Глава 5: Подорож воз’єднання

Наступного ранку Аріс, Едарт та Ріліна почали збиратися в дорогу. Яр Пішов до кузні. Ріліна одяглася в свою одіж, яку Аріна залатала і трохи доповнила її вишивкою блакитними нитками на плечах і талії, що ще більше підкреслювало її фігуру і робило стан ще витонченішим. Аріна зібрала їм в доргу дещо з їжі і одягу, та дала трохи грошей. Яр зайшов в дім, він тримав в руках ящик.

-- Батьку, що там?

-- Те, що ти просив. Найкращі мечі, які я тільки робиві ваші обладунки!

-- Наші обладунки?

-- Синку я подумав, що обладунок знадобиться не лише тобі і я викував ще один обладунок і для Ріліни.

-- Але ж вона тільки нормально стала на ноги.

-- Синку, вибач, але я тобі не сказав, що деякий час я навчався ковальству у ельфів. Мій учитель подарував мені декілька свитків, щоб далі я вчився сам, але я чомусь про них забув, а згадав тільки після того як ти зайшов до мене три дні тому.

-- Батьку, щось я не розумію, що ти маєш на увазі.

-- Синку дельфійські сталь і обладунки є найкращими в світі і разом з тим найдорожчими, а я будучи одним із учнів одного з кращих елфійських ковалів вмію робити вироб, що не поступаються елюфійським.

-- І що?

-- Серед найкращого, що зтворили ельфи є метріл. За міцністю не поступається шкурі дракона і в той же час легший за пір’їну. А серед свитків, що мені подарували якраз був спосіб виготовлення метрілу, при чому в двох видах, як тканину і як пластини. Для тебе сину я виготовиви обладунок з пластинчачотого метрілу, а для Ріліни з полотняного!

-- Дякую батьку!

- І синку, ось ще дещо.

Яр дав Арісу гаманець з грошима, в якому були срібняки.

-- А це, що?

-- Гроші, які люди платили за твою роботу!

-- Не погано назбиралося.

-- Точно!

Яр та Аріс засміялися! Через мить Яр дістав з ящика кілька клинків. Один з них мав цікаву форму: меч мав подвійне лезо, кожне лезо метрової довжини. Цей меч Аріс отримав першим. Потім Яр дістав два мечі, але аріс не зрозумів задуму мечів. Лезо кожного було з пів метра, а руків’я за довжиною було рівним лезу. Коли Яр зрозумів погляд Аріса, він склав мечі, чим зробив двостороннього списа чим розвіяв здивування, а розклавши мечі подав їх Арісові.

-- Дякую батьку.

Аріс уже хотів виходити на двір, коли Яр загальмував його.

-- Ну куди ти поспішаєш? Вдягни метріл!

-- О мало не забув!

-- Ріліно, тебе це теж стосується!

-- Уже іду Яре!

Аріс та Ріліна розійшлися по кімнатах, перевдягнувшися вони вийшли до Яра з Аріною, Аріс вирішив залишити частину обладунку над одягом, так здавалось, що він був трохи більшим ніж насправді! Коли Аріс побачив Ріліну одягненою в метріл у поєднанні з її одягом, йому аж мову відібрало.

-- Ріліно ти а, ти така гарна!

-- Дякую!

Ріліна трохи зніяковіла, та яр швидко повернув їх обох на землю.

-- Люб’язності потім, ви ще не зібрані.

Яр приладнав мечі Арісові за спину, потім лістав з ящика два довгі ножі, що мали лезо довжиною сорок сантиметрів та п’ятнадцяти сантиметрові руків’я, та приладнав їх на стегна Ріліні.

-- А що, непогано я попрацював. Здається нічого не забули?

Раптом Аріна зривається з місця і біжить до кімнати Аріса, повертається з його кулоном, який він зняв перед тим, як пішов до лісу з Едом, в руці.

-- Мало не забула! Ось синку, він має бути з тобою!

-- Дякую мамо!

-- Цікавий медальйон. Мені здається я вже десь бачила цей символ!

-- Мені він теж подобається! Ну то що ходімо, вже час вирушати.

-- Так Арісе.:- промовив Ед.

-- Синку. Бережи себе іповертайся!

-- Добре мамо!

Яр підійшов до Аріса і потиснув йому руку.

-- Сину, повертайся швидше. Без тебе цей дім стане порожнім!

-- Я теж буду сумувати за вами!

Попрощавшись, вони вирушили в дорогу. Аріс йшов поряд з Ріліною, а Ед сидів унього на плечі.

Ще одна маленька деталь була в тому, що для Ріліни Яр зробив також маленький, але напрочуд потужний арбалет, про всяк випадок, часи не спокійні тому зайвий раз перестрахуватися було необхідно.

Зпочатку дорога йшла полем, але коли почало вечоріти повернули до лісу. Так до ночі вони пройшли з кілька кілометрів лісом, а коли вже було ледь видно Аріс зупинився.

-- Вже темно, краще розбити табір.

-- Я не проти!

-- Еде, а ти,що скажеш?

-- Арісе, ти головний, тобі й вирішувати!

-- Добре, зупинимося тут, я поки пішов збирати хмиз.

Еде, ати поки підготуй місця для сну і зроби так щоб ми могли спати спокійно!

-- Звісно зроблю, але коли ти повернешся!

-- А зрозумів, ну тоді я пішов. Ріліно візьми в моєму ранці їжу!

-- Міг би і не казати!

Ріліна усміхнулася. Коли Аріс пішов, Ріліна завела розмову з Едом.

-- Едарте, ви давно знаєте Аріса?

-- Приблизно, від самого його народження. Його мати просила мене приглядати за ним, а коли настане час то навчити його магії.

-- Аріна, вас про це просила?

-- Ні дорогенька, ти ж не знаєш історії його життя. Насправді Яр та Аріна його прийомні батьки. Дев’ятнадцять років тому Аріна виловила його з річки.

-- Тепер я згадала де бачила цей символ!

-- Який символ?

-- Символ з його медальйону!

-- О-о-о-о-о. І де ж ти його бачила?

-- Це знамення Володарів Драконів, і герб королівської родини!

-- Правильно!

-- То Аріс принц?

-- Так дитино. Аріс останній син короля Аспара, королева Аміра, моя сестра відпустила хлопчика з річкою, щоб урятувати його життя. Він принц, але виріс у родині простого коваля, а звістка про те хто він насправді його сильно шокувала. І він сам мені сказав, що ненавидить коли його називають королем або принцом, тому слідкуй за мовою!

-- Але ж він король за правом наступництва крові!

-- Все одно не треба називати його королем, поки він сам не звикнеться зцією думкою!

-- Зрозуміла!

-- Але дитино моя, я також бачу, що він тобі подобається!

-- Не буду від вас це приховувати!

-- А це було б безглуздою ідеєю. Я довго живу на світі і бачив багато. Проте маю сказати. Що ваші почуття взаємні!

-- Невже?

-- Так дитино, мені можна вірити. Але і ти не без таємниць!

-- Цікаво, які ж у мене таємниці?

-- Ріліно ти Таргарієн, вас лишлося не більше ніж нас.

-- Звідки ви дізналися?

-- Дитино, я теж Володар Драконів, а ми відчуваємо драконів. Ти здивована чому це тобі каже пугач?

-- Власне так!

-- Просто я ж не завжди був птахом, таким я став коли моє ж закляття відбилося від каменю Морінуса та повернулось до мене, але чомусь стало потужнішим. Що я тільки не пробував, щоб повернути свою людську подобу,але було марно, з часом я звик, хоч надія на те, що знайду спосіб знову стати людиною, не згасла.

-- Едарте, будь ласка не кажіть Арісу про цю мою таємницю!

-- Я не буду. Ти йому скажеш сама!

-- Ні!

-- Ну тоді мені доведеться сказати, а що він зробить далі я не знаю. Він сильний маг, набагато сильніший ніж був Аспар.

-- Добре, я скажу йому сама, але не зараз, пізніше!

-- Як хочеш, але ти повинна це зробити. Ваші долі чомусь переплелися і це не дарма, я думаю ви повинні бути разом, але якщо він дізнається про це не від тебе, ваше щастя під загрозою!

-- Не зрозуміла!

-- Потім зрозумієш!

В цю мить повертається Аріс, у руках у нього оберемок дров і хмизу, поклавши його на землю, він присів і підморгнув Ріліні, від чого на її щоках пробіг рум’янець. Аріс усміхнувся а потім перевів погляд на Еда.

-- Еде, будь ласка постав захисне закляття, а я поки розведу багаття.

-- Зараз зроблю! А ви поки побудьте вдвох.

-- Лети вже!

Ед полетів, читаючи на льоту закляття, а Аріс в цей час встав і сам заходився замовляти закляття.

-- Міронак іконо несита! Онорі акреті мі ностро!

Від цих заклять навколо того місця де Аріс поклав хмиз і дрова, з’явилися подоби ліжок з каменю та моху, а хмиз і дрова між ними загорілися.

-- Непогано Арісе.

-- Дякую, що оцінила. Як твої рани!

-- Та нічого!

-- Ану дай гляну!Мама дала мені мазь і сказала обробляти твої рани раз на день.

-- Не варто Арісее, я в порядку!

-- Ще чого. Треба я не хочу, щоб з тобою щось трапилось!

-- Ну добре!

Ріліна оголила місця на яких були рани, що ще неповністю загоїлися, Аріс глянув рани і почав ніжно наносити на них мазь. Ріліна обернула голову до Аріса і ніжно посміхнулася.

-- Ти такий ніжний і турботливий зі мною.

-- А, що я роблю щось не так?

Промовив Аріс і посміхнувся від чого Ріліна опустила погляд.

-- Ні Арісе, просто ти не схожий на інших чоловіків.

Ріліна знову підняла погляд на Аріса, їх погляди зустрілися і їх наче щось потягнуло один до одного. Арісові вуста торкнулися її вуст, і вони злилися в пристрасному поцілункові. Коли Аріс обійняв її, своїми сильними руками, Ріліна навіть не опиралася, їх обох оповив вогонь шаленої пристрасті в поєднанні з поривом взаємних почуттів і бажаня. Вони дивилися одне олному в очі і тонули в них. Але цей порив перервав голос Еда, який уже повернувся.

-- Я вам не заважаю?

Запитав він з ноткою сміху в голосі.

-- Дядьку ну ти і вчасно з’явивися!

Сказав у відповідь Аріс з невеликим докором у голосі.

-- Ще встигнете порозважатися вдосталь, а поки, Ріліно, краще поспи, Аріна ясно казала.

-- Уже спалю!:- З помішкою промовила вона.

-- Ну а ти, герой коханець, іди сюди. Тебе треба вчити, я ж обіцяв Амірі.

-- Ходім уже, вчителю!

-- Давай тільки без жартиків, добре

-- Добре, уже й пожартувати не можна!

Ед спеціально зробив захисну стіну по більше, щоб навчання Аріса не будило Ріліну.

Наступного дня дорогу продовжили навпростець через ліс. За кілька годин, вони зайшли в хащі, де їх почало непокоїти якесь недобре передчуття.

-- Якось мені тут не по собі!

-- Мені теж Арісе, якесь недобре передчуття!

-- Діти та заспокойтесь ви, я нічого не чую!

-- А тут і чути нічого, місцеві розбійники досить тихі, щоб надурити найкращий слух!

-- Тоді будемо сподіватися, що ми на них не натрапимо, Ріліно!

Зненацька тишу яка оточувала їх пронизав крик на допомогу, крик був жіночий. Аріс відразу ж кинувся вперд, Ріліна просто прискорила темп а Ед і так сидів на плечі Аріса. За кілька десят метрів вони побачили п’ятьох розбійників з якими були чотири орка, віс вони були біля клітки де сиділо двоє дівчат, що кликали на допомогу. Розбійники були, судячи з усього, на підпитку і хотіли розважитися зі своєю здобиччю. Спостерігаючи таку картину Аріс потягнувся до меча.

-- Арісе, тищо з глузду з’їхав?

-- Еде я не можу залишити їх на поталу цій компанії!

-- Я згоден з тобою, але розбійників п’ятеро і з ними чотири орка, а це вже не жарти, тут або вони вб’ють тебе або ти їх!

-- Я готовий. Що будемо робити!

- Що ми можемо, нас лише троє, а битися можеш тільки ти!

-- Я теж можу!

-- Ти що Ріліно, тобі щн не можна!

-- Дядьку, ти ж маг, використаєш закляття якщо мені буде сутужно!

-- А в мене арбалет, який мені зробив Яр, думаю допоможе!

-- Діти, ви що жити перехотіли?

Але вже ніхто нікого не слухав. Аріс пішов до народу, а Ріліна, не довго думаючи, вихопила арбалет і поцілила одного з орків просто в голову. Така дія не лишилася не поміченою і вся та компанія ринулася вїхню сторону. Еду вже нічого було сказати.

-- Ну що ж іншого виходу немає. Ріліно, тільки не промаж!

-- Не бійтеся Еде не промажу!

-- Арісе.. А він уже пішов розважатися!

Аріс уже вийшов на галявину і попрямував на зустріч розбійникам.

-- Хлопці, може знайдете когось рівного собі!

Від таких слів бандити зупинилися, на їх обличчях читалося ясне здивування, але один з них вийшов пред усіма, по всьому він був головним.

-- А рівний, то мабуть ти, хлопче?

-- Може і я, чом би й ні!

-- Гарні у тебе мечі, шкода, що ти вже недовго будеш ними володіти!

-- Подобаються? То спробуй забрати!

-- Хлопці гляньте, хлопчик надто зухвалий, мабудь треба дати тобі урок гарних манер.

-- А що ти мені зробиш? Хіба, що чоботи натреш до блиску!

Аріс засміявся. Очі ватажка розбійників аж налалися кров’ю, мабуть це його зачепило не на жарт.

-- Хлопці розберіться з ним, а мечі принесіть мені!

Орки і розбійники кинулися на Аріса, який уже дістав подвійного меча.

-- Ріліно давай!

Рптом з кущів полетіли стріли, від яких упали інші орки, зачепило і одного з розбійників. Ті розбійники що лишилися не стали проблемою, аріс швидко з ними розібрався, хоча крові було багато. Дивлячись на це ватажок дістав двосічну сокиру та пішов до Аріса.

-- Хлопче, ти покійник, смерть уже йде по тебе!

-- Оце налякав!

Їхня зброя перехрестилася. Ватажок виявився кращим бійцем ніж його хлопці, але це не допомогло. З шостого удару Аріс відтяв йому руку. ВАиажок впав на коліна.

-- Пощадіть пане!

-- То ось, як ти заговорив! Гаразд, іди поки я не передумав.

Ватажок побіг геть, тим часом Аріс підійшов до клітки з якої на нього преляканими очима дивилось дві ельфійки, які вже мало не приготувалися до смерті.

-- Не бійтеся, ми вам не зашкодимо!

--Хто це, ми?

В цю мить Ріліна підходить до Аріса.

-- Ми!: - промовила вона.

Дівчата перезирнулися.

-- То ви нас не вб’єте чи зґвалтуєте?

-- Ви що ми ж вас щойно врятували.

-- Дякуємо вам пане.

-- Не треба пане, я Аріс, це Ріліна, а це е …

-- А я Едарт!:- приземляючись на клітку промовив Ед.

-- Дякую, що врятували нас!

-- Будь ласка!

-- Мене звати Міра, а це моя сестра Ніра.

-- Дуже приємно!

-- Як ми можемо вам віддячити?

-- Нічого не треба, ми не могли залишити вас їм на поталу!

-- Дівчата, в нього добре серце!

-- Це видно пані! Але ми не можемо не віддячити вам. Звільніть нас будь ласка.

-- Точно! Мало не забув.

Аріс змахнув мечем і збив замок. Міра і Ніра вийшли клітки.

-- Ми живемо тут неподалік. Ми будемо дуже раді, якщо ви зайдете до нас додому.

-- Сам я не буду вирішувати. Зараз пораджусь з Ріліною та Едом.

Аріс відійшов до Ріліни та покликав Еда.

-- Ну, що скажете?

-- Не знаю Арісе, може не нада.

-- Загалом Ріліна права, але з іншого боку дельфійська медицина найкраща, якщо ми проведемо їх додому то там і Ріліну вилікують!

-- Ріліно, а Ед правий!

-- Я бачу все вже вирішили за мене!

-- Та годі тобі, дитино. За ніч ти вже будеш здоровою.

-- Значить йдемо з ними. Ріліно все це заради тебе!

-- Ну я вже зрозуміла!

Аріс підійшов до Міри.

-- Добре, ми проведемо вас, але нам треба вилікувати Ріліну.

-- Наші лікарі вилікують її за ніч!

-- Добре. А скільки йти до вас додому?

-- Будемо надвечір!

-- Ну то чого ж ми стоїмо? Ходімо!

Врни пішли до дельфійського міста Німорен, що знаходилось глибше в хащах проте його володіннями був майже увесь ліс. Надвечір вони вже були на місці. На підході до кордонів володінь Німорену, їх зустріла варта.

-- Стійте, путники, куди йдете?

-- Міроне, брате, ти, що нас не впізнав, це ж ми!

-- Міро, Ніро! Вас знову на подвиги потягнуло? Дядько вже не знає де ще вас шукати!

-- Міроне, а тато дуже злий?

-- Дівчата, вас не було три дні! Подумайте!

Дівчата винувато опустили погляди до долу!

-- НУ я звісно розумію, молоді-зелені! Але кого в вже привели?

-- Брате, вони нас врятували!

--Цікаво від кого ж?

Аріс вийшов перд них.

-- Від розбійників!

-- Якщо це правда, то я вам дуже вдячний, що врятували цих двох непосид.

-- Тепер ви наші гості і друзі

-- Ми вдячні. Мене звати Аріс, це Ріліна, у мене на плечі сидить Едарт!

-- Я Мірон голова варти Німорену, та брат ось цих двох колишніх бранок!

-- Дуже приємно!

-- Дозвольте запитати?

-- Так.

-- А куди ви прямуєте?

-- Ми йдемо до Нарібу, щоб зустрітися там з ватажком повстанців, одним з небагатьох живих Володарів Драконів. Ми хочемо відновити порядок речей в Дареті!

-- Чесно кажучи, ви обрали не найкращий шлях. Хоча, ні, річка, що тече біля Німорену, якраз протікає і біля Нарібу, тож завтра ви зможете поплисти туди!

-- Уе добре. Та нам ще треба вилікувати Ріліну.

-- Жодних проблем! Ніра і Міра проведуть вас до нашого дому, де Ріліною займуться наші лікарі.

-- Дякую тобі!

-- Ні, це я дякую вам за те що врятували сестер!

Ніра і Міра відвели їх до себе додому.

Коли Аріс відпустив ватажка розбійників, той побачив його медальйон і як тільки відбіг від них попрямував до гарнізону. Біля воріт його зупинили вартові.

-- Стій. Чого тобі треба голодранцю?

-- У мене є відомості про одну проблему короля!

-- Яку ще проблему? Говори чи помреш тут!

-- Принц Аріс. Хлопці проведіть мене до генерала!

Почувши таке, вартові швиденько відвели розбійника до генерала, який в цей час саме обідав.

-- Генерале!

-- Хтось давав дозвіл заходити до мене? До того ж ти заважаєш мені обідати, тобі, що жити набридло7

-- Пробачте мені, генерале. До вас один з людей короля!

-- Хто там?

-- Ватажок розбійників!

-- Ого і чого він хоче?

-- Каже, що має інформацію про принца!

-- Заводьте його!

Солдати закинули розбійника в намет генерала. Коли той підвівся, генерал почав розмову.

-- То, що за інформацію ти маєш для короля?

-- Я приніс деякі новини!

-- А ближче до суті!

-- До суті. До суті, інформація не безкоштовна!

Генералу така заява не сподобалася. Він встав з-за столу та вихопив меч і зупинив лезо яке вже торкнулося шиї розбійника. Розбійник аж побілів від переляку.

-- Добре, добре, я жартую! Для короля все безкоштовно!

-- Так краще. Розповідай!

-- Сьогодні я бачив принца Аріса!

-- Де?

-- В давньому лісі! Я з хлопцями впіймали двох гарненьких ельфійок, хотіли трохи розважитись, коли він напав на нас і був він не один. Вижив тільки я!

-- Звідки ти знаєш, що то був він?

-- Його медальйон, на ньому був знак Володарів Драконів та герб королівської родини!

-- Ти впевнений!

-- Ваша милість, в мене хороша пам’ять, особливо на коштовності. А медальйон принца що вже велика рідкість, що зроблений із золота і коштує він надто дорого, щоб загубити його!

Генерал посміхнувся.

-- Добре, ти послужив королю. А зараз я віддам тобі твою винагороду.

-- Ваша милість ви дуже добрі до мене.

Генерал знову посміхнувся та одним різким змахом меча розітнув розбійника навпіл, після чого витер свого меча та знову сів за стіл та гукнув охорону.

-- Хлопці, писаря до мене і приберіть тут!

У вечері генерал послав до королівського палацу крука з цією звісткою. А тим часом у Німорені Ніра та Міра привели Аріса, Ріліну та Еда до свого дому. На ганку якого сидів ельф років сорока, як на людську міру віку, він був понурий, як хмара. Але коли підняв голову та побачив всю цю компанію, то підвівся і побіг їм на зустріч. Це був Арон, батько Ніри і Міри, та правитель Німорену. Як тільки він підбіг до них, сестри відразу кинулись в його обійми, на їхніх обличчях була радість.

-- Ніро Міро, де ви були, я за вас так хвилювався. Щоб тепер а ні кроку З Німорену, зрозуміли?

-- Пробач батьку!

В один голос сказали сестри і опустили погляди додолу!

Арон дивлячись на них мало не плакав від щастя.

-- Ну добре, пройдисвітки, але хоч беріть охорону! Та все одно поки що ви під домашнім арештом!

-- Добре батьку!

-- Дівчатка, а хто наші гості, якщо ви їх привели сюди?

-- Тату, вони нас врятували від розбійників!

-- Дякую вам воїни. Я Арон, правитель Німорену і ваш вічний боржник!

-- Я Аріс …

В цю мить Арон помічає медальйон на шиї Аріса.

-- Цей медальйон. Не може бути! Ваша величність, для мене і моєї родини велика честь приймати вас, як гостя!

-- Будь ласка, Ароне не називайте мене так, я простий хлопець!

--Вибачте мені. А хто ваші супутники?

-- Це Ріліна, а це Едарт!

-- Привіт. Давно не бачилися, старий друже!

-- Еде, це, що справді, ти?

-- Я не розумію, ви, що знайомі?

-- Так Арісе. Коли я ще був людиною, Арон також був при дворі, як один з радників твого батька. Ароне тільки не треба називати Аріа за титулом!

-- Добре Еде, не буду! Ваш дядько мій давній і кращий друг. То де ти був Еде!

-- Ну треба було комусь наглядати за парубком, щоб він не бачив, крім того Аміра мене просила за ним наглядати.

-- Та знаю знаю, я теж був тоді!

-- Вибачте, що завжаю згадувати старі часи.

-- Та нічого Арісе! Що таке?

--Нам треба вилікувати Ріліну!

-- Зараз я покличу лікарів, вони дадуть лад її проблемі!

-- Дуже вам дякую!

-- Пусте. Заходьте в дім, там уже накрито стіл. Поїжте, сили вам ще знадобляться!

-- Дяку вам Ароне!

Всі зайшли в дім. Після вечері Ріліну провели до лікарів, Ед кудись полетів. Дівчатка вже спали, а Арон стояв на балконі та щось думав. Аріс хотів з кимось поговорити і пішов до Арона.

-- Ви щось хотіли, принце!

-- Мені хочеться просто поговорити! Вибачте, Ароне, про, що ви задумалися?

-- Згадую такий недавній час правління вашого батька, принце!

-- Ароне, я ж просив не називати мене так!

-- Не можу, ви майбутній король, і це ваш титул від народження!

-- Ну гаразд, нехай так. Ароне, розкажіть про батька, яким він був!

-- Король Асар бав видатною людиною. Великий і мудрий правитель, та один із най сильніших магів усіх часів!

Арон ще довго розповідав про родину Аріса, продовжувалося це до глибокої ночі.

-- Принце, вони були б раді, якби знали,що ви живі!

-- Я теж так думаю, хоча, хто зна!

-- Добре, що хоч королева Аміра ще жива!

-- Як, я думав маму вбили з іншими!

-- Ну, Ед не міг знати,що вона жива. Цей змій, Герот не вбив її. Він залишив її в живих бо хоче, щоб вона сказала де ви, але вона відмовляється казати.

-- Я думаю скоро Герот дізнається де я!

-- Звідки?

-- Я думаю, у нього багато шпигунів! До того ж я відпустив одного з бандитів, що впіймали ваших дочок. І тільки зараз зрозумів, якій небезпеці я піддаю вас!

-- За це не турбуйтеся. Його вояки не зможуть підійти до міста, просто не встигнуть! І крім того якщо знадобиться то все моє військо я відам під ваше командування!

-- Не треба Ароне!

-- Побачимо, але все ж загін для супроводу я вам дам. Мої хлопці проведуть вас до кінця лісу. Відмови я не прийму!

-- Все ж не варто, але дякую!

-- А поки принце ідіть на задній двір там вас чекає Ед.

-- А я все думав куди ж він зник!

-- Слуги проведуть вас!

-- Добре!

Слуги провели Аріса на задній двір, де його вже чекав Ед. Цього разу Ед перейшов до нового для Аріса рівня магії, нового рівня сили! Як завжди вони провели в навчанні час майже до ранку.

З ранку Арон провів їх до річки, де вже чекали човни та загін солдатів на чолі з Міроном.

-- Спокійної вам дороги, я буду молити богів за вас!

-- Дякую Ароне, я молитиму богів за тебе і твою родину!

-- Бережіть себе королю!

-- Не хвилюйся. Все буде добре!

Вони поплили за течією. Добре, що річка текла як раз в сторону Нірби.

Цього ж дня крук прилетів до Герота, що саме снідав. Коли той побачив крука, то взяв його до рук.

-- О, посланець генерала Морея! Цікаво, ти приніс новини.

Герот зняв листа з лапи крука і якось дволико посміхнувся.

-- Значить принц таки живий, нехай би йому грець. В тім мені буде приємно прикінчити його власноруч. Але як впіймати його?

Герот покликав слугу.

-- Поклич Ареса. Я маю для нього завдання!

Слуга зник в дверях, а за кілька хвилин до покоїв зайшов кремезний чоловік.

-- О Аресе, ти вже тут.

-- Мій король мене кликав. Що за завдання ви маєте для мене?

-- Знайди принца Аріса та приведи його до мене, живим, за будь яку ціну!

-- Пробачте мені, але чому живим?

-- Я хочу вбити його особисто, як вбив його батька та покінчити з цим повстанням!

-- Тепер розумію! Слухаюся мій королю!

-- Іди вже!

Арес вийшов з покоїв та пішов на найвищу вежу замку. Піднявшись він кинувся вниз і перетворившись на дракона полетів в сторону гарнізону з якого прилетів крук.

Цікавим було те, що Арес, незадовго до цього доручення, вперше не виконав завдання короля, через,що мало не розпрощався з життям, розгнівавши короля. Проте Герот хоч і був тираном, але не був дурнем щоб убити цього слугу, знаючи хто він є, що і врятувало його життя. Арес же був Таргарієном, до того ж він був братом Ріліни, яка і стала його не виконаним завданням, коли відмовилася служити Героту, коли той наказав Аресу привести її. Сам же Арес уже давно був на службі Герота і готовий був виконати будь який його наказ! Крім того один Таргарієн міг заманити собою цілий гарнізон вишколених солдатів, що робило Ареса ще ціннішим для Герота.

Пославши Ареса, Герот рішов до темниці де була королева Аміра. Зпустившись він намагався бути чемним.

-- Доброго ранку Аміро!

-- Герот. Чим зобов’язана такій честі, боягузе?

-- Ну ну, чого ти так відразу кидаєшся на мене?

-- Чого ти прийшов?

-- Ти ж сама знаєш чого!

-- Знаю! І ще раз кажу, що ти не отримаєш того, що хочеш!

-- Власне ти помиляєшся! Мені не потрібен твій дар ясно бачення, я знаю, що замислив твій син і хочу сказати що він скоро буду у мене!

-- Мій син не такий як ти думаєш!

-- Ну ти ж цього не знаєш напевне. Не ти його ростила і ти не знаєш, що в нього в голові коїться!

-- Знущайся й далі, не довго тобі зосталось!

-- Аміро, не будь дкрепою! Але втім як хочеш. Я прийшов сказати, що вб’ю тового сина на твоїх очах, а смерть його буде гіршою за смерть його батька!

Герот зареготав, як навіжений.

-- Йди звідси, мерзенний боягузе!

Герот вхопив королеву за шию в надії що вона почне пручатися, але королева навіть не ворухнулася.

-- Я піду, але мої слова є правдою, яку не відверненути.

Герот відпустив Аміру та пішовз темниці. Він був задоволений собою. Королева Аміра впала на коліна і заплакала. Вона знала, що Герот правий в усьому, окрім останнього, хоч це і не полегшило її біль.

-- Хлопчику мій, як ти там!

Ближче до обіду Аріс та інші вже були на пів дорозі до Нірби, куди Ріліна послал голуба з листом до Мерона, що мав прилетіти туди вже з ранку. В цю мить до Мірона прилітає голуб, на лапці якого був папірець з відповіддю.

-- Ріліно, Арісе! Голуб приніс відповідь від Мерона!

-- Міроне дай погляну!

Мірон дає Ріліні папірець. Вона читає його і обличчя її покриває невдоволеність.

-- Це погано!

-- Ріліно, що таке, що там написано!

-- Мерон пише, що в Нірбі стало небезпечно, солдати Герота шукають нас та повстанців.

-- Що, ще він пише?

-- Мерон переносить зустріч до невеличкого села Гроунем, це ближче до нашого місце знаходження, місце зустрічі постоялий двір «В гостях у гнома».

-- Зрозуміло! Значить Герот вже знає про мене. Щось швидко!

-- Арісе і, що ти про це думаєш?

-- Не знаю Еде! Міроне, скільки до Гроунему??

-- На скільки я знаю, то ще з гдину за течією, потім для безпеки до кінця дня лісом!

-- Добре! А, що є коротший шлях?

-- Якщо плисти ще далі течією, а потім через поле, але там мабуть повно солдатів!

-- Твоя правда! Ну, що ж, прямуємо довшим маршрутом!

-- Згоден, тихіше буде!

За годину вони причалили до берега. Пообідавши Мірон зібрав свої речі та відправив свій загін назад. Аріс здивувався побачивши це.

-- Міроне, а ти куди?

- Арісе, я піду з вами. Зайві руки вам не завдять!

-- Міроне, краще наздожени свій загін!

-- Я піду з вами, це подяка за порятунок сестер, та й сам я цього хочу!

-- Міроне, краще повернися, ти голова сторожі!

-- Я йду з вами і моє рішення не змінити!

-- Ти впевнений?

-- Так Арісе, я з вами!

-- Добре Міроне! Ходімо!

Як і казав Мірон, над вечів вони вже були в Гроунемі. Постоялий двір «В гостях у гнома» була посеред містечка і її важко було не помітити.

-- Ну нарешті! Дійшли.

-- Так Ріліно ми на місці!

Поиск по сайту: