АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Моделі демократії

Читайте также:
  1. Аналіз зміни рівноваги у моделі AD-AS.
  2. Аналіз моделі IS-LMдля відкритої економіки при фіксованому обмінному курсі.
  3. Аналіз моделі мультиплікатора.
  4. Аналіз суті та практичних висновків моделі економічного зростання Р. Солоу.
  5. В якості економічної моделі справжнього соціалізму економічні радники Горбачова певний час вбачали
  6. Визначення практичної придатності побудованої ої регресійної моделі.
  7. Визначення рівня сукупного попиту у базовій моделі рівноваги на товарних ринках ADAS. Чинники сукупного попиту.
  8. Виробнича функція в моделі Р. Солоу
  9. Висновки моделі IS-LM-BP для випадків абсолютної не мобільності та абсолютної мобільності капіталів
  10. Висновки моделі IS-LM-BP для випадків малої та високої мобільності капіталів
  11. Висновки моделі Мандела-Флемінга для макроекономічної політики
  12. Висновки моделі Солоу, Золоте правило нагромадження, роль технічного погресу в економічному зростанні.

І. Ліберальна теорія демократії – «протективна» демократія, захищальна. Прихильники цієї моделі демократії Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є вбачали сенс демократії в тому, що вона захищає громадян і від сваволі влади, й від беззаконних дій приватних осіб, а також гарантує рівність усіх перед законом. Держава відокремлена від громадянського суспільства, що передбачало невтручання влади в різноманітні сфери суспільного життя й насамперед в економіку.

ІІ. Демократія, що розвивається - (теорія прямої демократії), одним із авторів якої був Ж.-Ж. Руссо. Він виступав за пряму демократію і вважав, що вона є не тільки державним механізмом, а й засобом удосконалення людей, розвитку їхніх здібностей. Багато в чому його погляди є утопічними.

ІІІ. Теорія соціалістичної демократії – (модель «відмирання держави»). Автор цієї моделі К. Маркс вража, що «справжня демократія» - це бездержавний лад, за якого державне управління поступається місцем самоврядуванню. Такого ладу можна досягти лише шляхом соціальної революції, яка знищує приватну власність. Протягом тривалого часу діятиме диктатура пролетаріату, головне завдання якої – створити умови для самоліквідації, відмирання держави.

ІV. Елітарна теорія демократії. Засновники «змагального елітизму» М. Вебер, Й. Шумпетер надавали демократії суто технічного значення. Це – метод добору найталановитішої й найкомпетентнішої владної еліти, спроможної взяти на себе відповідальність як за законодавство. Так і за адміністрування. Ця модель передбачає сильну виконавчу владу, доволі жорсткий контроль владної партії за парламентом, незалежну від політичного ладу компетентну бюрократію. Масам дозволяється лише брати участь у виборах.

V. «Плюралістична демократія». Прихильники цієї моделі Д. Трумен, Р. Даль вбачають головне значення демократії в захисті прав меншин. Суспільство – це сукупність численних малих груп, кожна з яких прагне задовольнити власні інтереси. Процес прийняття політичних рішень проходить через боротьбу «груп інтересів» та є своєрідним компромісом. Уряд виступає як посередник у складних процесах взаємодії цих груп. Головний недолік цієї моделі її опоненти вбачають у тому, що вона надає організованим групам завеликого значення й недооцінює можливість концентрації влади в руках наймогутніших із них (так званий «корпоративізм»).

VІ. «Легальна демократія». Прибічники такої моделі демократії Ф. Хайєк, Р. Нозик. ЇЇ головний принципом – закон має перевагу над волею народу. Як і «ліберальна», «легальна» демократія передбачає відокремлення держави від громадянського суспільства (передусім в економіці). В економічному плані модель «легальної» демократії співвідноситься з неоліберальною моделлю, прибічники якої виступають за повернення «вільної конкуренції» й необмеженого панування ринкових сил.

VІІ. «Партиципаторна демократія» - від англ. рarticipation – участь. Саме в участі автори цієї моделі вбачають ключ у формуванні нового типу громадянина, що є компетентним, зацікавленим у розв’язанні проблем усього суспільства та поєднує гостре відчуття індивідуальності з колективізмом. Для досягнення цієї мети необхідно створити осередки самоврядування на місцях. Ця модель демократії стала прапором «нових лівих» і привертає увагу альтернативних політичних сил на Заході.

Водночас, як свідчить політична практика багатьох демократичних країн, демократія як ідеал і демократія як система інститутів і процедур прийняття рішень не збігаються абсолютно. Саме цю думку послідовно доводить американський політолог Р. Даль у роботі «Демократія і її критики» (1989 р.). Він увів у науковий обіг поняття «поліархія» (від грец. polys – багато і arche – влада, джерело, засада; дослівно багатовладність, багатозасадність) – на противагу «демократії». Під демократією він розуміє «ідею», «ідеал», а під поліархією – її реальне втілення. На його думку, поліархія означає правління меншості, що вибирається народом на конкурентних виборах. Мінімальний набір необхідних ознак сучасної політичної демократії складається з таких формальних процедур:

· загальні виборчі права громадян;

· можливість для громадян претендувати на обіймання виборних посад;

· регулярне проведення вільних, конкурентних і справедливих виборів;

· надання конституційним правом вибраним посадовим особам можливості контролювати урядові рішення;

· відсутність утисків стосовно політичної опозиції;

· право громадян створювати незалежні асоціації й організації (включаючи незалежні політичні партії і групи інтересів) і приєднуватися до них;

· вільний доступ громадян до джерел альтернативної інформації.

Історично поліархія асоціюється з суспільством, для якого характерні:

· відносно високий рівень доходів на душу населення;

· зростаючий рівень доходів і багатства на душу населення на протязі тривалого часу;

· високий рівень урбанізації;

· порівняно маленька частина населення, що зайнта у сільському господарстві;

· багатоманітність сфер професійної діяльності;

· широке розширення грамотності;

· велика кількість людей, що навчаються у вищих учбових закладах освіти;

· економічний устрій, при якому виробництвом зайняті відносно автономні фірми, що орієнтовані на національні й міжнародні ринки;

· значення традиційних індикаторів добробуту, таких як кількість лікарів на тисячу жителів; довготривалість життя; доля сімей, які можуть собі дозволити купівлю товарів тривалого споживання тощо.

Таким чином, вважає американський учений Р. Даль, якщо у суспільстві відсутні названі риси, то поліархії (якщо вони взагалі виникають) не можуть бути сталими, в них відбувається чергування поліархічних і недемократичних режимів.

Форми демократії. В залежності від того, як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, виділяють три форми демократії: пряму, плебісцитарну та представницьку (репрезентативну).

Пряма форма демократії надає можливість самим громадянам брати участь у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Практично вона можлива у невеликих колективах (на підприємствах, у селах, мікрорайонах тощо) або на рівні місцевого самоврядування (ізраїльські кібуци, швейцарські, американські громади, російські земські збори тощо).

Плебісцитарна форма демократії теж надає можливість безпосередньо виявити волю народу через механізм голосування для підтримки законів або інших політичних рішень, які готуються президентом, урядом, партією або ініціативною групою.

Таким чином, якщо пряма форма демократії припускає участь громадян у підготовці, обговоренні й прийнятті рішень, то плебісцитарна форма демократії – тільки у голосуванні (референдуми, опитування тощо).

Важливими процедурами громадянського волевиявлення стали референдуми (від лат. referendum – «те, що має бути повідомлене»), які проводяться з метою ухвалення закону або інших рішень на основі виявлення волі народу щодо актуальних питань державної політики і суспільно-політичного життя в цілому. Перший референдум був проведений в 1439 р. у Швейцарії щодо фінансового стану цієї республіки. Інститут референдуму знайшов своє законодавче закріплення у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у конституціях багатьох країн світу, особливо у Франції, Італії, Данії, Норвегії, Ірландії, Канаді, Бразилії та ін. 1 грудня 1991 р. референдум проводився в Україні щодо підтримки Акту незалежності України.

Всенародні голосування на референдумах мають або вирішальний, або консультативний характер. Але в будь-якому випадку їхні результати в демократичному суспільстві завжди мають велике значення.

Суть представницької (репрезентативної) форми демократії в опосередкованій участі громадян у прийнятті рішень шляхом передачі своїх повноважень виборним депутатам, які мають висловлювати інтереси своїх виборців і приймати рішення в їх інтересах. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як у центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади.

Жодна з цих форм демократії у «чистому вигляді» не існує. Політична реальність свідчить, що поєднання різних форм демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечується право меншості на опозицію. В такому випадку демократія може стати «тиранією більшості», переродитися на диктатуру парламенту або парламентської більшості. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах.

Таким чином, у сучасному світі демократія набула визнання та поширення, хоча у багатьох країнах вона є тільки фасадом для авторитарної влади. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя, потрібні соціальні, економічні та культурні умови.

 

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ ТЕМИ

 

Політичний режим, автократія, тоталітаризм, авторитаризм, деспотизм, диктатура, неопатрімоніалізм, демократія, пряма форма демократії, плебісцитарна форма демократії, представницька форма демократії, поліархія, консолідація демократії.

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

 

1. Що означає поняття «політичний режим»?

2. Як співвідносяться поняття «політичний режим» та «політична система»?

3. Чим відрізняється політичний режим від форми правління?

4. Чому для політичного режиму важлива легітимність?

5. Яке значення мають та яку роль виконують політичні партії у різних політичних режимах?

6. Чим тоталітаризм відрізняється від диктатури?

7. Чому тоталітаризм виник у ХХ столітті?

8. Які різновиди тоталітаризму виділяються у політології?

9. Чим авторитаризм відрізняється від тоталітаризму?

10. Які різновиди авторитарного режиму ви знаєте? У чому їх особливості?

11. Як змінилося розуміння демократії з моменту її першого згадування? Які значення тепер має цей термін?

У чому переваги та недоліки демократії? Назвіть ознаки демократичного політичного режиму.

 


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)