Програма є організуючою складовою життєвої перспективи

Досліджу­ючи формування й розвиток життєвої перспективи, Є. Головаха так проаналізував процес зародження й розвитку життєвих планів та програм у свідомості дитини:

" До початку підліткового віку дити­на не замислюється над віддаленою перспективою, сприймаючи світ таким, яким він є в конкретній життєвій ситуації. Саме з нею, а не з окремими можливими наслідками узгоджує вона свої потреби, емоції, очікування та вчинки.

У 10-12 років діти починають узгоджувати свою діяльність з майбутніми подіями. У цьому віці багато хто з них здатний до відстрочки негайної винагороди, пов'я­зуючи сенс свого існування з майбутнім, а не тільки з актуальною ситуацією.

У віці 13-16 років формується тип особистості, потреби якої чітко диференційовані в часі, пов'язані з віддаленим майбутнім і змістовно узгоджені. Отже, в юності відбувається формування свідомого ставлення людини до своєї достатньо віддаленої життєвої перспективи. Одна з відмінностей юнацького сприйняття світу й власного життя від дитячого, мабуть, полягає в тому, що юнаки й дівчата від освоєння світу в безпосередньо існуючих формах переходять до свідомої рекон­струкції дійсності в планах, мріях і очікуваннях, пов'язаних з довго­тривалою перспективою.

Високі домагання й безкомпромісність у виборі життєвих цілей — специфіка юнацької життєвої перспек­тиви. Початок її реалізації визначає перехід від юності до ранньої зрілості.

Успіх або невдача в досягненні поставлених цілей спричинюється до необхідності істотного перегляду життєвої перспективи на рубежі ранньої й середньої зрілості. Результатом цього стає нова, більш поміркована чи скерована до вершин перспектива лю­дини середнього віку.

Старість, яка наближається, примушує люди­ну критично поглянути на пройдений шлях. Із задоволенням або не­задоволенням прожитими роками зустрічає вона новий етап — пізню зрілість, яка потребує серйозного коригування життєвої пер­спективи з урахуванням необхідності подолання хвороб і втрат, що підстерігають людину щодалі частіше.

Активність людини на цих етапах життєвого шляху описується характерною кривою з крутим підйомом у молоді роки, прямолінійним відрізком стабілізації в пе­ріод зрілості й пологим спадом у старості.

Зазначені раніше етапи життєвого шляху відрізняються можливими життєвими кризами. Наприклад, тридцять років є критичним віком для одиноких жінок, які ще сподіваються вийти заміж; п'ятдесят — для чоловіків з невда­лою кар'єрою, які сподіваються ще надолужити упущене й досягти вищого службового статусу, тощо.

Щоб зрозуміти кризу "середи­ни життя", пов'язану з відчуттям тривоги та невпевненості щодо оцінки життєвої перспективи після сорока років, слід шукати причини в ранніх життєвих програмах самореалізації юнацького віку, оскільки останні є прообразом життєвого шляху на етапах зрілості.

В організації життєдіяльності індивіда на цих етапах мають бути враховані і його здібності, і ступінь соціалізації, і фінансові можливості його самого чи його сім'ї.

Щастя людини полягає саме у виробленні й успішній реалізації обґрунтованої програми життєдіяльності, де в оптимальній формі було б:

– закладено підтримку ре­жиму постачання для організму необхідних поживних речовин (задо­волення біогенних потреб),

– створення сприятливих психічних умов існування (задоволення психогенних потреб),

– забезпечення реалізації творчих здібностей у формі вироблення задуманих матеріальних і ду­ховних цінностей (задоволення соціогенних потреб).

Така програма розглядається як тенденція до прогнозування майбутнього, визна­чення сенсу життя.

З віком життєвий шлях кожного індивіда розгалужується за соці­альними інституціями, яким відповідають окремі програми життєді­яльності в трудовому колективі, партійному осередку, освітньому закладі, аматорському гуртку, сімейному колі. Тому в ідеалі програ­ма життєдіяльності має бути багатоцільовою й комплексною.

Але в перспективі в людини бувають й "непрограмовані" події. У реальному житті виникає безліч ситуативних проблем, при розв'язанні яких людина задовольняється незначними досягненнями чи зазнає невдач і втрат.

У більшості випадків люди ставлять коротко-чи середньотривалі цілі діяльності в межах різних соціальних інсти­туцій. Разом відповідні й переважно нечіткі програми не становлять комплексної програми життєдіяльності. Але як би не складалося життя, індивід включається в систему соціальних інституцій, які виз­начають основні напрямки життєдіяльності та просування за стату­сами в кожній з них.

Отже, особистість характеризується комплексним показником статусу, котрий як тенденцію визначає комплексну про­граму життєдіяльності щодо задоволення соціогенних потреб у до­сягненнях.

Така програма життєдіяльності індивіда до стадії зрілого віку лише формується, готується, і тільки після включення його у фор­мальні та неформальні утворення різних соціальних інституцій реа­лізується згідно із закладеними в ній цілями та способами їх досяг­нення. У такій програмі закладаються й показники статусу в усіх соціальних інституціях. Але оскільки процес соціалізації індивіда триває все життя — від народження до старості — і відрізняється інтенсивністю в різні вікові періоди, то конкретні програми життєді­яльності в ході реалізації потребують постійної корекції з урахуван­ням змін обставин і цінностей соціального середовища відповідних життєвих етапів.

Формування й асиміляція цих програм характери­зує ступінь соціалізації індивіда у сфері кожної соціальної інституції.

У початковий період соціалізації дитини, підлітка, дівчини чи юнака лише визначаються стратегічні життєві цілі й розроблюються та оцінюються тактичні схеми щодо їх реалізації. Виявляються здібності дитини до певної професійної діяльності, визначається про­фесійна орієнтація, вивчаються можливості одержання освіти й спеціальності, зважуються можливості фінансового забезпечення підготовки дитини до дорослого життя. Як правило, цей підготовчий період життя дитини — первинна соціалізація — відбувається в колі сім'ї зусиллями батьків.

У ранньому дитинстві з оволодінням мовою відбувається форму­вання лише деяких первинних соціогенних параметрів дитини в сім'ї.

Пізніше в дитячому, підлітковому та юнацькому віці в сім'ї, школі, референтних групах, сфері впливу засобів масової інформації про­гнозуються й формуються плани та програми її життєдіяльності на базі виявлення здібностей дитини та зважування матеріальних мож­ливостей батьків. Але важко передбачити на кілька років і десяти­річ, яке місце цей індивід посідатиме в кожній соціальній інституції: у якій галузі працюватиме, робітником чи службовцем, комерсантом чи лікарем, і якою буде його ділова кар'єра; якою буде його позиція в політичному житті, чи активно працюватиме в обраній політичній партії з метою зробити політичну кар'єру, а чи обмежиться пасивною роллю у виборчих кампаніях; чи присвятить себе творчій праці за здібностями в науці й мистецтві, буде вченим, композитором, акто­ром, винахідником; як збирається здобувати професійні знання, підвищувати кваліфікацію, майстерність; коли та з ким одружиться і яку матиме сім'ю; яким бачиться його релігійне життя тощо.

Зви­чайно, в інтелігентних і заможних сім'ях такі програми для дітей формуються на більш далеку перспективу, із чіткіше окресленими життєво-стратегічними цілями, із забезпеченням умов їх реалізації.

Більш-менш досконалі програми життєдіяльності мають здебіль­шого представники еліти, особливо в сім'ях з професійними тра­диціями, наприклад артистів, учених, художників тощо. Але і в про­грамах життєдіяльності членів таких сімей важко передбачити в деталях дію можливих позитивних і негативних чинників.

Легше передбачити життєвий шлях у нетворчій сфері — продавця в магазині, водія транспортного засобу, робітника на конвеєрі тощо, де свою працю індивід пов'язує лише із заробітком грошей. Часто індивіди, які не здатні сформувати доволі чіткі програми життєдіяль­ності, не мають ясно окресленої життєвої мети, живуть, як кажуть, сьогоднішнім днем. У таких ситуаціях на перший план висуваються споживацькі потреби, а задоволення їх інколи набирає злочинного характеру.

Успішність реалізації індивідуаль­них програм життєдіяльності залежить від включення індивіда в ціннісне матеріальне й ду­ховне середовище. У кожній організації індивід має дотримуватися її статуту, тобто виконувати спрямовані на задоволення потреб су­б'єкта певні функції (тобто параметри, що детермінують діяльність особистості), використовуючи свої права й обов'язки (зміст яких ста­новлять соціальні настанови як регулюючі параметри діяльності осо­бистості).

Соціалізація індивіда полягає саме у виробленні власних програм життєдіяльності та в узгодженні їх зі схожими про­грамами партнерів і конкурентів.

Поиск по сайту: