ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ІМЕННИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

Викликають труднощі в діловому стилі не тільки пошуки потрібного слова, а й вибір граматичної форми.

При виборі роду іменників бажано орієнтуватися на такі правила:

1. офіційними, основними назвами посад, професій, звань служать іменники чоловічого роду: секретар, директор, професор. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати тов. Іванову О.П. на посаду викладача);

2. текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це, звичайно, дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Іванова О.П. дозволила);

3. не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи: сельчани, заводчани. Ці слова є розмовними варіантами офіційних найменувань (мешканець села, заводські робітники).

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору числа іменників.

Однина іменника може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (зібрано цукрового буряка на площі). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів. Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів є внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (... партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).

Поява форм множини в абстрактних іменниках можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються), а не в літературній мові (рух поїздів).

Деякі речовинні іменники (масло, сіль, вино) набувають невластивих видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина). Таке вживання форм множини в ділових документах не вважається порушенням норм літературної мови.

При відмінюванні іменників найбільше помилок випадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й середнього родів.

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини мають паралельні закінчення: - ові (-еві, -єві) і - у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, документу (хоч цілком можлива й така форма: директорові, документові). Перевага віддається закінченням -у (-ю), -і, оскільки вони, як правило, вживаються в усіх стилях, крім розмовного та художнього.

Проте бувають випадки, коли й у діловому стилі слід писати закінчення – ові(-ві, -єві). Це трапляється тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа, бо іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнюючі - мають однакові закінчення в родовому і давальному відмінках:

Щоб уникнути цього, закінчення давального відмінка - ові (-еві, єві) у тексті документа стає обов'язковим.

Збіг форм родового і давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду. Тож слід так будувати речення, щоб уникнути двозначності.

Знижує загальну грамотність ділових паперів також неправильне вживання інших відмінкових закінчень.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а (-я): абзаца, документа, а інші - -у (-ю): протоколу, факту; до того ж багатозначний іменник може мати дві різні форми в родовому відмінку: нема аркуша паперу - ділового папера. Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому це легко встановити.

У родовому відмінку множини іменників жіночого роду мають закінчення -ей: доповідей, галузей, статей.

Прикметник

Прикметником називається повнозначна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета.

Прикметники змінюються за родами, відмінками й числами.

У реченні прикметники виступають найчастіше узгодженими означеннями, частиною іменного складеного присудка.

Прикметники можуть виражати різні ознаки: колір (блакитний, білій), розмір (великий, малий), якість (м'який, жорсткий), смак (солодкий, гіркий), матеріал (залізний, цегляний), відношення до місця (міський, прибережний), відношення до часу (денний, ранковий), відношення до простору (близький, далекий), відношення до особи (сестрин), зовнішні й внутрішні властивості (здоровий, щирий).

Залежно від того, чи безпосередньо якість предмета виражають прикметники, чи через відношення її до інших предметів, вони поділяються на два основні розряди: якісні і відносні.

Якісними називаються прикметники, що виражають ознаку безпосередньо, яка може виявлятися більшою чи меншою мірою: білий - біліший - найбіліший.

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку через відношення до інших предметів, яка не виявляється більшою чи меншою мірою: вечірня прохолода. Якісні й відносні прикметники відповідають на питання який? яка? яке? які?

Серед відносних прикметників виділяються присвійні прикметники, які відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї? й означають належність предмета особі чи іншій істоті: мамина хустка, лисячий слід.

Межі між розрядами прикметників до певної міри умовні. Прикметники вживаються як у прямому значенні, так і в переносному. Частина відносних прикметників, вживаючись у переносному значенні, набуває значень якісних прикметників. Порівняйте: золота обручка і золотий характер (гарний характер). Такі прикметники називаються відносно-якісними. Присвійні прикметники, вживаючись у переносному значенні, теж можуть ставати якісними. Порівняйте: вовча лапа і вовчий погляд (поганий, важкий погляд).

Поиск по сайту: