Коефіцієнт діючих малих підприємств

де - середній рівень рентабельності малих підприємств в Україні;

- рівень рентабельності кожної області.

4. Коефіцієнт продуктивності праці працівників малих підприємств:

,

де - продуктивність праці працівників малих підприємств в Україні;

– продуктивність праці працівників малих підприємств у кожній області.

Продуктивність праці можна розраховувати як співвідношення балансового прибутку до чисельності працівників (середньоспискової) або як відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції, робіт та послуг до чисельності працівників малих підприємств.

5. Коефіцієнт заробітної плати працівників малих підприємств:

,

де - середньомісячна заробітна плата робітників малих підприємств в Україні;

- середньомісячна заробітна плата працівників малих підприємств кожної області.

За зазначеною методикою можна здійснювати розрахунки коефіцієнтів та інших показників, які визначають не лише загальний стан підприємницьких структур а й стан фінансово-економічної діяльності. Ці самі коефіцієнти можна використовувати при аналізі діяльності кооперативів, фермерських господарств та інших підприємницьких структур.

Такі самі розрахунки з використанням коефіцієнтів діяльності підприємницьких структур можна використовувати на рівні області, району, міста.

Усі ці фактори (показники) необхідно враховувати при розробці та реалізації системи регіонального регулювання та здійснення ефективної регіональної політики підтримки суб’єктів підприємницької діяльності.

Використовуючи відповідні інтегровані показники (коефіцієнти аналізу діяльності) можна створити матрицю цих показників і на її основі побудувати відповідні графіки, що наочно ілюструють тенденції розвитку малих підприємств кожної області, що дає можливість здійснювати порівняльний аналіз економічного розвитку малого підприємництва в Україні.

3. Соціально-економічні аспекти “тінізації” малого підприємництва

Надзвичайно актуальною, складною та великомасштабною проблемою, яка пов’язана з економічною й соціальною безпекою України і потребує як правового, так і економічного та соціального державного регулювання, є розвиток тіньової економіки.

Тіньовий сектор економіки почав серйозно впливати на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються у суспільстві. Без урахування цього факту стало неможливим проведення наукового економічного аналізу на макро- і мікрорівні, прийняття ефективних управлінських і законодавчих рішень на всіх рівнях структур. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до серйозних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків при прийнятті відповідних рішень.

Тіньова економіка істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни. У загальносвітовому масштабі частка тіньової економіки становить 5-10 % від валового внутрішнього продукту (ВВП). В африканських країнах цей показник сягає 30 %, у Чехії – 18 %, у Росії – 40 %, Частка тіньової економіки в Україні в 1995 році становила понад 40 % від реального валового внутрішнього продукту. Дехто з експертів навіть називає більшу цифру – 50-60 %.

Показник 40-50 % є вже критичним. На цьому рівні вплив тіньових факторів стає настільки відчутним, що суперечність між легальним і тіньовим секторами спостерігається практично у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Такий економічний феномен, як зростання “тінізації” у перехідній економіці властивий усім країнам, незалежно від рівня та моделі економічного розвитку. Але, за оцінками експертів, саме в постсоціалістичних країнах і, зокрема, в республіках колишнього Радянського Союзу тіньовий сектор практично на рівних конкурує з офіційною господарською діяльністю в багатьох галузях національної економіки.

Тіньова економіка – явище не нове. Вона виникла на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Так, наприклад, тільки-но людство почало карбувати монети, як відразу ж з’явилися фальшивомонетники. Але, незважаючи на багатовікову історію тіньової економіки, вчені-економісти до недавнього часу не приділяли їй належної уваги. Лише у другій половині ХХ ст. почали з’являтися наукові дослідження провідних економістів з цієї проблематики.

Однією з перших серйозних праць із питань тіньової економіки є стаття американського економіста П. Гутмана “Підпільна економіка”, опублікована в 1977 році, в якій висловлено думку про те, що неврахованою економічною діяльністю більше не можна нехтувати.

Необхідно зазначити, що у спеціалістів, які займаються дослідженням проблеми тіньової економіки, поки що немає єдиної думки щодо таких основних питань, як визначення суті тіньової економіки, її структурних елементів, вибір адекватних методів та індикаторів оцінки її обсягів, вплив різних факторів на розвиток тіньової економіки та вплив самої тіньової економіки на економічний стан держави тощо. У зарубіжній і вітчизняній науковій літературі на сьогодні немає чіткого загальноприйнятого визначення явища, яке дістало назву “тіньова економіка”. Для його визначення використовується надто широкий і різноплановий спектр характеристик: підпільна, неврахована, друга, деструктивна, нерегламентована, неофіційна, кримінальна, фіктивна, дефективна, паралельна, чорна, брудна, неформальна, нелегальна, позазаконна, злочинна тощо.

Ситуація, коли немає загальноприйнятого поняття тіньової економіки, призводить до того, що у працях різних учених у цей термін вкладаються різні тлумачення. Найбільш часто вживаним можна вважати визначення, запропоноване Є.Фейгом у 1979 році. За цим визначенням, до тіньової економіки належить уся економічна діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не входить до валового національного продукту.

Фейг та інші вчені виділяють дві основні складові тіньової економіки:

1) економічна діяльність, що є легальною, не прихованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;

2) протизаконна, свідомо приховувана економічна діяльність.

До першої складової тіньової економіки найчастіше належать виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі підробітки, дохід, що отримується з присадибних ділянок тощо. Ця діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту, а її облік практично неможливий. Ця частина тіньової економіки в багатьох наукових працях дістала назву “неформальна економіка”.

Друга складова включає як заборонену в державі економічну діяльність, так і діяльність яка має враховуватися й контролюватися державою, підпадаючи при цьому під оподаткування, але вміло приховується для ухилення від сплати податків або з іншою метою. Ця частина тіньової економіки дістала назву “підпільна економіка”. До такої діяльності належать отримання прихованих доходів, нелегальне виробництво товарів та послуг, розкрадання та шахраювання тощо.

На сьогодні існує досить містке визначення тіньової економіки (О.В. Турчинов), в якому розглядається 4 її складові блоки:

1) неприховувана від державних органів економічна діяльність, але з об’єктивних чи суб’єктивних причин не врахована, не контрольована і не оподаткована;

2) легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове відхилення від сплати податків, зборів, штрафів, та інших обов’язкових платежів, а також порушення її державної регламентації (тобто суб’єкт тіньової економічної діяльності одержує додатковий дохід шляхом порушення чинного податкового та іншого законодавства, що регламентує економічну діяльність);

3) незаконна, навмисно прихована від державних органів економічна діяльність;

4) діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Таким чином, тіньова економіка – це економічна діяльність суб’єктів підприємницької господарювання (фізичних і юридичних осіб), яка не враховується, не контролюється й не оподатковується державою і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

Усі види тіньової економічної діяльності можна поділити на 3 блоки:

1) легальне (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг (“неформальна економіка”) – виробництво у домашніх господарствах; надання послуг на непостійній основі; здавання квартир, гаражів тощо в оренду; невеликі підробітки тощо;

2) порушення в межах дозволеної економічної діяльності (“підпільна економіка”) – нелегальне виробництво офіційно дозволених товарів (послуг); ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів у межах офіційної економіки; валютно-фінансові та фондові порушення, махінації;

3) заборонені види діяльності: кримінальний промисел, рекет, корупція тощо (“незаконна економіка”) – кримінальний промисел (наркотики, військова зброя, проституція тощо); розкрадання; шахрайство; рекет; корупція.

Основна частина видів діяльності, які належать до тіньової економіки, провадиться з порушенням вимог і обмежень, висунутих державою до економічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Поряд із “позитивними”, вимушеними обмеженнями й вимогами (збереження життя і здоров’я членів суспільства; збереження матеріальних і культурних цінностей; захист цілісності та інтересів держави; створення умов для соціальної стабільності й економічного розвитку суспільства; формування систем державного управління соціально-економічними процесами тощо) є також надмірні вимоги й обмеження (посилення оподаткування, надмірна регламентація економічної діяльності, адміністративні бар’єри щодо здійснення підприємницької діяльності тощо).

Основні причини порушень державних вимог і обмежень:

- недосконалість законодавчої бази, яка регламентує підприємницьку діяльність (її складність, безсистемність і суперечливість);

- низька ефективність системи державного управління, помилковість (некомплексність) програм, які реалізує держава;

- економічна вигода від порушень регламентації та обмежень;

- силовий державний і недержавний примус;

- антисоціальні форми задоволення своїх потреб і попит на аморальні й соціально негативні товари та послуги (наркоманія, проституція тощо).

Звичайні (найпростіші) механізми тіньової діяльності спостерігаються в межах неврахованого офіційною статистикою легального виробництва товарів і послуг (неформальна економіка). Йдеться про неформальні громадські зв’язки між фізичними особами, які продають товари, вироблені в умовах домашніх господарств (продукти харчування з присадибних ділянок, продукцію кустарних промислів тощо), або надають послуги, засновані на праці виконавця (ремонт квартир, репетиторство, догляд за дітьми), чи заробляють гроші, використовуючи приватну власність (здавання квартир, гаражів в оренду, перевезення приватним транспортом тощо).

Спільною рисою, властивою для цього виду діяльності, є те, що не ведеться облік отриманих таким шляхом доходів при визначенні офіційного сукупного доходу фізичної особи, який підлягає (має підлягати) оподаткуванню.

Найбільшим масовим видом тіньової економічної діяльності є ухилення від сплати податків та обов’язкових платежів..

Основні способи ухилення від сплати податків:

1) нелегальне виробництво товарів (послуг);

2) неврахований обіг, а саме: невраховані обсяги реалізації товарів та послуг; неофіційний бартер; невраховані проплати; неврахована виплата зарплати;

3) незаконне отримання й використання податкових пільг;

4) приховування реальних обсягів прибутку й доходів (штучне завищення собівартості продукції), а саме: фальсифікація цін; використання зарубіжних підприємств і рахунків; використання кредитних і страхових схем; фальсифікація змісту затратних статей; фальсифікація виробничих затрат; використання тіньових фінансових посередників;

5) приховування доходів (для фізичних осіб);

6) штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність;

7) приховування чи фальсифікація звітної документації та інформації про економічну діяльність;

8) зміна резидентства суб’єкта економічної діяльності.

Для оцінювання розмірів тіньової економіки найчастіше використовують (можна використовувати) такі методи:

- соціологічні методи (опитування, обстеження);

- статистичні методи (аналіз розбіжностей даних офіційної статистики, оцінка нарахованої вартості складових ВВП);

- монетарні методи (аналіз попиту на готівкові гроші, аналіз обсягів грошових операцій);

- структурні (галузеві) методи (експертний метод, метод домінування, метод зіставлення галузей);

- спеціальні методи (метод дослідження зайнятості, метод стійких взаємозв’язків, метод Палермо та ін.).

Із трьох блоків (неформальна економіка, підпільна економіка та незаконна економіка) суб’єкти малого підприємництва значною мірою здійснюють (нерегламентоване державою) виробництво товарів і надання послуг, а також здійснюють певні порушення в межах дозволеної економічної діяльності. Щодо третього блоку (незаконна економіка) – кримінальні промисли (здійснення заборонених видів діяльності), рекет, корупція тощо – це сфера, як правило, представників великого капіталу. Сферою тіньової діяльності суб’єктів малого підприємництва є “неформальна економіка”, “підпільна економіка”.