Методичні рекомендації щодо організації та проведення працівниками психологічної служби корекційно-розвивальної роботи

Основні етапи психокорекції

У психокорекційній роботі можна умовно виділити кілька взаємопов’язаних етапів.

Діагностичний:

Методичні рекомендації щодо організації та проведення працівниками психологічної служби корекційно-розвивальної роботи

Тридуб Лариса,

методист центру практичної

психології і соціальної роботи КОІПОПК

Відповідно до Положення про психологічну службу системи освіти України одним із основних видів діяльності практичного психолога (соціального педагога) є корекційно-розвивальна робота – здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному, індивідуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, психологічний розвиток особистості та формування соціально-корисної життєвої перспективи [5, с.58].

Незважаючи на широкий спектр застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її організації та змісту. Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб профілактики нервово-психічних порушень у дітей (А.С. Співаковська). Інші розуміють її як метод психологічного впливу, спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу дитини (Г.В. Бушменська, О.А. Караванова), як сукупність прийомів, які використовує психолог для виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (Р.С. Немов), чи як тактовне втручання у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень (Г. Онищенко). Ми вважаємо за доцільне виробити загальні рекомендації щодо організації та проведення корекційно-розвивальної роботи з учнями у навчально-виховному закладі.

Поняття «корекційно-розвивальна діяльність» відображає специфічні цілі корекційної і розвивальної діяльності й одночасно їх тісний зв'язок. Така діяльність може проводитись у вигляді розвивальних і корекційних занять. Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що робота спрямована на уже сформовані якості особистості чи види поведінки і має на меті їх переробку (виправлення), в той час як основне завдання розвивальної роботи полягає у формуванні в дитини психологічних якостей. Розвивальна і корекційна робота мають розгортатися як процес впливу на особистість дитини в цілому відповідно до таких принципів:

- добровільної участі дитини, підлітка (у випадку, коли мова йде про вихованців дитячих садків та учнів 1 – 6 класів, необхідна також згода батьків) [3, с.68];

- ґрунтування корекційно-розвивальної роботи на результатах психодіагностики. Основою для правильної організації корекційно-розвивальної роботи є діагностика, інші форми роботи – доповнюють або замінюють її при необхідності. Психодіагностика передує психологічному впливові, слугує засобом контролю за змінами, що відбуваються під впливом психологічних дій, є інструментом оцінювання ефективності психологічного впливу. Діагностика учнів проводиться тільки за згодою батьків та дітей [1, c.203];

- цілісності – змістове наповнення й організація корекційно-розвивальної роботи має забезпечувати цілісний вплив на особистість дитини або підлітка;

- орієнтації на вікові норми і дискретність. Дискретність означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини. Вплив здійснюється на основі теоретичних уявлень про норми перебігу пізнавальних та емоційних процесів, про норми ціле утворення в тому чи іншому віковому періоді. Орієнтація на вікові норми визначає контингент корекційного впливу (переважно діти, підлітки, юнацтво) та використання психодіагностичних методик [10, с.284];

- роботи в зоні найближчого розвитку дитини [8, с.250];

- урахування індивідуально-психологічних та особистісних відмінностей дитини. Відповідно до цього принципу при виборі цілей, завдань, способів і програм психокорекційної роботи мають бути враховані потреби й інтереси дитини, особливості пізнавальних здібностей, емоційно-вольової сфери, соціальних установок і навичок, міра стомлюваності, а також треба активно опиратися на знання особливостей того соціального й культурного середовища, до якого належить учень. Реалізація цього принципу пов’язана з творчим процесом і вимагає від психолога високого професіоналізму [3,с. 68];

- системності. Якщо корекційно-розвивальна робота буде мати певну логіку, послідовність та методику, то участь дитини у різних формах цієї роботи буде більш продуктивною та ефективною [8, c.250];

- діяльності. Види діяльності підбираються так, що у поєднанні вони можуть підтримувати інтерес дитини, створюючи мотиваційний аспект психокорекції та спроможні задіяти всю гаму психологічних функцій. До таких видів діяльності відносять навчальну діяльність, гру, конструювання, образотворчу діяльність та специфічну форму діяльності – спілкування [8, с.250].

Власне розвивальна діяльність психолога, як зазначає М. Бітянова, спрямована на створення соціально-психологічних умов для цілісного психічного розвитку школярів з урахуванням актуальних завдань вікового етапу, а також вищих можливостей дітей із прискореним темпом психічного розвитку. Мета розвивального заняття полягає у розвитку когнітивної сфери дитини (вмінь, навичок, пізнавальних процесів), загальних і спеціальних здібностей, емоційно-вольової сфери, етичних норм і правил поведінки [3, с.71]. Зазвичай на певному етапі психолог планує роботу в одному з названих напрямів. Це не має порушувати цілісності розвивального впливу й лише передбачає пріоритети при виборі методів та прийомів роботи.

До основних форм розвивального супроводу ми відносимо:

- розвивальні програми, які психолог проводить у вільний від навчання час або на спеціально виділених для цього годинах;

- міні-програми підтримки дітей на „важких” етапах навчання при підвищених інтелектуальних та нервових навантаженнях на школярів;

- реалізація розвивальних програм через зміст традиційних форм, таких як конкурси, підготовка виставок, театралізовані ігри тощо.

Розвивальні заняття можуть проводитися як індивідуально, так і у підгрупах (8 – 12 осіб) та у вигляді групової форми роботи (до 25 дітей) один раз на тиждень. Тривалість занять визначається залежно від віку дитини (від 15 до 45 хвилин). Віковий склад учасників від 2 до 15 років.

Структура розвивального заняття включає вступну, основну та заключну частини.

Вступна частина заняття містить у собі ритуал вітання, з якого починається кожне заняття. Привітання виконує важливу функцію встановлення (на початкових заняттях) або підтвердження (на наступних заняттях) емоційно-позитивного контакту «психолог – дитина», формування в дитини спрямованості на однолітка та інтересу до нього. Вітання має бути адресоване кожному учаснику заняття без винятку, підкреслюючи тим самим його значимість. Ритуали можуть бути придумані самою групою в процесі обговорення, можуть бути запропоновані психологом. Першому варіанту, звичайно, надається перевага, але в практиці роботи в початковій школі частіше реалізовується другий. Далі може бути проведена розминка, яка є засобом впливу на емоційний стан дітей, рівень їхньої активності, виконує важливу функцію налаштування на продуктивну групову діяльність. Розминка може проводитися не тільки на початку заняття, але й між окремими вправами у випадку, якщо психолог бачить необхідність якось змінити актуальний емоційний стан учасників групи.

Основна частина займає більшу частину заняття і за своїм змістом є реалізацією багатофункціональних технік, спрямованих на розвиток пізнавальних процесів, на формування соціальних навичок і на динамічний розвиток групи. Обов’язковим є послідовність вправ з урахуванням чергування діяльностей, зміни психофізичного стану дитини (від рухливого до спокійного, від інтелектуальної гри до релаксаційної техніки; від простого до складного). Як правило, до одного заняття включають від 2 до 4 ігор (вправ).Найбільший розвиваючий ефект досягається не за рахунок збільшення розмаїтості психотехнічних прийомів, а за рахунок найбільш повного використання потенційних можливостей кожної з комплексних вправ, включених у заняття. Тобто, з одного боку, ми пропонуємо орієнтувати роботу з учнями на використання складних, багатофункціональних вправ, що дозволяють вирішувати відразу кілька завдань. Наприклад, вправа на розвиток уваги може одночасно сприяти виробленню навичок спілкування, згуртованості групи, дозволити дитині пізнати ще які-небудь сторони свого «Я». З іншого боку, кожна вправа повинна бути проведена кілька разів: з ускладненнями, з передачею функцій ведучого від дорослого до кожної бажаючої дитини, іншими можливими варіаціями. Якщо вправа повністю відпрацьована, але дуже подобається учасникам, її треба включати в роботу групи доти, поки бажання виконувати її зберігається.

Заключна частина заняття – це своєрідне підбиття підсумків, рефлексія заняття у двох аспектах: емоційному та змістовному (для дітей старшої й середньої ланки школи). Для дошкільників це буде виявлення емоційного стану на кінець заняття. Для підбиття підсумків наприкінці проводиться обговорення заняття, обмін враженнями, думками. Завершальним етапом є момент прощання [3, с.72].

Психокорекційна діяльність спрямована на вирішення конкретних проблем навчання, поведінки або психічного самопочуття. Завдяки корекційним заходам долаються перешкоди до повноцінного цілісного психічного розвитку учнів. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію індивідуальну та групову.

Метою індивідуальної психокорекції є усунення недоліків у розвитку конкретної особистості. Завдання психологічної корекції формулюються залежно від свого адресату – дитини з аномальним розвитком чи особистості, яка має певні відхилення і труднощі в межах психологічної норми. Вони також визначаються змістом корекційної роботи: корекція розумового розвитку, корекція емоційного розвитку, корекція та профілактика невротичних станів, неврозів [10, c.285].

Основні етапи психокорекційної роботи:

1. Встановлення психологічного діагнозу. У діагнозі (на основі психологічної діагностики з використанням тестів) фіксуються показники психічного розвитку, їхня відповідність нормам, формулюється гіпотеза щодо причин відхилень. Після встановлення діагнозу формулюється гіпотеза щодо причин відхилень. Психологічний діагноз включає також формування прогнозу. Прогноз є передбаченням подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої. Далі психолог планує мету, завдання, тактику проведення корекційної роботи.

2. Розробка програми та змісту корекційних занять, вибір форми корекційної роботи (індивідуальна, групова). Відбір методик і технік корекційної роботи, планування форм участі батьків у корекційній програмі. Особливостями програми корекції є наявність суто психологічної та педагогічної частини. Психолог розробляє і здійснює психологічну частину. Педагогічну частину психолог може розробляти як самостійно, так і разом з батьками, соціальними педагогами, учителями, родичами (залежно від того, хто буде працювати з дитиною). Педагогічна частина виконується під постійним контролем психолога [10, с.285]. Структура психокорекційної програми включає в себе три основні блоки: теоретичне обґрунтування (висвітлені основні підходи до проблеми, обґрунтований вибір форми проведення заняття (індивідуальне, групове, консультативно-корекційне заняття), тривалість і режим занять, підбір, комплектація та наповнюваність групи); опис заняття (мета, хід заняття, рефлексія заняття); список використаної літератури. Щодо оформлення авторської програми, то вона має бути надрукована або написана від руки на одній стороні стандартного листка (А4: 210Х297). Текст виконується шрифтом Times New Roman, кеглем 14, через 1,5 інтервалу. Поля: ліве – 30 мм; праве – 10 мм; верхнє – 20 мм; нижнє – 20 мм. Сторінки рахуються з титульного листа, але порядковий номер ставлять з 2 сторінки, на якій розташовують зміст. У рубриці „зміст” вказують назву розділу, підрозділу, теми, підтеми, пункту і обов’язково номер сторінки, з якої починається ця частина програми. Кожен блок програми починається з нової сторінки. Додатки мають наскрізну нумерацію сторінок (наприклад, програма закінчується 23 сторінкою, додаток починається з 24). Розділ „Зміст” не обов’язково представляти у програмі невеликого об’єму. Потреба у ньому виникає за наявності значного текстового матеріалу, великої кількості частин [16, с.36]

3. Реалізація корекційної програми. Проведення занять із дітьми відповідно до корекційної програми. Контроль за динамікою корекційної роботи. Надання батькам зворотного зв’язку про хід корекційної роботи.

4. Оцінка ефективності корекції. Оцінка результативності корекційної програми з огляду досягнення запланованої мети. Складання рекомендацій щодо виховання й навчання дітей, спрямованих на закріплення позитивних результатів корекційної роботи.

Основне, що відрізняє групові форми роботи від індивідуальних – це більша ефективність особистісних змін, дослідження неадаптивних установок, корекція рольової поведінки.

Групова психокорекція пов’язана з виправленням тієї чи іншої якості, з формуванням бажаної чи адаптивної поведінки, з набуттям таких умінь та навичок, які б відповідали віковим та ситуативним нормам. Разом з тим, необхідним елементом усіх групових занять повинні бути психотехніки, спрямовані на розвиток суто групових структур і процесів, підтримку сприятливого внутрішньо групового клімату, згуртованість і організаційний розвиток дитячого співтовариства [10, с.305].

Учасниками груп можуть бути як особистості відносно добре пристосовані, емоційно стабільні, що прагнуть особистісного зростання, так і учні, які потребують психокорекції – зміни емоційних та поведінкових стереотипів. Група може бути як гетерогенною за віком і статтю, життєвим досвідом, особистісними стилями та конфліктами, так і гомогенною (деякі автори доводять переваги гомогенних груп, які забезпечують більшу взаємопідтримку та меншу конфліктність). Щодо вікових характеристик, то групові форми психокорекції можна використовувати для осіб, починаючи з дошкільного і молодшого шкільного віку і закінчуючи дорослими приблизно до 40 – 45 років. Загальна кількість учасників може бути різною: від 4 – 10 у психоаналітичних групах до 8 – 16 у групах особистісного зростання. Режим роботи групи залежить від цілей та можливостей учасників. Це можуть бути заняття два рази на тиждень від 30 до 60 хвилин (дошкільний, молодший шкільний вік), раз на тиждень по 3 – 4 години протягом кількох місяців, можуть бути щоденні заняття протягом тижня по 6 – 8 годин, а може бути марафон, де заняття проходять у продовж декількох діб і тривають не менше 12 годин на добу, що дає змогу заглибитися у групову ситуацію [10, с308].

Успішність та ефективність корекційної роботи багато в чому залежить від психолога (керівника): наскільки вірно та глибоко буде відчута проблема, настільки продуктивною стане робота. Його професійний обов’язок – гарантувати благополуччя кожного члена групи. Як зазначає Т. Юрченко, керівник групи виконує чотири ролі: експерта (коментує групові процеси, допомагає учасникам об’єктивно оцінити свою поведінку та її вплив на ситуацію та образ «Я»); каталізатора (сприяє розвиткові подій. Використовує своє вміння діяти у міжособистісному спілкуванні у теплій емпатичній манері, що спонукає учасників до позитивного зворотного зв’язку); диригента (вирівнює внески кожного до групової взаємодії); зразкового учасника (якого наслідують інші у відкритості та автентичності, у високому рівні міжособистісного функціонування) [10, с.308].

Продуктивність роботи залежить від алгоритму дій. Тому практичні рекомендації на кожному етапі корекційної роботи будуть відрізнятися за своєю метою та завданнями.

Перший етап – це створення групи та знайомство. На цьому етапі важливим є створення атмосфери групової довіри й прийняття (учасники по черзі знайомляться, розповідають про себе те, що вважають за необхідне, в тому числі про свої мотиви та цілі щодо участі в групі. Аби знизити рівень занепокоєності, напруги, пасивності керівник може запропонувати певні способи (вправи) знайомства).

На другому етапі напруга та внутрішня невизначеність в учасників сягає максимуму і супроводжується агресивними випадами на адресу керівника, звинуваченнями в некомпетентності, нерішучості. К. Роджерс пояснював це таким чином: перші почуття – прекрасний засіб перевірити, чи існують у групі свобода і безпека та чи можна групі довіряти. Керівник сприймає почуття ворожості не захищаючись, забезпечує зворотній зв'язок, щиро й відкрито висловлюючи свої почуття, підтримує вираження почуттів в інших учасників. Це веде до зростання довіри та свободи в групі.

Третій етап характеризується формуванням групової згуртованості як найважливішої умови її функціонування. Поступово складається атмосфера взаємної емоційної привабливості учасників, виникає підтримка (керівник використовує спеціальні вправи, які сприяють розвиткові довіри в учасників групи).

Четвертий етап – це період активно працюючої групи. Тепер, спілкуючись на основі довіри, учасники можуть актуалізувати внутріособистісні та міжособистісні конфлікти. Важливою передумовою особистісного розвитку є само сприйняття. Учасник немов би вчиться бути самим собою та сприймати себе таким, який він є. Основним методом роботи на цьому етапі є групова дискусія. У дискусію можуть бути включені рольові ігри, розроблені на основі конкретних життєвих ситуацій. Вони допомагають краще зрозуміти проблему (відчути інсайт), емоційно відреагувати, тобто отримати ефективну розрядку, переживаючи катарсис. Інколи, щоб отримати додатковий матеріал від учасників, керівник може запропонувати ряд проективних, невербальних вправ.

На п’ятому, заключному етапі робота групи вирізняється тісною згуртованістю, значним терапевтичним та коригуючим потенціалом, обов’язковим виконанням групових норм, високою інтенсивністю міжособистісного спілкування. На цьому етапі завершується дослідження учасниками своїх особистісних проблем, нових засобів поведінки та емоційного реагування. У кінці заняття обов’язковим є підбиття підсумків роботи групи, оцінка учасниками величини власного внеску до групи та величини отриманого від неї. Учасники обмінюються побажаннями, подяками тощо [10, с.309].

Відносно оцінки ефективності корекційної роботи, К. Роджерс писав, що можна вважати групу успішною, якщо через місяць після зустрічей більшість учасників відчуває, що робота групи пішла їм на користь, сприяла їхньому подальшому розвиткові.

Більш детальніше та грунтовніше з груповими формами психологічної допомоги варто ознайомитися з теоретичними дослідженнями на базі власних практичних матеріалів таких психологів, як О. Бондаренко, Ю. Ємельянов, А. Захаров, Л. Петровська, Т. Яценко та ін.

Під час планування корекційно-розвивальної роботи, працівники психологічної служби мають враховувати нормативи часу на основні види діяльності (відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 864 від 28.12.2006 Про планування діяльності працівників психологічної служби та листа Міністерства освіти і науки України від 05.03.2008 № 1/9-128). На індивідуальну корекційно-розвивальну роботу практичного психолога відводиться 30 годин на одного учня (дитину), а на групову – 40 годин на один клас (групу). Для індивідуальної профілактичної та розвивальної роботи соціального педагога відводиться 12 годин на одного учня (дитину), а для групової – 18 годин на один клас (групу) [6, с.128].

Для організації та проведення корекційно-розвивальної роботи практичний психолог (соціальний педагог) освіти має бути забезпечений спеціально обладнаним приміщенням для здійснення професійної діяльності відповідно до Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів (наказ Міністерства освіти і науки України від 19.10.2001 № 691). Працівник психологічної служби повинен мати два приміщення: робочий кабінет практичного психолога (соціального педагога) площею не менше 12 кв. м. – для проведення індивідуальної психодіагностичної, корекційно-розвивальної роботи та навчальний психологічний кабінет – призначений для проведення групової діагностичної та корекціно-розвивальної роботи. Кабінет повинен бути укомплектований відповідним матеріально-технічним оснащенням: меблями (робочі місця учнів (дітей) – столи, які зручно переміщувати по кабінету, шафи з пересувними поличками, м’якими кріслами, килимом для підлоги), сейфом, оргтехнікою, канцелярськими приладдями; оформлений відповідно до рекомендацій санітарно-гігієнічних, технічних норм та естетичних вимог: достатнє природнє та штучне освітлення, звукова ізоляція, кімнатні рослини, акваріум тощо. Оснащений комплектами підручників, навчально-методичних посібників, методичних рекомендацій, затверджених навчальних, корекційно-розвивальних програм, фахових періодичних видань, тестових методик, бланків, допоміжних матеріалів. Приміщення слід оформити з урахуванням вимог сучасного дизайну та з урахуванням специфіки діяльності кабінету [5, с.128].

Література

1. Абрамова Г.С. Практическая психология: Учебник для студентов вузов. – Изд.8-е., перераб. и доп. – М.: Академический Проект; Трикста, 2005. – 496 с.

2. Битянова М.Р. Организация психологической работы в школе. – М.: Совершенство, 1998. – 298 с.

3. Бітянова М.Р. Психолог у школі: зміст діяльності і технології. – К.: Главник, 2007. – 160 с.

4. Групповая психотерапия / Под. ред. Б. Карвасарского, С. Ледера. – М.: Владос, 1990. – 364 с.

5. Збірник нормативно-правових документів психологічної служби та ПМПК системи освіти України / Упоряд. Панок В.Г., Цушко І.І., Обухівська А.Г. – К.: Ніка – Центр, 2005. – 436 с.

6. Збірник нормативно-правових документів психологічної служби та ПМПК системи освіти України / Упоряд. Панок В.Г., Цушко І.І., Обухівська А.Г. – К.: Шк. світ. 2008. – 256 с.

7. Карабанова О.А. Игра в коррекции психологического развития. – М.: Российское педагогическое агенство, 1997. – 192с.

8. Коробко С.Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 416 с.

9. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ СФЕРА, 2005. – 512 с.

10. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 536 с.

11. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. – М.: Независимая фирма «Класс», 1989. – 134 с.

12. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учеб. Пособие: В 2 кн. – 2-е изд., перераб. и доп.. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн. 2: Работа психолога со взрослыми. Коррекционные приемы и упражнения. – 480 с.

13. Рудестам Н.М. Групповая психотерапия. Психокорекционные группы: теория и практика. – М.: ООО «Издательство АСТ», 1990. – 235 с.

14. Сиротюк А.Л. Синдром дефицита внимания с гиперактивностью. Диагностика, коррекция и практические рекомендации родителям и педагогам. – М.: ТЦ Сфера, 2002. – 128 с.

15. Спиваковская А.С. Профилактика детских неврозов (комплексная психологическая коррекция). – М.: ТЦ Сфера, 1988. – 368 с.

16. Технологія розробки навчальної програми: методичні рекомендації // Бібліотека педагога-новатора. Випуск 1 / Укладач Л.В. Кабан. – Біла Церква: КОІПОПК, 2008. – 48 с.

17. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 512 с.

18. Яценко Т. Социально-психологическое обучение в подготовке будующих учителей. – К.: Ника-Центр, 1987. – 227 с.

Поиск по сайту: