Українізація: соціально-політична сутність і наслідки (1923 – 1933 рр.)

Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів в Україні в 20–30-х рр. була політика коренізації, проголошена XII з'їздом РКП(б). В Україні ця політика дісталла назву "українізації".Політика коренізації («українізації») була обумовлена багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами:

1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в якій нібито забезпечений гармонійний і вільний розвиток радянських республік і гарантується вільний розвиток національних меншин.

2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) і національної інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.

3. Спробою більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучаючи до партій і до управління республікою представників неросійських народів [1920 р. в ВКП (б) У Українська становили лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УРСР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли ній лише 2%].4. Спробою радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження околиць, щоб він не вилився в антицентробижни напрями.5. Необхідністю зміцнення новоствореного державного освіти — СРСР, наданням прав «культурно-національної автономії» хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету і т.д.

наслідки:

1. Усунення від влади відвертих шовіністів першого секретаря ЦК КП (б) У Е. Квірінга і другого секретаря Д. Лебедя, який проголосив теорію боротьби двох культур, прогресивної, революційною, міського російської та контрреволюційної, відсталою сільській української культури. У їх боротьбі українська культура повинна відступити і загинути.

2. Розширення сфери вживання української мови в державній життя. [Із серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не здав іспити, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введено обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію перекладені на українську мову.]

3. Зростає кількість український у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25-35%, а в 1927 р. — 52-54%. За кількісним зростанням стояли важливі структурні зміни. Однією з них була поява нової державно-політичної, господарської і культурної еліти, основою якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.

4. Найбільший вплив «українізація» вплинула на розвиток національної освіти. Вона співпала за часом з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. — 97%українських дітей вчилися українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він склав лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.

5. Різко зростала кількість української преси (1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет в республіці).

6. Україномовні стаціонарні театри у 1931 р. становили 3 / 4 всіх театрів в Україні — в 1927/29 років у Києві побудовано найбільший в Європі того часу кіностудії.

7. Місто почав втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.

8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилася серед компактно проживають за межами України Українский (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. Український).

Поиск по сайту: