Тема 5. Управління процесом проектування операційних систем

5.1. Етапи створення операційної системи. Проектування виробів і процесів у виробництві та у сфері послуг.

5.2. Особливості проектування операційної системи у сфері послуг

5.3. Виробничі потужності, їх розташування та процес проектування підприємства.

Література: [1, с29-49], [2, с.15-25], [4, с.50-138], [9, с.83-382], [13], [17].

Основні поняття: етапи проектування операційної системи, лінійне та фіксоване планування, нормування праці.

5.1. Проектування операційної системи включає ряд послідовних етапів (рис.5.1).

Рис. 5.1. Етапи проектування операційних систем

Створення нової продукції відбувається в процесі проектування. Вважалося, що проектування закінчується розробкою проекту. Але в цьому випадку часто не враховувалися реалії виробництва (наприклад, відсутнє необхідне устаткування, немає фахівців потрібної кваліфікації), а тому на більш пізніх етапах, коли виріб уже був запущений у виробництво, його доводилося допрацьовувати.

Зараз у проектуванні нової продукції задіяні три основні функції: маркетинг, розробка продукції й виробництво. Маркетинг пропонує нові ідеї, збирає інформацію про технічні характеристики, наявних на ринку товарів. Розроблювачі продукції втілюють маркетингові ідеї в креслення й проекти, а виробництво відповідає за вибір процесів для створення продукції. Тому процес проектування, по суті, не припиняється до початку продажу продукції.

Процес проектування може бути представлений як послідовність наступних етапів (рис.2.5).

На стадії вивчення потреб ринку розроблювачі повинні впевнитися, що попит на даний вид продукту дійсно існує, а також точно визначити перелік характеристик виробу, які потрібні ринку. До них можна віднести такі критерії як вартість, якість, розмір, потужність, термін служби, надійність, простота в обслуговуванні, безпека та ін.

Щоб погодити потреби ринку з можливостями підприємства розроблюють специфікацію (проектне завдання). У ній указуються: назва продукції, її призначення, сфера застосування, розмір випуску, технічні (термін служби) і економічні (передбачувана ціна) показники.

Рис.5.2. Процес проектування товару

На підставі проектного завдання розробляється ескізний проект. Він містить креслення загального виду виробу, схеми його найважливіших вузлів, пояснювальну записку в якій дане попереднє економічне обґрунтування.

Наступний етап - розробка робочого проекту, що складається з декількох частин: графічної частини, вибору матеріалів і напівфабрикатів, визначення основних процесів виготовлення, економічне обґрунтування проекту. Це деталізований проект із докладними кресленнями, у ньому вирішуються питання, чи будуть деталі виготовлятися силами самого підприємства або закуповуватися, уточнюються техніко-економічні показники, у т. ч. собівартість.

Якщо продукція проектується для масового або серійного виробництва, коли обсяги випуску істотні, то перш, ніж запустити її в широкомасштабне виготовлення виконують досвідні зразки. На них коректуються неточності конструкції, оцінюється правильність вибору матеріалів, експлуатаційні показники.

Наприклад, на текстильних підприємствах, на досвідних зразках тканин перевіряється міцність, гігроскопічність, стійкість фарбування. У хімічній промисловості - якість продукції, рецептура, правильність технологічних режимів. В автомобільній промисловості - безпека, екологічність.

Одночасно із проектуванням продукції вирішуються питання, зв'язані зі стандартизацією.

Використання у виробництві стандартних деталей або технологій дозволяє істотно скоротити витрати на виробництво й зробити його більше рентабельним.

Спеціалізація дозволяє підвищувати завантаження устаткування, удосконалювати навички працівників, сприяє росту продуктивності праці.

За кордоном для розробки товару застосовується командний підхід (метод спільного проектування). Команди (проектні групи) поєднують від 3-7 чоловік. Вони користуються підтримкою керівництва, мають свого кваліфікованого керівника, формальну організацію, члени команди вчаться способам розробки товарів, команди підтримуються й фінансуються з боку продавців.

Ефект такої роботи виражається в значному прискоренні розробки й початку продажу товару.

Метод застосовується на великих підприємствах Америки (Боїнг, Х'юлет Паккард). Особливих успіхів досягла Японія. Наприклад, в автомобілебудуванні тривалість розробки машини в середньому становить (міс.): Японія - 46,2, Європа - 57,3, Америка - 60,4 [4].

Відомі команди розробки товару, команди розробки технологічності, команди цінового інжинірингу.

Команди розробки товару включають фахівців з маркетингу, виробництва, закупівлям, контролю якості, сервісних підрозділів, зайнятий обслуговуванням клієнтів. Часто в них входять представники продавця. Їх ціль - забезпечити успіх товару або послуги.

Команди розробки технологічності покликані поліпшити конструкцію товару на етапі розробки й на стадії виробництва. Це може бути:

- Зменшення складності товару

- Використання стандартних деталей або вузлів

- Поліпшення дизайну й безпеки виробництва

- Створення якісної конструкції

- Спрощення використання й обслуговування товару

Команди цінового інжинірингу займаються розробкою найбільш економічного способу виробництва товару.

Багато уваги до дизайну продукції приділяється на японських підприємствах. Японські компанії тривалий час виготовляли надто складні товари. В результаті системи мали функції та аксесуари, якими споживачі майже не користувалися. Тепер на багатьох компаніях пішли по шляху спрощення продукції, що знижує собівартість, ціну, а продукція стає більш привабливою для споживачів («важливо не те, що буде вбудовано у продукт, а те, що можна у ньому використовувати»).

Так, у 1995 р. компанія «Йокогава», що займалася збиранням телевізорів фірми «Соні», удосконалила дизайн корпусу телевізора, який тепер складається не з 31 окремої деталі, а з одного монолітного блоку, скоротивши, таким чином, кількість матеріалів, що використовуються та тривалість збирання. Виробничі витрати при цьому знизилися на 45%.

Відома модель автомобіля «Тойота Камрі» мала передню підвіску, що складалася із 22 різних деталей, а після удосконалення їх кількість була скорочена до 13, що означає скорочення запасів на складах, та деталей, що виробляються [20].

Коли виріб спроектований, починають проектування процесу виробництва. При цьому обирають:

- яка технологія буде застосовуватися;

- тип виробничого потоку;

- яке устаткування буде використатися;

- послідовність технологічного процесу.

Технологія - спосіб виробництва. Всі технологічні процеси можна розділити на такі категорії [9]:

1) процес переробки - сировина міняє свої фізико-механічні властивості. Наприклад, переробка винограду у вино, залізної руди в прокат, помідор - у томатну пасту, волокна - у пряжу;

2) процес виготовлення - сировина одержує специфічну форму - штампування, розкрій тканини;

3) складальні процеси - міняється місце розташування компонентів продукту. Збирання автомобілів, меблів, одягу.

У рамках одного підприємства можуть протікати різні процеси - наприклад, на окремих ділянках автомобільних заводів можуть робити заготівлі (штампування кузовів, крил) а в складальному цеху - збирання деталей.

Тип виробничого потоку - визначається типом операційної системи.

Взаємозв'язок між типом операційної системи й обсягом можна показати у виді продуктово-процесної матриці (рис.2.4).

У міру проходження виробів по циклу свого життя, процес, за допомогою якого зроблений даний виріб, теж розвивається.

На початковій стадії життєвого циклу обсяги продажів низькі. Конструкція виробу може бути ще не цілком стабільною, а конкурентноздатність ґрунтуватися на його відмітних ознаках, а не на ціні. На цій стадії процес виробництва повинний бути досить гнучким, щоб його можна було швидко змінити відповідно до змін у конструкції виробу. Процес у цей час може бути трудомістким, дрібносерійним і неавтоматизованим.

Рис.5.3. Продуктово-процесна матриця

У процесі удосконалення продукту його конструкція буде стандартизуватися, обсяги збуту зростуть. Основним фактором конкурентоспроможності при цьому стане ціна. Процес виробництва стане капіталомістким, автоматизованим, націленим на випуск масової продукції.

Так, ще недавно на заводі Вольво (Швеція) автомобілі збиралися не на конвеєрі, а на вантажних візках (на матриці це відповідає позиції між 2 й 3). У результаті фірма уступала своїм конкурентам за швидкістю та ефективністю, але вигравала по гнучкості, оскільки на заводі працювали багатопрофільні робітники. Однак, через низьку конкурентоспроможності підприємство довелося в 1996 р. закрити.

Зараз підприємства намагаються поєднати гнучкість і низькі витрати. Поки це вдається тільки в умовах повністю автоматизованого виробництва.

Після вибору типу операційної системи компанія підбирає устаткування для оснащення. У ході прийняття такого рішення враховуються такі основні фактори:

· необхідні капіталовкладення (ціна, виробник, площа, доступність т.д.);

· продуктивність машин;

· вимоги до експлуатації;

· якість продукції;

· технічне обслуговування;

· сумісність із існуючим устаткуванням, стратегією підприємства та ін.

Остаточний вибір може бути зроблений за допомогою аналізу беззбитковості виробництва. Для цього треба знати постійні та змінні витрати виробництва, а також ціну за продукцію.

Розглянемо на прикладі. Допустимо, підприємству N потрібні деталі для збирання. При цьому в нього є дві альтернативи:

1) купити деталі (Цд=200 грн.)

2) придбати напівавтоматичне устаткування (витрати на виготовлення з матеріалами З1=75 грн. і вартість верстата зі ЧПУ Ц1=80 тис. грн.)

Для проведення аналізу зробимо допоміжні розрахунки.

Витрати виробництва для кожного варіанта процесу

Розрахуємо точку беззбитковості:

а) закупка або ЧПУ:

Попит *Цд = Ц1*0,15+З1*Попит звідси

Попит * Цд - З1*Попит = Ц1*0,15 тоді

Попит В = 80000 * 0,15/ (200 – 75) = 96 виробів

Покажемо рішення графічно, для чого нанесемо на графік значення витрат виробництва для різної величини попиту (рис.2.5).

Висновок:

1) При виборі виробничого процесу варто враховувати: якщо попит буде становити менш 96 деталей, те їх можна закуповувати за ціною 200 грн.

2) якщо попит від 96 до 300 деталей, то доцільно купувати верстати зі ЧПУ

Рис.5.4. Графічне розв’язання задачі з вибору устаткування

Проектування технологічного процесу включає планування окремих процесів, через які проходять матеріали.

Найчастіше при цьому застосовуються: складальні креслення, складальні схеми, маршрутні карти, схеми технологічного процесу.

Складальні креслення - це докладне зображення всіх компонентів продукції.

Складальні схеми - містять послідовність зборки окремих елементів продукції.

Маршрутні карти - указують схему руху заготівель по операціях технологічного процесу.

Схема технологічного процесу - містить перелік застосовуваного устаткування, а також його основні характеристики.

Поиск по сайту: