|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Міжнародно-правове регулювання та особливості укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів11 квітня 1980 р. у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів". Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Україна ратифікувала її 1 лютого 1991 р. Ця Конвенція стала одним з найважливіших комплексів міжнародних норм у галузі приватного права. Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія. Основні положення Конвенції. Конвенція є однією з "правових норм" міжнародного права і компонентом правових систем держав-учасниць. Отже, вона завжди має пріоритет перед іншими законами та нормами держав-учасниць щодо відносин контракту купівлі-про-дажу. Згідно зі ст. 1 Конвенції:1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:а) коли ці держави є учасницями Конвенції;б) коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права держави-учасниці (згідно з угодою сторін або колізійною нормою);2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих що мали місце до або під час укладання ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами); 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції. Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) У власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору. На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс"). "Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі. "Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця. "Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору: коли переходить право власності на товар; коли переходить ризик випадкової загибелі товару; хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку; хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування; хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори. На сьогодні існує декілька редакцій "Інкотермс". Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є редакція "Інкотермс" 2000 р. "Інкотермс" містить тринадцять типових умов купівлі-продажу товарів: EXW (із заводу); FCA (вільний перевізник); FAS (уздовж борту судна); FOB (на борту); CFR (вартість і фрахт); CIF (вартість, страховка, фрахт); СРТ (перевезення сплачені до); СІР (перевезення і страховка сплачені до.); DAF (поставлено на кордон); DES (поставлено із судна); DEQ (поставлено з причалу); DDU (поставлено без сплати мита); DDP (поставлено зі сплатою мита). Особливості укладання: Договори про торгівлю і мореплавство укладаються на тривалий термін, підписується президентом. Угоди про торгівельні відносини –від імені урядів підписуються і передбачають конкретне зобов»язвння сторін про товарообіг між ними. Угоди про товарні поставки передбачають наявність номенклатури товарів, строки поставки, вид платежу та інші умови (уклад. На 1-2 роки)
42. Міжнародно-правове регулювання та особливості форми договорів міжнародної купівлі-продажу. 11 квітня 1980 р. у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів". Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Україна ратифікувала її 1 лютого 1991 р. Ця Конвенція стала одним з найважливіших комплексів міжнародних норм у галузі приватного права. Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія. Основні положення Конвенції. Конвенція є однією з "правових норм" міжнародного права і компонентом правових систем держав-учасниць. Отже, вона завжди має пріоритет перед іншими законами та нормами держав-учасниць щодо відносин контракту купівлі-про-дажу. Згідно зі ст. 1 Конвенції:1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:а) коли ці держави є учасницями Конвенції;б) коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права держави-учасниці (згідно з угодою сторін або колізійною нормою);2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих що мали місце до або під час укладання ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами); 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції. Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) У власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору. На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс"). "Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі. "Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця. "Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору: коли переходить право власності на товар; коли переходить ризик випадкової загибелі товару; хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку; хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування; хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори. На сьогодні існує декілька редакцій "Інкотермс". Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є редакція "Інкотермс" 2000 р. "Інкотермс" містить тринадцять типових умов купівлі-продажу товарів: EXW (із заводу); FCA (вільний перевізник); FAS (уздовж борту судна); FOB (на борту); CFR (вартість і фрахт); CIF (вартість, страховка, фрахт); СРТ (перевезення сплачені до); СІР (перевезення і страховка сплачені до.); DAF (поставлено на кордон); DES (поставлено із судна); DEQ (поставлено з причалу); DDU (поставлено без сплати мита); DDP (поставлено зі сплатою мита). Форма укладання. Конвенція ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів виходить з того, що немає потреби в укладанні чи підтвердженні договору тільки в письмовій або іншій обов'язковій формі. Він може доводитися будь-якими засобами, у тому числі показаннями свідків. Але з цього загального правила є важливий виняток На підставі ст. 96 Віденської конвенції держава, законодавство якої потребує, щоб договори купівлі-продажу укладалися чи підтверджувалися в письмовій формі, може заявити, що у випадках, коли одна із сторін договору має своє комерційне підприємство в цій державі, положення Віденської конвенції, що допускають використання іншої форми, не застосовуються. Такими заявами охоплюються як самі договори, їх зміна та припинення за погодженням сторін, так і оферта (пропозиція), акцепт та будь-яке інше вираження наміру. Уряд України скористався правом на таку заяву і у Постанові Верховної Ради Української РСР "Про приєднання Української РСР до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" зазначив це. Віденська конвенція також вказує способи укладання договорів у письмовій формі. Згідно зі ст. 13 для цілей Конвенції під "письмовою формою" розуміють також сповіщення телеграфом і телетайпом. Природно, що під час укладення договорів шляхом обміну повідомленнями телеграфом чи телетайпом стає неможливим обговорення численних договірних умов. Здебільшого оферта та акцепт містять лише обмежене коло конкретних умов (найчастіше найменування товару, кількість, вимоги до якості, ціну і базис поставки, терміни поставки, порядок платежів). Але це зовсім не означає, що відпадає потреба в узгодженні кола інших питань. У міжнародній торгівлі у вигляді єдиного документа укладають, як правило, великі та складні договори. В більшості ж випадків договори оформляються шляхом обміну пропозиціями (оферта) та її підтвердженням (акцепт), які надсилають поштою, телеграфом і телетайпом.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.) |