Загальна характеристика виробничої сфери

Економічне становище регіону, створення належних умов для життя і праці його населення залежить від розвитку виробничої сфери. Виробнича сфера виступає основою для задоволення людських потреб. Потреби, в свою чергу, відіграють роль стимуляторів діяльності людей. Тому виробнича сфера виступає як сфера безпосередньої, першочергової діяльності людей, необхідної для задоволення всіх надзвичайно різноманітних потреб.

Виробнича сфера характеризується складністю. До її складу входять засоби виробництва та люди, які володіють виробничим досвідом, предметами праці та засобами праці. Складність виробничої сфери пояснюється складністю взаємодії цих окремих елементів через технологію та організацію виробництва. Технологія виробництва виражає взаємодію основних факторів виробництва, способи впливу людини на предмет праці. Люди спрямовують свою діяльність на виготовлення нових видів продукції, оволодівають новими технологіями, використовують нові матеріали. Одночасно вдосконалюють організацію виробництва, забезпечують взаємодію всіх залучених до виробництва факторів, взаємодію людей у процесі виробництва. Ефективність взаємодії людей в організаційних структурах виробництва підвищується з впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, інформаційності виробництва.

Для оцінки діяльності людей у виробничій сфері використовують показники "валовий внутрішній продукт" та "національний доход". Валовий внутрішній продукт являє собою вартість матеріальних благ всіх галузей виробничої сфери за певний період часу. Національний доход є узагальнюючий показник економічного стану регіону, являє собою заново створену вартість за певний період часу.

До складу виробничої сфери входять: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля та громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення, заготівля.

Галузева структура промисловості України включає велику кількість спеціалізованих галузей, які сформовані з врахуванням технологічних особливостей виробництва, однорідності призначення кінцевої продукції, за схожістю сировини, що використовується для виготовлення продукції тощо. Сучасна класифікація промислових підприємств за видами діяльності передбачає їх розподіл на підприємства:

• добувної промисловості;

• обробної промисловості;

• виробництва та розподілення електроенергії, газу та води.

До складу добувної промисловості відносять підприємства, що видобувають енергетичні матеріали та підприємства, що видобувають неенергетичні матеріали.

До складу обробної промисловості входить нафтопереробна та металургійна промисловість, машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, виробництво деревини та виробів із дерева, целюлозно-паперова, поліграфічна промисловість, легка промисловість, харчова промисловість і перероблення сільськогосподарської продукції.

Окремою складовою промисловості виступає виробництво та розподілення електроенергії, газу, води.

До складу сільськогосподарського виробництва включають дві комплексні галузі: рослинництво та тваринництво. У складі рослинництва виділяють такі конкретні галузі як зернове виробництво, виробництво технічних культур, виробництво картоплі, овочеводство, виноградарство, виробництво спеціальних культур, кормовиробництво. У складі тваринництва виділяють: м'ясо-молочне виробництво, свинарство, вівчарство, птахівництво.

Транспортна галузь включає такі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний (морський, річковий), авіаційний, трубопровідний, міський електротранспорт (в тому числі метрополітен).

На території кожного регіону сформовані певні співвідношення у розвитку окремих галузей виробничої сфери і в залежності від пріоритетності окремих галузей, визначається економічне спрямування. У випадку, якщо промисловість у загальній валовій продукції займає провідне місце, то вважають, що район має промислове спрямування. Якщо питома вага сільського господарства в регіоні більша, то він має сільськогосподарське спрямування. Крім того, територіальна структура та просторове розташування промисловості має різні форми, серед яких головне місце займає територіально-виробничий комплекс (TBK). До складу TBK входить сукупність взаємопов'язаних сфер діяльності, яка формується в межах компактної території з врахуванням природно-географічних та соціально-економічних особливостей функціонування.

Електроенергетика

Електроенергетика Харківського регіону пройшла різні етапи становлення та розвитку, поряд з успіхами зазнала і чимало труднощів, пов'язаних з історичними подіями. Вона може бути яскравим прикладом науково-технічного прогресу нашої держави. Коли тільки зароджувалася промисловість, її потреби в електричному забезпеченні задовольнялися локальними енергоустановки. З прийняттям плану ГОЕЛРО в 1920 році електроенергетика Харківщини стала розвиватися на основі централізації виробництва електроенергії і концентрації потужностей на електростанціях, які стали основою для створення територіально-виробничих комплексів. Для забезпечення високих темпів розвитку народного господарства, подальшого підвищення матеріального і культурного рівня народу необхідно було надати електроенергетиці значення провідної галузі промислового виробництва.22 листопада 1929, після завершення будівництва в рамках плану ГОЕЛРО електростанції Харківського регіону ('ЕСХАР') та її електромережі, з метою подальшого розвитку енергетики Харківського промислового району Постановою Ради Праці і Оборони СРСР було створено Харківське об'єднання державних електричних станцій - 'ХОГЕС. У пошуках оптимального варіанту управління енергосистема в початковий період свого існування перетерпіла ряд реорганізацій та змін назви. Наказом Народного комісара важкої промисловості № 925 від 23 жовтня 1933 року було створено районне енергетичне управління - РЕУ 'Харківенерго'. Трудова біографія Харківського підприємства міських електричних мереж почалася наприкінці 1929 року, коли розподільні електричні мережі м. Харкова були виведені зі складу Харківської центральної електростанції, і для її обслуговування при Міськкомгосп було створено спеціалізоване підприємство 'Горсєть'. У 1932 році було розпочато будівництво Харківської Червонозаводської ТЕЦ (ТЕЦ-3), яка дала струм 1 серпня 1934. Це була перша в країні електростанція, повністю оснащена вітчизняним енергетичним обладнанням. У 1935 році "Горсєть" була передана в енергосистему і перетворена в Район міськихмереж. У тому ж році як структурний підрозділ РЕУ 'Харківенерго' було створено Енергозбут.У довоєнному 1940 загальна генеруюча потужність електростанцій Харківенерго становила 169,5 тис. кВт; електричні мережі напругою 35-110 кВ мали протяжність 223 км. В експлуатації було 13 підстанцій із загальною потужністю трансформаторної 198,6 тис. кВА. Виробництво електроенергії склало 773 млн. кВт * год, відпустка тепла 650 тис. Гкал. Разом з усім народом колектив підприємства в роки Великої Вітчизняної війни мужньо ніс трудову вахту, забезпечуючи електроживлення промислових об'єктів, переведених на виготовлення оборонної продукції. Військові обставини викликали необхідність демонтажу та евакуації на схід обладнання та персоналу електростанцій. Третина працівників 'Харківенерго' вступила до лав Червоної Армії. За мужність і героїзм, проявлені при захисті Батьківщини, і доблесну працю в тилу 596 енергетиків було нагороджено орденами і медалями.Після визволення Харкова у всіх підрозділах 'Харківенерго' розгорнулися роботи з відновлення матеріально-технічної бази підприємства. 6 листопада 1943 дав струм турбогенератор потужністю 7 тис. кВт, який було піднято з руїн ХЦЕС, відновлено і змонтований на тимчасовій електростанції. У першому півріччі 1944 року були запущені в експлуатацію відновлені турбогенератори на Харківських ГРЕС-2, ТЕЦ-3 і ТЕЦ-4. Відновлення зруйнованого енергетичного господарства практично завершилося за 3,5 - 4 роки. Виробниче енергетичне об'єднання (ВЕО) 'Харківенерго'. З невеликого об'єднання державних електростанцій підприємство перетворилося в одну з найбільших енергосистем України. На роки післявоєнних п'ятирічок випло значне зростання генеруючих потужностей та мережевого господарства, що дало можливість ліквідувати значну кількість дрібного неекономічного енергоустаткування і під'єднати всіх споживачів Харківської, Полтавської та Сумської областей до електричних мереж енергосистеми, завершити повну електрифікацію сільського господарства цих областей. На новій технічній базі реконструювалися і розширювалися довоєнні електростанції, споруджувалися нові, у тому числі Харківська ТЕЦ-5, яка і сьогодні є найпотужнішою і самою технологічно оснащеною серед аналогів в Україні. Велика увага приділялася освоєнню нового енергетичного обладнання, механізації та автоматизації виробничих процесів, підвищенню надійності та економічності роботи, культурі праці. Широко впроваджувалися засоби автоматизації і телемеханіки, вводилося в експлуатацію обладнання релейного захисту, системної та міжсистемної автоматики, телесигналізації і телеконтролю для обслуговування підстанцій без чергового персоналу. Бурхливий розвиток одержали електричні і теплові мережі, підстанції, насосні станції. У багатьох випадках впроваджувалися унікальні високотехнологічні проектні рішення.

Поиск по сайту: