Робота над стилістичними нормами

Стилістичні помилки – це, з одного боку, використання недоречних у даному стилі мовних засобів, а з іншого – порушення потреб виразності, точності та ясності. Стилістичними помилками називають неправильне використання слова чи неправильне побудування речення. Найбільш розповсюдженими стилістичними помилками є:

- плеоназм – мовленнєва надмірність, багатослівність, вживання в мові близьких за змістом і тому логічно зайвих слів. Наприклад, пам'ятний сувенір, перша прем'єра, особисто я, поступальний рух вперед;

- тавтологія – повторення спільнокореневих слів, вже вираженого сенсу. Наприклад, «У цій книзі письменник написав про те...», «Зростання злочинності зростає».

- невиправдане використання вставних зворотів та речень, слів-паразитів, мовленнєвих штампів.

Мовні норми не є сталими, незмінними, кількість і якість мовних варіантів змінюється відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове функціонування старого й нового в мові.

1. Словники у професійному мовленні

Все багатство української мови зафіксоване в словниках. Мовознавча наука, яка займається теорією і практикою укладання словників, називається лексикографією.

Розрізняють два типи словників – енциклопедичні і лінгвістичні. Між ними існують докорінні відмінності щодо реєстру слів і їх ознак, за якими вони характеризуються.

Венциклопедичному словнику описуються не слова, а наводяться відомості про позначувані ними предмети і явища – наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події тощо. До реєстру цих словників входять іменники та іменникові словосполучення, тобто одиниці з функцією предметних номінацій.

Енциклопедичні словники використовують як довідкові видання різного обсягу і фахового призначення.

До найбільших за обсягом належить 17-томна Українська Радянська Енциклопедія (1959-1965). Праця містить значну не власне українознавчу інформацію. Протягом 1974-1985 рр. вийшло українською і російською мовами друге 20-томне видання згаданої енциклопедії. Останнім часом вийшов Універсальний словник-енциклопедія (1999), який увібрав усе найкраще, що можуть запропонувати сучасні наука та культура.

Важливу роль виконують галузеві енциклопедичні словники, присвячені висвітленню знань, пов’язаних з конкретними науковими сферами. Вони створюються у формі фахових енциклопедій, словників, довідників тощо.

Для вас найважливішим виданням є “Великий енциклопед羕чний юридичний словник”, виданий НАН України та Інститутом держави і права ім.В.М.Корецького в 2007 році.

У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова. Вона охоплює такі аспекти, як тлумачення прямих і переносних значень, з’ясування семантичних відношень між словами, відомості про написання, вимову або походження тощо. Сучасна українська лексикографія представлена двома основними типами лінгвістичних словників – двомовними і одномовними.

Двомовні поділяються на українсько-іншомовні та іншомовно-українські. Найповнішими є 6-томний „Українсько-російський словник”, тритомний „Русско-украинский словарь”.

Основним типом лінгвістичних словників є різноаспектні одномовні, які поділяються на: тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, фразеологічні, термінологічні, діалектні, мови окремих письменників, словники окремих лексичних груп (синонімів, антонімів, паронімів, омонімів), словотвірні тощо.

Тлумачні словники. Їх призначення – опис значень слів, що входять до лексичного фонду мови. До обов’язкових умов тлумачення слів належить використання ілюстративного матеріалу. У тлумачному словнику слова розташовуються за алфавітом. Кожна стаття має таку структуру: граматичну інформацію, семантичну інформацію про пряме і переносне значення, відомості про образне вживання описуваного слова, ілюстративний матеріал – цитати з творів письменників, усної народної творчості. Найповнішим є 11-томний Словник української мови (1970-1980).

Серед фахових слід назвати Словник юридичних термінів (російсько-український) (уклад.: Ф.Андерш, В.Винник, А.Красницька, А.Полешко, О.Юрчук) 1994 року; Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери (С.Я. Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт) 1998 року; Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України (відп. ред. Сіренко В.Ф., Станік С.Р.) 1999 року; Словник законодавчих термінів (ред. Н. Стрілець) 2000 року; Словничок юридичних термінів (уклад. В.П.Марчук) 2003 року; словник В.Г.Гончаренко, П.П.Андрушко, Т.П.Базової, Н.В.Безсмертної та Я.І.Безуглої “Юридичні терміни. Тлумачний словник”, виданий у 2004 році, а також Українсько-польський, польсько-український термінологічний словник: Право. Фінанси. Економіка. Торгівля (уклад. І.С. Яценко), виданий теж у 2004році тощо.

Орфографічні словники. У них наводяться відомості про правильне написання слів відповідно до чинних орфографічних норм. Розташовані в алфавітному порядку, слова подаються в початкових формах: іменники – в називному відмінку одними, прикметники – у формі чоловічого роду однини, дієслова – в неозначеній формі, числівники – в називному відмінку. До реєстру орфографічних словників вводяться також власні назви – імена та по батькові людей, назви міст, установ, країн тощо, що дає інформацію про вживання великої літери. Крім того є інформація про написання слів окремо і через дефіс тощо.

Етимологічні словники. У них подаються основні відомості про походження і генетичні зв’язки слів. Напр., „Етимологічний словник української мови” у 7 томах за ред. О.С.Мельничука. Одна з особливостей таких словників – широке залучення історичної та діалектної лексики, яка часто містить важливу етимологічну інформацію.

Історичні словники. У них за основу береться діахронічний принцип добору і аналізу лексичного матеріалу. Реєстр укладається на базі пам’яток писемності відповідних історичних періодів мови. Першим був „Історичний словник українського язика” за ред. Є.Тимченка (1930-1932). В історичних словниках з максимальною точністю відтворюються особливості правопису тих джерел, з яких добирається реєстр та ілюстративний матеріал. Історичні словники дають змогу простежити розвиток семантики слів, визначити періоди їх активного і пасивного вживання або ж повну втрату ними актуальності.

Інші типи словників. До лінгвістичних належать словники синонімів, антонімів і омонімів. Їх призначення полягає у відображенні відповідних різновидів семантичних відношень між словами.

План лекції

«Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні»

Поиск по сайту: