Розділ 4 - МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

1. Новий підхід до проблем структури зайнятості населення

Зайнятість населення — одна із засадничих результативних і факторних характеристик економіки, що багато важить на певних етапах розвитку країни, причому найбільше — у періоди структурних перетворень. Саме в такий період тепер уступає Україна — найбільша країна на сході Європи, яка, на думку захід­них спеціалістів, могла б стати міцною державою з ринковою економікою.

Зміни, що відбуваються у відносинах власності, сприяють упровадженню ринкових механізмів, формуючи секторіальні рин­ки, у тому числі й ринок робочої сили.

Роль зайнятості розкривається через двоїстість її характеру. З одного боку, у ній віддзеркалюється досягнутий рівень розвитку, внесок живої праці як реалізованого чинника виробництва, а також зайнятість обумовлює майбутні пропорції чинників виробництва. З другого боку, вона об’єднує виробництво та споживання, а від її структури, у тому числі на макрорівні, залежить характер їхніх взаємозв’язків.

Перехід до нових структур зайнятості матиме низку важливих макроекономічних наслідків. Тут потрібно торкнутися таких питань, як безробіття (і глобальне, і структурне), значні переміщення робочої сили між секторами господарства, виникнення та розвиток зовнішньої міграції робочої сили, установлення взаємозв’язків між ринком праці й ринками інвестицій, фінансів та основних фондів.

Відтак стає зрозумілим, що для розроблення концепції соціаль­но-економічного розвитку, а також для прогнозу її виконання фундаментального значення набуває відповідь на низку питань, що стосуються структурних характеристик зайнятості, а саме: наскільки універсальний характер має зв’язок між макроструктурою і рівнем економічного розвитку? На якому етапі розвитку структури зайнятості перебуває Україна? Які загальні напрями розвитку структур зайнятості та, виходячи з цього, які можливі варіанти прогнозів?

У середині XX ст. вчені К. Кларк і Р. Фішер* сформулювали залежність, яку потім було неодноразово підтверджено численними дослідженнями проблем зайнятості. Сутність її зводиться до того, що разом з економічним зростанням питома вага І сектору (сільське і лісове господарство, добувна промисловість) знижується, ІІ сектору (промисловість, будівництво, транспорт) — підвищується. Але потім, своєю чергою, знижується частка ІІ сек­тору, а ІІІ сектору (торгівля, сфера послуг) — підвищується.

У радянській науковій літературі концепцію трисекторної зай­нятості не було визнано. І взагалі проблемам динаміки секторіальної макроструктури та її зв’язку з рівнем економічного розвит­ку приділялося замало уваги. Причини цього пов’язані як зі спрощеним механістичним розумінням процесу планового розподілу зайнятих за галузями і сферами діяльності, так і зі зведенням економічного зростання лише до збільшення національного доходу, створеного у сфері матеріального виробництва. Концептуальними підвалинами підходу було спрощене розуміння взаємозв’язку категорій спільності праці та її розподілу за сферами матеріального виробництва. Підґрунтям таких поглядів було те, що загальна зайнятість не тільки змінює характер суспільного розподілу праці, а й потребує його специфічних пропорцій у віднесенні до різних сфер і великих галузей суспільного виробництва.

Такому підходу відповідав розподіл структури зайнятості (і всієї економіки) на сфери матеріального і нематеріального вироб­ництва, де остання виконувала підлеглу роль, оскільки її розвиток згідно з наявною концепцією не впливав на зростання національного доходу. Даний підхід суттєво звужував можливості наукового аналізу, а в практичному плані призводив до ігнорування об’єктивних закономірностей розвитку структури зайнятості й у кінцевому підсумку — до недостатньої її зрілості, що стало гальмом економічного розвитку в цілому. Щоб подолати цю перешкоду та зняти всі бар’єри не тільки для економічного розвитку і виходу з кризи, а й для дальшого розвитку економічної теорії, конче треба вивчити світовий досвід і першою чергою — досвід країн Західної Європи, близьких Україні за своєю галузевою структурою, а також історичними особливостями свого розвитку. Водночас застосування досвіду розвинених країн допоможе створити модель, яка виведе Україну з мінімальними втратами у світове співтовариство.

Для аналізу засад цього підходу беруться дані щодо валового національного (внутрішнього) продукту. Це — найвагоміший показник, що відбиває розвиток економіки на макрорівні. Разом з тим можливе використання й інших показників, наприклад показ­ника національного доходу на душу населення.

Історичний розвиток країн Західної Європи свідчить, що паралельно з економічним прогресом країни, що виявляється у підвищенні ВВП на душу населення, питома вага І сектору постійно змен­шується. Так, з показником ВВП на душу населення в 4 тис. дол. питома вага цього сектору дорівнює 40—45 %; якщо даний показник досягає 8 тис. дол., то питома вага становить 9—12 %, а за 12 тис. дол. — 2—4 %. Останнім часом аграрні європейські країни (за досягнення ними певного рівня) тяжіють до граничної межі питомої ваги, що пояснюється швидким економічним розвитком. Але це не змінює загальної тенденції.

Динаміка ІІ сектору різноманітніша, розкид між середніми значеннями значно більший, але, ймовірно, це пов’язано з особливостями господарських структур країн, що відбились у специфіці структур зайнятості. Так, за рівня показника ВВП на душу населення в 4 тис. дол. частка для ІІ сектору становить 35—50 %, за дальшого економічного зростання вона підвищується до 35—55 %, а ВВП становить 6 тис. дол., після чого процес економічного зростан­ня супроводжується стабілізацією частки II сектору (12 тис. дол. — 30—50 %), а потім відбувається зниження (14 тис. дол. — 30—38 %). Для останнього десятиліття характерно те, що рівень зайнятості у цьому секторі за економічного зростання стабілізується, досягаючи показника ВВП у 9 тис. дол., та не змінюється до його значення в 14 тис. (при цьому його питома вага становить 30—38 %).

Розвиток структури зайнятості в рамках III сектору в цілому підтверджує чітку залежність від зростання показника ВВП на душу населення, причому особливо швидкі темпи зростання спостерігаються в межах його значення в 3—6 тис. дол. Тут частка цього сектору змінюється з 6 до 35 % (за 4 тис. вона становить 26 %). Потім темпи зростання трохи зменшуються, проте залишаються достатньо високими. Починаючи з рівня прибутку у 8—9 тис. дол. (чому відповідає 40—45 % зайнятих у III секторі від загальної кількості зайнятих), відбувається насичення, а далі зростання ВВП супроводжується лише незначним збільшенням част­ки зайнятих до 55—62 % за 14 тис. дол. При цьому явно простежується одна закономірність: індивідуальні риси господарського життя мають переважне значення для розвитку економіки до досягнення нею рівня показника ВВП у 7—10 тис. дол. А тому індивідуальні риси уніфікуються, бо починається процес активної структурної перебудови в галузі зайнятості. Якщо такої перебудови не відбувається, то економічний розвиток країни уповільнюється, набуває нестабільного характеру, частішають економічні кризи.

За характером зайнятості можна виокремити чотири типи країн: сільськогосподарські, або аграрні, перехідні до індустріаль­ного типу (аграрно-індустріальні), індустріальні та постіндустріальні. Причому цей поділ пов’язаний з рівнем показника ВВП на душу населення та зі структурою зайнятості. Аналіз показників макросекторіальної зайнятості в країнах Західної Європи свідчить, що жодній з них не вдалось уникнути чергової стадії розвит­ку структури зайнятості. Але на різних стадіях зміни структури зайнятості мають певну специфіку, і це потрібно мати на увазі, аналізуючи наш сьогоднішній стан і шукаючи оптимальні шляхи переходу до більш розвиненого типу макроструктури зайнятості.

Під час переходу від аграрної до аграрно-індустріальної стадії розвитку збільшується частка зайнятості в II та зменшується в І секторах. У другий перехідний період (від аграрно-індустріальної до індустріальної стадії) триває зменшення зайнятості в І секторі, починається стабілізація в II та інтенсивно збільшується частка III сектору. За переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії вже не так швидко зменшується питома вага І сектору, виявляються тенденції до скорочення II сектору та збільшується частка III сектору, в якому починає інтенсивно формуватися інформаційна складова.

2. Макросекторіальна структура зайнятості населення України

Для того щоб зрозуміти, на якому етапі розвитку перебуває Україна сьогодні, слід порівняти рівень економічного потен­ціалу (виробництво ВВП) з макросекторіальною структурою зай­нятості.

Побічним показником, який міг би допомогти з’ясувати наявне співвідношення, є показник національного доходу на душу населення.

Завдяки даним, що публікуються у фаховій літературі, деякі країни колишнього СРСР за рівнем розвитку можна віднести до таких типів:

— аграрно-індустріальних — Узбекистан;

— ранньоіндустріальних — Молдова;

— індустріально розвинених — Казахстан і Україна;

— країн, перехідних до групи постіндустріальних держав, — Росія.

Фактори, що спричинили відставання розвитку макроструктури зайнятості в Україні, потребують особливого розгляду. По-перше, це зниження ролі живої праці як чинника економічного зростання, неефективні пропорції між живою і суспільною працею. По-друге, недостатній розвиток ринку робочої сили, тільки в умовах якого (за наявності й інших секторіальних ринків — капіталу, землі і т. д.) можливі, як переконує світовий досвід, оптимальне розміщення робочої сили і формування ефективної макроструктури зайнятості. По-третє, місце України в суспільному розподілі праці в колишньому СРСР, де їй відводилась роль
сільськогосподарського та сировинного придатка до економіки Росії. Крім того, є ще один фактор, що випливає з уже перелічених, — це державна політика поточного моменту, націлена на консервацію структур зайнятості, особливо в І секторі, що пов’язано з кризою недовиробництва сільськогосподарських продуктів. Способом боротьби з цією кризою є безпосереднє адміністративне втручання, спрямоване на недопущення виходу робітників із сільського господарства, а також на обмеження переміщення населення в міста (система прописки).

Важливою умовою пом’якшення структурного напруження у сфері зайнятості та виходу з економічної кризи є забезпечення сприятливих умов для розвитку різних форм власності, і перш за все тих, що в змозі забезпечити працевлаштування звільнених робітників. Значною мірою це має здійснюватися через сприяння швидкому розвитку малих та середніх підприємств, передусім у галузі послуг, яка в сучасній економіці України структурно найменш розвинена. У цій сфері існують сприятливі соціально-економічні передумови для роздержавлення власності, створення малих, кооперативних підприємств, а отже, нових робочих місць.

За умов переходу до ринкової економіки в Україні відстала макросекторіальна структура зайнятості є суттєвим гальмом дальшого розвитку. Водночас перехід до ринку, у тому числі й до ринку робочої сили, усуває причини цього відставання і створює можливості для її революційних змін. Важливо, що ці зміни, глибока перебудова структури (передусім швидке зниження питомої ваги І сектору та значне зростання III сектору) можуть і мають відбуватися за умови збереження або мінімального зниження рівня економічного розвитку. Отже, виходячи з усього викладеного можна висновувати: у перспективі існує можливість значних міжсектор­них переміщень робочої сили, а також пов’язаного з цим структур­ного безробіття. Власне, саме ці процеси будуть, очевидно, найбільш характерні для України на її шляху до ринкової економіки. Такою є «ціна» за відрив від об’єктивно існуючої закономірності та взаємозв’язків між економічним розвитком і макроструктурними пропорціями зайнятості.

3. Аналіз макросекторіальної структури зайнятості населення України

Тепер розглянемо макросекторіальний розподіл зайнятих в економіці України. Нагадаємо, що в I сектор включаються зайняті в сільському й лісовому господарстві та в добувній промисловості, у II сектор — у промисловості (без добувної), будівництві, транспорті, у III сектор — у торгівлі та сфері послуг. Дані про це наведено в табл. 5.

Таблиця 5 - СТРУКТУРА ЗАЙНЯТИХ В ЕКОНОМІЦІ ЗА СЕКТОРАМИ ТА ЇЇ ДИНАМІКА ЗА ПЕРІОД 1970—2001 рр., %

^* — разів.

Аналіз цієї таблиці свідчить, що головні тенденції в розвитку макросекторіальної зайнятості, простежені на прикладі країн Західної Європи, діють і в Україні. За період 1970—1991 рр. частка зайнятих у І секторі економіки знизилася з 30,6 до 20,1 %. Проте за період 1991—1995 рр. ця частка збільшилася на 41,3 п. п. (з 20,1 до 28,4 %). Це відбулося за рахунок збільшення чисельності зайнятих у приватному підсобному сільському господарстві (з 684 тис. осіб до 1733,5 тис.), а також завдяки збільшенню частки зайнятих у добувній промисловості за період 1991—1995 рр. на 43,1 п. п. (з 11,6 % у 1991 р. до 16,6 % у 1995 р.) у загальній чисельності зай­нятих.

2001 р. частка зайнятих в І секторі зменшилась на 18,4 % проти 1970 р. і відповідно на 12,3 % проти 1995-го. Як тільки поліпшилась економічна ситуація в країні, частка зайнятих у І секторі почала зменшуватись. У ІІ секторі тенденції також відповідають світовим аналогам.

З 1970 до 1987 р. спостерігалася тенденція до підвищення питомої ваги ІІ сектору. Так, він збільшився з 50,8 до 55,2 %, що відповідає досвіду країн Західної Європи, де його максимальна питома вага також дорівнювала 55 %. Після цього типу зростання зайнятості у II секторі виявилася тенденція до її зменшення, і в 1991 р. вона вже — 54,6 %. Що ж стосується періоду 1991—1995 рр., то тут відбулося значне скорочення частки зайнятих у II секторі (на 35 п. п.). Це пояснюється зменшенням чисельності зайнятих як у промисловості, так і в будівництві та транспорті. З розпадом СРСР Україна майже повністю втратила економічні зв’язки з іншими республіками. І хоч тепер ці відносини й віднов­люються, це дуже негативно позначилося на стані економіки України, а особливо на промисловості. Підприємствам доводиться згортати свої виробництва або ж працювати на мінімальних потужностях. Тому, природно, відбувається відплив зайнятого населення в інші галузі і зростає безробіття.

У 2001 р. частка зайнятих у ІІ секторі досягла 32,7 %; трапилося її зменшення проти 1970 р. на 35,6 % і відповідно на 7,9 % — проти 1995 р.

Розвиток III сектору також відповідає світовим аналогам; питомa вага зайнятих у ньому за 25 років зросла з 18,6 до 42,4 %, а за період 1991—1995 рр. різко збільшилася на 42,7 п. п.

У 2001 р. частка зайнятих у ІІІ секторі зросла до 42,4 %, тобто відбулося насичення цього сектору зайнятими завдяки прискоренню економічного розвитку країни. Темп збільшення кількості зай­нятих зріс у 2,28 раза проти 1970 р. і в 1,17 раза — проти 1995-го.

Для узагальнення характеристики інтенсивності структурних зрушень за період 1995—2001 рр. застосуємо лінійний і квадратичний коефіцієнти. Обчислюються вони на підставі абсолютних приростів часток:

Розрахунок цих коефіцієнтів подано в табл. 6.

Таблиця 6 - РОЗПОДІЛ ЗАЙНЯТИХ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ ЗА СЕКТОРАМИ у 1991 і 1995 рр., %

Cектор	1991 р.	1995 р.
I	20,1	28,4	+8,3	68,89	3,43
II	54,6	35,5	–19,1	364,81	6,68
III	25,3	36,1	+10,8	116,64	4,61
Усього	100,0	100,0		550,34	14,72

1.

2.

З огляду на темпи зростання питомої ваги розраховується квадратичний коефіцієнт, котрий як порівняти з іншими коефіцієнтами чутливіше реагує на зміни в структурі.

3.

Звідси можна висновувати, що середнє відхилення питомої ваги секторів економіки становить 13,5 %, а середній темп приросту питомої ваги — 3,84 %.

Для порівняння проаналізуємо структурні зрушення за період 1985—1991 рр. (табл. 7).

Таблиця 7 - РОЗПОДІЛ ЗАЙНЯТИХ В ЕКОНОМІЦІ ЗА СЕКТОРАМИ у 1985 і 1991 рр., %

Сектор	1985 р.	1991 р.
І	21,2	20,1	–1,1	1,21	0,057
II	55,2	54,6	–0,6	0,36	0,006
III	23,6	25,3	+1,7	2,29	0,122
Усього	100,0	100,0		4,46	0,185

1.

2.

3.

Звідси середнє відхилення питомої ваги секторів економіки становить 1,22 %, а середній темп приросту часток — 0,43 %.

Таблиця 8 - РОЗПОДІЛ ЗАЙНЯТИХ В ЕКОНОМІЦІ ЗА СЕКТОРАМИ у 1995 і 2001 рр., %

Сектор	1995 р.	2001 р.
І	28,4	24,9	–3,5	12,25	0,431
II	35,5	32,7	–2,8	7,84	0,221
III	36,1	42,4	+6,3	39,69	1,099
Усього	100,0	100,0		59,78	1,751

1.

2.

3.

Отже, середнє відхилення питомої ваги секторів економіки становить 4,46 %, а середній темп приросту питомої ваги — 1,323 %.

Тепер можна підбити підсумки: період 1991—1995 рр. відрізнявся значними зрушеннями в структурі зайнятості, чого не мож­на сказати про більш-менш стабільний період 1985—1991 рр. Це відбулося за рахунок значного зменшення питомої ваги зайнятих у ІІ секторі та відповідно збільшення — у ІІІ секторі.

Ситуація в період 1995—2001 рр. поліпшилася завдяки зменшенню питомої ваги зайнятих у І і ІІ секторах та її збільшенню в ІІІ секторі економіки.

Темпи зростання адитивного показника у = Σ у_і можемо виразити через темпи зростання його складових частин K =

, або .

Тобто темпи зростання адитивного показника — це середня арифметична з темпів зростання складників частин, зважена част­ками базисного періоду. Такий зв’язок між темпами приросту цілого і складників. Якщо , то T =

Відповідно до даних табл. 9 середньорічна чисельність зайнятих в економіці України за 1991—2001 рр. зменшилась на 16,2 %, зокрема в І секторі економіки — збільшилась на 6,5 %, у ІІ секторі — змен­шилась на 42,2 %, у ІІІ секторі — збільшилась на 8,3 %. Отже, темп зменшення зайнятих в економіці можна розкласти на три частини:

–16,2 = 6,5 ´ 0,196 – 42,2 ´ 0,476 + 8,3 ´ 0,328 = 1,2 – 20,1 + 2,7;

–16,2 = 1,2 – 20,1 + 2,7.

Таблиця 9 - ЧИСЕЛЬНІСТЬ ЗАЙНЯТИХ В ЕКОНОМІЦІ ЗА СЕКТОРАМИ В УКРАЇНІ, тис. осіб

У цілому зрілість макросекторіальної структури зайнятості України доволі низька, вона відповідає світовому рівню виробництва ВВП на душу населення приблизно на рівні 4,5—5,5 тис. дол., тоді як реальне виробництво становить 7,15 тис. дол. Таке становище макросекторіальної структури зайнятості в загальному вигляді відбивається в гіпертрофованому розвитку I сектору та повіль­ному розвитку III сектору економіки.

Контрольні запитання

1. У чому полягає суть концепції трисекторної зайнятості?

2. Що являє собою макросекторіальна структура зайнятості населення?

3. Охарактеризуйте етапи аналізу структурних зрушень зайнятих в економіці за секторами.

Розділ 5 - ЕКСТЕНСИВНИЙ ТА ІНТЕНСИВНИЙ АНАЛІЗ РИНКУ ПРАЦІ

1. Основні напрями аналізу ринку праці

До соціального руху населення належать процеси зай­нятості та безробіття, які потребують глибокого дослідження.
Існують два основні напрями вивчення цих процесів: 1) екстенсивний аналіз; 2) інтенсивний аналіз.

Екстенсивний аналіз ринку праці передбачає всебічне дослідження як з демографічного, так і з соціально-економічного поглядів новоутворених сукупностей: вільних робочих місць і вакантних посад; чисельності громадян, що звернулися до служби зайнятості з питань працевлаштування; працевлаштованих громадян; працевлаштованих громадян з числа безробітних і т. ін.

Величина новоутворених сукупностей визначається за допомогою нагромадження даних у ході поточного обліку за певний проміжок часу (місяць, квартал, півріччя, рік).

За екстенсивного аналізу застосовують метод групувань та методи аналізу варіаційних і атрибутивних рядів розподілу. Здебільшого це відносні величини структури/частки різних груп у всій новоутвореній сукупності: частка жінок і чоловіків серед працевлаштованих безробітних, середні величини (середній, модальний, медіанний тощо вік звільнених), відносні величини динаміки і т. ін. Проте слід мати на увазі, що в разі застосування екстенсивного аналізу новоутворені сукупності розглядаються без зв’язку з населенням, яке їх утворило. Тому хай який важливий буде екстенсивний аналіз, його недостатньо для оцінювання процесів соціального руху населення.

Для кількісної характеристики взаємозв’язку новоутворених сукупностей з населенням, що їх утворює, застосовують інтенсивний аналіз. За допомогою системи відносних величин інтенсивності оцінюють напруженість, рівень, силу соціальних процесів. При цьому новоутворені сукупності співвідносяться з населенням або групою населення, яке їх утворило.

Вихідною характеристикою процесу руху населення є абсолют­ні величини. Одним з найважливіших завдань статистики ринку праці є визначення загальної кількості зайнятих в економіці, безробітних (зареєстрованих та з них працевлаштованих) тощо в конкретних умовах місця та часу.

Просторовими межами визначення чисельності категорій соціального руху населення окремої країни можуть бути її територія в цілому, територія окремих адміністративних, економічних районів, міст і т. ін. З погляду характеристики в часі чисельність вивільнених та зайнятих — моментні числа. Критичним моментом є початок календарного місяця, кварталу, півріччя, року.

Основними джерелами даних про чисельність зайнятих, безробітних та інших є переписи населення, одноразові обстеження, а в проміжках між ними — поточні спостереження.

Важливою ланкою інтенсивного аналізу руху населення є визначення чисельності окремих його категорій, оскільки розвиток економіки країни орієнтується на населення як на основну частку продуктивних сил суспільства і як на кінцевого споживача матеріальних та духовних благ.

2. Коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття населення

Визначення коефіцієнтів інтенсивності дає можливість привести різні в часі та просторі величини до однієї основи та одержати показники, як-от: чисельність безробітних на 1000 осіб економічно активного населення, чисельність зайнятих в економіці на 1000 осіб економічно активного населення тощо. Розраховують коефіцієнти інтенсивності діленням абсолютної величини новоутворених соціальних сукупностей (зайнятих або безробітних) на економічно активне населення.

Загальний коефіцієнт інтенсивності зайнятості населення K _зайнобчислюють за такою схемою:

де З — чисельність зайнятих в економіці; Б — чисельність безробітних; З + Б — чисельність економічно активного населення.

Аналогічно розраховують загальний коефіцієнт інтенсивності безробіття K _безр:

Головне призначення загальних коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття населення полягає в якісній характеристиці соціальних процесів населення. На підставі коефіцієнтів визначають стан економіки в цілому, її окремих секторів, галузей тощо. Наприклад, високі коефіцієнти зайнятості населення та низькі коефіцієнти безробіття свідчать про стабільний економічний стан у країні, і навпаки, низькі коефіцієнти зайнятості населення та високі коефіцієнти безробіття говорять про кризові явища в економіці.

Інтенсивність соціального процесу стосовно до певного контингенту населення (чоловіків або жінок, міського чи сільського населення, робітників чи службовців та ін.), в якому цей процес може відбуватися, вимірюють за допомогою спеціальних коефіцієнтів.

Загальна схема обчислення спеціальних коефіцієнтів інтенсив­ності зайнятості така:

де З^к — чисельність спеціального контингенту осіб, зайнятих в економіці.

Загальна схема розрахунку спеціальних коефіцієнтів безробіття така:

де Б^к — чисельність безробітних спеціального контингенту осіб.

Так, спеціальні коефіцієнти зайнятості жіночого та чоловічого населення розраховуються за такими формулами:

де і — коефіцієнти зайнятості відповідно жіночого і чоловічого населення; З ^ж і З ^чол — чисельність зайнятих жінок та зайнятих чоловіків.

Спеціальні коефіцієнти безробіття жіночого і чоловічого населення розраховуються таким способом:

де K ^ж і K ^чол — коефіцієнти безробіття відповідно жіночого та чоловічого населення; Б ^ж і Б ^чол — чисельність безробітних жінок та безробітних чоловіків.

За допомогою спеціальних коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття можна розрахувати загальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття:

Загальний коефіцієнт зайнятості слід обчислювати через спеціальний коефіцієнт зайнятості:

,

де — частка спеціальної групи населення в загальній кількості зайнятих.

Наприклад, загальний коефіцієнт зайнятості дорівнює спеціаль­ному коефіцієнту робітників, поділеному на частку робітників у загальній кількості зайнятих:

,

де — спеціальний коефіцієнт зайнятості робітників; — частка робітників у загальній кількості всіх зайнятих.

Загальний коефіцієнт безробітних має дорівнювати спеціальному коефіцієнту безробітних службовців, поділеному на частку службовців у загальній кількості безробітних:

,

де — спеціальний коефіцієнт безробітних службовців; — питома вага службовців у загальній кількості безробітних.

Інтенсивність соціальних процесів (зайнятості та безробіття) в окремих групах, на які можна розчленувати спеціальний контингент населення, оцінюється за допомогою часткових коефіцієнтів інтенсивності.

Розраховуються часткові коефіцієнти інтенсивності зайнятості і безробіття за такою схемою:

де З _х і Б _х — чисельність зайнятих і безробітних в окремій групі; х — вік.

Типовим прикладом виділення часткових коефіцієнтів є групування спеціального контингенту зайнятого населення або спе­ціального контингенту безробітних на групи за віком.

Частковий коефіцієнт інтенсивності зайнятості до 25 років обчислюють таким способом:

де — чисельність зайнятих віком до 25 років; — чисель­ність безробітних віком до 25 років.

Спеціальний коефіцієнт зайнятості або безробіття можна розрахувати так:

де і — відповідно зайняті та безробітні спеціального контингенту осіб в окремій групі. Схема розрахунку коефіцієнта інтенсивності зайнятості чоловіків віком до 25 років така:

Коефіцієнт інтенсивності зайнятості всього населення в цій віковій групі такий:

де і — зайняті чоловіки і зайняті жінки віком до 25 років; і — зайняте населення і безробітні віком до 25 років або ж утакому вигляді:

і — коефіцієнти зайнятості відповідно чоловічого і жіночого населення віком до 25 років.

Спеціальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття можуть бути розраховані як середньоарифметична зважена з часткових коефіцієнтів за формулами:

де і — часткові коефіцієнти зайнятості та безробіття;

З _х і Б _х — чисельність зайнятих і безробітних в окремій групі.

Спеціальний коефіцієнт зайнятості і безробіття можна подати і таким способом:

де K_х — часткові коефіцієнти зайнятості і безробіття; d_х — питома вага часткової групи в загальній чисельності часткового контингенту зайнятих або безробітних.

Наприклад, коефіцієнт безробіття чоловічого населення дорів­нює сумі часткових коефіцієнтів інтенсивності даного континген­ту безробітних, помноженій на питому вагу частки групи в загаль­ній чисельності безробітних чоловіків:

де K_х — часткові, або повікові, коефіцієнти безробіття чоловічого населення; d_х — частка чоловіків даної вікової групи в загальній чисельності безробітних чоловіків.

Оскільки спеціальні коефіцієнти — це середні з часткових коефіцієнтів, то рівень спеціального коефіцієнта залежить від величини коливання ознак часткових коефіцієнтів і від структурного фактора частки окремих груп у спеціальному контингенті населення. На частини ж коефіцієнта питома вага своєї групи в спеціальному контингенті не впливає.

У міру переходу від загальних коефіцієнтів до спеціальних і далі, до часткових, залежність коефіцієнтів інтенсивності від структурних факторів уповільнюється. Але разом з тим відповідно звужується сфера використання коефіцієнтів. Так, вікові коефіцієнти належать до порівняно вузького кола зайнятого населення або безробітних, однак вони вільні від впливу на їхній рівень вікової структури економічно активного населення. А саме ця обставина надає їм особливої ваги у зв’язку з великим впливом віку людини на інтенсивність усіх форм руху населення. Функція віку сильно впливає на зростання зайнятості або безробіття.

Незважаючи на те що повікові показники значною мірою віль­ні від впливу повікової структури, вони залежать від інших струк­турних факторів — як демографічних, так і соціально-економіч­них, що діють усередині вікової групи. Вікові коефіцієнти зайнятості та безробіття залежать від частки зайнятих в економіці або безробітних в кожній віковій групі. Так, віковий показник зайнятості зі збільшенням частки зайнятих в економіці зростає, а віковий показник безробіття знижується і под.

У табл. 10 подано розрахунок загальних, спеціальних і часткових коефіцієнтів інтенсивності зайнятості та безробіття населення.

Таблиця 10 - РОЗРАХУНОК ЗАГАЛЬНИХ, СПЕЦІАЛЬНИХ І ЧАСТКОВИХ
КОЕФІЦІЄНТІВ ІНТЕНСИВНОСТІ ЗАЙНЯТОСТІ І БЕЗРОБІТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Найменування	Економічно активне населення З + Б, осіб	Зайняте населення З, осіб	Безробіт- не населення Б, осіб	Частка чоловічого і жіночого населення в зайнятому населенні d	Частка чоловічого і жіночого населення в безробітному населенні d
Разом населення по ра­йону				1,0	1,0
До 25 років				0,31	0,14
25—40 років				0,39	0,50
40 і більше років				0,30	0,36
Чоловіків				0,637	0,4
До 25 років
25—40 років
40 і більше років
Жінок				0,363	0,6
До 25 років
25—40 років
40 і більше років
Позначення	З + Б	З	Б	і	і

1. Загальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості і безробіття населення:

‰;

‰.

2. Спеціальні коефіцієнти інтенсивності зайнятості і безробіття населення:

‰;

‰;

‰;

‰;

‰;

‰;

‰;

‰;

‰;

‰.

3. Часткові коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття населення:

‰;

‰;

‰.

Загальний коефіцієнт інтенсивності зайнятості:

де — частка кожної вікової групи в загальній кількості зай­нятого населення.

‰.

‰;

‰;

‰.

Загальний коефіцієнт інтенсивності безробіття:

де — частка кожної вікової групи в загальній кількості безробітних.

‰.

Спеціальний коефіцієнт інтенсивності зайнятості населення:

або

Спеціальний коефіцієнт інтенсивності безробіття населення:

або

Так,

‰;

‰.

Запропонована система показників інтенсивності зайнятості та безробіття населення може використовуватися для узагальнення та порівняльного (динамічного, регіонального) дослідження процесів зайнятості і безробіття населення.

3. Коефіцієнти протилежних величин соціального руху населення

Соціальні явища руху населення полярно протилежні (зайнятість — незайнятість). Для оцінки результативності соціаль­них процесів послуговуються коефіцієнтами порівняння протилежних величин, які показують, у скільки разів сукупність або інтенсивність одного протилежного явища більша за друге, наприклад, скільки зайнятих припадає на одного безробітного і под.

Якщо рівень зайнятості населення дорівнює

а рівень безробіття населення визначається як

то формула порівняння протилежних величин виглядатиме так:

де W — коефіцієнт порівняння протилежних величин.

Коефіцієнт порівняння протилежних величин соціального руху населення суттєво доповнює коефіцієнти інтенсивності зайнятого та безробітного населення.

Згідно з прикладом розрахунку коефіцієнтів, наведеним вище,

тобто зайнятість населення перевищує безробіття в 49 разів.

Цікавий за своїм розрахунком і коефіцієнт ефективності зай­нятості населення:

У нашому прикладі

Цей показник дає можливість оцінити і порівняти ефективність зайнятості населення в різних аспектах: регіональному, галузевому і под. Що вищим буде значення цього показника, то ліпше становище щодо ефективності використання трудових ресурсів матиме відповідний регіон або галузь економіки.

Контрольні запитання

1. Які ви знаєте напрями аналізу ринку праці?

2. У чому полягає суть екстенсивного аналізу ринку праці?

3. Поясніть сутність інтенсивного аналізу ринку праці.

4. Охарактеризуйте загальні, спеціальні, часткові коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття населення, наведіть методику їх розрахунку.

5. Які існують коефіцієнти порівняння протилежних величин соціального руху населення?

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |

Поиск по сайту:

---