Державне регулювання цін

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення належать: здійснення в країні державної політики цін; визначення переліку продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуютьсявідповідними органами державного управління; визначення повноважень органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами та тарифами. Поряд із цим Кабінет Міністрів України своїми постановами затверджує мінімальні ціни на цукрові буряки та на цукор, мінімальні ціни на вітчизняні та імпортні горілку і лікеро-горілчані вироби, склад витрат підприємств житлового господарства, що входять до квартирної плати, тощо.

Діяльність Мінекономіки у сфері ціноутворення спрямована на реалізацію цінової політики в країні, аналіз і прогнозування динаміки цін і тарифів, розроблення відповідних пропозицій щодо регулювання цін і отримання інфляції.

Основні повноваження у сфері ціноутворення надані місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави. їхні управління з питань цінової політики регулюють: ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населен­ню для побутових потреб; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення, а також встановлюють тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті (метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі); тарифи на виробництво теплової енергії, на послуги водопостачання та водовідведення, за погодження і з Мінекономіки – тарифи на послуги кабельного телебачення тощо.

Державна політика цінового регулювання безперечно здійснює певний тиск на виробників і продавців продукції. У таких умовах вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно нести від цього суттєві втрати. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги і тим самим не допускає їх банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін – це політика держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів впливати на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

Втручання держави у процес ціноутворення здійснюється у трьох основних формах: обмеження рівня ціни; введення податкових платежів, що ведуть до вилучення доходів у виробників і споживачів; державна підтримка цін через дотації. Різноманітні методи державного регулювання цін можна об'єднати у дві групи: прямі методи та непрямі (опосередковані) методи.

Світова практика доводить, що державне регулювання цін застосовується в усіх країнах. Ступінь і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни, питомої ваги державного сектору, рівня монополізації та конкуренції, інтенсивності інформаційних процесів та інших факторів. Так, на етапі формування ринкових відносин або під час кризових ситуацій держава безпосередньо втручається в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни. В умовах розвиненого ринку при стабільній грошово-фінансовій системі державне втручання в ціни обмежується лише відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. При цьому уряди розвинених країн можуть здійснювати регулювання цін на певні товари та послуги, що мають особливе соціальне значення для населення (електроенергія, водопостачання, поштові послуги та ін.).

З метою забезпечення цінового регулювання держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Кабінет Міністрів України, Мінекономіки, а до другої — управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Втручання державних органів у процес ціноутворення здійснюється прямим і непрямим (опосередкованими методами.

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулювальні здібності ще недостатньо розвинені, або у разі виникнення кризової ситуації в економіці. До прямих методів належать: установлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги; застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення; декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк; уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок і торговельних надбавок; дотування виробників деяких товарів; укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Серед методів прямого регулювання ціноутворення найпоширеніші такі:

1.Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірного зростання цін. Контроль за цінами може бути запроваджений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об'єднаннями надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.

Але якщо встановлена державою максимальна ціна продажу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок«природних» економічних обставин на вільному від обмежень ринку, це може призвести до того, що виробникові товарів буде не вигідно реалізовувати товари за встановлений ми державою цінами. Наслідком можуть бути: зникнення певних товарів з ринку; виникнення черг; нормування товарів; пошуки легальних шляхів подолання обмежень; накопичення товарів; «чорний ринок».

2.Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мінімальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з об'єктивних причин, що призводить до утворення надлишкової пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.

3.Створення резерву товару. Система регулюваннями цін, як правило, запроваджується разом з планами створення резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові органи купують товари. За рахунок цього створюється резервний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до цінової стабілізації.

Частіше створюються запаси сільськогосподарської продукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати населення потрібними товарами, а також його захисту від різких коливань цін.

В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з ЦК, ГК, Закону,нормативних актів, які прийнято відповідно до них та стосуються політики ціноутворення.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і в нормальних умовах розвитку економіки, коли регулювальний потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює пове­дінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує самий порядок, способи визначення цін та їхній рівень. Непряме регулювання досягається в основному за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків (ПДВ, акцизний збір, мито), пільгового оподаткування та кредитування, граничних нормативів рентабельності тощо.

Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей державної економічної політики. Можна виділити декілька таких найбільш типових цілей,кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Передусім, це запобігання руйнівного впливу цін на економіку та отримання інфляції. Така мета, як правило, ставиться в умовах переходу країни до ринкових відносин або в період відтво­рення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними потрясіннями, коли в економіці порушено господарські зв'язки, відсутня необхідна інфраструктура ринку, мають місце гострий дефіцит основних товарів, високий рівень безробіття, стрімке зростання цін та ін. У цих умовах держава спирається в основному на політику прямого регулювання цін, в рамках якої на головні види споживчих товарів і послуг застосовуються фіксовані ціни або граничні ціни з одночасним дотуванням виробників деяких товарів чи наданням цільових компенсацій їх споживачам. Такі методи державного регулювання цін як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати, що сприяє стабілізації економіки, призупиненню спаду виробництва та приборканню інфляції.

Не менш важливою метою державного регулювання цін є захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. Внутрішні ціни в кожній країні, як правило, відрізняються від світових, що обумовлено неоднаковим рівнем витратна виробництво та відмінностями в системі оподаткування. Перевищення внутрішніх цін порівняло із світовими робить вигідним увезення в країну іноземних товарів, і навпаки, низький рівень внутрішніх цін порівняно із світовими стимулює експорт вітчизняних товарів. Це може завдати шкоди національним підприємствам, спричинити спад виробництва і зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує політику протекціонізму, яка у сфері ціноутворення передбачає дотування вітчизняних виробників або підвищення цін на імпортні товари за допомогою ввізного мита. Останнє,, є головним інструментом їх цінового регулювання є непрямий податок на імпортні товари.

Державне регулювання цін (тарифів) та їх встановлення по видах продукції та товарів також проводять визначені Кабінетом Міністрів України конкретні галузеві міністерства і відомства, державні адміністрації та виконкоми місцевих рад. Зокрема,, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін (тарифів)» із змінами і доповненнями затвердженні повноваження більше десяти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торгівельних (постачально-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування змін) цін і тарифів на окремі види продукції і послуг які реалізують підвідомчі їм суб'єкти господарювання, установи і організації. Відповідно до цієї постанови:

1. Мінекономіки встановлює оптові ціни на газ природний для виробників і постачальників та тарифи на його транспортування територією України і роздрібні ціни – для населення. Мінекономіки також може запроваджувати індикативні ціни на товари: щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами; щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування; щодо експорту яких встановлено спеціальні режими; експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України. Вони розробляються організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ і організацій України, з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо відповідного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.

2. Міністерство транспорту і зв’язку за погодженням з Мінекономіки встановлює: тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги; тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у морських і річкових портах (за винятком оброблення каботажних вантажів), а також збори і плату за послуги, що надаються суднам у морських і річкових портах України; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень; тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів; тарифи на міжнародні перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом; аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України; аеропортові збори за обслуговування повітряних суден в аеропортах України; на основні послуги зв'язку в межах України (крім послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду); на міжнародні послуги зв'язку;

3. Міністерство транспорту і зв'язку за погодженням з Мінекономіки та Пенсійним фондом встановлює тарифи на оплату послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду.

4. Міністерство фінансів за погодженням з Мінекономіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінне каміння, що скуповується у населення.

5. Міністерство промислової політики за погодженням з відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями регулює тарифи на послуги з постачання води, які надаються виробничим об'єднанням «Укрпромводчормет» і підприємством «Кривбаспромводпостачання».

6. Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров’я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів встановлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках.

7. Міністерство внутрішніх справ за погодженням з Міністерством фінансів встановлює граничні розміри плати за проживання в гуртожитках системи міністерства.

8. Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб.

9. Міністерство праці та соціальної політики здійснює регулювання цін на протезно-ортопедичні вироби і технічні засоби профілактики інвалідності та реабілітації.

10. Міністерство охорони навколишнього середовища за погодженням з Мінекономіки для всіх користувачів мисливських угідь України здійснює регулювання цін і тарифів: на продукцію полювання, включаючи живу дичину, яка поставляється на експорт; на мисливські трофеї, добуті іноземними громадянами; на послуги, надані іноземним громадянам. Разом з Міністерством фінансів затверджує ціни на ліцензії для відстрілу диких копитних мисливських тварин та ведмедя.

11. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють): ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, дрова, торф'яні брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію (послуги теплопостачання) для всіх груп споживачів, що відпускається енергопостачальницькими організаціями і підприємствами незалежно від форм власності; тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, що надаються всім споживачам підприємствами, що перебувають у комунальній власності, та населенню – підприємствами незалежно від форм власності; тарифи на послуги з прибирання, вивезення та знешкодження твердих побутових відходів і рідких нечистот, що надаються всім споживачам підприємствами незалежно від форм власності; граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; розмір плати за послуги, які надаються медичними витверезниками при органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торгівельних надбавок (націнок) суб'єктам підприємницької діяльності на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком, що визначається Міністерство освіти здоров’я за погодженням з Мінекономіки).

12. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті-метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному режимі руху).

13. Рада міністрів Автономної Республіки Крим встановлює тарифи на перевезення пасажирів і багажу пасажирським електротранспортом (тролейбусом) у міжміському і приміському сполученні.

14. За погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями затверджуються тарифи: на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у приміському сполученні – управліннями залізниць; на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом (який працює в звичайному режимі руху) у міжміському, внутрішньо обласному і приміському сполученні територіально-виробничими об'єднаннями автомобільного транспорту.

15. Укрзалізниця встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничними під'їзними коліями, вантажно-розвантажувальні роботи та інші послуги, що надаються підприємствами промислового залізничного транспорту.

Мінекономіки разом з АМК запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках.

Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади разом з органами Антимонопольного комітету запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України.

На загальнодержавних ринках обирає методи і встановлює терміни регулювання Мінекономіки, на регіональних – Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади. Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вони зобов'язані подати у терміни, встановлені відповідним органом: відомості про запланований рівень цін;калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових затрат; відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік); дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, про розмір прибутків, рентабельність підприємства у цілому; пояснювальну записку.

Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до монопольного утворення, відповідного органу АМК та органу державного контролю за цінами.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягомтрьох років з моменту постановки її на виробництво). Суб'єкти господарювання, у яких в результаті перевірок виявлено порушення вимог законодавства України про захист економічної конкуренції шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін, зобов'язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.

Функціонуючи на ринку, суб'єкти господарювання, що займають монопольне становище можуть встановлюватимонопольні чи дискримінаційні ціни. Тим самим вони порушують норми законодавства, щоб отримати надприбутки за рахунок споживачів та інших суб'єктів господарювання.

З метою недопущення таких порушень для них передбачено обов’язкове декларування цін в органах АМК.

Декларування цін – це дозвіл на підвищення вільних відпускних цін підприємств-монополістів. Декларування підвищення вільних цін здійснюється підприємствами після погодження ними нового рівня з основними підприємствами-споживачами. При цьому підприємства подають органам, що регулюють ціни, декларацію про підвищення вільної оптової ціни, встановленою за формою.

До декларації додаються: пояснювальна записка, в якій обґрунтовуються причини підвищення ціни (подорожчання сировини, збільшення тарифів на електроенергію, комунальні послуги і т.і.); відомості про заплановану ціну з розшифруванням матеріальних і трудових витрат; протоколи погодження нових цін з головними споживачами продукції; відомості про обсяги виробництва; дані про запланований і досягнутий розмір прибутку.

Підвищення цін без декларування кваліфікується як порушення державної дисципліни цін, і до порушників застосовуються штрафні санкції у відповідності з чинним законодавством.

Поиск по сайту: