АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЕТИКА І СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДНИКА

Читайте также:
  1. II. Что такое гомилетика?
  2. III. Художественная речь: фонетика, лексика, синтаксис
  3. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства
  4. Адміністративна відповідальність за порушення умов розповсюдження та демонстрування фільмів, передбачених прокатним посвідченням (cm. 1647 КУпАП).
  5. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  6. Адресная арифметика языка Си
  7. Аллергическая реакция на введение анестетика
  8. Альтернативна гідроенергетика.
  9. Антропо-соціальна філософія Гегеля
  10. Арифметика, алгебра и начала анализа
  11. Атомная энергетика.
  12. Біоетика і становлення національної системи охорони здоров’я в Україні.

Моральнсгь має бути поляр ною зіркою науки

((Ьуффлер)

Утративши моральний крите р и во на (наука) втра юе ус д за ним п "■навальну силу практику дієвість Вона пє ретворюєіьсі в псевдонауку

(О VI Псаржьвськии


 

Х

оча наукове знання знаходиться поза етикою, його отримання і викори стання обов'язково пов'язані з нею На цс звернув уваїу французький фі зик і громадський діяч Ф Жолю Кюрі «Наука сама по собі не моральна і не аморальна На мою думку, моральними або аморальними слід вважати лише тих, хто використовує п результати» Фактом історії науки є і іс, що майже ко жен відомий учении дуже цікавився етикою науки і етикою ученої о

Без етики не може буї и нормального розвитку науки і формування особи стості ученого Так, російський письменник пубтщист О М Писаржсвскии писав «Втративши моральний критерій вона (наука) втрачає вс пд за ним і пізнавальну силу, і практичну дшсшсіь Вона переіворюьгься на псевдонау ку» Нерідко моральні якості ученою с гав іягь на перший план Це характер но для поглядів І М Сеченова, який вважав що іалант ще датеко не все, етич ні якості людини і його світогляд ось що визначає особиспсіь справжнього ученого Мало того, наука просто небезпечна, якщо її використовує аморальна людина Д І Фонвізш цс точно визначив «Наука у розбещеній іюдині с лю тою зброєю робити зло»

Нині стає аксіомою неодноразово підтверджена думка люди, що займають­ся науковою діяльністю, але позбавлені моральних критеріїв, можуть бути не­безпечними для суспільства Перш за все ці тюди завдають величезної шкоди самій науці Академік Л І Седов пис ав про цих людей так «Головна небезпека у науці виникає не від явних халтурників і неписьменних авюрів Тепер заі аль ний рівень настільки високий, що подібним людям важко у і ри матися на по верхні, і тому вони не є небезпечними Інша річ спритні псевдонауковій що зуміли здобути високі звання Засвоївши канонічну науково-іехнічну фразео лопю, маючи великий авториіеі серед неспеща нстів або фахівців у суміжних галузях, вони деколи виступають на рівних або нашіьз великою переваюю но рівняно з дійсно розуміючими ученими Буває і так що деяких учених, чиї по гляди їх не влаштовують, вони оголошують людьми необ'єктивними, нездібни­ми до практичної діяльності Привілейоване становище фахівців з ученими ступенями і званнями сіає привабливим стимулом для проникнення до науко вих установ кар єристів нездібних до творчої, дослідної роботи» [293]

Спостерп алися досить вдалі спроби закласти основи наукової стики Аме­риканський соціолог Роберг Мері он, розыядаючи науку як соціальний шети тут виробництва достовірного знання, виділив чоіири основні риси етосу нау ки універсалізм колективізм безкорисливісіь і оріанізовании скептицизм Радянський математик О Д Александров сформутював п ять принципів нау кового етикету

1 Шукай істину і не затьмарюй своєї свідомості упередженими думками ав­торитетами і особистісними міркуваннями

2 Доводь, а не стверджуй Доказ у нракіиці спосіереженні досвіді скепс рименті та в логічному висновку

3 Те, що доведено, приймай і не споіворюи, а відстоюй



Особистість ученого і технології наукової творчості


Глава 2


 


1 Іерше місце в моєму жити займало і заимас науковий пошук наукова робот чі'іьна наукова думка і торче іьукан і'я правлк1 особисмсію

(6 і Ворнадакич)

Украпи в когось думки чого буьис більш іііочинно ніж украсіи роп і

.воль'ер1


 

4. Длс не будь фанатиком. Будь готовим переглянути свое навіть заеноване на доказі переконання, якщо того вимагають нові аргументи з того ж арсе­налу засобів доказу.

5. }стина затверджується доказом, а не силою, не наказом, не навіюванням, нічим, що пригнічує критичну здатність того, кому доводять.

у XVIII-XIX століттях домінувало романтично-піднесене ставлення до етики ученого. Так Іоганн Вольфганг Гете наділяв істину здатністю покидати як нєтідіюг0 всякого, хто, розглядаючи і вивчаючи свій предмет, чинить недо-сить чисто і чесно. Сама фабула «Фауста» така, що істина настільки піднесе­на, щ° за неї можна продати душу дияволу. В. Г. Бєлінський вважав, що учений повинен бути лицарем істини. Так сприймалися тоді орієнтація і підпорядко­ваність діяльності ученого істині.

В- І- Вернадський дотримувався особливо високих вимог до моральності ученРго: «Міркування етичного характеру для мене і для наукової творчої ро­боти взагалі, представляються непорушними і не допускають спотворення людської особистості».

На розвиток етики ученого звернув увагу знаменитий фізик П. М. Лєбєдєв: «Після перших поривів наукової творчості, коли несвідома спрага досліджува­ти в?кс дещо заспокоєна, поряд з елементом особистого егоїстичного задово­лення самою роботою у вченого поступово розростається свідомість обов'язку наук°в°ї роботи: постійно користуючись працею своїх попередників, учений можС більше, ніж хто-небудь інший, щодня переконуватись у спадкоємності ідей, вчитися відчувати і цінувати ту духовну спадщину, якою безкорисливо обдарували його і його однолітків попередні покоління, і, природно, у нього з'являється усвідомлення етичного обов'язку перед майбутніми поколіннями так сам° працювати, доки вистачить сил, як працювали його попередники». На дУмкУ М. І. Вавілова, у науці не може бути диктату, інакше вона перестає бути наукою. Звідси писновок, що вчений повинен бути терпимим до чужої

думКИ-

Позаетичність наукового знання як такого має компенсуватися розвину­тою етикою ученого, який уважно ставиться до того, щоб його дослідження, принаймні, не шкодили суспільству. Це вимагає активного включення в сус­пільне життя.

Не зважаючи на те, що саме по собі наукове знання поза етикою ніхто не звільняв ученого від проблем етики і відповідальності за свою місію в суспіль­стві. Для ученого характерні три групи етичних проблем:

1. Ставлення до істини, служіння їй. Зводиться до прагнення ученого отри­мати об'єктивну істину, достовірне, перевірене знання.

2. Ставлення до своєї ролі в суспільстві, орієнтація на добро або зло як ре­зультат наукових досліджень і їх упровадження в практику. Ці проблеми не завжди однозначні. Безперечного засудження вартий той учений, який працює над засобами знищення людей, проведення геноциду. Проте мо­жливі й такі ситуації, коли етична оцінка неможлива, вона «провисає». Ідеться про те, що в умовах глобалізації науки відкриття одних учених ви­користовують інші для наукових розробок на зло людству. Не випадково Дльберт Ейнштейн, відчуваючи вину перед людством за те, що він мимо­волі став співучасником атомного проекту, значну частину свого життя присвятив боротьбі з ядерною зброєю. Тому заслуговує схвалення пози­ція фізика Джорджа Томсона: «Добросовісний учений може бачити свій (юрт і в тому, щоб попереджати про небезпеку, яку несуть із собою деякі відкриття, і протестувати проти неправильного їх застосування зараз або в майбутньому» [306, с 97].

3. Ставлення до своїх колег-учених. Ідеться про чесність у науковій спільно­ті. Етика визначається тут чесністю в дискусіях, обгрунтованістю автор­ства тощо.


Глава 2


Особистість ученого і технології наукової творчості



 


Що може бути шкідливіше за людину шс володіє знанняv складних наук иле не мае доброго серця9 bin v сі знання вплыь у зло

(Г С Сковорода)


Yvracwraa "проблема єтужл\ \\а^та - де ■щк&лемій авторства, першості и ус­піху. В боротьбі за право бути першим нерідко не просто порушуються етичні норми, але й чиняться злочини. Класичний приклад втрати обличчя ученого -це ймовірне отруення датського математика і астронома Тихо Бразі. Отруїв Бразі, найімовірніше, його асистент Іоганн Кеплср з метою заволодіти науко­вими матеріалами наставника, які той збирав протягом чотирьох десятиріч. Надалі на базі цих матеріалів Іоганну Кеплеру вдалося сформулювати знаме­ниті закони небесної механіки, які стали одними з основоположних основ кла­сичної науки.

Суть проблеми етики науки полягає в природі суспільства, в якому наука розвивається набагато швидше, ніж етика. У минулі століття відкриття в нау­ці відбувалися нечасто, і вони освоювалися поволі: перш ніж вони упроваджу­валися у практику, люди вибудовували систему етичних і правових відносин до них. Нині ж відкриття науки якийсь час не одержує етичного освоєння. Діяльність учених у цих умовах може призводити до негативних наслідків для суспільства. Показовим прикладом цього є клонування, яке може сприяти людству у вирішенні багатьох генетичних і медичних проблем. Але разом з тим воно так само може призвести і до злочинів проти людства.

Для того, щоб швидше подолати дефіцит етичних норм і оцінок досягнень науки, необхідно спеціально організовувати етичні дискусії про роль ученого в суспільстві і його відповідальність за наслідки своїх відкриттів.

Звернімо увагу і на специфіку продукту науки на відміну від продукту ми­стецтва. Якщо художник не напише картину, то така картина не з'явитися, ос­кільки живопис дуже суб'єктивний. Але, якщо якесь відкриття не зробив один учений, то його все одно зробить інший. Тому зводити етику науки до заборо­ни на наукові дослідження в будь-яких галузях можна тільки тоді, коли ці дос­лідження порушують закон.

Важливу роль у формуванні етичного тонусу щодо науки має відігравати законодавство, і насамперед затвердження авторського права. У конкретних наукових товариствах можуть бути ефективними регуляторами етики профе­сійні кодекси.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)