Етапи підготовки і проведення дискусії

Дискусія у службовій взаємодії - це, як правило, організована суперечка: вона планується, готується, а потім аналізується. Охарактеризуємо наступні основні структурні елементи дискусії:

Процес суперечки заснований на деякому протиріччі, яке треба виявити, щоб сформулювати проблему, тобто висунути тезу (думка, для обґрунтування істинності чи хибності якої вибудовується доказ) і антитезу (протилежна думка). Для цього до повної ясності доводяться, визначаються за допомогою енциклопедій, словників, іншої літератури ключові поняття. Потім намагаються свідомо з'ясувати, достовірна чи тільки ймовірна думка (тобто немає доказів «так», але немає і «проти»). Необхідно прагнути до того, щоб теза й антитеза були простими, лаконічними за формою вираження. Потім збирають усі необхідні знання, дані про предмет суперечки, уточнюють значення понять, термінів, продумують достовірні і достатні аргументи для доказу тези, формулювання питань до опонентів, полемічні прийоми.

Необхідно вибрати стратегію поводження з урахуванням індивідуальних особливостей дискутуючи. У залежності від рівня компетентності виділяють сильних учасників і слабких. Сильний - добре знає предмет суперечки, упевнений у собі, логічно міркує, має досвід полеміки, користується повагою й авторитетом. Слабкий - недостатньо глибоко розбирається в обговорюваній проблемі, нерішучий.

За характером учасників дискусії поділяють на «лисиць» і «їжаків». Ці образні найменування виникли з висловлення античного байкаря Архілоха: «Лисиця знає багато всяких речей, а їжак - одну, але велику». Таким чином, «лисиці» - люди широко освічені, але в чомусь недостатньо розбираються, а «їжаки» - заглиблені в одну тему. У залежності від активності учасників дискусії виявляють наступні типи: співчутливі (ведуть обговорення з інтересом), дуже активні (украй зацікавлені в матеріалі), потенційні (нейтрально ставляться до проблеми), скептики (спостерігачі, що не беруть участі у суперечці).

Ставлення ведучого до різних слухачів повинно бути диференційованим: сильному треба задавати важкі запитання, до «їжака» звертатися за поясненнями, скептиків треба намагатися втягнути в розгляд проблеми, менш активним пропонувати висловитися в першу чергу.

Дискусія відкривається вступним словом організатора. Він повідомляє тему, дає її обґрунтування, виділяє предмет суперечки - положення і судження, що підлягають обговоренню. Учасники дискусії повинні чітко уявляти, що є пунктом розбіжностей, а також переконатися, що немає термінологічної плутанини, що вони в однакових значеннях використовують слова. Тому ведучий визначає основні поняття через дефініцію, контрастні явища, конкретизатори (приклади), синоніми. Сторони аргументують тезу, що захищається, а також заперечення викладених точок зору, ставлять питання різних типів. Організатор повинен стимулювати аудиторію до висловлень - задавати гострі питання, якщо суперечка починає згасати. Він коректує, направляє дискусійний діалог на відповідність його мети, темі, підкреслює те загальне, що є у фразах опонентів.

Наприкінці відзначається результат, формується варіант погодженої точки зору чи позначаються виявлені протилежні позиції, їх основна аргументація. Тобто ведучий у заключному слові характеризує стан питання, а також відзначає найбільш конструктивні, переконливі виступи, тактовну поведінку деяких комунікантів.

Поиск по сайту: