ТЕМА 3 МИСЛЕННЯ Й УЯВА

ТЕМА 1. ВІДЧУТТЯ І СПРИЙНЯТТЯ

Питання теми

1. Анатомо-фізіологічні механізми відчуттів. Рецептори й аналізатори.

2. Класифікація відчуттів на види. Зорові, слухове, шкірні, нюхові, смакові відчуття.

3. Чутливість і її вимір. Поняття про пороги.

4. Сприйняття як психічний процес і система перцептівних дій.

5. Предметність, цілісність, константність, вибірковість і свідомість як основні особливості сприйняття.

6. Сприйняття простору, часу і рухів. Ілюзії.

Відчуття є найбільш простою формою психологічної діяльності. Вони являють собою продукт переробки центральною нервовою системою подразників, що виникають у внутрішнім чи зовнішнім середовищі.

Відчуття виникають у всіх живих істот, що володіють нервовою системою. У людини вони не існують окремо, самі по собі, і завжди пронизані більш складними психічними процесами, властивостями і станами.

Відчуття і виникаючі на їхній основі сприйняття складають почуттєву основу пізнання. Це ступінь почуттєвого відображення дійсності, коли знання про світ безпосередньо зв'язані з впливом предметів на органи почуттів.

Для відчуттів характерне відображення окремих властивостей предметів і явищ об'єктивного світу при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів.

Існує два основних методи виміру відчуттів: прямий і непрямий.

Анатомо-фізіологічний апарат, спеціалізований для прийому впливів визначених подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища і переробки їх у відчуття, И.П. Павлов назвав аналізатором. Кожен аналізатор складається з трьох частин:

1 — периферичного відділу, чи рецептора, де відбувається трансформація визначеного виду впливу енергії в нервовий процес, їх називають органами почуттів. Органи почуттів відрізняються підвищеною чутливістю і пристосовуються для сприйняття визначених подразників.

2 — чуттєвих нервів (аферентних, чи доцентрових, провідних шляхів), по яких порушення передається в центральний відділ аналізатора.

3 — центри аналізатора — спеціалізовані ділянки кори мозку.

Відповідна реакція передається по еферентному нерві.

Класифікація відчуттів проводиться по двох основних принципах: систематичному і генетичному, інакше кажучи, за принципом модальності і за принципом складності побудови відчуттів

Крім названих, існують проміжні, чи інтермодальні, відчуття, наприклад, сприйняття різких чи запахів різких смакових відчуттів викликає змішані відчуття, розташовані між нюховими, слуховими чи зоровим.

Зорові відчуття виникають у результаті дії електромагнітних коливань, що відповідають видимої частини спектра, на світловий рецептор ока.

Слухові відчуття викликаються дією на слуховій рецептор звукової хвилі. Слухові відчуття розрізняються по висоті, силі і тембру.

Шкірні відчуття викликаються дією механічних і термічних властивостей предмета на поверхню шкіри. До шкірних відчуттів належать: тактильні, температурні і болючі відчуття.

Смакові відчуття викликаються дією хімічних властивостей речовин, розчинених у чи слині воді, на смакові рецептори (смакові бруньки), розташовані на поверхні мови, задньої поверхні глотки, небі і надгортаннику. Смакові відчуття розділяються на чотири групи: відчуття солодкого, кислого, гіркого і солоного.

Нюхові відчуття викликаються дією хімічних властивостей летучих речовин на рецепторні клітки в порожнині носа і носоглотки.

Окремі органи почуттів взаємодіють один з одним. Ця взаємодія може протікати в двох формах:

1. окремі відчуття можуть впливати один на одного, причому робота одного органа почуттів може чи стимулювати гнітити роботу іншого органа почуттів;

2. органи почуттів можуть працювати разом, обумовлюючи новий вид чутливості, при якій якості відчуттів одного виду (наприклад, слухових) переносяться на інший вид відчуттів (наприклад, зоровий). Це явище переносу якостей однієї модальності на іншу називається синестезією.

Різні органи почуттів можуть бути більш-менш чуттєві до зовнішніх впливів. Чутливість — це здатність нервової системи реагувати на порівняно слабкі подразники: дуже індивідуальна, може змінюватися в залежності від ряду факторів — характеру діяльності, віку, стану організму. Люди, що володіють сильною нервовою системою, виявляють велику витривалість, у той час, як люди, що володіють слабкою нервовою системою, при меншій витривалості виявляють велику чутливість.

Чутливість виміряється порогами. Високої чутливості відповідають низькі пороги, і навпаки. Розрізняють два види порогів: абсолютний і різницевий і, відповідно, абсолютну і різницеву чутливість. Абсолютна чутливість характеризується двома порогами — нижнім і верхньої.

Нижній абсолютний поріг — це мінімальна величина подразника, що може викликати ледь помітне відчуття. Верхній — це максимальна величина подразника, при якій виникає відчуття. Різницевий поріг — найменше розходження між подразниками, при якому виникає відчуття нової сили.

Розрізняють дві основні форми зміни чутливості, з яких одна залежить від умов середовища і називається адаптацією, а інша — від умов стану організму і називається сенсибілізацією.

При адаптації: чутливість змінюється убік підвищення й убік зниження.

При сенсибілізації: чутливість міняється тільки убік підвищення.

Сприйняття — це відображення у свідомості людини цілісних комплексів властивостей предметів і явищ об'єктивного світу при їхньому безпосередньому впливі в даний момент на органи почуттів. На відміну від відчуттів, у процесах сприйняття формується образ цілісного предмета за допомогою відображення всієї сукупності його властивостей. Однак образ сприйняття не зводиться до простої суми відчуттів, хоча і включає їх у свій склад.

Сприйняття— результат діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, що відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових відділів аналізаторів. Фізіологічною основою сприйняття є умовно-рефлекторна діяльність внутріаналізаторного і міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків, що обумовлюють цілісність і предметність відбиваних явищ.

Сприйняття розрізняється по видах у залежності від переважної ролі того чи іншого аналізатора у відбивній діяльності. Кожне сприйняття визначене діяльністю перцептивної системи, тобто не одного, а декількох аналізаторів. Значення їх може бути нерівнозначним: якийсь з аналізаторів є ведучим, інші доповнюють сприйняття предмета.

Дослідження показали, що в акті сприйняття починається керування дією.

Усяке сприйняття включає руховий (моторний) компонент (у виді обмацування предмета, руху очей, проказування і т.д.). Тому процес сприйняття розглядають як перцептивну діяльність суб'єкта.

Процес цілеспрямованого сприйняття об'єкта складається з наступних перцептивних дій: пошук об'єкта; виділення найбільш характерних його ознак; упізнання об'єкта, тобто віднесення його до визначеної категорії речей чи явищ.

У сприйнятті завжди позначаються особливості особистості сприймаючого, його відношення до сприйманого, потреби, інтереси, бажання і почуття людини.

Залежність сприйняття від змісту психічного життя людини, від особливостей його особистості зветься апперцепцією.

Сприйняття характеризується константністю, тобто відносною сталістю.

Сприйняття взаємозалежне з мовою, мисленням.

У процесі сприйняття простору розрізняють сприйняття величини, форми, об'ємності і далекості предметів. При далекості предметів велике значення в сприйнятті простору має взаімоположення світлотіней, що залежать від розташування предметів. Форма — один з більш інформативних і стійких ознак предметного світу. Сприйняття форми вимагає виділення предмета з тла, а це, у свою чергу, часто вимагає виділення контуру, тобто границі просторових елементів фігури, що відрізняються по яскравості, кольору, текстурі. При сприйнятті чи об'ємності глибини предметів основну роль грає бінокулярний зір (зорове сприйняття двома очима).

Сприйняття часу — це відображення тривалості і послідовності чи явищ подій. Воно багато в чому залежить від змісту діяльності. На оцінці часу позначається також установка особистості.

Сприйняття рухів — це відображення напрямку і швидкості просторового існування предметів. Воно допомагає людині орієнтуватися в навколишнім середовищі.

Сприйняття предметів може бути помилковим. Помилки (ілюзії) виявляються в діяльності різних аналізаторів. У найбільшій мері відомі зорові ілюзії. Ілюзії мають самі різні причини: практичний досвід людини, особливості аналізаторів, зміна умов сприйняття, дефекти органів почуттів і ін.

ТЕМА 2 ПАМ'ЯТЬ

Питання теми

1. Поняття про пам'яті, основні властивості пам'яті.

2. Види пам'яті: словесно-логічна, образна, рухова й емоційна.

3.Процеси пам'яті: запам'ятовування, збереження, відтворення.

ПАМ'ЯТЬ – це запам'ятовування, збереження і відтворення обставин життя і діяльності особистості.

Пам'ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості. Основними властивостями пам'яті, що обумовлюють ефективність її діяльності, є наступні: зміст пам'яті, обсяг пам'яті, пропускна здатність, точність пам'яті, готовність пам'яті, стійкість перешкодам, міцність.

Успішність пам'яті залежить:

- від ступеня завершеності дій запам'ятовування;

- від інтересів і схильностей особистості;

- від відношення особистості до тієї чи іншої діяльності;

- від емоційного настрою;

- від вольового зусилля.

Мнемічні процеси тісно зв'язані насамперед зі спрямованістю і мотивацією особистості.

Продуктивність пам'яті характеризується обсягом і швидкістю запам'ятовування матеріалу, тривалістю збереження, готовністю і точністю відтворення.

Індивідуальні особливості особистості обумовлюють різні типи пам'яті. Індивідуальні розходження в пам'яті можуть бути двох видів, з одного боку, пам'ять різних людей відрізняється перевагою тієї чи іншої модальності — зорової, слухової, рухової; з іншого боку, пам'ять різних людей може відрізнятися і за рівнем своєї організації.

Людина з наочно-образним типом пам'яті особливо добре запам'ятовує наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя і т.п.

При словесно-логічному типі пам'яті краще запам'ятовується словесний, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули і т.п.

При емоційному типі пам'яті насамперед зберігаються і відтворюються пережиті людиною почуття.

У залежності від тривалості збереження розрізняють:

короткочасну пам'ять (запам'ятовування на короткий термін, іноді після однократного і дуже короткого сприйняття);

довгострокову пам'ять (тривале збереження матеріалу, найчастіше після багаторазового повторення);

оперативну пам'ять (запам'ятовування, що виявляється в процесі конкретної діяльності і яке включає елементи короткочасної і довгострокової пам'яті).

Відповідно до цілями діяльності запам'ятовування може бути:

Довільним - визначається складною цілеспрямованою розумовою діяльністю, підлеглої визначеної мнемічної задачі;

Мимовільним – немає спеціальної мнемічної задача і запам'ятовування просте супроводжує іншу діяльність

Запам'ятовування може протікати з різним ступенем свідомості, з різною глибиною розуміння. Відповідно до цим звичайно розрізняють механічне і логічне запам'ятовування.

Збереження заученого матеріалу забезпечується: свідомістю і міцністю запам'ятовування, повторенням.

Процесом, протилежним збереженню, є забування.

Психологічні дослідження показали, що на початку після завчання матеріал забувається швидше, ніж надалі; причому безглуздий матеріал забувається значно швидше, ніж зв'язаний за змістом. Забування біологічно доцільне для організму. Воно обумовлено вгасанням тимчасових нервових зв'язків, що утратили своє значення і тому непідкріплюваних.

Відтворення являє собою актуалізацію, пожвавлення раніше утворилися в мозку зв'язків. Воно може протікати навмисно і ненавмисно.

Форми відтворення: дізнавання, спогад, пригадування, ремінісценцію.

ТЕМА 3 МИСЛЕННЯ Й УЯВА

Питання теми

1.Мислення як вища форма пізнавальної діяльності.

2. Рішення розумових задач.

3. Розумові операції як основні механізми мислення.

4. Види мислення.

5. Поняття про уяву як специфічно людському виді діяльності.

6. Види уяви.

Мислення як вища форма пізнавальної діяльності людини дозволяє відбивати навколишню дійсність; узагальнено, опосредованно і встановлювати зв'язки і відносини між предметами і явищами.

Мислення також дає можливість установити зв'язки і відносини між предметами, у той час як відчуття і сприйняття відбивають переважно окремі сторони явищ.

Весь матеріал розумова діяльність одержує тільки з почуттєвого пізнання. І через почуттєве пізнання мислення безпосереднє зв'язується з зовнішнім світом.

Матеріальною основою мислення є мова. Думка спирається на згорнуту внутрішню мову.

Початковим моментом мислення є проблемна ситуація, що утягує особистість в активний розумовий процес. Проблемна ситуація — це конфлікт тим часом, що дано суб'єкту, і тим, чого він повинний досягти.

Виділяють три типи розумових дій, характерних для процесу рішення задач.

1.Орієнтовані дії

2.Виконавчі дії

3.Перебування відповіді

Поиск по сайту: