Правові форми реалізації сільськогосподарської продукції

Реалізація сільськогосподарської продукції опосередковується договорами на її реалізацію, що укладаються безпосередньо між виробниками різних організаційно-правових форм господарювання, особистими підсобними господарствами та споживачами і заготівельниками. Застосування договірних умов реалізації забезпечуються свобода волевиявлення сільгосптоваровиробників у виборі виду договорів на реалізацію виробленої продукції, у розробленні змісту умов і порядку укладання договорів та їх виконання.

До таких договорів, що опередковують переміщення сільськогосподарської продукції відносять договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції який укладається безпосередньо між виробником і споживачем. Відносини між ними регулюються ст. 713 ЦК. Згідно з цієї статті за договором контрактації виробник зобов’язується виробити і передати заготівельникові продукції у власність вироблену ним продукцію обумовлені в договорі строки у кількості та асортименті, передбачених договором, а контракт зобов’язується сприяти виробникові у виробництві ним сільгосппродукції, прийняти та оплатити її за узгодженими цінами.

Відносини між виробниками сільськогосподарської продукції – господарськими товариствами різних організаційно-правових форм (виробничими кооперативами, фермерськими та підсобними господарствами) (надалі – виробники продукції) і споживачами – зацікавленими юридичним особами та громадянами щодо її реалізації здійснюються шляхом укладання прямих договорів контрактації, які є цивільно-правовими. Сторонами договору контрактації є продавець (виробник продукції) і заготівник (контрактант). Виробником продукції виступають юридичні особи-підприємці. Ними можуть бути як підприємці – юридичні особи, так і громадяни, які здійснюють виробництво сільгосппродукції для переробки, продажу або власних потреб.

До такого договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інша не встановлена договором або законом. Основну роль в регулюванні таких відносин відіграє ЦК. Разом з цим ст. 713 ЦК передбачено можливість визначення законом особливостей укладення та виконання договорів контрактації. Це положення дає можливість визначити співвідношення положень між цивільним та господарськими кодексами щодо регулювання відношень із договору контрактації з одного боку, положення ГК (ст. ст. 272-274) є спеціальними стосовно положень ст. 713 ЦК, тому вони мають переважне значення в регулюванні відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції за договором контрактації. З іншого, якщо спеціальним законом окремі питання не врегульовано, мають застосовуватися загальні положенняЦК – про купівлю-продаж, про договір поставки, якщо вони відповідають природі відносин, які існують між сторонами відповідно до конкретного договору, та іншим спеціальним законом не встановлені окремі правила про регулювання того або іншого питання. З огляду на це, положеннями ст. 272 ГК визначаються можливості застосування договору контрактації щодо державної закупівлі сільськогосподарської продукції, яка здійснюється за договорами контрактації, що укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.

Розглядаючи цей договір як за цивільними, так і за господарським правом, слід визначити наступні його особливості щодо реалізації сільськогосподарської продукції в господарській діяльності.

Договір контрактації на закупки для державних потреб укладається на основі державного замовлення на поставку сільськогосподарської продукції. Він також укладається на підставі типових договорів щодо конкретних видів продукції (зернових, овочів, картоплі, цукрових буряків, м’яса, молока, риби тощо). Визначаючи пріоритет державного замовлення у контрактаційних відносинах, ГК при укладенні договорів контрактації ставить державне підприємство у рівні умови з контрактантами – юридичними особами, заснованими на приватній чи колективній власності. Разом з тим, розміщуючи державне замовлення на державні закупки сільськогосподарської продукції; держава стимулює укладення договорів контрактації. Це проявляється вияв у тому, що відповідно до законів у договорі має встановлюватися обов'язок контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції. Незалежно від умов договору контрактант зобов'язаний прийняти вироблену продукцію та оплатити її. Тим самим держава забезпечує товаровиробнику гарантію збуту виробленої продукції в узгоджених договором асортименті, кількості, якості і за узгодженими, вигідними для виробника, цінами.

При цьому прийняття на виконання державного замовлення на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції посилює юридичну відповідальність виробника за виконання замовлення з виробництва продукції, своєчасне і неухильне виконання умов договору щодо строків, асортименту, кількості і якості продукції, а контрактанта – за своєчасне прийняття виробленої продукції у кількості і на умовах, передбачених договором, та її оплату за визначеними договором цінами.

Треба також мати на увазі, що у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника продукції. Необхідно також враховувати, що ст. 232 ГК передбачено, що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язань встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються у частині, не покритій цими санкціями. Крім цього, законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Крім договору контрактації сільськогосподарської продукції, товаровиробники можуть її реалізувати на підставі договорів купівлі-продажу, що укладаються на аграрних біржах, аукціонах, а також через оптові продовольчі ринки.

У сучасних ринкових умовах все більшого значення набуває реалізація сільськогосподарської продукції через біржовий ринок, який виражається у діяльності Аграрних біржах. Правовий статус Аграрної біржі, порядок її створення та діяльності регулюються Законом від 24.06.2004 р. «Про державну підтримку сільського господарства». Відповідно до ст. 17 цього Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення Аграрної біржі» (надалі – Біржа), який затвердив її статут та склад наглядової ради. Згідно з цією постановою біржа є неприбутковим (непідприємницьким) підприємством і не розподіляє свої доходи на користь свого засновника або своїх членів. Відповідно до Статуту (п. 13) Біржа створюється з метою підвищення рівня продовольчої безпеки країни надання біржових послугу суб'єктам господарювання з укладення біржових договорів (контрактів) щодо сільськогосподарської продукції, продажу товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів і та іпотечних закладних, а також з проведення та/або організації розрахунково-клірингової діяльності.

Предметом діяльності Біржі є: належна організація біржових торгів (аукціонів) товарами, товарними деривативами, іпотечними сертифікатами та іпотечними закладними, створення розрахунково-клірингових систем для обслуговування укладених біржових договорів (контрактів); формування ринкової ціни на сільськогосподарську продукцію (пов'язані з нею послуги) та інші біржові товари; дослідження кон’юнктури організованого аграрного ринку та вивчення суспільної думки щодо такого ринку, надання консультацій з питань комерційної діяльності; надання біржових послуг, необхідних для проведення Аграрним фондом товарних або фінансових інтервенцій з метою підтримання рівня мінімальних або недопущення перевищення рівня максимальних закупівельній цін об'єктів державного цінового регулювання; виконання рішень Аграрного фонду про запровадження режиму адміністративного регулювання ціни окремого об'єкта державного цінового регулювання у випадках, передбачених законом; організація біржових торгів з придбання та продажу об'єктів державного цінового регулювання для потреб державного продовольчого резерву, а також з продажу об'єктів державного цінового регулювання що були конфісковані або підлягають продажу відповідно до Закону. Порядок продажу та придбання таких товарів підлягає узгодженню з Аграрним фондом; надання фінансових та інших консультацій, пов'язаних з розрахунково-кліринговою діяльністю; створення програмного забезпечення з питань біржової діяльності; надання послуг з поширення інформації про результати біржових торгів (аукціонів), рекламних послуг; провадження діяльності у сфері інформатизації, навчання та підвищення кваліфікації біржових брокерів(дилерів) та працівників Біржі; випуск біржових бюлетенів, довідників та інших інформаційних і рекламних видань з питань, пов'язаних з біржовою діяльністю.

Біржова торгівля продукцією сільського господарства здійснюється відповідно до Типових правил біржової торгівлі, затверджених наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України та Міністерства фінансів України №103/44/62 від 03.04.1996 р. Це основний документ, який регулює порядок здійснення біржових операцій стосовно торгів сільськогосподарської продукції, встановлює правила торгівлі для учасників торгів, посадових осіб і працівників біржі, визначає зміст біржових договорів та надає гарантії їх виконання. Правила є обов'язковими для всіх бірж. Крім того, біржі можуть затвердити свої правила лише за умов, що вони не суперечать типовим Правилам.

На кожен вид сільськогосподарської продукції ціни визначаються залежно від співвідношення попиту і пропозиції на даний момент біржових торгів визначається ціна, яка є остаточна з тих, які було названо покупцем біржовим маклером.

Виходячи з вищенаведеного ціна біржових угод (біржового товару) – це ціна, за якою здійснюються операції купівлі-продажу великих партій матеріально-сировинних ресурсів, продукції виробничо-технічного призначення, сільськогосподарської продукції, товарів народного споживання на товарних біржах. Така ціна формується на базі біржової котировки (попиту й пропозиції) та надбавок або знижок із неї залежно від якості товару, віддалі товару від місця поставки, які вказуються у біржовому контракті. Угоду за даною ціною укладає той, хто першим прийняв пропозицію. Для завершення операції повинні бути зафіксовані три параметри; ціна, сума і строк поставки.

Ціна біржових угод є одним із видів вільних цін, який дає змогу повніше виявити попит і пропозицію на товари у масштабі регіону, країни та світового ринку як на час проведення торгів, так і у майбутній період. У країнах із ринковою економікою ціни біржових котирувань регулярно публікуються в періодичній пресі та електронній інформаційній мережі.

Біржова торгівля сільгосппродукцією здійснюється шляхом проведення біржових операцій. До біржових торгів допускається сільськогосподарська продукція визначеного переліку, затвердженого біржею, стандартної якості, що є реальним товаром, а також стандартні контракти на цю продукцію, що допущені біржею у встановленому порядку до торгів. Стандартним контрактом на біржовий товар є контракт, в якому кількість, якість, базис поставки та строки виконання є стандартними. Єдиною змінною величиною стандартного контракту є ціна, що визначається в процесі біржового торгу. За рішенням біржового комітету до торгів може бути допущена також продукція, що забезпечує виробництво сільгосппродукції, кількість якої не може перевищувати 40 відсотків від загального обсягу товару.

Заявки на купівлю чи продаж реальної сільгосппродукції подаються брокерами на біржу до початку торгів. Одночасно із заявкою на продаж брокер надає довідку сертифікованого складу про наявність заявленої кількості сільгосппродукції, сертифікат її якості, виданий незалежною інстанцією, та документ про сплату біржі гарантійного внеску. На основі заявок формуєтьсябюлетень продажу та купівлі на даний біржовий торг, позиції якого є підставою для оголошення інформації маклером, що веде торги. Бюлетень формується за грудами сільгосппродукції, най­менуваннями та за принципом зниження цін. Бюлетень за форвардними пропозиціями формується аналогічно бюлетеню зі спотового продажу та додатково розподіляється за строком виконання.

Під час біржових торгів за критерієм розрізняють такі біржові угоди: з негайним виконанням («угоди на реальний товар», «спотові угоди» або «касові угоди»). Така назва угод зумовлена тим, що придбання або відчуження товару передбачає у цьому разі саме «негайне» від 1 до 30 днів його виконання. За такою угодою товар має знаходитися на одному з указаних біржею складів і передаватися покупцеві негайно. За ціною, яка фіксується на час укладення угоди.

Форвардний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) реальну сільськогосподарську продукцію у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. Такі угоди ще називаються угодами з відстроченою (від 30 до 360 днів) поставкою реальної сільськогосподарської продукції. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством.

Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітентові такого форвардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту.

До угод на строк належать також біржові угоди щодо сільськогосподарської продукції, яка в дорозі, а також з наступним надходженням. Характерною особливістю угоди на строк є те, що договори такого роду можна багаторазово перепродувати на біржі аж до моменту остаточної поставки товару.

Одним видів біржових яких є стандартні біржові контракти на стандартизовану сільськогосподарську продукцію з визначеним наперед строком виконання, але за ціною, встановленою на день укладена контракту.

Ф'ючерсний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) товари певної якісної характеристики у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Особливості ф'ючерсної угоди як визначила О.М. Вінник полягають у тому, що: предметом ф'ючерсної угоди є купівля-продаж біржового контракту на певний товар, а не реального товару; предмет контракту і сам контракт мають бути стандартними (в тому числі щодо кількості та якості товару, способу встановлення ціни тощо), оскільки це необхідно для підтримки біржового обігу ф'ючерсів; біржовий контракт (предмет ф'ючерса) укладається за умови, що він має вказане біржею стандартне місце поставки, але може вільно продаватись і купуватись на біржі протягом усього строку своєї дії (до визначеного біржею «ліквідаційного строку»); особливістю прав продавця ф'ючерса є можливість зворотного його викупу за біржовим курсом (ціною ф'ючерсного ринку) у будь-який момент до закінчення ліквідаційного строку. Зі свого боку, покупець має право вільного продажу ф'ючерса за таким же курсом і до того ж строку.

Таким чином, ф'ючерс, маючи стандартне місце поставки, є предметом біржової купівлі-продажу протягом терміну його дії. Обіг ф'ючерсів забезпечують біржові спекулянти ф'ючерсами. Як учасники біржових торгів вони привласнюють різницю між ціною кожного ф'ючерса (ціною ф'ючерсного ринку) і реальною ціною на товар на момент виконання ф'ючерса. Комерційна ідея ф'ючерса полягає у своєрідному страхуванні (можливості попередження втрат) як продавця, так і покупця від несприятливого коливання цін на даний товар. Продавець реального товару має змогу залежно від курсу цін реального і ф'ючерсного ринків викупити контракт і продати товар за ціною, більш вигідною, ніж ціна контракту. Покупець, якщо він не заінтересований у ціні контракту на

день його виконання, може продати його на біржі.¹

Наступним видом біржових угод є опціон, тобто стандартний документ, який характерний поступкою права засвідчує право придбати (продати) визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язаньопціонного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

Біржова угода умовно проходить два етапи укладання. Перший - починається з оголошення біржовим маклером, що веде торги, пропозиції продавця і закінчується в момент оголошення ним реєстраційного номера покупця та ціни продажу, одночасно брокери-покупці та брокери-продавці підтверджують підписами на пікетах згоду на купівлю та продаж. На другому етапі угода оформлюється письмово біржовим контрактом, що підписується брокером-покупцем і брокером-продавцем та уповноваженою особою біржі і вступає в дію з моменту її підписання. Угода має бути зареєстрований і оформлений як біржовий контракт не пізніше наступного за її укладенням робочого дня. Його оплата проводиться через біржу на підставі акту прийняття здачі сільгосппродукції за кількістю і якістю, підписаний покупцем та продавцем.

Однією з організаційно-правових форм реалізації сільськогосподарської продукції, яка виробляється сільськогосподарськими підприємствами усіх форм і способів організації у всьому світі є система оптових ринків сільськогосподарської продукції (як передбачено в економічній літературі – оптовий продовольчий ринок).

На жаль, в Україні є лише єдиний приклад такого ринку – оптовий ринок сільськогосподарської продукції ТзОВ «Шувар» у м. Львові, який працює вже понад ____________________

¹Вінник О.М. Господарське право:Навчальний посібник. – 2-ге вид., змін та доп. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність». 2008 – С. 503, 504.

10 років і має популярність у сільгоспвиробників та покупців кількох областей. З метою оптимізації організаційно-правового регулювання переміщення сільгосппродукції від виробників до переробних підприємств та інших споживачів Верховною Радою України 25.06.2009 р. прийнятий Закон «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції (надалі – Закон).

Положення цього Закону поширюються на право відносин, пов’язані з організацією діяльності оптових ринків сільгосппродукції в Україні, на яких здійснюється оптова торгівля. У даному випадку оптовий ринок сільськогосподарської продукції – юридична особа, предметом діяльності якої є надання послуг, що забезпечують здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією, і укладення торгівельних договорів.

Такий ринок забезпечує тривалі, стацільні, взаємовигідні зв’язки в системі: «виробник – оптовик – роздрібний продавець – споживач».

Оптова торгівля сільгосппродукцією згідно зі ст. 1 цього Закону – діяльність з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції партіями для наступного її продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого чи іншого використання, а також допоміжна діяльність, що забезпечує таку купівлю-продаж шляхом надання пов'язаних з цим послуг.

Основними напрямами діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції відповідно до ст. 6 Закону є: створення операторам оптових ринків сільськогосподарської продукції належних умов для купівлі-продажу сільськогосподарської продукції;сприяння прискореному просуванню сільськогосподарської продукції від виробника до кінцевого споживача у торговельному ланцюгу; надання можливості для виходу на ринок сільськогосподарської продукції всім постачальникам і споживачам такої продукції; визначення необхідного переліку сільськогосподарської продукції, що має включати переважну більшість загальної номенклатури виробленої продукції, скорочення втрат сільськогосподарської продукції; забезпечення постачання населенню якісної сільськогосподарської продукції; облаштування єдиного місця купівлі-продажу сільськогосподарської продукції;забезпечення концентрації сільськогосподарської продукції у визначеному місці; сприяння вітчизняним виробникам сільськогосподарської продукції в одержанні прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції; забезпечення достовірною інформацією операторів оптових ринків сільськогосподарської продукції про кон'юнктуру ринку сільськогосподарської продукції та споживчу якість такої продукції; сприяння операторам оптових ринків сільськогосподарської продукції у підготовці сільськогосподарської продукції до купівлі та продажу; забезпечення здійснення ветеринарно-санітарного контролю та нагляду відповідно до Правил здійснення ветеринарно-санітарного контролю та нагляду для оптових ринків сільськогосподарської продукції, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Сторонами оптової торгівлі сільгосппродукції є покупці і продавці. Зокрема, покупці – юридичні та фізичні особи, які купують партію (партії) сільськогосподарської продукції для наступного її продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого чи іншого використання, та уповноважені ними особи. Продавцями є юридичні та фізичні особи, які є власниками сільськогосподарської продукції і продають покупцям партію (партії) сільськогосподарської продукції, тауповноважені ними особи.

Продавці, покупці їх об’єднання та інші юридичні та фізичні особи, які виконують роботу та/або надають послуги (банківські, фінансові, юридичні, консультаційні, страхові, дорадчі, рекламні тощо), необхідні для функціонування оптових ринків сільськогосподарської продукції є їх операторами. Відносин між операторами оптових ринків сільськогосподарської продукції ґрунтуються переважно на договірних засадах.

Статус оптового ринку сільськогосподарської продукції надається Мніаграрполітики на конкурсній основі в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Юридична особа, яка має намір набути статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції, подає до Міністерства такі документи:

• заяву про набуття статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції;
• проект (бізнес-план) організації діяльності юридичної особи у статусі оптового ринку сільськогосподарської продукції;
• нотаріально посвідчену копію установчих документів;
• проект Правил роботи оптового ринку сільськогосподарської продукції;
• нотаріально посвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію;
• довідку про включення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;
• документально підтверджені відомості про засновників (учасників) юридичної особи.

Надані юридичною особою для набуття статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції документи розглядаються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, протягом тридцяти календарних днів з дня їх отримання.Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики видає наказ про надання або вмотивовану відмову у наданні юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції. Відмова у наданні юридичній особі статусу оптового ринку сільськогосподарської продукції може бути оскаржена нею до суду.

Для забезпечення здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією оптовий ринок створює належні умови шляхом надання таких послуг: забезпечення операторів оптових ринків сільськогосподарської продукції спеціально облаштованими робочими місцями; підготовка партій сільськогосподарської, продукції до продажу; документальне оформлення (у разі необхідності) купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; формування партій стандартизовано сільськогосподарської продукції; організація торгів, аукціонів; складування, зберігання, відвантаження та доставка партій сільськогосподарської продукції; контроль якості сільськогосподарської продукції; забезпечення операторів оптових ринків сільськогосподарської продукції достовірною інформацією про кон'юнктуру ринку сільськогосподарської продукції та споживчу якість такої продукції; рекламні послуги; узагальнення і поширення достовірної інформації щодо попиту і пропозиції сільськогосподарської продукції, рівня цін; організація виставок, тренінгів, семінарів, конференцій, навчальних курсів, конкурсів; транспортування партій сільськогосподарської продукції; забезпечення продавців та покупців необхідною вантажно-розвантажувальною технікою, ваговимірювальним обладнанням тощо; охорона майна операторів оптових ринків сільськогосподарської продукції; інші послуги, необхідні для здійснення діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції.

Оптовий ринок сільськогосподарської продукції повинен забезпечувати надання послуг, необхідних для здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією, на постійній і регулярній основі. Послуги оптових ринків сільськогосподарської продукції надаються на договірній основі, якщо інше не встановлено законодавством.

Робота оптових ринків сільськогосподарської продукції регламентується правилами роботи кожного окремого оптового ринку, які розробляються на підставі Типових правил роботи оптових ринків сільськогосподарської продукції, затверджених Мінагрополітики. У таких правилах згідно ст. 11 Закону визначаються: режим роботи сільськогосподарської продукції; порядок проведення торгів, аукціонів, конкурсів; порядок регулювання відносин між операторами оптових ринків сільськогосподарської продукції; порядок організаційного, матеріального і технічного забезпечення діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції; порядок реєстрації та обліку обсягу продажу сільськогосподарської продукції; порядок інформування операторів оптових ринків сільськогосподарської продукції про стан попиту і пропозиції, про ціни і кон'юнктуру ринку сільськогосподарської продукції; вимоги до якості сільськогосподарської продукції; порядок визначення окремих партій сільськогосподарської продукції; гарантії оптових ринків сільськогосподарської продукції щодо дотримання санітарно-гігієнічних норм; правила користування мірами і вимірювальними приладами; вимоги щодо дотримання Правил роботи оптових ринків сільськогосподарської продукції; відповідальність за порушення Правил роботи оптових ринків сільськогосподарської продукції.

Правила роботи оптових ринків сільськогосподарської продукції можуть містити інші положення, що відображають особливості їх діяльності.

Програма розвитку мережі оптових ринків на виконання цього Закону передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2009 р. №562 «Про затвердження Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції» (надалі – Програма).

Метою цієї Програми є забезпечення реалізації високоякісної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки виробниками всіх форм власності на оптових ринках, зниження їх ціни. Завдання і заходи Завдання і заходи з виконання Програми полягають у: розробленні проектів нормативно правових актів з питань діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції; створенні мережі оптових ринків, зокрема за рахунок коштів державного бюджету у сумі 1200 млн. гривень; сприянні створенню об'єднання оптових ринків та їх подальшій інтеграції у міжнародні організації оптових, ринків.

Виконання Програми дасть змогу: створити 25 оптових ринків сільськогосподарської продукції; сформувати сучасну мережу таких ринків; забезпечити товаровиробникам належні умови для продажу власної сільськогосподарської продукції на оптових ринках; сприяти зниженню рівня споживчої інфляції; збільшити обсяг виробництва плодоовочевої продукції; створити близько 3 тис. робочих місць.

Створення системи таких ринків із розрахунку хоча б одного на область дасть змогу вивести 20 – 30 відсотків сільськогосподарської продукції, вирощеної дрібно – і середньотоварними господарствами, з тіньового на прозорий ринок забезпечить відкриті торги між виробниками та їхніми споживачами і формування справедливих до обох сторін цін.

Поиск по сайту: