Розділ 8 - АНАЛІЗ РЕГІОНАЛЬНОГО РИНКУ ПРАЦІ

1. Проблеми формування і функціонування регіонального ринку праці

Реформування економіки в нашій країні супроводжується підвищенням реального вивільнення трудящих, що сприяє формуванню ринку праці за пропонуванням робочої сили. Вивіль­нення відбувається переважно внаслідок:

· роздрібнення державної власності за одночасного скорочення кількості неприбуткових підприємств і виробництв;

· передавання в приватну або колективну власність, злиття з потужнішими підприємствами, поступового скорочення і ліквідації структурних зрушень у народному господарстві завдяки підвищенню комплексності розвитку території, інтенсифікації виробництва, конверсії, екологізації економіки. Найістотніші зміни очікуються у видобувній і металургійній промисловості, військово-промисловому комплексі, де зайнятість може скоротитися майже на третину;

· підвищення ефективності використання ресурсів праці і робочих місць.

Нормальне функціонування регіонального ринку праці передбачає формування попиту на робочу силу відповідно до її пропонування.

Сьогодні значна частина сільської місцевості, а також невиробнича сфера багатьох областей України мають широкі можливості застосування праці, але розвиток цих зон ще не досяг середньорес­публіканського рівня за багатьма показниками і тому відстає від потреб споживача. Однак перелив робочої сили в ці галузі немож­ливий без реалізації комплексу заходів:

¨ роздрібнення й урізноманітнення форм власності;

¨ розширення форм надання кредиту;

¨ використання спектра пільг у разі переїзду в сільську місцевість (термінові контракти, бронювання житла в місті, одноразова допомога, надання житла на селі);

¨ подолання відриву в оплаті праці робітників матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Резервом для зайнятості вивільненої робочої сили є також наявний недокомплект робочих місць у народному господарстві, але слід ураховувати, що частина вакансій відповідає застарілим робочим місцям, заповнення яких заважатиме науково-технічному прогресу (за теперішнього низького рівня заробітної плати).

Найважливішим напрямом регіональної політики зайнятості нині стає створення умов для збільшення кількості робочих місць. Це — розвиток підприємств з виробництва товарів народного споживання і переробки сільськогосподарської продукції, культивування народних промислів, надання послуг населенню (найменш розвинені послуги — юридичні, санаторно-курортні та оздоровчі, фізичної культури і спорту, розваги і под.), застосування занижених ставок, які уповільнюють вивільнення робочої сили й уможливлюють прийняття на роботу менш соціально захищених категорій населення. Багато важить у розв’язанні проб­лем зайнятості розширення прав підприємств у використанні різних режимів роботи, відпусток, у наданні можливості достроково виходити на пенсію тощо.

2. Регіональні особливості реформування керування зайнятістю

Різниця в розміщенні продуктивних сил і трудових ресурсів є суттєвим чинником диференціації процесів, які відбуваються на регіональних ринках праці. Регіональний аспект — один з визначальних у формуванні незайнятого населення, збіль­шенні безробіття й обсягів вивільнення. Рис. 11 унаочнює, як за ступенем напруженості на ринку праці розподілені регіони рес­публіки.

1. Території, де в найближчий прогнозний період слід очікувати зростання безробіття до рівня 10 %. До них належить 71 мале і середнє місто України, а також робочі селища з багатогалузевою структурою зайнятості. У галузевому розрізі вони поділяються на міста з переважанням зайнятих у паливній промисловості (42 міста, у тому числі в Луганській області — 19, Донецькій — 16, чисельність зайнятих у цій галузі — 380,8 тис. осіб, або 33,8 % усіх трудових ресурсів), у металургії (2 міста — Новомосковськ, Алмазна, де зайнято в галузі 31,5 % загальної кількості трудових ресурсів), у добувній промисловості (без енергоносіїв, де в 10 міс­тах зайнято в основній галузі 47,9 % трудових ресурсів), у ма­шинобудуванні (17 міст, 40,6 % трудових ресурсів).

2. Місця компактного проживання національних меншин (Закарпатська і Чернівецька області, південь Донецької і Запорізької, південний захід Одеської областей). Можливе посилення зов­нішньої міграції із цих районів у місця історичної батьківщини (Греція, Угорщина, Румунія, Словаччина, Болгарія). Найприйнят­нішим варіантом закріплення населення є надання окремим територіям статусу вільних економічних зон. У такому разі підвищується ймовірність іноземного інвестування, насамперед з боку партнерів з країн «вимушених імпортерів робочої сили».

Рис. 11. Групування регіонів України за рівнем безробіття в 2001 р.

3. Агломераційні утворення, де частково або (в рідкісних випадках) повністю відбувається злиття ринків праці. В Україні, де висока (за європейським стандартом) щільність міського населення, пропорційному розвитку територій перешкоджають наслідки аварії на ЧАЕС, високий ступінь заболоченості (Полісся) і наявність гірських районів (Карпати, Крим), проблеми з водозабезпеченням південного регіону. Отже, і надалі навантаження з розміщенням і перерозподілом робочої сили концентруватиметься у високоурбанізованих регіонах з великою щільністю населення. Це, своєю чергою, заважатиме маневру з перерозподілом надмірного населення за рахунок підтримання державою регіональної мобільності, як це робиться, наприклад, у США. У даній ситуації найбільш прийнятним заходом є економічне стимулювання підприємств у створенні «недорогих» робочих місць, як звичайно, у сфері послуг.

4. Території, де дислокуються військові підрозділи. Унаслідок скорочення Збройних сил України, а також після внутрішньореспубліканського переміщення військових структур з одних гарнізонів у інші відбувся «сплеск» у збільшенні чисельності незайнятих як за рахунок звільнених у запас, так і за рахунок членів сімей військовослужбовців. Специфіка регулювання зайнятості в цій сфері полягає в тому, що у військовиків дуже низька професійна мобільність, оскільки військові професії часто виключають пристосування до цивільного профілю. Крім того, члени сімей військовослужбовців здебільшого мають професії, що належать до бюджетної сфери (вчителі, лікарі, працівники мистецтва тощо), де вакансій і без того не вистачає. Заходи, яких рекомендується вживати в цих регіонах, такі:

· навчання у військових навчальних закладах курсантів двох-трьох цивільних професій, які мають попит;

· узгодження з Міністерством оборони України схеми розміщення військових підрозділів і обсягів скорочення кадрів (у професійно-віковому розрізі) для планування на перспективу створення робочих місць відповідно до профілю;

· уведення гнучких форм зайнятості й тимчасового наймання для членів сімей військовослужбовців, забезпечити повну зайнятість яких дуже важко.

3. Аналіз системи статистичних даних, потрібних для формування регіональних
програм зайнятості населення

Затверджені Мінстатом України 28 грудня 1993 р. нові форми державної звітності № 1-ПН, 2-ПН, 3-ПН, 4-ПН та ПН-1 дозволяють давати всеосяжну характеристику поточного стану вивільнення і працевлаштування робітників, містять різноманітну інформацію для проектування в містах і районах програм зайнятості населення на наступний період.

Як відомо, технічний бік цієї роботи зводиться до розрахунку показників таблиць, єдиний зміст яких установлюється Міністерством праці України і Державним центром зайнятості. Загальною базою даних для цих таблиць служать результати аналізу економічного й соціального стану в регіоні, розмір очікуваного вивільнення робітників і формування ринку праці за рахунок інших джерел, кількість тих, хто звернувся до служби зайнятості.

На підставі даних державної статистичної звітності розраховується величина прихованого видимого безробіття. Для цього використовується формула

де Б_пр — приховане видиме безробіття на підприємстві, у закладі, організації, осіб; Н — кількість неявок на роботу з ініціативи адміністрації, людино-днів; Д — кількість робочих днів у звітному періоді, днів.

Величина Н береться з форми № 3-ПВ, в якій відбиваються всі неявки з ініціативи адміністрації через брак паливно-енергетичних ресурсів, матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, комплектувальних виробів), у тому числі внаслідок недопоставок за укладеними договорами окремо з підприємствами України й інших держав, зупинок через екологічні негаразди, брак ринку збуту, відмову торгівлі від продукції підприємства та з інших причин. Така доклад­на диференціація причин утрат робочого часу під час розроблення програм зайнятості населення поки що не застосовується, хоч вона й дозволяє надати цілеспрямованого характеру заходам зі скорочення безробіття.

Групування втрат часу за названими причинами істотно поглибило б аналіз умов, що сприяють появі безробіття, виявило б ті з них, що не залежать від місцевих регіональних органів, але часто справляють вирішальний вплив. Чинна методика підготовки програм зайнятості населення, на жаль, не враховує згаданих можливостей статистики, а тому має бути відповідно виправлена. На ці фактори вкрай потрібно зважати, визначаючи обсяги працевлаштування незайнятого населення, зіставляючи пропонування і попит на робочу силу, розраховуючи фінансові втрати на програму зайнятості населення.

Розрахунки за наведеною нижче формулою виконуються для кожного підприємства, організації, закладу і можуть бути згруповані за галузями народного господарства. Також установлюється чисельність вивільнених В, які вийдуть на повний ринок праці, за такою формулою:

де Б_пр — приховане видиме безробіття, осіб; K — коефіцієнт, який змінюється від 0 до 1 й визначається за результатами інтерв’ювання керівників за формулою

де З — кількість звільнених робітників у народному господарстві у зв’язку зі скороченням штатів, реорганізацією виробництва, використанням нової техніки тощо, осіб; K _е — коефіцієнт, який відбиває погіршання економічних умов у регіоні; Н — неявки на роботу з ініціативи адміністрації, людино-днів.

Коефіцієнт K бажано розраховувати для кожного підприємства (організації, закладу), проте допустимо визначати тільки його середньогалузевий рівень.

Для з’ясування кількості тих, хто стоїть на обліку в службі зай­нятості з числа вивільнених робітників, застосовують форми № 4-ПН, 2-ПН або результати соціологічних опитувань з-поміж робітників кожної галузі. При підготовці програм зайнятості рекомендується використовувати наявну статистичну інформацію, соціологічні дослідження заходів з наукового забезпечення програми. З цією метою визначається частка вивільнених, яка фактично є на обліку в службі зайнятості, d:

де — кількість звільнених, які звернулися за звітний період до служби зайнятості з питань працевлаштування, осіб; — кількість звільнених за звітний період, осіб.

Розрахункова чисельність вивільнених, які будуть на обліку в службі зайнятості в наступний період З _{і +1}, визначається за формулою

де В _і — очікувана в наступному році чисельність вивільнених, осіб; d — частка вивільнених, які фактично є на обліку в службі зайнятості, частка од.

Аналогічно встановлюється кількість вивільнених робітників, які є на обліку на початок року

де З₀ — чисельність вивільнених, які є на обліку на початку звітного періоду, осіб; З₁ — чисельність вивільнених, які стали на облік протягом звітного періоду, осіб.

Кількість тих, що є на обліку на початок року, З дорівнює

.

Чисельність вивільнених робітників на повному ринку праці на початок року З_п, осіб, розраховується за формулою

де З — кількість тих, що є на обліку на початок року, осіб; d — частка вивільнених, які фактично є на обліку в службі зайнятості, частка од.

Оцінювання інших джерел пропонування робочої сили на рин­ку праці є необхідною умовою для розрахунку інших показників програми зайнятості на наступний період. Найвагоміший з них — чисельність звільнених за власним бажанням З_в. У зв’язку з великим впливом на цей показник об’єктивних факторів найефективнішим методом для з’ясування тенденцій у частоті зміни місця роботи могли б бути соціологічні обстеження, причому проведені наприкінці звітного періоду. Брак такої можливості змушує екстраполювати поточні співвідношення на майбутній період, передбачаючи при цьому відноснустабільність плинності кадрів.

Розрахунки рекомендується виконувати в такій послідовності.

Загальна кількість тих, хто звільнився за власним бажанням, яка очікується протягом наступного року, обчислюється за формулою

де — чисельність звільнених за власним бажанням, за прогул та інші порушення дисципліни у звітному періоді, осіб; — кількість кварталів у звітному періоді; — чисельність звільнених за власним бажанням, які є на обліку на початок періоду, та тих, хто звернувся до служби зайнятості у звітному періоді, осіб; — чисельність звільнених за прогул та інші порушення, які є на обліку на початок періоду, та тих, хто звернувся до служби зайнятості у звітному періоді, осіб.

Чисельність звільнених за власним бажанням, які звернуться до служби зайнятості в наступному році, обчислюється за такою формулою:

де — чисельність звільнених за власним бажанням, які стали на облік у звітному періоді, осіб; — чисельність звільнених за власним бажанням, які перебували на обліку на початку звітного періоду, осіб; М ₁ — кількість кварталів у звітному періоді.

Чисельність звільнених за власним бажанням і тих, хто перебуватиме на обліку на початок наступного року, розраховується за формулою

Кількість звільнених за власним бажанням на повному ринку праці на початок наступного року визначаємо так:

Наведемо також розрахунок показників щодо звільнень за порушення трудової дисципліни. Загальна їхня кількість на повному ринку праці З _q дорівнюватиме

З них на обліку в службі зайнятості буде

де — чисельність звільнених за порушення дисципліни, які є на обліку в службі зайнятості, осіб; — чисельність звільнених за порушення дисципліни, які звернулися до служби зайнятості у звітному періоді, осіб; — чисельність звільнених за порушення дисципліни, які є на обліку в службі зайнятості на початок звіт­ного періоду, осіб.

Кількість звільнених за порушення дисципліни і тих, які будуть на обліку на початок наступного року, установлюємо за фор­мулою

Дані щодо випускників вищих і прирівняних до них навчальних закладів одержуються з інформації, яку надає керівництво вузів, коледжів, технікумів. За браку цієї інформації або несвоєчасного її одержання для розроблення проекту програми зайнятості можна скористатися даними форми № 2-ПН за періодами поточного року і балансу трудових ресурсів області за минулий період. Дані щодо студентів вузів можна дістати також зі звіту вищого навчального закладу (форма № 3-НК), звіту про роботу аспірантури і докторантури (форма № 1-НК), щодо студентів технікумів та інших середніх спеціальних закладів — зі звіту технікуму чи іншого спеціального навчального закладу (форма № 2-НК).

У чисельність випускників вищих і прирівняних до них навчальних закладів, які виходять на повний ринок праці, включаються ті з них, хто не отримав направлення на роботу за договорами або контрактами.

Кількість узятих на облік випускників вузів пропонується обчислювати за формулою

де T_{i +1} — чисельність випускників вузів, які беруться на облік у наступному році, осіб; — чисельність випускників вузів, які виходять на повний ринок праці у наступному році, осіб.

Величина d обчислюється зі співвідношення

де T ₁ — чисельність випускників вузів, узятих на облік у службах зайнятості протягом поточного періоду, осіб; — чисельність випускників вузів, які вийшли на повний ринок праці в поточному році, осіб (береться за даними вузів за поточний період).

Кількість випускників, які будуть на обліку на початок наступ­ного року, визначається в такому порядку:

1. Установлюється відношення кількості випускників, яка склалася на початок року, до тих, хто став на облік протягом звітного періоду:

де Т_п.р — чисельність випускників, які були на обліку на початок року, осіб; Т_пр.р — чисельність випускників, які стали на облік протягом року, осіб.

2. Ті, хто стоять на обліку на початок року, Т ₀ визначаються за формулою

3. Чисельність випускників вузів на повному ринку праці встановлюється за формулою

Для розрахунку показників виходу на ринок випускників професійно-технічних училищ послуговуються матеріалами аналізу працевлаштування цієї категорії трудових ресурсів за попередній період, показниками статистичної форми № 3-ПН (профтех), матеріалами спеціальних соціологічних обстежень.

На підставі статистичної інформації розрахунки очікуваних показників про вихід на ринок праці випускників профтехучилищ здійснюють за схемою, яка застосовується для випускників вузів.

Найважливішою частиною прогнозу є встановлення виходу на повний ринок праці робітників з кожного джерела формування ринку праці. При цьому не слід думати, що можна обмежитись опрацюванням даних статистики, не зважаючи на цю значущу інформацію. У містах і районах служби зайнятості мають можливість для визначення чисельності очікуваних вивільнених на кінець 2003 і 2004 рр. проаналізувати виконання програми зайнятості в поточному році, реальну наявність робочих місць та інші умови забезпечення зайнятості населення.

Варто наголосити, що, розраховуючи дані з окремих категорій вивільнених робітників, доцільно брати до уваги таке:

По-перше, для вивчення показників щодо випускників загальноосвітніх шкіл додатково використовується інформація за формами статистичної звітності № 76-РВК і Д-9, щодо інших категорій, включаючи пенсіонерів та інвалідів, — форми № 9-С і 94-РВК.

По-друге, до основних даних, що обумовлюють зміст інших розділів програми, належать показники таблиці «Пропонування робочої сили (з числа безробітних)».

Безробіття в Україні розвивається нерівномірно, що обумовлено диспропорціями в промисловійструктурі та особливостями географічної мобільності. Рівень безробіття за методологією МОП у 2001 р. проти попереднього року скоротився на 0,6 п. п. і становив 11,1 % економічно активного населення віком 15—70 років. Щодо осіб працездатного віку цей показник також зменшився на 0,7 п. п. і становив у 2002 р. 11,8 %.

Рівень зареєстрованого безробіття (відношення середньомісячної чисельності зареєстрованих безробітних до економічно активного населення працездатного віку) був більше ніж удвічі нижчим за аналогічний показник, розрахований за методологією МОП. Помітне зниження рівня безробіття відбулося в основному за рахунок адміністративно-інституціональних чинників, і навряд чи можна очікувати на аналогічні тенденції розвитку цього процесу в найближчому майбутньому.

Для прогнозування попиту на робочу силу в розрізі галузей, форм власності і професій потрібні відомості містять форми № 3-ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) і потребу в працівниках станом на 200… р.» та № 4-ПН «Дані про вивільнення робітників». Розроблення цих динамічних рядів дозволяє виявити тенденції у вимогах до професійного складу робітників на підприємствах регіону, потребу в непопулярних і дефіцитних робочих місцях, проконтролювати виконання Закону про зайнятість населення в частині виділення і створення робочих місць для слабозахищених за соціальним становищем громадян. Разом з тим спостері­гається незадоволена державною звітністю потреба в знанні професійного складу тих, хто звільняється за власним бажанням. Підготовлюючи програми, доцільно провести з відділами кадрів окремих підприємств у провідних галузях міста (району) аналіз цієї категорії робітників. Це підвищить обґрунтованість заходів служб зайнятості з профорієнтації, підготовки і перепідготовки кадрів.

Незважаючи на велике значення поточної статистики, не мож­на обмежуватися тільки тією інформацією, що в ній міститься. Так, завдяки введенню з 2001 р. системи державного соціального страхування на випадок безробіття (Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття») розширено необхідну інформацію про види й обсяги соціальних послуг, що надаються безробітним. Нині кожен другий із загальної чисельності реальних безробітних користується послугами (інформацією) служби зайнятості, тоді як у 1995 р. це був лише кожен чотирнадцятий. Підвищується якість інформації, яку надає служба зайнятості працедавцям: сьогодні майже кожне трете підприємство звертається за інформацією в доборі кадрів.

В Україні затверджено Державну програму зайнятості населення на 2001—2004 рр.; її розроблено виходячи з основних параметрів економічного розвитку країни до 2005 р. Під час формування Програми було враховано інформацію, отриману від ухвалених державних, галузевих, регіональних програм, та прогнозні показники, спрямовані на забезпечення економічного і соціального розвитку. У Програмі визначено приорітети державної політики зайнятості в Україні на період до 2005 р. і прогнозні макропоказники обсягів зайнятості та безробіття (чисельність населення, зайнятого економічною діяльністю, безробітних та рівень безробіття на повному ринку праці).

4. Методологія вивчення та аналіз регіональних відмінностей у тенденціях ринку праці

Через недосконалість економічних реформ у нашій країні тривають спад виробництва та погіршання матеріального становища робітників. Ці обставини висувають до найважливіших соціальних завдань регулювання зайнятості населення як підґрунтя його відтворення і підвищення добробуту. Перенесення центру ваги в керуванні соціальними процесами на регіони передбачає аналіз і оцінювання тенденцій у зайнятості й розвитку ринку праці. Це потрібно для уточнення реальних можливостей місцевих органів служ­би зайнятості в регулюванні ринку праці та пом’якшення негатив­них наслідків зростання вимушеної незайнятості.

Вивчати тенденції ринку праці можна тільки на підставі системного підходу до його статистичного аналізу, який дозволяє виявляти глибокі регіональні відмінності. Вихідним принципом дослідження регіональних відмінностей ринку праці є вивчення динаміки низки узагальнювальних показників його характеристики, які слід використовувати як відправну базу для наступного порівняння їх руху по економічних регіонах. Аналіз тенденцій розвитку ринку праці дає можливість виявляти дальше підвищення чи скорочення місткості офіційного ринку праці (маємо на увазі ту його частину, яку охоплює облік служби зайнятості).

Зупинімося детальніше на показниках, за допомогою яких аналізуються міжрегіональні відмінності в тенденціях ринку праці. Спочатку розглянемо показники, що характеризують ситуацію на ринку праці.

Перший показник — це рівень вакантності робочих місць, який розраховується як відношення заявленої потреби підприємств на робочу силу для заміщення вакантних робочих місць і посад до середньоспискової чисельності зайнятих. Визначається цей показник для всіх працівників, у тому числі для робітників і спеціалістів у розрізі галузей народного господарства.

Інший важливий показник місткості офіційної частини відкритого ринку праці — кількість підприємств, які контактують з Центром зайнятості з питань попиту на робочу силу і питомої ваги зайнятих на них робітників у середньорічній чисельності робіт­ників та службовців.

Цікаві, на наш погляд, показники структури пропонування робочої сили на офіційному ринку праці, показники результативності Центру зайнятості щодо забезпечення населення роботою, які характеризують ситуацію на ринку праці, виявляють тенденції спаду або підвищення попиту на робочу силу. При цьому розглядаються такі групи населення:

¨ незайняте працездатне населення в працездатному віці, яке шукає роботу за найманням і не має інших джерел доходу;

¨ зайняті, котрі бажають змінити роботу;

¨ працездатне населення, яке має фіксований дохід, але бажає додатково підробляти, у тому числі учні, пенсіонери.

До показників структури пропонування робочої сили належать:

· питома вага згаданої вище групи населення з-поміж тих, хто звернувся з питання працевлаштування, працевлаштованих;

· питома вага працевлаштованих з-поміж тих, хто звернувся, за групами населення.

До показників результативності служби зайнятості щодо забезпечення населення роботою відносять:

Ø показник інтенсивності очікуваного вивільнення як порівняти зі зростанням (спадом) рівня поточного попиту на робочу силу (розраховується відношення заявленої підприємствами кількості очікуваного вивільнення до середньооблікової чисельності зайнятих на них робітників);

Ø частка реального вивільнення в очікуваному періоді (розраховується відношення суми працевлаштованих і безробітних з числа реально вивільнених робітників на кінець розглядуваного періоду (півріччя, кварталу) відомчого обліку Центру зайнятості до відповідного показника очікуваного вивільнення з розд. 5 фор­ми статистичної звітності № 1-ПН (працевлаштування).

У разі поглиблення спаду виробництва зближення рівнів реаль­ного й очікуваного вивільнення робочої сили докорінно змінить кон’юнктуру ринку праці: призведе, з одного боку, до скорочення прихованого безробіття в результаті зростання чисельності звільнених з підприємств, з другого — до посилення розбалансованості попиту на працю і пропонування робочої сили, розширення масштабів зареєстрованого безробіття.

Найважливішою характеристикою ситуації на ринку праці є динаміка рівня безробіття та співвідношення чисельності безробітних і руху показників попиту на робочу силу.

Рівень безробіття розраховується відносно:

· до чисельності працездатного населення;

· середньооблікової чисельності робітників і службовців;

· чисельності незайнятих, які звернулися до служби зайнятості з питання працевлаштування.

Визначаються також показники:

¨ частка безробітних серед зайнятих;

¨ кількість вакансій на одного безробітного.

Особливе місце на ринку праці відводиться жінкам. Наявні статистичні дані дають змогу виокремити їх серед загальної кількості громадян, які звернулися з питання працевлаштування. Установлюють питому вагу працевлаштованих жінок з-поміж усіх працевлаштованих, а саме:

· зайнятих трудовою діяльністю;

· тих, що бажають працювати у вільний від основної роботи час;

· тих, що бажають змінити роботу;

· учнів, які бажають працювати у вільний від навчання час;

· не зайнятих трудовою діяльністю пенсіонерів та не пенсіонерів.

Тенденція розвитку регіональних ринків праці багато в чому визначається динамікою показника очікуваного вивільнення робочої сили.

Для аналізу ситуації на ринку праці являє інтерес ранжирування динаміки попиту на робочу силу і вивчення структури потреби в працівниках за регіонами. Ранжирування здійснюють за трьома групами:

1) спад попиту нижче від середнього рівня;

2) середній рівень спаду попиту;

3) спад попиту вище від середнього рівня.

За цими групами визначають:

Ø потребу (попит) у робітниках для заміщення вільних робочих місць (вакантних посад);

Ø абсолютне підвищення або зниження потреби (попиту);

Ø інтенсивність спаду на робочу силу.

Структуру потреби в робітниках вивчають за регіонами в розрізі категорій (робітники і службовці); визначають також приріст (зниження) частки попиту на спеціалістів тощо.

Для порівняння регіональної структури очікуваного вивільнення і зайнятості встановлюють ранги районів.

А тепер розглянемо показники, що характеризують пропонування робочої сили на офіційному ринку праці.

За допомогою поданої далі системи показників проводять порівняльний аналіз за кон’юнктурою на регіональних ринках праці. За такі показники беруться:

· динаміка інтенсивності очікуваного вивільнення;

· зміна чисельності реально вивільнених;

· зміна потреби в робітниках для заміщення вакантних посад і робочих місць.

Сполучений аналіз наведених показників виявляє скерованість тенденцій у попиті і пропонуванні в усіх регіонах. Інтерес у порів­няльному аналізі являє собою і групування районів за критерієм відхилення працевлаштування тих, що звернулися, від середнього показника в регіоні.

Розглянуті підходи до особливостей регіональних умов, які лежать в основі формування рівня працевлаштування тих, хто звертається до Державної служби зайнятості, виявляють різні ситуації на регіональних ринках праці, особливо щодо надання допомоги в отриманні роботи, проведення єдиної політики і заходів із забезпечення збалансованості попиту на працю та пропонування робочої сили Державною службою зайнятості, концентрації її діяльності на вирішенні вузького кола завдань стосовно організації роботи з населенням, яке потрапляє на ринку праці у так звані групи ризику.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні принципи регіонального дослідження рин­ку праці.

2. Охарактеризуйте методи статистичного дослідження функціонування ринку праці в регіонах.

3. Які існують регіональні резерви ринку праці?

4. Зазначте фактори, що обумовлюють рівень функціонування ринку праці в окремих регіонах.

5. Розкрийте методи статистичного дослідження відмінностей ринків праці різних регіонів.

Поиск по сайту: