Моделі демократії

· загальні виборчі права громадян;

· можливість для громадян претендувати на обіймання виборних посад;

· регулярне проведення вільних, конкурентних і справедливих виборів;

· надання конституційним правом вибраним посадовим особам можливості контролювати урядові рішення;

· відсутність утисків стосовно політичної опозиції;

· право громадян створювати незалежні асоціації й організації (включаючи незалежні політичні партії і групи інтересів) і приєднуватися до них;

· вільний доступ громадян до джерел альтернативної інформації.

Історично поліархія асоціюється з суспільством, для якого характерні:

· відносно високий рівень доходів на душу населення;

· зростаючий рівень доходів і багатства на душу населення на протязі тривалого часу;

· високий рівень урбанізації;

· порівняно маленька частина населення, що зайнта у сільському господарстві;

· багатоманітність сфер професійної діяльності;

· широке розширення грамотності;

· велика кількість людей, що навчаються у вищих учбових закладах освіти;

· економічний устрій, при якому виробництвом зайняті відносно автономні фірми, що орієнтовані на національні й міжнародні ринки;

· значення традиційних індикаторів добробуту, таких як кількість лікарів на тисячу жителів; довготривалість життя; доля сімей, які можуть собі дозволити купівлю товарів тривалого споживання тощо.

Таким чином, вважає американський учений Р. Даль, якщо у суспільстві відсутні названі риси, то поліархії (якщо вони взагалі виникають) не можуть бути сталими, в них відбувається чергування поліархічних і недемократичних режимів.

Форми демократії. В залежності від того, як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, виділяють три форми демократії: пряму, плебісцитарну та представницьку (репрезентативну).

Пряма форма демократії надає можливість самим громадянам брати участь у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Практично вона можлива у невеликих колективах (на підприємствах, у селах, мікрорайонах тощо) або на рівні місцевого самоврядування (ізраїльські кібуци, швейцарські, американські громади, російські земські збори тощо).

Плебісцитарна форма демократії теж надає можливість безпосередньо виявити волю народу через механізм голосування для підтримки законів або інших політичних рішень, які готуються президентом, урядом, партією або ініціативною групою.

Таким чином, якщо пряма форма демократії припускає участь громадян у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень, то плебісцитарна форма демократії – тільки у голосуванні (референдуми, опитування тощо).

Важливими процедурами громадянського волевиявлення стали референдуми (від лат. referendum – «те, що має бути повідомлене»), які проводяться з метою ухвалення закону або інших рішень на основі виявлення волі народу щодо актуальних питань державної політики і суспільно-політичного життя в цілому. Перший референдум був проведений в 1439 р. у Швейцарії щодо фінансового стану цієї республіки. Інститут референдуму знайшов своє законодавче закріплення у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у конституціях багатьох країн світу, особливо у Франції, Італії, Данії, Норвегії, Ірландії, Канаді, Бразилії та ін. 1 грудня 1991 р. референдум проводився в Україні щодо підтримки Акту незалежності України.

Всенародні голосування на референдумах мають або вирішальний, або консультативний характер. Але в будь-якому випадку їхні результати в демократичному суспільстві завжди мають велике значення.

Суть представницької (репрезентативної) форми демократії – в опосередкованій участі громадян у прийнятті рішень шляхом передачі своїх повноважень виборним депутатам, які мають висловлювати інтереси своїх виборців і приймати рішення в їх інтересах. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як у центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади.

Жодна з цих форм демократії у «чистому вигляді» не існує. Політична реальність свідчить, що поєднання різних форм демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечується право меншості на опозицію. В такому випадку демократія може стати «тиранією більшості», переродитися на диктатуру парламенту або парламентської більшості. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах.

Таким чином, у сучасному світі демократія набула визнання та поширення, хоча у багатьох країнах вона є тільки фасадом для авторитарної влади. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя, потрібні соціальні, економічні та культурні умови.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ ТЕМИ

Політичний режим, автократія, тоталітаризм, авторитаризм, деспотизм, диктатура, неопатрімоніалізм, демократія, пряма форма демократії, плебісцитарна форма демократії, представницька форма демократії, поліархія, консолідація демократії.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що означає поняття «політичний режим»?

2. Як співвідносяться поняття «політичний режим» та «політична система»?

3. Чим відрізняється політичний режим від форми правління?

4. Чому для політичного режиму важлива легітимність?

5. Яке значення мають та яку роль виконують політичні партії у різних політичних режимах?

6. Чим тоталітаризм відрізняється від диктатури?

7. Чому тоталітаризм виник у ХХ столітті?

8. Які різновиди тоталітаризму виділяються у політології?

9. Чим авторитаризм відрізняється від тоталітаризму?

10. Які різновиди авторитарного режиму ви знаєте? У чому їх особливості?

11. Як змінилося розуміння демократії з моменту її першого згадування? Які значення тепер має цей термін?

У чому переваги та недоліки демократії? Назвіть ознаки демократичного політичного режиму.

Поиск по сайту: