Ха-ка основних напрямів діяльності ССМ: соціальна профілактика, соціальна реабілітація, соціальна опіка,соціальний захист

68.Ха-ка ССМ в Україні. Для реалізації розглянутих напрямів державою створюється система центрів соціальних служб для молоді (ССМ), які уповноважені брати участь у реалізації молодіжної політики та надавати соціальні послуги і соціальну допомогу молодим верствам населення. Вони діють на обласному, міському і районному рівнях з метою практичного здійснення підтримки соціального становлення та розвитку молоді. Юридично систему ССМ було затверджено у "Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" і Законі "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", а також постановою Кабінету Міністрів України "Про Типове положення про соціальні служби для молоді".Метою Інституту соціальних служб для молоді як координатора є поєднання всіх соціалізуючих процесів у суспільстві та виконання функції посередника у взаємодії особистості зі сферою життєдіяльності. Відповідно до Концепції діяльності центрів ССМ у структуру моделі системи входять такі функції: координаційна, посередницька, організаторська, комунікативна, прогностична, діагностична, охоронно-захисна, превентивно-профілактична, корекційно-реабілітаційна

69. Адаптація і дезадаптація людини. Важковиховуваність. Поняття «важкий» почало використовуватися вже у другій по-ловині XIX ст. у працях дослідників О. Зака, Д. Дріля, П. Каптєрєва, П. Лесгафта, П. Люблінського, І. Сікорського. «Важкими» вважали-ся діти, котрі не усвідомлювали своїх негативних вчинків, були жор-стокі та байдужі до страждань оточуючих, в ранньому віці ставали на злочинний шлях. Тому поняття «важка дитина» та «малолітній злочинець» ними ототожнювалися.Термін «важковиховуваність» увійшов в науку в 30-ті роки ХХ століття і спочатку означав лише «несприйнятливість та опір» ви-хованця педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховува-них відносили фізично здорових дітей, у поведінці яких спостеріга-лися неорганізованість, недисциплінованість, правопорушення.Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїрівня виховуваності. Її проявами є: закритість підлітка до допомо-ги інших людей у його розвитку, небажання прислухатися до по-рад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах. Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють його неадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостат-ній розвиток свідомості, волі, почуттів.

70.Девіація як соціально-педагогічна проблема. У контексті соціальної моделі відхилення в поведінці дітей розглядаються в зв'язку з умовами сімейного виховання та міжособистісної взаємодії. Неадекватна поведінка дітей стала розглядатись як деформований процес соціального досвіду, як результат суб'єктивного реагування на сімейне неблагополуччя, негативний баланс заохочень та покарань, відсутність любові до дитини тощо. Поступове накопичення нерозв'язаних конфліктів і призводить до відхилень поведінки. Таким чином, соціальна модель дозволила розглядати поведінку дитини не лише як таку, що не відповідає нормам, а й таку, яку можна корегувати.Під девіантною (лат. Deviatio - відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам

71.Сутність та основні особливості соціальної адаптації. Соціальна адаптація – вид взаємодії особи з соціальним середовищем, в ході якого відбувається погодження вимог та сподіань обох взаємодіючих сторін. Адаптація означає пристосування індивіду до рольових функцій, соціальних норм, до соціальних спільностей, прошарків, верств, інститутів організацій, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід погоджує самооцінки і свої притензії зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища. Особливо тяжко здійснюється адаптація в перехідні періоди суспільного розвитку, коли в людей середнього і похилого віку, що становлять основну масу населення будь-якої країни, претензії залишаються орієнтованими на систему ролей і статусів зникаючих суспільних вдіносин. Через інерційність ціннісних орієнтацій особистості людям старшого віку трудніше, аніж молоді, вписатись в нові соціальні механізми. Тож адаптація індивіда не забезпечить його повноцінної і комфортної участі в соцальних зв’язках, можливостей його сомореалізації. Тому-то наступним етапом соціалізації особи стає інтеріоризація.

72.Роль соціального педагога у наданні допомоги дезадаптованим дітям. Серед глобальних проблем оздоровлення суспільства особливе і дуже важливе місце займає створення й запровадження в педагогічну практику працюючої системи профілактики і корекції соціально-психологічної та шкільної дезадаптації дітей. Труднощі у пристосуванні до умов шкільного навчання – одна з найгостріших проблем, з якою останнім часом усе частіше стикаються соціальні педагоги. У середньому і старшому шкільному віці дезадаптація набуває наступних ознак: - відхилення у психосоматичному розвиткові і здоров'ї (27% учнів); - неприйняття вимог і норм шкільного життя (14% учнів) - недостатня сформованість психофізіологічних і психологічних основ навчальної діяльності (3,5% учнів); - прогалини у знаннях, які спричиняють труднощі у подальшому засвоєнні матеріалу (53% учнів); - "інтелектуальна пасивність" (18 % учнів); - знижена працездатність, висока втомлюваність (10% учнів); - конфліктність та інші девіантні прояви (12,5% учнів).

73. Девіантна, деліквентна і кримінальна поведінка підлітків. Делінквентна поведінка - поведінка індивіда, що порушує норми громадського правопорядку, загрожує благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може бути правомірно покараною. У широкому значенні делінквентна поведінка - це злочинна (кримі-нальна) поведінка, правопорушення некримінального характеру, порушення офіційно визначених правил поведінки та дисциплінарних вимог. Кримінальна поведінка підлітків має виражену вікової специфікою. Це пов'язано з психологічними та психофізіологічними особливостями підліткового віку як перехідного між дитинством і юністю. Значний псіхоендокрінний зрушення відіграє велику роль у виникненні або маніфестації різних психічних розладів, поведінкових реакцій, на основі яких виникають поведінкові девіації, в тому числі такі, як кримінальний стереотип поведінки. Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм.

74. Шляхи подолання девіантної поведінки у дітей. Девіантна поведінка - тільки таке відхилення, яке визнаєтьсятаким і виходить за межі заходи. Відхилення (девіація) у свідомості і поведінці людей зазвичай дозріваєпоступово. Більш того, в соціології є поняття «первинна девіація» коли на певні відхилення оточуючі дивляться крізьпальці, а людина, який ігнорує якісь правила, не вважає себе порушником. Такі відхилення межують з незначними проступками абоаморальними діями і до певного часу можуть не помічатися (прощатися, ігноруватися), як, наприклад, вживання спиртних напоївз випадковими людьми, що приводить до порушення суспільної моралі. Але є другий рівень поводження, що відхиляється (вторинна девіація),коли навколишнього соціальною групою або офіційними організаціями людинавідкрито визнається порушником норм моралі та права, що завжди пов'язане зпевною реакцією на його дії. При розгляді поведінки, що відхиляється важливо розрізнятиіндивідуальні та колективні форми девіації, якщо під першими розуміютьсяпорушення вимог моралі, то в другому випадку поведінка, що відхиляєтьсяє відображенням діяльності певної соціальної групи - злочинноюзграї або бузувірської секти, які створюють якусь подобу своєї «культури» (субкультури) і відкрито конфронтіруют до прийнятих норм. Разом з тим не можна, як це випливає з ряду досліджень, всякевідхилення вважати девіантною поведінкою. У такому разі всі соціальнігрупи і всі люди будуть підпадати під дане визначення, бо немає всуспільстві жодної людини і соціальної групи, які б у всіх випадкахжиття абсолютно відповідали нормам і правилам.

75. Соціально-педагогічна профілактика правопорушень серед неповнолітніх:зміст, завдання форми,і методи роботи. Правопорушення, здійснені неповнолітніми, - це небезпечне соціальне явище, оскільки, по-перше, негативно впливають на формування особистості; по-друге, завдають значної шкоди суспільству через втрату трудових ресурсів (лише третина покараних повертаються до повно цінного суспільного життя); по-третє, відіграють значну роль у формуванні рецидивної злочинності. Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Проте вищенаведені причини правопорушень вказують, що для подолання злочинності серед неповнолітніх виховної роботи лише в межах навчальних закладів недостатньо.Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями:-надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів; -проведення вікторин, тематичних уроків (для молодших школярів);зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців. У роботі використовують такі методи, як акції, конкурси, вистави, поширення інформаційно-рекламного матеріалу, виступи на радіо, телебаченні. Групова робота відбувається у вигляді лекцій, дискусій, диспутів, рольових ігор, тренінгів. Індивідуальна робота проводиться методами консультацій.Отже, профілактична діяльність щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх може проводитись як у рамках навчального процесу, так і в позашкільний час. Форми та методи роботи мають відповідати віку дітей, викликати в них зацікавлення та спонукати до роздумів.

76.СП реабілітація неповнолітніх злочинців. Сутність соціально-педагогічної реабілітації (чи перевиховання) полягає в проходженні взрослеющий людиною основних етапів виховного процесу заново - на значно поглибленої мотиваційної основі. Нижче з позиції онтогенетичного розвитку базових потреб і потребностно-інформаційного підходу до виховання представлені основні етапи безперервної соціально-педагогічної реабілітації особистості підлітків, що відхиляється. Безперервність реабілітації забезпечується за рахунок відновлення і формування мотиваційної сфери виховуваних допомогою задоволення (перш за все, соціально-педагогічними засобами) їх базових потреб: на першому етапі - вітальних (соматичних), на другому - ідеальних (психічних), а на третьому - соціальних.

77.Особливості діяльності соціального педагога з дітьми, схильними вживання алкоголю. Останніми роками найбільш серйозною тен-денцією в зловживанні алкоголем є швидке зростання вживання молоддю слабоалкогольних напоїв. Особ-ливої уваги у розв'язанні цієї проблеми потребує дослідження соціально-психологічних чинників. Саме вивчення проблеми соціально-психологічних причин поширення пияцтва в молодіжному середовищі в те-перішній час слід вважати надзвичайно актуальним завданням як у теоретичному, так і в практичному вимірах. Це явище є досить розповсюдженим, але, на жаль, суспільство належним чином не усвідомлює йо-го небезпеки для сучасності та майбутнього українсь-кої держави і українського суспільства. Для підвищення ефективності реабілітаційних програм, чіткішого розподілу сил і засобів наркологічної служби, оптимальної диференціації і інтеграції зусиль лікарів і середнього медичного персоналу в області Томська упроваджений принцип територіального (район, місто, область) амбулаторно-стаціонарного наркологічного об'єднання (ТАСНО). Його структура носить функціональний блоковий характер, що дозволяє диференційовано здійснювати динамічний комплекс медикаментозних, психологічних і соціально-трудових дій. З метою оптимізації реабілітаційної роботи складені режими спостережень і варіанти відновної терапії хворих на алкоголізм в наркологічних стаціонарах при промислових підприємствах, що є адаптованими режимами і програмами реабілітації для психічно хворих, розроблен

78. дитячий алкоголізм як соціально-педагогічна проблема. початковий період, коли з’являються перші ознаки алкоголізму – дошкільний та молодший шкільний вік. Найсуттєвішими причинами є халатність батьків або ж сімейні «алкогольні» традиції. І хоча біологічні дослідження доводять, що алкоголізм генетично не передається, але передається схильність до нього. Вирішальну роль відіграють погані приклади батьків, «алкогольна» атмосфера в домі. А в нашому суспільстві ще й досить комфортно прижились хибні уявлення про чудесне лікуванням алкоголем, який начебто пробуджує апетит, зігріває, поліпшує сон. А як розплата за неграмотність це нерідко призводить до смертельного наслідку.В дітей залежність виникає швидше, ніж в дорослих, оскільки в них нестійка психіка. І найчастіше у випадках, коли алкоголізм виступає, як наслідок способу життя батьків. Також підлітки починають «гратись» алкоголем для самоствердження у своїх компаніях, а оскільки в них фізіологічно незрілий організм, це спричиняє отруєння, що призводить до хімічної залежності.

79.сп реабілітація дітей-алкоголіків. Сьогоднішня профілактика пияцтва і алкоголізму ґрунтується на двох взаємопов'язаних факторах. Перший – це виховання установки в людей на абсолютну тверезість і другий – виховання здатності людини досягати творчого натхнення в праці, захопленнях, в спілкуванні з людьми і природою, тобто відчувати і переживати ту насолоду життя, заради якої хочеться жити тверезо без винного й іншого дурману. Досвід показує, що саме другий момент є найважливішим в психопрофілактиці пияцтва, особливо у дітей та підлітків із труднощами характеру. Тому, виділяють такі види профілактики: 1. Профілактика творчим спілкуванням з літературою, мистецтвом, наукою. 2. Профілактика із залученням до творчих колекціонувань. 3. Профілактика творчим заглибленням в минуле.

80.Наркоманія як форма прояву адитивної поведінки. Проблема адиктивної поведінки (англ. Adict – «згубна звичка») – поведінка людини, яка відзначається залежністю від того, що їй шко-дить: алкоголю, наркотиків, тютюнопаління, азартних ігор тощо. Причиною виникнення адиктивної поведінки, окрім вживання зазначених речовин, бувають також порушення у психічному розви-тку дитини, зокрема, це: мінімальні мозкові дисфункції, психопатії, акцентуації характеру тощо. Наркоманія (від грецьких слів narke — заціпеніння, сон, і mania — божевілля, пристрасть, потяг) — група хвороб, що виникає внаслідок систематичного, у наростаючій кількості вживання речовин, які включені до затвердженого на офіційному рівні списку наркотиків (такий поділ передумовлений передовсім правовими, а не медичними чинниками, - адже з клінічних позицій наркоманії та токсикоманії патогенетично досить схожі). Проявами наркоманії є психічна і фізична залежність від цих речовин, а також розвиток абстиненції внаслідок припинення їх прийому.

81. наркоманія як соціально-пелагогічна проблема. Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. Тому причини наркоманій не можна звести до якогось єдиного чинника. Іноді одна причина призводить до наркоманії, а іноді низка причииин, що діють на особистість в одному напрямі, ведуть до її розвитку. Може бути комплекс причин, несприятливих умов і сприятливих чинників, кожний з яких різною мірою зумовлює розвиток різних видів наркоманій і токсикоманій. Постараємося виявити типовіші причини (ситуації), що приводять людей на небезпечний шлях, здатний спричинити моральну і фізичну дeградaцiю, а часто - і загибель.Причини наркоманій умовно можна поділити на соціальні, соціально-психологічні та психологічні. Першу і головну слід шукати в суспільному розвитку. У сучасних умовах в Україні молодь, в основному, ще позбавлена можливості оригінально і культурно проводити своє дозвілля. Воно зводиться, як правило, до вiльного згаяння часу, до галасливої та розбещеної дискотеки, до підвалу та під'їзду. Пояснюється це недорозвинутістю інфраструктури дозвілля та відсутністю у більшості молодих людей достатніх матеріальних коштів. Боротьба за виживання змушує молодь шукати різноманітні джерела заробітку, у тому числі і в середовищі "тіньової" економіки. Бездуховність основної маси сучасної молоді обумовлює і беззмістовність проведення нею дозвілля. Прагнучи заповнити свій час хоча б яким-небудь змістом, молодь вдається до наркотиків

82.Особливості, причини і наслідки підліткової наркоманії. Наркоманія — це захворювання, зумовлене залежністю від наркотичних речовин. Основними симптомами наркоманії є:•шкідливі наслідки для споживача наркотиків, його безпосереднього оточення та всього суспільства;• тенденція до постійного збільшення дози наркотиків;• психологічна, часто й фізична залежність і прагнення отримати наркотик будь-яким чином. Розвиваючись, залежність від наркотичних речовин послідовно минає кілька стадій — соціальну, психологічну, фізичну. Соціальна залежність. Психологічна залежність. Фізична залежність. Причини наркоманій умовно можна поділити на соціальні, соціально-психологічні та психологічні. Першу і головну слід шукати в суспільному розвитку. У сучасних умовах в Україні молодь, в основному, ще позбавлена можливості оригінально і культурно проводити своє дозвілля.

83.Стадіїї розвитку підліткової наркоманії. На першій стадії наркоманії спостерігається синдром психічної залежності, який виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. На другій стадії наркоманії до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і психічне узалеж-нення. наркоманії повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносності наркотику. На третій стадії наркоманії стійкість до наркотику, навпаки, падає. Попередні дози викликають гостре отруєння. Стан ейфорії повністю відсутній. Рідко хто з наркоманів доживає до третьої стадії. Більшість з них помирає набагато раніше: від передозування; зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерилізований шприц з голкою; злочинів, в тюрмі під час бійок тощо. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.

84.Педагогічні проблеми профілактики і подолання наркоманії як соціально-негативної форми поведінки. Отож, щоб вирішувати проблему наркотизму серйозно й послідовно, потрібно не обрубувати, як гідрі, хвіст цьому образному поїзду. Його потрібно зупинити повністю, а саме: — похитнути звичаї та забобони, що змушують нас ставитися до келихів з чарками і пачок з сигаретами як до добрих приятелів; — знеструмити потік інформаційної омани, що не дозволяє населенню дізнатися правду про ці легальні наркотики; — обмежити доступність легальних наркотиків; — знищити психологічну програму на вживання цих наркотиків шляхом усвідомлення справжньої сутності поняття «спиртні напої», прихованої під їх безневинною назвою; — перешкодити залученню молодих «клієнтів» наркобізнесу до перших, найпривабливіших вагонів наркотичного поїзда; Лише сукупність цих заходів як на державному, так і на особистому рівні зможе врятувати від падіння у прірву нас та наших дітей. Іншими словами, щоб вирішити проблему наркотизму на державному рівні, слід застосувати так звану «систему пресу», де йде гармонічний вплив як на попит, так і на пропозицію наркотиків у всіх видах й кількостях. «Закон + відмова» — так, якщо коротко, можна сформулювати систему вирішення алкогольно-тютюново-наркотичної проблеми як у світі в цілому, так і в нашій країні зокрема.

85.Соціально педагогічна реабілітація наркоманів:завдання, зміст, форми. І методи роботи. Соціальний аспект наркоманії полягає в тому, щоб зрозуміти всю складність взаємовідносин між людиною, що вживає ПАР, і різними рівнями його соціального оточення. Фахівці з соціальної роботи в наркології мають широке поле діяльності. На умовному медичному етапі, коли клієнти опиняються у сфері діяльності медичних працівників, фахівці з соціальної роботи тісно взаємодіють з медичним персоналом: беруть участь у спеціальних тренінгах, сприяють ранній реадаптації та реабілітації пацієнтів із залежністю від ПАР, організовують сімейні групи і беруть участь у сімейної психотерапії, разом з клієнтами шукають шляхи вирішення накопичених соціальних проблем. Соціальна робота в наркології - це не просто поява додаткових функцій у наркологічної служби, це кардинальна перебудова всього лікувально-профілактичного процесу та профілактичної роботи. У систему відносин з пацієнтом в якості повноправного його партнера, поряд з медичним персоналом, включається спеціаліст з соціальної роботи, який координує діяльність декількох соціальних працівників або консультантів. Метою медико-соціальної роботи є досягнення оптимально можливого рівня адаптації та функціонування осіб з фізичної, психічної та соціальної патологією. Як правило, такі особи опиняються у важкій життєвій ситуації. Об'єктом медико-соціальної роботи в наркології є різні контингенти осіб, що мають виражені медичні і соціальні проблеми, викликані зловживанням і залежністю від ПАР, які взаємно потенціюють один одного і їх рішення важко в обсязі односторонніх професійних заходів. Робота з такими контингентами однаково важка і малоефективна як для медичних працівників, так і для спеціалістів соціальних служб, оскільки вони неминуче виявляються перед колом проблем, що виходять за рамки їхньої професійної компетенції і перешкоджають успішної професійної діяльності.

86.педагогічні проблеми профілактики і подолання проституції. Соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей та молоді й запобігання такому впливу. Підлітковий вік дівчини – це період статевого дозрівання, що закінчується статевою зрілістю, здатністю і спроможністю організму до дітородної функції. Просто усунути всі причини її появи, описані вище. Поліпшити соціально-економічну обстановку в країні. Підходити до кожної дитини індивідуально і уберегти його від зв'язку з таким бізнесом. Треба зайняти дітей творчими справами художні кухлі, танці, музичні школи та інші. За такими дітьми повинні стежити школа, соціальні працівники і, звичайно ж, сім'я.У Києві знайшли метод боротьби з проституцією. Це швидше не боротьба, а допомога дівчатам з панелі. З довколишніх монастирів і інших міст країни в столицю приїжджають сестри Господні. Їх мета - етичне виховання дівчат з панелі. За допомогою домовленостей, тривалих бесід, черниці намагаються переконати дівчат в неправильності вибраного ними способу життя. Така робота дає результати.Згідно із законом дитяча проституція знаходиться під строгою забороною у всьому світі, у тому числі і в Україні. Проте ми стоїмо на початку шляху боротьби з таким злом, як дитяча і підліткова проституція.

87.основні підходи до діяльності соціального педагога з профілактики проституції. Ставлення суспільства, офіційних властей до проституції в усі часи було по-різному. обота з родиною нерозривно пов'язана із захистом і підтримкою дітей. Робота з дітьми, як відомо, одна з найбільш складних, конфліктних, суперечливих сфер діяльності соціальних працівників. Робота з родиною тісно пов'язана з роботою з неповнолітніми дітьми.Мета основних профілактичних заходів у Норвегії покращити умови життя дітей. Там, де діти живуть в несприятливих умовах, профілактичні заходи соціальних служб Норвегії такі: сімейний нагляд, економічна підтримка, допомога в вирішенні якихось проблемЩе одним напрямком соціальної роботи в різних країнах є соціальна підтримка жінок. Притулки для жінок, які служать тимчасовим притулком для жінок, які піддаються насильству в сім ’ ях, функціонують у Норвегії, США та інших країнах.

88.соціально-педагогічна реабілітації проституток: завдання, зміст,методи і форми роботи.

89.Особливості соціальн-педагогічної діяльності в загально-освітніх закладах. Соціальні педагоги та практичні психологи навчальних закладів є головною ланкою в структурі психологічної служби освіти в Україні, їхня діяльність регламентується Положенням про психологічну службу та іншими нормативно-правовими документами психологічної служби системи освіти. Соціальний педагог — це фахівець із виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні умови для розвитку й соціалізації особистості; це спеціаліст, який зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності; він організовує взаємодію освітніх та позашкільних закладів та установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку Мета соціально-педагогічної роботи в навчальному закладі - сприяння успішному вирішенню учнями власних проблем. Засоби досягнення цієї мети - вивільнення і розвиток ресурсів учня і його соціального оточення, забезпечення необхідних соціальних змін, навчання, виховання та самовиховання особистостіОдним із напрямків роботи соціального педагога загальноосвітньої школи є корекційно-розвиваюча робота. Корекція - здійснення психолого-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку, поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи. Важливим є залучення учнів до корекційно-розвиваючих програм, різноманітної творчої діяльності - образотворчої, ігрової, трудової.

90.Соціально-педагогічна діяльність у дошкільних навчально-виховних закладах, школах, професійних навчальних закладах. Вищих освітніх установ.. Освітні заклади спеціально створюються для забезпечення реалізації суспільного ідеалу особистості, провідних соціальних груп, для репродукції та розвитку суспільства. Система освітніх закладів будь-якої країни є провідним фактором соціалізації, зокрема соціального виховання. Головною метою системи навчально-виховних закладів освіти є адаптація до існуючих цінностей культури суспільства, окремих його груп. Проте при орієнтації країни на внутрішній розвиток адаптація відбувається таким чином, що вона не гальмує, а навпаки забезпечує підвалини для індивідуалізації (процес формування неповторних, унікальних рис) особистості, групи. Тому структура, організація, зміст соціально-педагогічної діяльності у системі освітніх закладів залежить від відповідних провідних соціальних цінностей суспільства. Сутністю соціального виховання дітей дошкільного віку є розширення соціального досвіду дитини, оволодіння нею не тільки сімейними стосунками і нормами поведінки, але і засвоєння елементів соціальної компетентності, провідних законів людського гуртожитку, формування ставлень до природного та людського оточення, до себе. Це досягається створенням умов для усвідомлення дитиною себе не тільки як члена родини, самостійного учасника дитячих спільнот, але й жителя відповідної вулиці, району, міста, регіону, країни, Всесвіту Школа як узагальнений тип загальноосвітніх навчальних закладів - важливе соціальне знаряддя введення нової генерації до активного соціального життя через включення у дитяче соціальне буття. "Вступаючи до школи, дитина переходить із світу інстинктивних зв'язків та прихильностей, що складають умови сім'ї, чи з атмосфери граючого хору, що є сутністю дитячого садочка, у світ зовнішньо врегульованої общини. Скріплюючим початком у цьому новому світі є вже загальна праця й підкорення загальному закону... Стосовно моральної освіти завдання школи зводиться переважно до виховання правового відчуття і суспільної свідомості людини" Мета соціального виховання у світовій системі вищої освіти відображає основні соціальні потреби: соціально-виробничі (спрямовані на підготовку людини до виконання виробничих функцій), загальнолюдські або загально-гуманістичні (тенденція збереження загальнолюдських цінностей), ідейно-політичні (закріплення своїх ідейних цінностей). У розробці змісту загальної мети виховання філософи країн Європейської співдружності (ЄС) виходять з певної концепції людини. До складу цієї мети входять такі якості особистості, як миролюбність, гуманність, критичність, здатність до самостійного вибору, самооцінки і всебічного саморозвитку; толерантність, терпимість до інакомислячих, намагання зрозуміти іншу точку зору; здатність до осмислення єдності загальнолюдських цінностей; ведення діалогу на основі рівноправності і взаємоповаги Освітньо-професійні програми вищої освіти забезпечують здобуття таких освітньо-кваліфікаційних рівнів: -бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані вміння та знання для вирішення типових професійних завдань певної галузі народного господарства; -спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні вміння та знання, має первинний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань певної галузі народного господарства; -магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень робітника, який на основі кваліфікації бакалавра (спеціаліста) здобув поглиблені вміння та знання інноваційного характеру, має первинний досвід їх застосування для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства

91 соціально-педагогічна робота за місцем проживання. Соціально-педагогічна робота — це засіб реалізації соціальної політики, як соціальний локатор який визначає наслідки соціальної політики, і як діяльність із надання різного роду захисту, допомоги та підтримки людині, сім'ї чи спільноті у складних життєвих ситуаціях. Соціальний педагог працює за місцем проживання дітей у мікрорайонах, у неформальних об'єднаннях, клубах, товариствах. Саме середовище охоплює всі сторони життя дітей, підлітків і включає побут, сімейні відносини, дозвілля. Виховання дітей у мікрорайоні вимагає від соціального працівника об'єднувати свої зусилля щодо вирішення загальної проблеми виховання і захисту дітей із працівниками школи, соціальними службами. Центром у цьому єднанні є дитина, особистість дитини, її сім'я, середовище однолітків. Адже поза школою, поза контролем сім'ї та школи дитина виявляє свої негативні риси, байдикує, встановлює зв'язки з неформальними, часто злочинними, групами.

92. Територіяльна громада як соціалізуючий простір особистості. Під социализацией мають на увазі те взаємодія поколінь, в результаті якого від одного покоління до іншого передається створений і накопичений до цього часу культурний досвід, як сукупність тих досягнень і здобутків, якими керувалися попередні покоління для вирішення життєво важливих проблем.Соціалізація - це шлях становлення особистості і одночасно гарантія безперервності соціуму. Система символічних звичок і дій, властивих тієї або іншої культури, передається через соціалізацію від покоління до покоління. Социализацией в широкому сенсі можна вважати все те засвоєне, вивчене і сприйняте, в результаті чого індивід на різних етапах свого життя може здійснювати ті рольові очікування, які покладає на нього взаємодія з суспільством. У цьому сенсі соціалізація триває протягом усього життя, особливо важливий період зростання, тому що дитинство і підлітковий вік найбільш наповнені стрімкими змінами в духовних цінностях, норми суспільства, стереотипи поведінки.У вузькому сенсі соціалізація - це процес засвоєння і привласнення, в результаті якого людина отримує і приймає основоположні цінності і норми того суспільства, у якому він живе. Це процес адаптації до вимог конкретного суспільства і початок конструктивної взаємодії.

93.Основні характеристики територіальної громади. Громада - це групова соціальна спільнота, члени якої мають спільні географічні та соціокультурні ознаки (місце проживання, інтереси, віросповідання, цінності, національність тощо) та взаємо-діють між собою з метою задоволення певних потреб чи розв’язання проблем За умови, що одна з провідних характеристик громади -територія, залежно від типу поселення можна говорити про сільську, міську громаду та громаду мікрорайону великого міста як про мезорівень соціального середовища. Основні параметри таких громад: природно-економічні особливості території; соціокультурні традиції населення; групи людей за гендерно-віковими характеристиками; заклади соціальної інфраструктури (навчальні та позашкільні заклади, соціальні служби, соціокультурні заклади, медичні установи тощо); органи місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади; неурядові організації. Саме ці параметри вказують на особливості та відмінності між різними територіальними громадами, що відповідно зумовлює й особливості процесу соціалізації дітей та молоді, які проживають на їхній території. За тією ж територіальною ознакою сусідську громаду можна визначати як мікрорівень соціального середовища.

94.соціалізуючі функції громади. Функції територіальних громад — це основні напрями й види муніципальної діяльності цих спільнот щодо реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні, які виражають волю й інтереси місцевих жителів і забезпечують здійснення ними взаємовідносин з державою, її органами, органами місцевого самоврядування в межах Конституції і законів України. Функції територіальних громад зумовлені природою локальної демократії, її принципами, цілями і завданнями, реалізувати які прагне місцеве самоврядування.

105. Діяльність дитячих і молодіжних організацій в Україні. Молодіжні громадські організації (в Україні) — об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою якої є здійснення і захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів. Молодіжні громадські організації створюються та діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності, зокрема:-молодіжні організації зобов'язані доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству-інформація, що міститься у статутах, про склад керівних органів, про джерела матеріальних та інших надходжень, а також пов'язана з діяльністю молодіжних громадських організацій, не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом;Молодіжні громадські організації можуть створюватися шляхом повідомлення (без набуття статусу юридичної особи), або — реєстрації (з набуттям статусу юридичної особи).

106. Неформальні молодіжні обєднання. Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності. Неформальні молодіжні об'єднання розрізняються за характером соціальноїспрямованості їх свідомості і поведінки, типу групових цінностей,особливостей проведення дозвілля. Найбільш популярними з них є групилюбителів сучасної музики, танців, різних видів спорту (футбольнівболівальники, культуристи) - близько 80%. Менше поширення у нас вкраїні одержали групи, зайняті суспільно-корисною діяльністю, --охороною пам'яток культури, захистом навколишнього середовища і т.д. - Не більше 4%. Є групи, чия поведінка може бути охарактеризований як соціальнопатогенний і навіть злочинне: наркомани, токсикомани та інші. Такі групискладають приблизно 9% всіх неформальних молодіжних груп [1]. Багато хто не зовсім розуміють поняття "неформальна група" і це виразасоціюється у них з патлатих хлопцями у шкіряних куртках і колах. Це незовсім вірно, хоча в середовищі неформалів зустрічається і такий типаж.

112.Шляхи і засоби формування педагогічної майстерності. Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності. Виділимо в структурі педагогічної майстерності такі взаємозалежні елементи: гуманістична спрямованість діяльності, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка. Звідси висновок: з першого дня перебування в педвузі майбутньому вчителю необхідно затвердитися в думці, що навчально-виховна діяльність – одна зі складних, що найпершою умовою в досягненні педагогічної майстерності є знання методології і глибоке засвоєння на її основі спеціальних і психолого-педагогічних дисциплін. З перших днів навчання в педагогічному закладі майбутньому вчителю треба систематично і напружено працювати (теоретично і практично) над формуванням професійної спрямованості, максимально готувати себе безпосередньо до справи навчання і виховання підростаючого покоління. У навчальних планах педагогічних вузів на підготовку вчителя за фахом приділяється основна частина бюджету часу. І це зрозуміло: за роки навчання студенту треба фундаментально опанувати наукою, основами якої треба буде озброювати школярів, опанувати понятійним апаратом і матеріалістичним розумінням науки. У той же час треба мати на увазі, що педагогічні заклади готують не просто предметника, скажемо, фізика, хіміка, історика і т.д., а вчителя відповідної науки, вихователя. Вивчаємий предмет у його руках повинний перетворитися в інструмент, за допомогою якого формується особистість людини, тобто вчитель з'єднує в нерозривну єдність функцію навчання і виховання. Без глибокої теоретичної і практичної підготовки в області психолого-педагогічних наук справитися з цією задачею не так легко

113.Система підвищення кваліфікації соціального педагога. Навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації являє собою відкриту нелінійну та нерівноважну систему організації навчальної діяльності слухачів, в основі якої органічна єдність і взаємозв'язок викладання й учіння, тобто процес навчання. Особливості структури і функцій навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів обумовлені особливостями структури і функцій процесу навчання фахівців. Основне завдання соціальної педагогіки, як навчальної дисципліни полягає у підготовці кваліфікованих фахівців соціальних педагогів, вивчення різних проблем у галузі педагогічних наук. Як спеціальність допомогає особистості у вирішенні різних життєвих ситуацій, що виникають протягом життєвого шляху особистості. Соціальний педагог, як фахівець повинен дотримуватись таких основних норм та правил:-Толерантність — соціальний педагог повинен терпляче ставитися до своїх клієнтів і не виражати до них ні симпатії, ні антипатії.-Конфіденційність отриманої інформації — соціальний педагог не має права розголошувати отриману інформацію про свого клієнта, про його проблеми та негаразди, окрім таких винятків: якщо ця інформація може нашкодити клієнту чи третій особіу; якщо ця інформація потрібна для проведення слідства; та інші випадки що передбачені чинним законодавством України.-Професіоналізм фахівця — соціальний педагог повинен мати належну освіту та належний рівень кваліфікації щоб плідно працювати в своїй галузі. Також соціальний педагог повинен підвищувати та покращувати свій рівень професіональності вивчаючи нові і опрацьовуючи нові джерела і публікації, статті та видання які можуть покращувати його професіональний рівень. Для підвищення своєї професійності соціальний педагог повинен також проходити курси підвищення кваліфікації, які діють при навчальних закладах, які готують соціальних педагогів.-Клієнтоцентризм — для соціального педагога інтереси клієнта повинні бути вище своїх власних інтересів.

114 Типи управлінської діяльності: авторитарний, демократичний, ліберальний. Це своєрідний психологический почерк роботи з підлеглими. Відомий німецький психолог К. Льовін описав три основні стилі управління: 1. Авторитарний стиль. Рішення приймає руководитель единолично. Він діє по відношенню до підлеглих владно, жорстко закріплює ролі участников, здійснює детальний контроль, сосредоточивает в своїх руках всі основні функції управления. Цей стиль найбільш ефективний в добре упорядоченных (структурованих) ситуаціях, коли деятельность підлеглих носить характер, що алгоритмізується (по заданій системі правил). Орієнтований на вирішення завдань, що алгоритмізуються. 2. Демократичний стиль. Рішення приймаються керівником спільно з підлеглими. При таком стилі лідер прагне управляти групою совместно з підлеглими, надаючи їм свободу действий, організовуючи обговорення своїх рішень, підтримуючи ініціативу. Цей стиль найбільш ефективний в слабо структурированных ситуаціях і орієнтований на межличностные стосунки, вирішення творчих завдань. 3. Ліберальний стиль. Рішення нав'язуються подчиненными керівникові. Він практично устраняется від активного управления групою, поводиться, як рядовий учасник, надає учасникам групи повну свободу. Учасники групи поводяться відповідно до своими бажань, їх активність носить спонтанний характер. Цей стиль наиболее ефективний в ситуаціях пошуку найбільш продуктивных напрямів груповій діяльності

Поиск по сайту: