АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття та етапи соціалізації

Читайте также:
  1. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  2. Адміністративно-правова наука: поняття, предмет, зміст та система.
  3. Адміністративно-правовий статус громадян: поняття, ознаки, елементи та види.
  4. Адміністративно-правові норми: поняття, ознаки, види та особливості структури.
  5. Акціонерне товариство: поняття і види.
  6. Апарат держави: поняття та структура
  7. Артефакт: поняття і сутність. Коллекція документів як артефакт.
  8. В історії оподаткування (у глобальному масштабі) зазвичай виділяють три етапи.
  9. Вибори як основне поняття соціології виборчого процесу
  10. Визначення поняття «філософія».Предмет філософії, методи та її значення.
  11. Визначення, поняття та принципи побудови структури управління.
  12. Визначити відношення між поняттями

Тема: Соціалізація особистості. Життєвий шлях та життєва стратегія особистості

План

1. Поняття та етапи соціалізації.

2. Теорії та моделі соціалізації.

3. Життєвий шлях особистості.

4. Прогнозування та програмування життєвого шляху особистості.

5. Стратегія життя, її вибір та уточнення життєвої філософії.

 

Поняття та етапи соціалізації

Головним соціальним процесом, через який здійс­нюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація (соціальний – з лат. — суспільний) — це процес засвоєння індивідом со­ціального досвіду, системи соціальних зв'язків і відносин.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів куль­тури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціальне значущі риси особистості.

Це процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища:

– сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати пев­ні соціальні ролі й набути конкретного статусу;

– систе­ма соціальних цінностей і норм, які домінують у су­спільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших;

– соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цін­ностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.

Завдяки соціалізації людина залучається до сус­пільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми ра­ціональності та чуттєвості.

Як відомо, термін „соціалізація” запровадив усередині ХІХ ст. французький соціолог Г.Тард для позначення процесу інтеріоризації соціальних норм шляхом соціальної взаємодії.

До впливу соціального середовища людина ставить­ся вибірково на основі сформованої в її свідомості си­стеми цінностей.

Найважливішими чинниками соціалізації є:

– індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства,

– потреби та інтереси,

– спрямованість соціальної актив­ності.

Агентами соціалізації, які справляють основний формуючий вплив на становлення особистості у певні життєві періоди, є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової ін­формації, соціальні інститути, насамперед культурно-виховні, референтні групи тощо.

Соціалізація здійс­нюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціа­лізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно зміню­ються, вимагають входження у нові соціальні ролі та зміну статусу, інколи докорінних.

Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільно­го середовища), то для соціалізації молодої і навіть со­ціальне зрілої людини основну роль відіграє інтеріори­зація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості). Результатом інтеріориза­ції є індивідуальність особистості.

З.Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:

— імітація — усвідомлені спроби дитини копіюва­ти і наслідувати поведінку дорослих і друзів;

— ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;

— почуття сорому і провини — негативні механіз­ми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані де­якими соціологами і до стадії дорослого життя особи­стості.

На процес інтеграції особистості в певну соціальну роль істотно впливають «очікування» і «вимоги» її оточення. У систему особистості немовби включаються спеціально вироблені засоби поведінки, які відповіда­ють вимогам соціальної системи і формують соціаль­ний характер особистості. Вплив соціальної системи, переломлюючись крізь внутрішнє «Я» людини, вияв­ляється у зміні її поведінки. Починається вона з пору­шення рівноваги, потім переходить у стадію адаптації до особливостей даної системи і завершується стабілі­зацією, але вже на новому рівні. Механізми динаміки соціальної системи виявляються в появі або зникнен­ні певних елементів, у зміні внутрішніх і зовнішніх зв'язків між ними. Чинниками соціальних змін є об'єктивні передумови (передусім економічні), індиві­дуальні особливості особистості, специфіка її взаємодії із соціальною системою. Соціальним середовищем (со­ціальним простором) функціонування особистості, со­ціальної системи є соціальні спільноти.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири ос­новних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (пе­рехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23- 25 років).

4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди».

Щодо соціалізації дитини — це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетво­рення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості.

Соціалізація дорослих націлена на зміну по­ведінки в новій ситуації, дітей — на формування цін­нісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій со­ціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необ­хідних навичок (часто конкретних), а соціалізація ди­тини пов'язана здебільшого з мотивацією.

Отже, соціалізація особистості є специфічною фор­мою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя.

Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяль­ності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Водно­час соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскіль­ки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.

Завдяки соціалізації людина залучається до со­ціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і багатоактний процес. Адже суспільство постійно розви­вається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами і органі­заціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм по­чуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація — найважливіший чинник ста­більності суспільства, його нормального функціонуван­ня, наступності його розвитку.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підви­щення культурного рівня та ін. Це показник соціальної деградації особистості. Наприклад, тривале життя на безлюдному острові, серед звірів.

Пересоціалізація – зміна системи соціальних настанов особистості, наприклад внаслідок еміграції.

У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світо­розуміння, розриву з традиційними культурними цін­ностями, необхідності брати на себе незвичну соціаль­ну роль тощо. Наприклад, виправлення навичок читання, професійна перепідготовка кадрів.

Люди, які формувалися в природних умовах без будь-якого спілкування чи контакту з соціальним середовищем, ніколи не зможуть жити і діяти в суспільстві, повноправно називатися людьми. Їх називають феральними людьми. Вони – продукт соціальної ізоляції. Для них соціальне середовище, яке відіграє головну роль у перетворенні біологічної істоти в соціальну, випало із процесу соціалізації на ранньому етапі або повністю було відсутнє.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)