Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

лені з Криму. Селянське населення Південної України поділя­лося на три категорії: вільні, поміщицькі та державні.

Третім видом колонізації була міська. Варто підкреслити, що на величезній території Запорозьких земель майже не було міст, тому їх потрібно було будувати, щоб розвивати повітові адміні­стративні й торговельні центри. Засновувалися нові міста: Олек-сандрівськ (1770 p., нині — Запоріжжя), Катеринослав (1776 p., нині — Дніпропетровськ), Миколаїв (1789 p.), Одеса (1795 p.). У 1783 р. було засновано Севастополь, у 1784 р. — Сімферополь.

Широко залучалися до колонізації й іноземці. Переселенці з Сербії заснували тут дві колонії: Нову Сербію та Слав'яносер-бію. Новий край назвали Новоросією. У 1796 р. його населення перевищило 500 тис. чол., 80 % з них були росіяни й українці.

Нові землі були об'єднані в Катеринославське й Вознесен ське намісництво, а з 1796 р. — у Новоросійську губернію.

У другій половині XVIII ст. Польща значно ослабла. Це призвело до розчленування її фактично без воєн сусідніми державами: Росією, Пруссією та Австрією. В результаті першого поділу Польщі (1772 р.) Австрія забрала собі Галичину, а за два ро­ки — і Буковину.

У 1793 р. Пруссія й Росія вдруге поділили Польщу. Правобе­режні українські землі — Київщина, Поділля, Волинь — увійшли до складу Росії. У 1795 р. відбувся третій поділ Польщі, за яким до Росії також відійшла Західна Волинь. Польська держава пере­стала існувати. Таким чином, більшість українських земель опи­нились у складі Росії. На Правобережну Україну було поширено адміністративно-територіальний (губернський) поділ Росії.

У кінці XVIII ст. більшість етнічних українських земель, Південь України і Правобережжя були об'єднані у складі однієї держави. Це мало велике прогресивне значення для України. Ліквідовано було багаторічний польський національний, со­ціальний і релігійний гніг, небезпеку татарських набігів. Але на зміну їм прийшов гніт російського царизму.

Поиск по сайту: