Розділ 6 - БЕЗРОБІТТЯ ЯК ОБ’ЄКТ СТАТИСТИЧНОГО ВИВЧЕННЯ

1. Поняття безробіття, причини та фактори, що його зумовлюють.
Завдання статистичного вивчення безробіття

Сьогодні актуальною проблемою є зайнятість населення. Це пояснюється тим, що іманентною властивістю зайнятості є праця, яка, з одного боку, — об’єктивна потреба, а з другого — основна рушійна сила суспільного розвитку.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб працездатного населення та зі створенням сукупного продукту або національного доходу.

Але існує й поняття незайнятості, що його відносять до категорії осіб, які опинилися поза трудовим процесом (незайнятих працездатних). Їх можна класифікувати на добровільно незайнятих і вимушено незайнятих.

Добровільно незайняті — це працездатні особи, які з певних причин не претендують на отримання роботи (ведуть домашнє господарство, перебувають на утриманні й т. ін.). Добровільна незайнятість є позитивним явищем і свідчить про підвищення життєвого рівня.

Складною проблемою і для людини, і для держави є вимушена незайнятість, котра є підґрунтям феномену безробіття.

Безробіття — економічна категорія, яка показує економічні відхилення з приводу вимушеної незайнятості працездатного населення. «Безробіття породжується тоді, коли ринок праці не бажає поглинути осіб, які здатні і бажають працювати. На ринку праці порушений баланс між попитом і пропону-
ванням», — пише про безробіття американський економіст І. Оуен.

Існує кілька теорій виникнення безробіття (про них ішлося в розділі «Макроекономічні підходи до вивчення ринку праці»). Зауважимо, що безробіття являє собою макроекономічну проблему, оскільки чинники, які на нього впливають, є передусім економічні, а саме:

· структурні зрушення в економіці, які призводять до масштабних змін у структурі й кількості попиту на робочу силу і мають особливо тяжкі наслідки в періоди стагнації або зниження ділової активності;

· зниження темпів економічного розвитку, що спричинюється до зменшення кількості робочих місць, порушення збалансованості кількості працівників з кількістю робочих місць;

· недостатній сукупний попит;

· інфляція, яка виявляється в скороченні капітальних вкладень (зменшення інвестицій призводить до скорочення виробництва, а отже, і зайнятості), а також у зниженні реальних доходів населення, що зумовлює збільшення пропонування робочої сили за зниження попиту на неї;

· співвідношення цін на фактори виробництва, яке веде до переважання працеощадних технологій;

· сезонні коливання виробництва, які викликають зміни в попиті на робочу силу;

· НТП, наслідки якого посилюють безробіття через комплексний вплив, котрий виявляється, по-перше, у впровадженні працеощадних технологій, автоматизації виробництва, що витискає велику кількість некваліфікованої праці; по-друге, в ускладненні виробництва, що неминуче спричинюється до спеціалізації, а отже, збільшення структурних диспропорцій між попитом і пропонуванням робочої сили.

Розгляньмо інші фактори безробіття.

Соціальні фактори:

¨ недосконале трудове законодавство як результат компромісу між вимогами працівників і профспілок, з одного боку, і державою — з другого, посилює негнучкість ринку праці, призводить до скорочення попиту на живу працю в підприємців, зменшуючи її питому вагу;

¨ трансфертні платежі, що впливають як на зниження, так і на підвищення безробіття;

¨ недостатня професійна і територіальна мобільність робочої сили;

¨ недостатній розвиток програм зайнятості;

¨ низький рівень і статус системи освіти, професійної підготов­ки і перепідготовки;

¨ брак інформації про вільні робочі місця;

¨ низька економічна активність різних груп населення.

Демографічні фактори:

· зміни в чисельності населення;

· зміни статево-вікової структури.

Наведені фактори не вичерпують складності причинно-наслід­кових залежностей безробіття і являють собою тільки найпоширеніші її пояснення.

Безробіття як результат трансформації всієї економічної системи, соціальних і політичних перетворень — це певною мірою новий для вітчизняної статистики об’єкт, і цим пояснюється складність його вивчення.

Першорядні завдання статистичного вивчення безробіття такі:

1) розроблення теоретико-методологічних підходів і конкретизація застосовуваних категорій, понять та ознак безробіття;

2) вірогідність статистичної інформації про безробіття;

3) реалізація підходів до формування інформаційної бази, яка забезпечує зрозумілість і повноту показників;

4) розширення методів збирання інформації, які ґрунтуються на поточному поодинокому обліку, суцільному й вибірковому спостереженні (обстеження домогосподарств);

5) опрацювання та постійне вдосконалення системи показників, що уможливить всебічне кількісне відбиття даного явища за допомогою системи показників виявлення «осередків» безробіття і ознак їхнього виникнення;

6) використання методів математичного моделювання для визначення характеру впливу різних факторів (економічних, соціальних, демографічних) на рівень безробіття;

7) прогнозування явища, використання методів екстраполяції, моделювання, експертних оцінок (брак тривалості динамічних рядів зумовить використання методу експертних оцінок, який потребує залучення кваліфікованих кадрів);

8) організація моніторингу стану зайнятості, метою якого є постійне системне відстежування ситуації зайнятості й безробіття на ринку праці України, що формується в країні та її регіонах;

9) вивчення і реалізація рекомендацій МОП у галузі ринку праці.

Між тим, інтеграція нашої економіки у світову викликала потребу тіснішого наближення чинних у державі засад праці до міжнародних стандартів. На це спрямовано Указ Президента України від 23 травня 1993 р. «Про перехід України до загальноприйнятої в міжнародній практиці системи обліку й статистики».

Розв’язання завдань статистичного вивчення безробіття позначилось і на розробленні основних напрямів у галузі зайнятості та засобах їхньої реалізації.

Основні напрями в галузі зайнятості

Складання державних і регіональних програм зайнятості з метою:

а) запобігання інтенсивному характеру безробіття та його скорочення (через підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні робочих місць);

б) поліпшення організації системи відтворення робочої сили в оптимальному поєднанні з розвитком робочих місць по регіонах і областях;

в) удосконалення професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки трудових ресурсів, ефективне їх використання;

г) забезпечення повного правового і надійного захисту безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття;

д) створення сприятливих умов для зайнятості громадян, які потребують захисту;

е) формування ефективно діючої матеріальної, кадрової, інформаційної, статистичної, фінансової і науково-методичної бази державних служб зайнятості і т. ін.

2. Класифікація форм безробіття

Форми безробіття можуть бути відкритими або прихованими. Відкриті форми передбачають чітко виражену наявність незайнятих працездатних людей, приховані — формальну зайнятість працівника. Класифікацію відкритих і прихованих форм безробіття подано на рис. 8.

Розглянемо перший блок відкритого безробіття. Залежно від його природного рівня розрізняють такі форми:

· фрикційне безробіття — пов’язане з переміщенням осіб з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості — до іншої. Отже, це своєрідна соціальна суперечність, яку розуміють як проблему пошуку підходящої роботи;

· структурне безробіття — виникає в результаті структурних зрушень в економіці, які впливають на структуру сукупного попиту на робочу силу: на одні професії попит підвищується, на інші — падає;

· циклічне безробіття — виявляється в умовах спаду як фази економічного циклу.

До цього блоку належить також сезонне безробіття, котре спричинене існуванням виробництв, для яких характерні різкі коливання попиту на працю, що він задається ритмом виробництва (будівництво, сільське господарство тощо) та «сезонним» припливом випускників навчальних закладів.

Рис. 8. Класифікація форм безробіття

Принагідно зауважимо, що названі форми безробіття докладніше описано в розд. 3 «Макроекономічні підходи до вивчення ринку праці».

Другий блок пов’язаний з охопленням сегментів на ринку праці. Тут безробіття поділяють на такі види:

¨ економічне — зумовлене коливанням ринкової кон’юнктури;

¨ технологічне — результат модернізації виробництва, впровадження працеощадних технологій;

¨ молодіжне — викликане дискримінацією молоді на ринку праці;

¨ конверсійне — визначається скороченням чисельності армії та зайнятих у галузях військового комплексу;

¨ жіноче та ін.

Третій блок — залежно від ступеня охоплення території.
У ньому безробіття поділено на такі групи:

· абсолютне — коли робочих місць менше, ніж працездатного населення. Воно має назву «перенаселення»;

· відносне — коли в одному місці спостерігається надмір робочої сили, а в іншому — її дефіцит, тобто невідповідність робочих місць і робочої сили за структурою.

У наступному блоці розглянемо форми безробіття за його тривалістю, тобто залежно від строку перебування людини без роботи.

Наприклад, у США середній термін короткострокового безробіття становить менш як 5 тижнів, а довгострокового — понад шість місяців. У нашій країні визначення такого строку ускладнюється через новизну явища. Зазвичай вирізняють застійне безробіття — брак роботи понад вісім місяців, тобто коли людина втрачає право на отримання допомоги. Застійне безробіття часто означає остаточне вибуття з лав працюючих.

Проте розглянуті форми відкритого безробіття досить умовні, і в реальному житті їх розмежувати складно.

Окремо зупинімося на прихованому безробітті, яке виявляється в таких формах:

а) вимушена неповна зайнятість — людина працює неповний робочий день або неповний робочий тиждень, маючи бажання працювати більше;

б) кваліфікаційна — людина працює не за своїм рівнем майстерності, розрядом, спеціальністю;

в) функціональна — якщо працівник, навіть зарахований на певну посаду за фахом і зайнятий цілий робочий день, не виконує своїх обов’язків, а лише присутній на робочому місці.

Спільним для всіх перелічених форм безробіття є низька ефек­тивність використання робочої сили.

Відзначимо загальні риси прихованого безробіття (за термінологією МОП — вимушена неповна зайнятість):

· неповний робочий день (тиждень) для робітника, який бажає працювати більше;

· недостатність доходу за нормальної тривалості робочого тижня;

· виконання робіт, які потребують нижчої кваліфікації працівника;

· підприємство, на якому працює людина, має низьку продуктив­ність праці. Чисельність осіб, які фактично перебували в стані при­хованого безробіття (з урахуванням тривалості робочого періоду), становила в 1999 р. в Україні 1669,4 тис. осіб (рівень прихованого безробіття дорівнював 7,8 % населення працездатного віку).

Отже, безробіття — це складне, багатопланове явище, яке має безліч форм та виявів і на яке впливає багато об’єктивних та суб’єктивних чинників.

3. Поняття категорії «безробітний».Соціальний статус безробітного

Згідно з визначенням міжнародних організацій МОП і ОЕСР безробітні — це люди, які не мають роботи, готові взятися до праці і шукають роботу протягом останніх чотирьох тижнів або які вже влаштувалися, але ще не почали працювати. Так, у США безробітними вважаються особи, які:

· не мали зайнятості в період тижня обстеження;

· робили спробу знайти роботу протягом попередніх чотирьох тижнів або зверталися безпосередньо до працедавців, Державної служби зайнятості, друзів тощо;

· можуть працювати в період тижня обстеження;

· тимчасово звільнені або ті, що були найняті на нову роботу і мають узятися до неї протягом 30 днів.

В Японії безробітним уважається той, хто не працював протягом тижня обстеження жодної години; у Великобританії — хто не має роботи протягом тижня обстеження, шукає роботу протягом цього тижня, або не може її шукати через хворобу, або очікує результатів переговорів про працевлаштування.

Отже, визначення статусу безробітного в різних країнах приблизно однакове і збігається з визначенням міжнародних організацій. Проте практика підрахунку кількості безробітних має два методологічні підходи. Перший підхід полягає у визначенні кількості осіб, які відповідають статусу безробітного в період обстеження (США, Японія). У Великобританії такий метод уважають надто дорогим, і підрахунок чисельності безробітних виконується за кількістю поданих заяв до Державної служби зайнятості про допомогу з безробіття.

Тепер з’ясуємо, кого не включають до категорії безробітних.

Органи працевлаштування і статистика розвинених країн не розглядають як безробітних осіб, які проживають у застійних районах, де немає і не передбачаються вільні робочі місця. Люди, що проживають у цих районах і починають пошуки роботи, швидко в цій справі зневірюються (за англійською методологією вони так і називаються — «зневірені працівники»). Ці особи не входять навіть до економічно активного населення.

По-різному ставляться в різних країнах і до таких категорій населення, які вперше шукають роботу та які повертаються на роботу після тривалої перерви. До першої групи належить насамперед молодь, до другої — жінки, які залишили роботу у зв’язку з народженням і вихованням малолітніх дітей. Статистика деяких країн їх відносить до безробітних, інших — виокремлює в самостійні групи.

Основний же масив безробітних — це особи, що звільнилися з підприємств і мають певний стаж роботи. До цієї категорії переважно входять робітники, які втратили роботу внаслідок структурних змін в економіці і виробництві, закриття підприємств (закладів), модернізації виробництва, переходу на виготовлення нових видів продукції тощо. Серед них є люди різної кваліфікації і професії, які згодні працювати за своїм фахом на інших підприємствах, пройти перепідготовку і підвищити свою кваліфікацію.

Поділ непрацюючих людей працездатного віку на вимушено незайнятих і безробітних є підґрунтям політики зайнятості, яка передбачає опрацювання комплексу заходів економічної і соціальної допомоги непрацевлаштованим категоріям населення.

Незайнятість — ще одна категорія, яка потребує особливої уваги в проведенні політики зайнятості. Незайнятість буває видимою і прихованою, іншими словами — кількісною і якісною.

Кількісна форма незайнятості виявляється в тривалості робочого часу, його вимушеному скороченні як порівняти з нормативним часом. Якісний аспект — це мала заробітна плата, низька продуктивність праці, невикористання професійно-кваліфікаційного рівня працівників та інші якісні ознаки використання робочої сили.

В Україні згідно із Законом «Про зайнятість населення», ухваленим у 1992 р., безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них обставин не мають трудового заробітку (трудового доходу) через брак належної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості та справді шукають роботу і готові взятися до праці.

Отже, наведемо основні характеристики безробітного в Україні (і в інших країнах колишнього Радянського Союзу):

· працездатні в працездатному віці — контингент осіб віком для жінок 16—54 роки, для чоловіків — 16—59 років, котрі за станом здоров’я здатні працювати, тобто виключено інвалідів праці та війни І і II груп. Пенсіонери і молодь віком до 16 років дістати статусу не можуть, а отже, статистикою праці не враховуються. Таке обмеження застосовують багато країн (проте, на нашу думку, це дещо занижує офіційні дані безробіття);

· брак будь-якого заробітку передбачає, що в громадянина не­має доходів, які перевищують мінімальний розмір заробітної плати, а також немає будь-якого зв’язку з підприємством. Особи, які перебувають у тривалих відпустках, не можуть бути зареєстровані як безробітні;

· брак належної роботи, тобто, за Законом про зайнятість, такої, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата й інші умови праці мають відповідати рівню, який дана особа мала на попередній роботі, з урахуванням середнього рівня за даною спеціальністю. У разі пропозиції належної роботи враховуються стаж за спеціальністю, попередня діяльність, вік, освіта, стан на ринку праці, тривалість безробіття.

Для громадянина, який уперше шукає роботу і не має спеціальності, підходящою вважається робота, що потребує попередньої професійної підготовки, а в разі неможливості її надання — інша оплачувана робота, у тому числі й тимчасова. За неможливості надати громадянинові роботу за професією після закінчення строку виплати допомоги з безробіття підходящою вважається робота, що потребує зміни професії з урахуванням здібностей громадянина, попереднього досвіду і доступних для нього засобів навчання. Це надто важливо, оскільки багато безробітних мають професії, на які попит або дуже низький, або в даній місцевості його взагалі немає. За рішенням місцевих органів влади може бути встановлено додаткові критерії підходящої роботи, які враховують транспортну та іншу доступність, посилюють соціальний захист населення.

Отже, чи є робота підходящою, установлюється законодавством і працівниками служби зайнятості. Такий підхід хоч і звужує можливості вибору для безробітного, однак конкретизує потребу «дійсного пошуку роботи і готовність приступити до неї». Це дає можливість обмежити коло безробітних, визначити з-поміж них таких, що насправді бажають працювати, а не використовувати статус безробітного.

Остання характеристика, що встановлює статус і конче важлива для статистики безробіття, — це реєстрація в Державній службі зайнятості. Однак зауважимо, що в більшості країн з ринковою економікою це не є обов’язковою умовою визначення статусу безробітного.

4. Методичні підходи до визначення чисельності безробітних та рівня безробіття.
Економічно активне та пасивне населення

Крім специфіки у визначенні статусу, існують різні методичні підходи до збирання інформації про безробітних, тобто до підрахунку їхньої чисельності.

У нашій країні такий облік веде Державна служба зайнятості, яка реєструє населення, що звертається за допомогою у працевлаштуванні, а в разі неможливості надання роботи реєструє як безробітних. Отже, чисельність безробітних визначається за кількістю працівників, які отримали статус безробітного (докладніше це питання розглядалося в попередньому параграфі). Такий підхід до визначення чисельності безробітних характерний для всіх республік колишнього Союзу. У світовій практиці більш поширені такі методологічні підходи: за кількістю безробітних на тиждень обстеження або за кількістю поданих заяв на отримання допомоги. Установлюючи чисельність безробітних за їх наявністю на даний тиждень, застосовують вибіркові обстеження домогос­подарств. Так, у Німеччині такі обстеження проводять щокварталу, і вони охоплюють 1 % усієї сукупності за перший квартал та 0,10 — за останні три. Згадані обстеження дістали назву мікроцензів.

У США відділ статистики з питань робочої сили Міністерства праці проводить щомісячні обстеження майже 65 тис. домогосподарств, розташованих по всій країні. На підставі цих даних способом екстраполювання з’ясовується загальна кількість безробітних. Для якнайточнішої оцінки дані коригуються на базі рядів динаміки, сезонних коливань за останні 10 років.

Такий спосіб дає можливість дістати вірогідну інформацію про стан зайнятості, проте в деяких країнах його вважають надто дорогим і складним. Тому використовують більш простий підрахунок чисельності безробітних за кількістю поданих заяв на отримання допомоги. Цей метод застосовується у Великобританії, Канаді та інших країнах. Англійський економіст Г. Стендінг, вивчаючи динаміку безробіття, зауважив, що біржа праці реєструє не всіх бажаючих працевлаштуватися, а тільки тих, хто отримує допомогу, що значно зменшує кількість безробітних. Проте проведені 1988 р. обстеження в Англії продемонстрували незнач­ну кількість розбіжностей у результатах використання методик. Слід зазначити, що другий метод менш точний, потребує додаткових заходів контролю за поведінкою осіб, які вважають себе безробітними.

На основі даних про чисельність безробітних статистика робочої сили, яка охоплює відомості про економічно активне населення, зайнятість, безробіття, неповну зайнятість і неповне використання ресурсів робочої сили, а також дані прогнозів розвитку робочої сили, визначає рівень безробіття — одну з найважливіших характеристик безробіття. Його часто називають «економічним барометром», а Всесвітній Женевський економічний форум включив цей показник до системи індикаторів для оцінки фактора «людський капітал».

Найпоширенішим методом розрахунку рівня безробіття (РБ) є такий:

,

де Б — чисельність безробітних; АН — економічно активне населення (самодіяльне населення).

Тепер зупинімося докладніше на понятті «економічно активне і пасивне населення».

Згідно з рекомендаціями МОП зі статистики праці, до економічно активного населення відносять усіх осіб, які беруть участь у виробництві товарів та послуг, включаючи виробництво товарів для ринку, для бартерних каналів і для особистого вжитку.

За категоріями до економічно активного населення належать: особи найманої праці; робітники і службовці; самостійні працівники; члени сім’ї, які не отримують заробітної плати; сезонні працівники і ті, що працюють раз від разу; особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка тощо); учні, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу; учні й особи, що проходять професійну підготовку на виробництві та отримують або стипендію, або заробітну плату.

У різних країнах визначення економічно активного населення дещо різняться, наприклад, за віком вступу в активне трудове життя. У США цей вік — 15 років, як і в більшості інших країн
(у Швеції — 16 років). Є різниця і в категоріях. Так, у Великобританії до складу економічно активного населення не входять учні, які працюють неповний робочий час або шукають роботу; вони враховуються окремо. У США до числа економічно активного населення відносять членів сім’ї, які не одержують заробітної плати, але за умови, що в тиждень обстеження вони працювали не менш як 15 годин.

Трудовий статус економічно активного населення кількісно встановлюється за кількістю відпрацьованих тижнів або днів за визначений період часу (12 місяців, або один календарний рік). За кількістю відпрацьованого часу економічно активне населення поділяється на зайнятих, безробітних і частково зайнятих. Економічно активне населення в країнах з ринковою економікою визначається як робоча сила.

До економічно пасивного населення міжнародна статистика відносить усіх, хто незалежно від віку не входить до категорії економічно активного населення, про що йшлося вище. Серед економічно пасивного населення можна також виділити кілька груп. Найбільшу групу становлять учні денних форм навчання, домашні господарки, пенсіонери за віком та інвалідністю, особи, які отримують матеріальну допомогу від громадських організацій і приватних осіб, та ін. Іще до економічно пасивного населення відносять окремі функціональні групи населення, такі як зайняті на неоплачуваній громадській роботі, особи, що надають добровільні безкоштовні послуги, інші особи, які надають допомогу соціально незахищеним верствам населення. До даної категорії також належать особи працездатного віку, які можуть працювати, але не шукають роботу із суб’єктивних або об’єктивних причин. Це — особлива група класифікації економічно пасивного населення. В Японії, наприклад, застосовують два показники рівня безробіття:

;

де РН — чисельність робітників за найманням; З — чисельність зайнятого населення.

Аналіз запропонованих українською статистикою показників свідчить, що найчастіше використовуються такі:

де ПН — чисельність працездатного населення в працездатному віці.

Проте існують і інші варіанти:

де ТР — чисельність трудових ресурсів;

де З — середньооблікова чисельність робітників, службовців, зай­нятих в економіці.

До речі, зауважимо, що використання у знаменнику чисельності трудових ресурсів і чисельності працездатного населення в працездатному віці знижує рівень безробіття. Адже ці показники включають і осіб, які не мають ринкової орієнтації, бо не хочуть бути зайнятими.

Доцільніше використовувати метод розрахунку, який застосовують у світовій практиці (він дає змогу зіставляти показники). Тому об’єктивною необхідністю є більш широке застосування у вітчизняній статистиці показника «економічно активне населення».

Наша статистика традиційно послуговується концепцією трудових ресурсів. Це поняття запропонував ще в 1920-ті роки С. Г. Струмілін, і з тих пір його використовують як обліковий вимірник робочої сили. Він включає певну частину населення, яке працює в народному господарстві або здатне працювати, проте з тих чи тих причин не працює, тобто як зайнятих, так і потенційно зайнятих. Категорія «економічно активне населення», як уже зазначалося, значно вужча й охоплює зайняте і безробітне населення, включаючи й тих, хто шукає роботу. Тобто вона не враховує те працездатне населення, яке не бажає бути зайнятим, а отже, облік рівня безробіття за міжнародною практикою вважається доцільнішим.

Дуже важливим є розуміння значення рівня безробіття. Для правильної оцінки треба знати не тільки кількість людей, які не мають роботи, а й те, як довго вони перебувають у такому стані. Той самий рівень безробіття може фіксуватися за різних умов: ті самі люди залишаються безробітними тривалий час або за незмінного рівня їхній склад постійно змінюється, і тривалість безробіття коротка. У першому разі, як бачимо, незначне охоплення робочої сили, а в другому — велике. Отже, для якнайточнішої характеристики рівня безробіття треба використовувати показники охоплення безробіттям робочої сили, а також тривалості безробіття.

5. Аналіз пропорційності розподілу чисельності зайнятих і безробітних

Аналізуючи пропорційність розподілу чисельності безробітних в Україні в регіональному розрізі, доцільніше вивчати його відносно середньорічної чисельності населення. Порівняння характеристик, які описують ці явища, а саме показників їхньої структури за регіонами та коефіцієнтів локалізації і концен­трації, є одним з першорядних завдань статистики ринку праці.

Насамперед розглянемо нерівномірність розподілу чисельності безробітних щодо середньорічної чисельності населення на кінець 2001 р. Як свідчать дані табл. 11, у чотирнадцяти регіонах України питома вага чисельності зареєстрованих безробітних була вищою від відповідного показника, розрахованого відносно загальної середньорічної чисельності населення. Отже, у решті регіонів частка зареєстрованих безробітних у їхній загальній чисельності менша від частки середньорічної чисельності населення в його загальній кількості. Це означає, що на чисельність населення в цих регіонах припадає менша кількість зареєстрованих безробітних, на відміну від згаданих регіонів, де, як порівняти із середньорічною чисельністю, частка зареєстрованих безробітних у їхній загальній чисельності більша.

Таблиця 11 - РОЗРАХУНОК КОЕФІЦІЄНТІВ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ЗАРЕЄСТРОВАНИХ БЕЗРОБІТНИХ ВІД СЕРЕДНЬОРІЧНОЇ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ЗА РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ у 2001 р.

Обчислимо коефіцієнти локалізації (див. табл. 11) для кожної області як відношення питомої ваги результативної ознаки (чисельність зареєстрованих безробітних) до питомої ваги факторної ознаки (частки середньорічної чисельності населення). Ці коефіцієнти є мірою відхилення результативної ознаки від факторної.

У тих регіонах, де питома вага чисельності зареєстрованих безробітних більша від питомої ваги середньорічної чисельності населення, коефіцієнти локалізації перевищують одиницю і коливаються від 1,04 (Миколаївська обл.) до 4,33 (м. Київ).

У чотирнадцяти регіонах України коефіцієнти локалізації мен­ші за одиницю — від 0,55 (Житомирська обл.) до 0,98 (Черкаська обл.). Це означає, що на кожну з цих областей припадає менша кількість зареєстрованих безробітних як порівняти з пропорційною для них середньорічною чисельністю населення. І тільки один регіон України — Чернівецька область — має коефіцієнт локалізації одиницю.

Коефіцієнти локалізації можна використати для узагальнювальної характеристики нерівномірності зміни факторної та результатив­ної ознак. За даними табл. 11 обчислимо зведений коефіцієнт локалізації:

0,2 + 0,9 + 0,2 + 2,1 + 2,3 + 1,3 + 0,5 + 1,0 + + 0,9 + 0,4+ 0,4 + 1,9 + 0,1 + 3,5 + 0,8 +1,8 +1,3 +1,5 + 0,9 + 0,2 + + 0,4 + 0,1 + 0,4 + 4,0 + 0,5 + 2,0 = 29,6.

Отже, .

Як уже зазначалося, величина зведеного коефіцієнта локалізації варіює від 0 до 100. Якщо розподіл результативної ознаки по області збігається з розподілом факторної ознаки, то зведений коефіцієнт локалізації дорівнює нулю. Що більше відхилення питомої ваги результативної та факторної ознак, то більший зведений коефіцієнт локалізації. Одержане значення зведеного коефіцієнта локалізації свідчить про нерівномірний розподіл чисельності зареєстрованих безробітних відносно середньорічної чисель­ності населення України у 2001 р. Для графічного зображення залежності між питомою вагою чисельності зареєстрованих безробітних та питомою вагою середньорічної чисельності населення кожного окремого регіону в загальних сукупностях побудуємо криву Лоренца (рис. 9).

Рис. 9. Крива Лоренца, яка характеризує концентрацію розподілу
чисельності зареєстрованих безробітних в Україні у 2001 р.

Таблиця 12 - РОЗРАХУНОК ПАРАМЕТРІВ КРИВОЇ ЛОРЕНЦА

Регіон	Коефіцієнт локалізації (d/c)	Кумулятивний розподіл питомої ваги, %
за середньорічною чисельністю населення (с)	за чисельніс- тю зареєстрованих безробітних ()
м. Київ	0,23	5,2	1,2	6,2
АР Крим	0,30	10,2	2,7	13,5
Області: Одеська	0,53	14,5	5,0	21,5
Донецька	0,79	24,5	12,9	129,0
Харківська	0,85	30,5	18,0	108,0
Хмельницька	0,86	33,4	20,5	59,5
Запорізька	0,88	37,4	24,0	96,0
Херсонська	0,92	39,9	26,3	65,8
Луганська	0,93	45,3	31,3	169,0
Вінницька	0,95		34,8	128,8
Миколаївська	0,96	51,6	37,3	97,0
Чернігівська	1,00	53,5	39,2	74,5
Дніпропетровська	1,03		46,9	351,8
Черкаська	1,03	63,9	49,9	144,7
Чернівецька	1,15	66,5	52,9	137,5
Кіровоградська	1,17	68,9	55,7	133,7
Київська	1,24	72,6	60,3	223,1
Полтавська	1,24		64,5	219,3
Івано-Франківська	1,34	78,9	68,4	198,4
Львівська	1,35	84,3	75,7	408,8
Волинська	1,43	86,4	78,7	165,3
Сумська	1,48	89,1	82,7	223,3
Закарпатська	1,52	91,6	86,5	216,3
Тернопільська	1,65	93,9	90,3	207,7
Рівненська	1,78	96,2	94,4	217,1
Житомирська	1,79		100,0	290,0
Україна	´	´	´	4105,5

Площа між лінією рівномірного розподілу і кривою локалізації є мірою концентрації. Якщо розподіл рівномірний, площа дорівнюватиме нулю, але в цьому разі крива концентрації іден­тична лінії рівномірного розподілу. Максимальна величина
цієї площі відповідає площі трикутника, утвореного лінією рі­вномірного розподілу, віссю абсцис і вертикальною прямою з точки, яка відповідає 100 %, відносно середньорічної чисельності населення.

Більш зручною мірою концентрації є не стільки сама площа між лінією рівномірного розподілу і кривою концентрації, скільки співвідношення цієї площі і площі трикутника ОАБ. Це співвідношення, як уже зазначалося, називається коефіцієнтом концентрації, який розраховується за даними табл. 12:

T = 5000;

Значення коефіцієнта концентрації підтверджує висновки, зроблені вище. Отже, помітна концентрація за ознакою співвідношення частки зареєстрованих безробітних і частки середньорічної чисельності населення України. А це свідчить про доволі не­слабку міжрегіональну диференціацію рівня безробіття населення.

6. Розрахунок прогнозних значень рівня безробіття

Одним із завдань статистики є вивчення головної тенденції розвитку суспільних явищ. Проаналізуємо основний напрям зміни рівня безробіття за регіонами України. Розраховані абсолютні прирости рівня безробіття за регіонами України практично стабільні, тому аналітичне вирівнювання рівнів безробіття за регіонами України за період з 1995 по 2001 р. доцільно здійснити, застосовуючи лінійну функцію.

Параметри трендового рівняння, такого як обчис­люються способом розв’язання системи двох нормальних рівнянь:

Скористаємося спрощеним методом розрахунку, тобто коли .

Визначимо рівні безробіття. Первинні та розрахункові дані рівнів безробіття в цілому по Україні наведено в табл. 13. Параметри обраного рівняння тренду становлять:

.

Отже, . Тобто рівень безробіття в цілому по Україні щороку збільшувався в середньому на 1 %.

За умови, що комплекс причин, який формує тенденцію, найближчим часом не зміниться, можна продовжити тенденцію за межі динамічного ряду, тобто екстраполювати тренд. За приклад візьмемо розрахунок рівня безробіття на 2002 і 2003 рр.: ; %.

Це точкова оцінка прогнозу. Проте під час складання прогнозів оперують не точковою, а інтервальною оцінкою, визначаючи так звані довірчі інтервали прогнозу.

Послуговуючись даними табл. 13, обчислимо середню квадратичну помилку лінійного рівняння тренду:

.

Звідси величина відносної помилки становить 13 п. п. ( Прогноз на 2002 р. за рівнянням лінійного тренду складається таким способом:

1) екстраполюючи для t = 4, дістаємо y_t =13,7 %;

2) значення критерію Стьюдента за рівня значущості 5 % та числа ступенів вільності n – m = 1,86 (табличне значення);

3) величина

4)

Прогноз на 2003 р. за рівнянням лінійного тренду складаємо так:

1) екстраполюючи для t = 5, дістаємо y_t = 14,7 %;

2) значення критерію Стьюдента за рівня значущості 5 % та числа ступенів вільності n – m = 1,86 (табличне значення);

3) величина

4)

Отже, з імовірністю 95 % визначаємо, що в 2002 р. рівень безробіття в цілому по Україні становитиме не менше ніж 11,4 % і не більше ніж 16 %, а в 2003 р. — не менше ніж 12,4 % і не більше ніж 17 %. Тобто проти 2001 р. вже в 2003 р. рівень безробіття в цілому по Україні повинен був збільшитися приблизно на 3,6%, якщо умови формування сутності безробітних суттєво не зміняться.

У табл. 14 показано прогнозні значення рівнів безробіття в 2002 і 2003 рр., трендові рівняння і відхилення за кожним регіоном.

Таблиця 14 - ПРОГНОЗНІ ЗНАЧЕННЯ РІВНІВ ЗАЙНЯТОСТІ ЗА РЕГІОНАМИ УКРАЇНИ В 2002 і 2003 рр.

Розрахунки параметрів

Таблиця 13 - ДИНАМІКА РІВНІВ БЕЗРОБІТТЯ ПО УКРАЇНІ за 1995—2001 рр.

7. Приховане безробіття як наслідок вимушеної неповної зайнятості

Специфіка ситуації зайнятості в Україні ставить на порядок денний питання про загальну оцінку рівня безробіття, яка включає його прихований вияв.

Дійсність показує, що на тлі глибокої економічної кризи підвищення рівня безробіття не відбувається. Це зумовлено поширеним використанням неповного робочого дня (тижня) і вимушеними відпустками, тобто прихованим безробіттям як наслідком вимушеної неповної зайнятості працівників.

Вимушена неповна зайнятість працівників означає скорочення їхньої нормальної зайнятості у зв’язку зі скороченням або тимчасовим припиненням виробництва, що виявляється:

· у тимчасовому скороченні робочого дня або робочого тиж­ня для окремих груп працівників або всього трудового колек­тиву;

· використанні вимушених відпусток без збереження заробітної плати (тимчасове припинення роботи без припинення трудових відносин).

Вимушена неповна зайнятість може бути виражена як кількістю осіб, змушених працювати в режимі неповного робочого часу і перебувати у вимушених відпустках, так і втратою робочого часу.

Термін «приховане безробіття» застосовується як аналітичне поняття, що об’єднує два види прихованого безробіття:

¨ часткове безробіття, тобто втрата заробітку через скорочення нормальної (встановленої законом або колективним договором) тривалості робочого часу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;

¨ тимчасове безробіття, або перерва в отриманні заробітку, або скорочення його розміру з причини тимчасової перерви в роботі без припинення трудових відносин за згодою між робітником і власником чи уповноваженим ним органом.

Умови існування прихованого безробіття, визначені МОП:

· неповний робочий день (тиждень) за бажання працювати більше;

· недостатність доходу за нормальної тривалості робочого дня (тижня);

· кваліфікація виконуваних робіт нижча за кваліфікацію працівника;

· підприємство, на якому працює людина, має низьку продуктивність праці.

Перша умова свідчить про наявне приховане безробіття (кількісний аспект), решта — про його якісний вияв.

Для встановлення прихованого безробіття слід виробити критерії його оцінювання. Особливо складним є вияв якісного його аспекту. Так, для з’ясування доходів МОП рекомендує порівняти їх з установленою мінімальною ставкою заробітної плати. Для аналізу продуктивності праці, а також відповідності кваліфікації треба проводити спеціальні обстеження підприємств і організацій.

Розгляньмо детальніше кількісний аспект безробіття, що уможливить визначення загальної величини безробіття з урахуванням його відкритого і прихованого виявів.

На думку МОП, у визначенні прихованого безробіття існує проблема виявлення справжнього бажання особи працювати більше. Тому рекомендується проводити опитування, установлюючи кількість відпрацьованих за день (тиждень) годин і з’ясовуючи, чи є в особи бажання працювати більше, зокрема чи шукав опитуваний постійну роботу.

Тенденція розвитку прихованого безробіття в Україні свідчить, що йдеться не про окремі випадки, а про простій великої кількості підприємств і приховане безробіття людей, які вважаються зайнятими. У цьому разі не тільки обстеження, а й статистична звітність підприємств і організацій дає можливість кількісно оцінити явище, що з більшою або меншою точністю дасть змогу визначити справжній рівень безробіття.

За методикою, запропонованою Науково-дослідним центром проблем зайнятості населення і ринку праці, можна визначити наявну неповну зайнятість виходячи з відпрацьованого і максимально можливого фонду робочого часу, скоригованого на кількість неявок з передбачених законом причин. Обчислений як різниця між цими величинами обсяг неповної зайнятості перераховується на одного середньооблікового працівника. При цьому визначається середній обсяг неповної зайнятості на одну особу, тобто час, який можна використати для виконання додаткової роботи середньообліковим працівником галузі (підгалузі) або району.

Загальний коефіцієнт безробіття K _{з. б} розраховується як відношення невикористаного фонду робочого часу (включаючи фонд робочого часу безробітних або незайнятих) до гіпотетичного фонду робочого часу всього працездатного населення регіону:

де Ф_безр — фонд робочого часу безробітних; Ф_{н. з} — фонд робочого часу неповністю зайнятих; Ф_гіп — гіпотетичний фонд робочого часу всього працездатного населення.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття «безробіття».

2. Назвіть основні причини і фактори безробіття.

3. Які основні завдання статистичного вивчення безробіття?

4. Які існують форми вияву безробіття?

5. Які існують форми вияву прихованого безробіття?

6. Хто належить до категорії безробітних?

7. Кого не відносять до категорії безробітних?

8. Охарактеризуйте основні методичні підходи до визначен­ня чисельності безробітних та рівня безробіття.

9. Назвіть умови існування прихованого безробіття.

10. У чому полягає методика розрахунку загального коефіцієнта безробіття?

Поиск по сайту: