Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. більшовиків, було помилкою, відставанням від реалій історич­ного моменту

більшовиків, було помилкою, відставанням від реалій історич­ного моменту.

Центральна Рада ігнорувала декрети й закони Раднаркому й звернулася до антибільшовицьких урядів, що виникли в кіль­кох регіонах (Дон, Кубань, Крим), з пропозицією почати пере­говори про створення нового федеративного уряду Росії — на противагу Раднаркому.

На бік ЦР у листопаді 1917 р. перейшло близько 50 % ко­раблів Чорноморського флоту, які*підняли жовто-блакитні пра­пори. Згодом було утворено Українське морське міністерство, прийнято «Тимчасовий закон про флот УНР». Але Централь­на Рада знову припустилася помилки, оголосивши службу на флоті добровільною.

Боротьба за владу ще більше загострилася під час виборів до Всеросійських установчих зборів. Українські партії отримали в Україні 70 % голосів, тоді як більшовики — лише 10 %. Серед окремих партій більшість одержали українські есери. Це було пов'язано з тим, що вони представляли інтереси українського села з приводу соціалізації землі за принципом не менше спожи­вчої, але не більше трудової норми. Лідери У ЦР, серед яких пере­важали політики-романтики, не бачили деструктивізму, що нес­ла революція й радикальні партії. До середини грудня 1917 р. конфлікт між Раднаркомом і УЦР сприймався як сутичка неан­тагоністичних політичних сил у межах однієї держави. З розши­ренням масштабів протистояння воно все більше починає інтер­претуватися як боротьба радикальних і поміркованих соціалістів.

Восени 1917 р. Україна фактично стала незалежною, проте ні народ, ні українські соціалісти це не сприймали. До кінця грудня 1917 р. лідери УЦР не вважали Україну суб'єктом між­народного права, і тільки 26 грудня було створено Генеральний секретаріат іноземних справ на чолі з А. Шульгіним. Централь­на Рада закрила кордон з Радянською Росією, припинила вивіз хліба, не пропускала на Дон через територію України частини Червоної гвардії, направлені для придушення виступу отамана Каледіна. У грудні 1917 р. більшовицький уряд заборонив ук­раїнізацію на фронтах і в тилових гарнізонах.

Щоб зміцнити свої пропозиції, більшовики вирішили про­вести Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому перед­бачалося проголошення Радянської влади. 3-4 грудня 1917 р. до Києва прибуло 124 делега­ти від 49 Рад (з 300). Центральна Рада перехит-

Модуль 3. Новітня історія України

переїхати до Харкова, де до них приєднались делегати III об­ласного з'їзду Рад Донецько-Криворізького басейну. Так відбу­лася організація І Всеукраїнського з'їзду Рад. У його роботі взя­ли участь близько 200 делегатів від 82 Рад майже всіх губернсь-ких центрів і найбільших міст. Більшість мали більшовики.

Цей з'їзд проходив 11-12 грудня 1917 р. й проголосив Ра­дянську владу на всій території України, висловився за феде­ративну форму зв'язку між Україною і Росією, обрав Централь­ний Виконавчий комітет (41 член, з них 35 більшовиків, голова ЦВК — Ю. Медведев). ЦВК доручалося негайно поширити на території України всі декрети й розпорядження Раднаркому про землю, робітничий контроль над виробництвом, демокра­тизацію армії, оголосити недійсними всі розпорядження Цен­тральної Ради, які вона «видавала і видасть». Таким чином, на Україну поширювалася дія основних законів Радянської Росії, а законодавство ЦР ігнорувалося.

17 грудня 1917 р. було створено радянський уряд України — Народний секретаріат у складі 12 колегіальних народних сек­ретарів на чолі з М. Скрипником. Таким чином, в Україні стало два уряди, які знаходилися в антагонізмі один до одного. Ра­дянський Раднарком підтримував Народний секретаріат. Ситу­ація в Україні в грудні 1917 р. вкрай загострилася. 26 листопа­да — 17 грудня 1917 р. курултай кримськотатарського народу спробував утворити кримсько-татарську державу, але політич­на ситуація не сприяла цьому.

Ще 3 грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив «Мані­фест до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради». У ньому визнавалася УНР і національні права українського народу. Сама ж Центральна Рада не визна­валася. Від неї ультимативно вимагалося пропустити радянсь­кі війська на Дон, припинити роззброєння радянських військ в Україні. У випадку не прийняття вимог Раднарком оголо­шував Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радян­ської влади». Це було втручання у внутрішні справи України, спроба постави-ти її в залежність від Раднаркому. Сама фор­ма маніфесту (ультиматум) свідчила про бажання радянської влади в Росії загострити відносини з УЦР. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення УЦР. З Росії по­чали прибувати радянські війська, і 25 грудня 1917 р, вони по­чали наступ проти УНР.

11 січня 1918 р. Центральна Рада видала проголошення свій IV Універсал, де проголошувалася само- незалежності стійність і незалежність України. Центральна

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Рада не йшла на відокремлення від Росії аж до початку грома­дянської війни, коли розрив з більшовиками став немину­чим.

Уряду доручалося укласти мир з Четверним союзом; декла­рувалася передача землі без викупу всім селянам; ліси, води, надра мали перейти в підпорядкування уряду УНР; проголо­шувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує низку провідних галузей про­мисловості. IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху, ознаменував відродження Ук­раїнської національної держави.

В Універсалі зазначалося про мирні взаємовідносини УНР із сусідніми державами (Росією, Польщею, Австрією, Ру­мунією, Туреччиною). Уряду доручалося завершити мирні пе­реговори з Німеччиною та її союзниками та підписати з ними мир. Передбачалося демобілізувати армію й створити міліцію, навесні роздати землю селянам без викупу, узяти під суворий контроль банки, ввести монополію за виробництво і торгівлю залізом, тютюном. Генеральний секретаріат перейменували в Раду народних Міністрів. Історичне значення IV Універсалу в тому, що Україна проголошувалася незалежною суверенною державою, а її керівники в цілому відмовилися від автономіст­сько-федералістської позиції і перейшли на самостійницькі у процесі українського державотворення, хоча залишали оста­точне вирішення питання про федеративний зв'язок з респуб­ліками колишньої російської держави Українським установ­чим зборам.

На початку 1918 р. УЦР перейшла від концепції українізації армії до формування армії за принципом добровільності — як народної міліції. До кінця березня 1917 р. у ній нараховувало­ся 15 тис. чол. Планувалося відкрити Академію національної армії, інструкторську школу для підготовки старшин, робили­ся спроби сформувати 8 територіальних армійських корпусів, відповідні технічні частини. Було реорганізовано Генеральний штаб.

Було прийнято закон про грошову систему, відповідно до якої українська гривня повинна була ділитися на 100 шагів; 2 грив­ні рівнялися 1 рублю 1917 p.; 20-гривневу монету повинні були карбувати із золота, а 1-гривневу — із срібла; шаги з нікелю.

4 січня 1918 р. Народний секретаріат УНР віддав наказ своїм військам розпочати похід на Київ. У поході брали участь не лише сформовані в Україні війська, а й надіслані Раднаркомом з Росії. Загинуло близько 10 тис. чол. Голова Ради Міністрів В. Винниченко пішов у відставку й новим прем'єром став

Модуль 3. Новітня історія України

В. Голубович. У самому Києві розпочалося повстання на заводі «Арсенал», придушене військами ЦР. Але все ж ЦР не змогла утримати Київ. Після цього туди вступили радянські війська, і під керівництвом лівого есера Муравйова були організовані масові репресії.

ЗО січня 1918 р. до Києва прибув Народний секретаріат і міс­то стало столицею радянської України. ЦР опинилася в Жито­мирі.

Зазнавши поразки в боротьбі з більшовиками, ЦР виріши­ла використати зовнішній фактор. Спочатку вона домагалася підтримки Антанти, особливо Франції, але, не дочекавшись її, вступила в переговори з Четверним союзом. Це було зроблено ще й тому, щоб не дати більшовикам можливості представляти Україну.

9 лютого 1918 р. представники ЦР підписали у Брест-Ли­товську угоду з Четверним союзом. її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежність України, засвідчував припинення стану війни, не передбачав анексій і контрибуцій, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнни­ми російськими, а в межах майбутньої Польщі їх мала визна­чити спеціальна комісія на підставі «етнографічних відносин і з урахуванням бажань населення». Передбачалося встанов­лення дипломатичних відносин, обмін військовополоненими. Було встановлено курс української валюти по відношенню до німецької марки (1000 марок - 462 золотих карбованці УНР). Крім того, було підписано таємний договір між Австро-Угорщи­ною і УНР, який передбачав поділ Галичини на польську й ук­раїнську та об'єднання Східної Галичини з Буковиною в один суцільний коронний край. У ЦР обіцяла підтримку в постачанні Центральних держав хлібом і сировиною. У квітні 1918 р.вона підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн пудів хліба, 400 млн штук яєць, 2,75 млн пудів м'яса, 3 млн пудів цукру тощо.

Німці з австрійцями розділили Україну на сфери впливу і ввели на її територію 450-тисячну армію. Більшовики змуше­ні були відступити, Україна опинилася під німецько-австрійсь­кою окупацією. Центральна Рада повернулася до Києва 9 бе­резня 1918 р.

Центральна Рада провела календарну реформу: день 16 лю­того 1918 р. було оголошено 1 березня. Тризуб, державний знак Володимира Великого було визнано державним гербом Украї­ни, жовто-блакитне полотнище — прапором держави. Схвале­но адміністративний поділ України на 32 землі. Було прийнято рішення про вивчення всіма службовцями української мови

Поиск по сайту: