економічних прав і свобод громадянина.

Дуже важливим для того періоду був розділ 4 проекту “пряме народовладдя”. Він розкривав сутність народовладдя, їх здійснення, а також надавав народові України право законодавчої ініціативи.

Розділ 5 проекту конституції було присвячено органові, який здійснює законодавчу владу в Україні – Верховній Раді України. У

5 – ти главах закріплювалися норми, що регулювали порядок визначення складу Верховної Ради України процедуру її формування, закріплювалися повноваження і організація роботи цього органу. Порівняно з минулими конституціями, у розділ було вміщено спеціальну главу присвячену законодавчому процесові. Окрема глава регламентувала питання бюджету і фінансового контролю.

Про виконавчу владу в Україні йшлося у розділі 6 і 7 проекту Конституції, в яких закріплювався статус Президента України і Кабінету Міністрів України.

Розділ 8 проекту стосувався судової влади. Глава А була присвячена органам правосуддя, а глава Б – прокуратурі. Територіальному устрою і територіальній організації влади в Україні присвячувався розділ 9 проекту Конституції. У главах закріплювалися норми, які регулювали принципи та систему територіального устрою, статус Республіки Крим; статус областей (земель). Окрема глава стосувалася місцевого самоврядування, у якій йшлося як про територіальну організацію влади безпосередньо на місцях (у селах, селищах, містах і районах) так і про місцеве самоврядування та його органи – місцеві ради. Якщо перше дійсно стосувалося згаданого розділу, то друге слід було б розглядати у блоці, присвяченому місцевому самоврядуванні.

Розділ 10 проекту Конституції стосувався охорони Конституції. У ньому регламентувався порядок обрання, організації і діяльності Конституційного Суду України. Але зважаючи на логіку закріплення конституційних інститутів, цей розділ мав бути вміщений після розділу про ВРУ або після розділу про судову владу.

Державним символам України було присвячено розділ 11 проекту Конституції України.

Розділ 12 проекту визначав порядок внесення змін і доповнень до Конституції і конституційних законів.

Закінчуючи характеристику проекту Конституції України, слід зазначити її великий обсяг. Наприклад Конституція США містить 7 статей, які складаються з 21 розділу і 27 чинних поправок. Конституція Італії – 168 статей і 18 перехідних положень.

Другий етап конституційного процесу розпочався після завершення дострокових парламентських, президентських виборів і охоплював період з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995 року. Він характеризується відновленням конституційного процесу. Почалася робота Конституційної комісії над третім проектом Конституції України. Завершився 2 етап 8 червня 1995 року укладанням конституційного договору між Президентом України і Верховною Владою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

Р.

Л. Кучма і О. Мороз підписали Конституцій-ний Договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місце-вого самоврядування на період до прийняття нової конституції України». Щодо форми правління, то Договір по суті «законсервував» закріплені до тих пір у конституційному за-конодавстві безсистемні риси парламентської та президентської республік з домінуванням елементів останньої. Але у практичній пло-щині політична боротьба не припинилася аж до прийняття нової Конституції України і, що природно, це наклало значний відбиток на зміст Основного Закону в цілому й у тій його частині, де мова йде про модель республікан-ської форми правління в державі.

Цей договір дав змогу прискорити конституційний процес в Україні.

У стислій формі він визначав основні положення майбутньої Конституції України і складався з 8 розділів і 61 статті.

В розділі 1 “Загальні положення” визначалися основні загальні засади майбутньої Конституції.

Розділ 2 був присвячений статусу Верховної Ради України та статусу народного депутата.

Розділ 3 визначав статус Президента, особливістю якого було те, що Президент України вважався главою держави і главою державної виконавчої влади.

Розділ 4 закріплював правове становище уряду України – Кабінету Міністрів України.

Розділ 5 був присвячений судоустрою, 6 – розділ прокуратурі.

Розділ 7 фактично визначав органи держави, які функціонували на місцях. Специфікою цього розділу було, те, що він до цих органів відносив одночасно і місцеві органи державної виконавчої влади і місцеве самоврядування.

Розділ 8 містив “Загальні положення”. Характерно, що Конституційний договір визначав строки прийняття нової Конституції України і не включав можливості винесення тексту нового Основного закону на всеукраїнський референдум

(п.4 Договору)

Після підписання конституційного договору почався процес реалізації закладених у ньому положень.

Третій етап конституційного процесу охоплює період з 18червня 1995р. до 28 червня 1996 року.

В липні 1995 було створено Робочу групу з підготовки проекту Конституції України. На основі підготовленою нею матеріалів для підготовки проекту Основного Закону 24 листопада 1995р. Конституційна комісія України утворила з числа її членів Робочу групу для підготовки проекту.

Конституційна комісія згодом схвалила проект, підготовлений Робочою групою, і предала його разом з власними зауваженнями на розгляд Верховної Ради України. 5 травня 1996р. Верховна Рада створила

Тимчасову спеціальну комісію для доопрацювання проекту Конституції. В період з 5 травня по 28 червня 1996 року.

ВРУ постійно обговорювала доопрацьований Тимчасовою комісією проект.

28 червня 1996р. була прийнята Конституція України, яку 12 липня 1996р. урочисто підписали Президент України і Голова Верховної Ради України.

Поиск по сайту: