Глава 3: Загублений корінь

З того часу пройшло іще чотири роки. Аріс став ще вродливішим і дівчата від нього втрачали розум. Та серед них, як він зізнавався матері, не було тієї єдиної з якою він би провести все життя.

Одного разу Аріс пішов до лісу де він любив гуляти годинами, полювати, чи відточувати вміння мечника, як його вчив Яр.

Та сьогодні він просто гуляв по лісу та про щось думав коли раптом над деревами він побачив дракона. Цікавість перемогла страх незвіданого і він пішов в тому ж напрямку куди полетів дракон. За кілька годин блукань він наткнувся на зламане дерево, а це говорило про те, що дракон упав десь неподалік. За кілька метрів від дерева він побачив рівчак від падіння дракона.

-- Хм. А чи живий дракон?

Подумав він. Пішовши далі, він дійшов до кінця рівчака, що його дракон вирив своїм тілом, та побачив сліди на землі і краплі крові на листках. Пішовши по сліду він здивувався ще більше, бо великі сліди від лап дракона обірвалися а на їх місці йшли звичайні людські сліди. Аріс було подумав, що можливо дракон встиг когось поранити та полетів, тож він пішов далі по сліду і за п’ятсот з лишком метрів побачив на свій превеликий подив дівчину, що лежала на землі без свідомості.

-- Бідненька мабуть її поранив дракон. Але, що ж вона тут робила? Адже вона не місцева! Вона серйозно поранена, треба віднести її додому.

Дівчина була напрочуд вродливою: витончена фігура, повногруда, з прекрасним рудим волоссям, на вигляд років сімнадцяти-вісімнадцяти трохи нижча за самого Аріса. Підбігши до неї Аріс взяв її на руки в цю мить вона опритомніла і поглянула на нього своїми зеленими, як весняний ліс, очима. Її погляд наче пропік Аріса і разом з тим він відчув щось нове, незрозуміле йому, незвідане!

-- Допоможіть!

Встигла сказати вона і знову втратила свідомість, тоді Аріс піднявся на ноги з нею на руках і, подякувавши богам за свою силу, побіг в напрямку дому.

За годину Аріс був уже біля будинку, трохи віддихавшись він зайшов у дім, так само тримаючи дівчину на руках.

-- Мамо йди сюди!:- крикнув він, від чого Аріна відразу прибігла.

-- Синку що сталося?:- запитала вона, виходячи до передпокою: -- Арісе хто це?

-- Я знайшов її в лісі, уже в такому стані!

-- Бідненька, але їй пощастило, що ти її знайшов!

-- Це точно! Мамо, що робити?

-- Синку віднеси її до своєї кімнати, а я поки приготую ліки прийду за п’ять хвилин, а ти поки що піди набери води та промий їй рани!

-- Але тоді я повинен буду її роздягнути!

-- Синку ти хочеш щоб вона вижила?

-- Так мамо!

-- Якщо хочеш, то зроби те про що я тебе прошу, я знаю що ми з батьком виховували тебе інакше, але ми і вчили тебе, що життя це найцінніше тому зараз переступи мораль і зроби це!

-- Добре мамо!

Пересилюючи себе Аріс почав знімати з неї одяг. Коли він її знайшов вона була вдягнена в сорочку та штани зеленого кольору з вогненно червоними вишитими візерунками, одяг щільно прилягав до її тіла тим самим підкреслюючи її фігуру, на голові у неї було щось схоже на корону проте зробленого із полотна також зеленого кольору із червоними та блакитними кристалами закріпленими на ньому, не ногах у неї бкли легкі шкіряні чобітки.

-- О боги, яка ж вона гарна!

Раптом Аріс помічає на її правій руці якийсь візерунок схожий на татуювання, але коли він його торкнувся то зрозумів, що знак складається з лусочок.

-- Цікаво! Що це за візерунок? Хто ж ти така красуне?

З такими думками він почав обережно промивати її рани теплою водою. Аріна, що вже зайшла в будинок і тримала в руках мазь та відвар для неочікуваної „гості ‟, підійшовши до входу в кімнату побачила, як обережно Аріс виконує її завдання і вона відчула дві емоції: радість та сум.

-- Невже синку ти знайшов свою єдину?

Ще трохи постоявши та помилувавшись ними вона дочекалася доки Аріс закінчить та зайшла до кімнати.

-- Ну що синку, все зробив?

-- Так мамо, все!

-- Добре іди допоможи батькові в кузні!

-- Так мамо!

Аріс пішов в кузню до Яра, який саме робив чиєсь заммовлення, а Аріна взялася лікувати неочікувану гостю.

Коли Аріс зайшов д кузні Яр запитав його:

-- Синку кого ти там приніс додому?

-- Не знаю тату!

-- Як не знаю? Що ти говориш?

-- Ні я знаю кого я приніс!..

-- Мама казала мені, що ти приніс додому якусь дівчину!

-- Так батьку, я приніс додому поранене дівча!

-- А чому дівча?

-- Та їй і вісімнадцяти немає!

-- Чому ж дівча, саме вік для шлюбу! х-х-х-х. То я, старий дурень, пізно спохватився!

-- Чому пізно батьку?

-- А не звертай уваги синку, просто слова старого, х-х-х-х-х! Але чому ти сказав, що не знаєш кого приніс?

-- Сам не знаю! Просто коли я її знайшов та взяв на руки, вона прокинулась буквально на кілька митей та поглянула в очі і в мені, ну не знаю, щось наче перевернулося! І на руці у неї якийсь невідомий мені символ!

-- Ну символ, про нього в неї запитаєш сам. А те почуття мені відоме, коли в середині тебе щось перевернулось, так сину?

-- І що це батьку?

-- Все просто, вона тобі подобається!

-- Та ну батьку! Я просто випадково знайшов її пораненою в лісі!

-- А-а-а-а-а-а! Зрозуміло!

-- Батьку а ти що робиш???

-- А на що то схоже??

-- Броня і мечі!

-- Саме так! Ну чого стоїш? Допоможи мені.

В кузні вони пробули до темної ночі. Коли вони зайшли в дім, їх вже чекала вечеря, Аріна зайшла та покликала Яра.

-- Яре ми повинні йому сказати! Вже час!

-- Ти так вважаєш?

-- Так любий пора!

-- Ну добре! Скажеш ти чи я?

-- Давай я першою спробую!

-- Добре!

За стіл вони повернулися вже вдвох, Аріна взяла їжу і собі та сіла до них за стіл, вона подивилася на Аріса та почала говорити:

-- Арісе, синку!

-- Що мамо?

Раптом Аріна не витримує та починає плакати.

-- Батьку що сталося?

-- Синку, як же тобі сказати…

-- Сказати що?

-- Словом, мовчати вже нема сенсу, Арісе насправді ти наш прийомний син!

-- Що? Батьку, що ти таке кажеш???

-- Так синку!! Батько не бреше! Дев’ятнадцять років тому річка принесла тебе до мене, я тоді прала білизну, тобі тоді було десь з пів року, тому ти цього не пам’ятаєш!

-- Ні це не правда, цього не може бути. Я не розумію!!!

-- Сину, коли мама принесла тебе та показала мені, я був найщасливішим в світі і в той же час знав, що рано чи пізно тобі потрібно буде сказати це!

-- Синку це чиста правда!

-- Ні, я вам не вірю!

Вперше за своє не надто довге життя непохитний Аріс, що майже ніколи не давав волі емоціям, зронив сльозу. Він вибіг з дому, та попрямував до лісу, що став для нього третім, уже третім домом. Аріс побіг до одного лісового, яке він знайшов ще коли був дитиною. Прибігши туди він упав на його березі та голосно закричав, сльози не переставали котитися з його очей, через кілька хвилин він трохи заспокоївшись, він почав говорити з собою!

-- Невже, мої батьки мені не рідні? Тоді хто ж мої справжні батьки, ким я є, де моє місце…

Раптом чийсь голос перериває його монолог.

-- Що шукаєш відповіді???

Аріс підскочив від несподіванки та невеликого переляку.

-- Хто тут?Покажись!

Цікавим для Аріса стало те, що він не міг визначити звідки лунає голос, а це йому дуже не подобалось.

-- Якщо ти друг, то покажись!

-- Не бійся хлопче, я тобі не зашкоджу! І я не ховаюсь!

-- Якщо не ховаєшся то чому ж тоді я тебе не бачу??

-- Бо ти не туди дивишся! Поглянь вгору та праворуч!

Коли Аріс подивився в тому напрямку куди вказав голос, він увійшов в невеликий ступор. На Аріса дивився, своїми величезними очима, пугач, звичайнісінький пугач, яких було багато в лісі.

-- Що здивований?

Такий доказ трохи підсилив ступор в якому був Аріс, але він швидко зумів взяти себе в руки і відповісти новому співрозмовнику.

-- Чесно кажучи, ще й як! Але як ти можеш говорити?

Хлопче я маю кілька пояснень цьому!

-- І які ж?

-- Перше—я балакучий пугач! Друге—ти спиш і тобі це сниться! Третє—ти розумієш тварин!Що більше подобається?

Аріса знов кинуло в ступор, але пугач продовжив!

-- Аісе ти ще тут?

-- Звідки ти знаєш моє ім’я???

Здивувався він.

-- Ну по перше мені двісті з лишком років!..

-- Ого!

-- Знаю, стільки не живуть. А по друге я так би мовити твоя нянька!

-- Нянька??? Не вкурив!

-- Ну нянька сильно сказано, скажімо я твій наглядач, наглядаю за тобою ще з палацу, за проханням моєї сестри, твоєї матері!

-- Палац? Моя матір тебе просила? Ти що верзеш???

-- Правду! Я твій дядько, але цю історію ти почуєш пізніше.Ти краще повернись до батьків і дай їм все тобі пояснити!

-- Але ж вже глупа ніч!

-- І справді! Ну тоді влаштовуйся переночуєш тут, а завтра підемо до тебе додому! Орномі роскал арконос!

Промовив пугач і біля Аріса з’явилося таке собі ліжко з каменю застеленого м’яким мохом, це не аби як здивувало Аріса.

-- Як ти це зробив?

-- Поки що це не важливо, зараз пора тепла ковдру я тобі робити не буду, а поки посидь біля Озера Мудрості, воно дає можливість подумати.

-- Не зрозумів, як озеро мені допоможе?

-- Т-с-с-с! Просто дивись у воду і думай! Потім просто лягай спати, завтра в тебе буде важкий день хлопчику мій.

-- Хоч скажи як тебе звати?

-- Мене звати Едарт.

Едарт дійсно був спостерігачем Аріса, про це його просила Аміра ще до захоплення Оріонами трону. В ідеалі він мав не тільки наглядати за Арісом, а й навчити його мистецтву магії, та іншим секретам їхнього знання, коли прийде час. Едарт не став відмовлятись тим більше, що Аміра його сестра, та й Аспар йому був не тільки королем, а й найкращим другом, отже Едарт стає наглядачем Аріса і тінню спостерігає за ним.

Тим часом, вдома, Яр не знав як заспокоїти Аріну, хоч його серце також боліло, проте він був більш готовим до цього, але все ж!..

-- Аріно годі! Ми знали, що повинні будемо сказати йому це!

-- Знаю, але це все одно важко любий!

-- Знаю мені теж не легко, та що поробиш? Треба піти та знайти його!

-- Але зараз ніч і він у ліс пішов ще коли можна було хоч щось побачити, а зараз і чорт ногу зломить!

-- Ти права люба, значить зранку я піду його шукати та все поясню йому!

-- Візьми з собою його медальйон, думаю це тобі допоможе!

-- Добре Аріно! А як там наша гостя себе почуває?

-- О боги я про неї мало не забула після цього!

-- Ото ж бо й воно люба, йди подивись як там вона!

-- Зараз іду! А мало не забула, коли Аріс сьогодні промивав її рани я помітила, що він якось змінився!

-- Тобто?

-- Він дивився на неї якось по іншому аніж на інших дівчат, а такий погляд неможливо сплутати ні з чим!

-- Про, що це ти?

-- Пам’ятаєш нашу першу зустріч, як ти дивився на мене?

-- Пам’ятаю, а що?

-- Він дивився на цю незнайомку так само, як і ти тоді дивився на мене! Яре наш хлопчик закохався!

-- Кохана, це ж чудово! Та його ще треба знайти!

На ранок Яр пішов до лісу і чомусь повернув с сторону озера де в цей час був Аріс. Зовсім здається випадково проте вдало. Хоч і дорога до нього була досить хитра, але Яр добре знав її, бо на цьому ж озері він потай зустрічався з Аріною. Коли він прийшов туди неабияк здивувався, побачивши Аріса на березі.

-- Синку! Не чекав тебе тут побачити!

-- Батьку! Це ти! Вибач мене за вчорашнє!

-- Та нічого! Я б теж так відреагував на таку новину!

-- Та ні дійсно, я був надто різким з тобою та мамою! Сам не знаю. Що на мене найшло.

-- Синку, так треба, на все воля богів! До того ж вибачатися повинні я з мамою за те, що раніше не сказали правду!

-- А чому ж не сказали!

-- Ми з мамою тебе дуже любимо і ми шукали підходящий момент, щоб не травмувати тебе!

-- Зрозуміло!

-- А ось ще дещо твоє! Тримай

Яр простягує Арісу медальйон і віддає його.

-- Батьку, що це за медальйон?

-- Він був у твоїй колисці, коли мама витягла її з річки! Такі медальйони я бачив тільки у Володарів Драконів, а твій медальйон до того ж королівський!

-- І що це означає?

-- Синку, це означає, що ти останній законний принц Дарету і наступник трону за кровним правом!

-- Тобто я король?

-- Загалом так, але річ в тім, що зараз на троні вождь Оріонів4.

-- Оріонів?

-- Це давнє плем’я воїнів, яке захопило владу! Їхній вождь – Герот, боячись того, що твоє плем’я підніметься проти нього наказав знищити Володарів Драконів та всіх хто їм буде допомагати!

-- Тобто?

-- Володарі Драконів це плем’я сильних магів, мало хто міг з ними змагатися в магії, що мало силу керувати драконами та врятували людський рід. Сину це давня історія, я розповім тобі по дорозі додому!

-- А Яр каже правду!

Озвався Едарт, Яр аж підскочив з переляку.

-- Хто тут!

-- Тату заспокойся! Це Едарт мій дядько і за сумісництвом наглядач!

-- Наглядач? Ну хоч би попередив, що не сам!

-- Ви бачайте! Його мати мене просила просила приглянути за ним, а потім навчати!

-- Щось я не розумію, де він є!

Після цих слів Яра та на його превелике здивування, на плече Арісу сів пугач, який почав говорити.

-- Говорю я! Я таким був не завжди!

-- Зрозуміло!

-- Яре ви знали що Аріс із роду магів, а я вже вам кажу, що він буде найсильнішим магом із нині живих, його сила росте і вже час його навчати!

-- Ну тепер здається розумію!

-- От і добре!

Після настала невелика пауза, після якої Яр заговорив до Аріса.

-- Синку, я мав би сказати тобі це раніше!

-- Що тату?

-- Одну давню мудрість!

-- І що вона каже?

-- Родина там де тебе люблять і підтримують, там де ти виріс, їм не важливо хто ти і звідки, бо родина завжди прийме тебе таким як ти є!

-- Дякую батьку, тепер я розумію!

-- Сину я розповім тобі про себе і свою родину!

Яр почав розповідати про себе, виявилось, що він теж сирота, про те як його знайшли та прийняли до себе солдати вони його виростили не зважаючи на те, що вони не були йому кровними родичами, але зв’язок котрий сильніший за кровний. Він став сином армії, життя йому показали не батьки а солдати, що замінили для нього родину. Коли він закінчив свою розповідь то звернувся до сина!

-- Тепер ти зможеш зрозуміти і не забувати хто твоя родина, коли посядеш своє законне місце!

-- Він ще не готовий!

-- А чому ти так вважаєш!

-- Ну хоча б через те, що сам з військом Герота ти не впораєшся і ти не заєш магії!
-- І що з того?

-- Те що без неї ти не виживеш! Хай як добре ти володієш мечем, але магію ти повинен знати бо меч не завжди тобі допоможе, або може стати предметом зосередження магії для ударів, цьому ти навчишся з часом! А зараз ходімо до тебе додому, і там будемо думати, що робити далі.

Аріс не став заперечувати і вони пішли додому де на них вже чекала Аріна. Вона дуже зраділа, побачивши їх і кинуласа обіняти Аріса з радощів.

Поиск по сайту: